Чинники формування валютного курсу

     Пасивний  платіжний баланс породжує тенденцію  до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її в обмін  на національну для погашення своїх зовнішніх зобов'язань.

     Нестабільність  платіжного балансу призводить до скачкоподібної зміни попиту на відповідні валюти та їх попит. У сучасних умовах виріс вплив міжнародного руху капіталів на платіжний баланс і, відповідно, на валютний курс.

     3. Різниця процентних  ставок у різних  країнах. Вплив процентних ставок у різних країнах пояснюється двома основними обставинами.

     По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. В принципі, підвищення процентної ставки стимулює приток іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів, у тому числі національних, за кордон. Рух капіталів, особливо, спекулятивних „гарячих” грошей, посилює нестабільність платіжних балансів.

     По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків та ринків позичкових капіталів. При проведенні операцій банки приймають до уваги різницю процентних ставок на національному та світовому ринках капіталів з метою отримання прибутків. Вони віддають перевагу отриманню більш дешевих кредитів на іноземному ринку позичкових капіталів, де ставки нижчі, та розміщувати іноземну валюту на національному кредитному ринку, якщо на ньому процентні ставки вищі.

     4. Діяльність валютних  ринків та спекулятивні  валютні операції. Якщо курс певної валюти має тенденцію до зниження, то фірми та банки завчасно продають її в обмін на більш стійкі валюти, що погіршує позиції послабленої валюти.

     Валютні ринки швидко реагують на зміни в  економіці та політиці, на коливання  курсових співвідношень. Тим самим  вони розширюють можливості валютної спекуляції та стихійного руху „гарячих” грошей.

     5. Ступінь використання  певної валюти  на євроринку та у міжнародних розрахунках. Наприклад, той факт, що 60% операцій євробанків здійснюються у доларах, визначає масштаби попиту та пропозиції цієї валюти. На курс валюти впливає і ступінь її використання у міжнародних розрахунках. Так, у 90-х роках на долю долара приходилось 50% міжнародних розрахунків, 70% зовнішньої заборгованості, зокрема країн, що розвиваються. Тому періодичне підвищення світових цін, зростаючі виплати за боргами держав сприяють підвищенню курсу долара в умовах падіння його купівельної спроможності.

     6. Прискорення чи  затримка міжнародних  платежів. Очікуючи зниження курсу національної валюти, імпортери намагаються прискорити платежі контрагентам у іноземній валюті, щоб не понести втрат при підвищенні її курсу.

     При укріпленні позицій національної валюти, навпаки, переважає їх прагнення  затримати платежі у іноземній  валюті. Така тактика в світовій практиці отримала назву „лідз енд  легз” та суттєво впливає на стан платіжного балансу та валютний курс.

     7. Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою у країні, а також факторами, що розглянуті вище. При цьому дилери враховують не лише данні темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, але й перспективи їх динаміки. Іноді навіть очікування публікації офіційних даних про торгівельний та платіжний баланси або результати виборів позначаються на співвідношенні попиту та пропозиції та курсі валюти.

     Часом на валютному ринку відбувається зміна пріоритетів на користь  політичних новин, чуток про відставку  міністрів тощо.

     8. Валютна політика. Співвідношення ринкового та державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на валютних ринках через механізм попиту та пропозиції валюти зазвичай супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень. На ринку складається реальний валютний курс – показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеню довіри до певної валюти.

     Державне  регулювання валютного курсу  спрямоване на його підвищення або  є зниження виходячи із завдань валютно-економічної  політики. З цією метою проводиться певна валютна політика.

     Таким чином, формування валютного курсу  – складний багатофакторний процес, обумовлений взаємозв'язком національної та світової економіки та політики.

     9. Національний дохід  та валютний курс. Національний дохід не є незалежною складовою, котра може змінюватись сама по собі. Однак в цілому ті фактори, котрі примушують змінюватись національний дохід, мають великий вплив на валютний курс. Так, збільшення пропозиції продуктів підвищує курс валюти, а збільшення внутрішнього попиту понижує її курс. В довгостроковому періоді більш високий національний дохід означає і вищу вартість валюти країни. Тенденція є зворотною при розгляді короткострокового інтервалу часу впливу доходу населення, що збільшується на величину валютного курсу.

           Серед основних чинників, що впливають на формування валютного  курсу можна назвати наступні: темп інфляції, стан платіжного балансу, різниця процентних ставок у різних країнах, діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції, ступінь використання певної валюти на євроринку та у міжнародних розрахунках, прискорення чи затримка міжнародних платежів, ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках, валютна політика.

3. РОЗВИТОК ВАЛЮТНОГО КУРСУ УКРАЇНИ.

     Протягом  історії своєї незалежності Україна використовувала кілька режимів валютного курсу – від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу.

     Згідно  з Декретом, прийнятим Кабінетом  Міністрів у грудні 1992 р., було визначено  ринковий (плаваючий) режим валютного курсу українського карбованця. На практиці така система означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відповідних економічних умов: конкурентоспроможної структури економіки, гнучкої системи цін, розвинутої банківської інфраструктури та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на валютному ринку (дефіцит пропозиції), доларизація внутрішнього обороту та бартеризація зовнішньоторговельного обороту.

