Проблеми офіційно-ділового тексту

План.

Вступ

І. Офіційно-діловий стиль

ІІ. Підстилі та жанри офіційно ділового мовлення

Документ в офіційно-діловому стилі

Специфічні мовні ознаки

Критерії виділення офіційно-ділового стилю

Комунікативна сфера

Специфіка дипломатичного підстилю

ІІІ. Проблеми офіційно-ділового тексту

Висновки

Використана література

 

Вступ

Офіційно-діловий стиль  сучасної української мови певний час  розвивався тільки як епістолярій приватного характеру, оскільки український народ  не мав своєї державності і  українська мова в царській Росії офіційною владою взагалі не визнавалась як мова, а вважалася наріччям російської. Проте інтенсивний розвиток художнього стилю, кодифікація норм літературної мови заклали добре підґрунтя для розвитку офіційно-ділового стилю, як тільки з'явилися для цього належні умови — утворення Української Народної Республіки. На жаль, законодавча, дипломатична, адміністративно-управлінська мовна спадщина того періоду (1918—1920 рр.) з відомих політичних причин мало досліджена. Офіційно-ділове життя української мови в УРСР всіляко обмежувалося, допускалося тільки для вигляду, проте ті мовні кліше, специфічна термінологія, синтаксичні структури, композиція ділового тексту, що були ще в давній книжній мові, сформувалися у стильову парадигму мовних ознак офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови. У зв'язку з проголошенням України незалежною самостійною державою нині максимально зростає роль офіційно-ділового стилю української мови, що обслуговує суспільне, громадське і державне життя громадян усієї країни.

Мета роботи: дати характеристику підстилям та жанрам офіційно-ділового стилю

Завдання: дати загальну характеристику та висвітлити проблеми офіційно-ділового стилю; а також його підстилівзаконодавчого, дипломатичного, адміністративно-канцелярського.

При роботі була використана  наступна література: підручники Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови, Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови, Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови, інші та професійні журнали.

 

І. Офіційно-діловий  стиль

Сфера використанняофіційно-ділового стилю мови — це офіційне спілкування  в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Головне призначення— регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадянських потреб людей у типових ситуаціях.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імперативний характер, документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту.

Офіційно-діловий стиль  мас свою офіційно-ділову лексику, але  вона не є особливо чисельною, такою, як терміни у науковому стилі. Колорит офіційності, діловитості  формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту, який складається  загалом із загальновживаної лексики, і тільки окремі лексеми є стилістемами офіційно-ділового стилю.

Основні мовні засоби: на нейтральному тлі загальновживаних мовних елементів широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (відрядження, протокол, наказ, вищезазначений, вищезгаданий, нижчепідписаний, пред'явник, пред'явлений, заява, заявник, сторони, показання, ухвала, угода, розпорядження, резолюція, інструкція, план, звіт, документ, декларація, кредит); специфічна термінологія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індивідуальності автора, обмежена синонімія. У синтаксисі офіційно-ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Обов'язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова тексту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками).

 

ІІ. Підстилі та жанри офіційно-ділового мовлення

Офіційно-діловий стиль  мови має такі підстилі (та їх жанри):

законодавчий (закони, укази, статути, постанови);

дипломатичний (міжнародні угоди — конвенції, повідомлення — комюніке, звернення — ноти, протоколи);

адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

Законодавчий підстильскладають документи, які виконують настановчо-регулювальну функцію в державному і суспільному житті, утверджують обов'язкові правові норми: декрети, закони, кодекси, конституції, укази, постанови, рішення. Мова цих документів, хоч і насичена юридичною термінологією, ускладненими синтаксичними конструкціями з відокремленням, підрядністю, повинна бути доступною і зрозумілою кожному громадянинові держави, бо всі мають однакове конституційне право на таку законодавчу інформацію.

Дипломатичний підстильобслуговує дипломатичну службу, контакти Української держави з іншими державами, міжнародним співтовариством і всесвітніми організаціями. Цей підстиль характеризується специфічною лексикою, термінологією, серед якої чимало запозичень, та своєрідними формулами дипломатичної ввічливості.

До дипломатичних належать:

організаційно-регулюючі  документи (конвенція, пакт, угода, протокол про наміри);

організаційно-впливові документи (декларація, нота, вербальна нота, міжнародна заява);

інформативно-описові документи (меморандум, комюніке).

Адміністративно - управлінськийпідстиль, як кровоносна система, забезпечує зв'язок усього управлінсько - виконавчого апарату держави міжйого внутрішніми підрозділами і кожним громадянином держави. Він єдиний з підстилів активно доходить до кожного члена суспільства, як і розмовний стиль, особливо нині, коли Україна стає правовою державою.

Серед адміністративно-управлінської документації виділяють:

розпорядчу (наказ, постанова, рішення, резолюція, розпорядження);

організаційну (договір, інструкція, статут, штатний розпис, тарифікація);

інформаційно-довідкову (автобіографія, заява, звіт, план, 
характеристика, інформація, довідка).

За строком зберігання визначають короткотермінові (до 10 років) і тривалого часу зберігання (понад 10 років) документи.

За секретністю чи відсутністю  її документи бувають: секретними, для  службового користування і звичайними.

За надходженням документи  називають зовнішніми або внутрішніми (ті, що складаються в організації).

Документи, що стосуються особи, є її особистими, а ті, що стосуються роботи, — службовими.

Для офіційно-ділового стилю  основною є функція повідомлення громадянам, установам і організаціям законів, постанов, розпоряджень, угод та іншої офіційної інформації, що виникає