     У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ адміністративно фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій, зменшення надходжень іноземної валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, «втечі» капіталів за кордон.

     З часом все більше уваги стали приділяти ринковим методам стабілізації валютного курсу, і фіксований валютний курс було замінено на так званий регульований (плаваючий). З 1994 р. було запроваджено ринковий механізм визначення курсу на основі попиту і пропозиції. У наступні роки динаміка курсу гривні визначалася коливанням попиту і пропозиції на валютному ринку, що зумовлювало поступове падіння курсу гривні. Протягом 1996-го та першої половини 1997 р. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно стабільному рівні в межах установленого валютного коридору.

     З огляду на умови, які склалися на ринку після фінансової кризи 1998 р з 19 березня 1999 р. в Україні було здійснено лібералізацію валютного ринку, а саме: відновлено операції на міжбанківському ринку, скасовано обмеження на граничні відхилення від офіційного курсу, введено нові правила встановлення офіційного валютного курсу та ін.

     НБУ установлює офіційний валютний курс за двома групами валют: перша  група – це переважно вільно конвертовані валюти. Ці валюти застосовуються у міжнародних розрахунках, котируються на міжнародних ринках або щоденно використовуються у розрахунках між центральними банками країн СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група – це валюти, за якими торговельні операції та неторговельні розрахунки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць.

     Офіційний валютний курс гривні до іноземних  валют використовується у розрахункових  операціях; для аналізу зовнішньоекономічної діяльності; бухгалтерського обліку операцій. З 1994 р. в Україні офіційний валютний курс до долара США встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. З 19 березня 1999 р. НБУ встановлює офіційний обмінний курс гривні відносно долара США як середньозважений між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти НБУ впливає на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку.

     Установлюючи  офіційний курс інших світових вільно конвертованих валют до гривні, НБУ  використовує котирування Франкфуртської біржі – однієї з найпотужніших  у Європі – за курсами цих валют  до німецької марки. При встановленні офіційного курсу валют країн СНД та Балтії до гривні НБУ використовує інформацію, яку він отримує від центральних банків країн СНД (курс їхніх національних валют до долара). При встановленні офіційного курсу валют другої групи НБУ використовує котирування, що публікує газета «Financial Times».

В умовах кризи, долар різко подорожчав по відношенню до гривні. Головними причинами  можливого знецінення гривні залишаються  купівля великих обсягів валюти на міжбанківському ринку «Нафтогазом України», майбутні погашення корпоративних валютних кредитів українськими банками, а також зобов’язання Національного банку.

     ВИСНОВКИ

     Поняття валюти широко використовується в екон літературі та практиці. Валюта обслуговує зовнішньоекономічні відносини, фунціонування  світової економіки та інтеграцію до неї нац. економік окремих країн, на її основі функціонує валютний ринок. Валюта - будь-які грошові кошти, форм-ня та вик-ня яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоекономіч відносинами. Правомірність такого трактування валюти підтверджується і світовою валютною практикою. Остання в поняття валюти включає не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, а й інші валютні цінності - платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати), фондові цінності (акції, облігації) та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фондові цінності нац походження, якщо вони перетинають митний кордон чи переходять у власність нерезидентів усередині країни. Валюта класиф за кількома критеріями. За емітентською належністю валюту розрізняють: нац, іноз, колективну (СДР, євро). За режимом вик-ня валюти поділяють на: неконвертовані, конвертовані. 

     Вал. курс- це співідн., за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї кр-ни, що визначена  в грош. одиниці іншої кр-ни. Установлення курсу називається котируванням валют. Вал. курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні хар-ки кожної валюти формуються у межах нац. госп-в, то їх кількісне порівняння відбувається у зовн-ек. операціях. Вал. курс порівнює нац. вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовн-ек. операцій. Вартісною основою вал. курсу є паритет купівельних спроможностей валют, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції. Розрізняють кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютн. курс. Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливанням ділової активності, політ. та військово-політ. обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами. Поряд з кон’юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на динаміку вал. курсу впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої нац. грош. одиниці у валютній ієрархії. Це такі чинники: 1) зростання нац. доходу; 2) темпи інфляції - чим ↑ темпи інф. в кр-ні, тим ↓ курс її валюти; 3) стан платіжного балансу - активний платіжний б-с сприяє ↑ нац. валюти, пасивний - навпаки; 4) різниця прцентних ставок у країнах - ↑ % ставки стимулює приплив іноземних капіталів, ↓ - навпаки; 5) діяльність вал. ринків та спекулятивні вал. операції; 6) ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнар. розрах-х; 7) ступінь довіри до валюти на нац. та світовому ринках;8) валютна пол-ка; 9) ступінь розвитку фондового ринку. 

     Валютна політика виконує певні функції, в яких виявляється її призначення  й економічна роль. Основними її функціями є: - забезпечення умов та механізмів для реальної валютної політики держави; - створення суб’єктами валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі; - забезпечення прибутку учасникам валютних відносин; - формування та урівноваження попиту та пропозиції валюти і регулювання валютного курсу; - страхування валютних ризиків; - диверсифікація валютних резервів. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Саркисянц А. Г. Система международных долгов – М.: «ДеКА», 1999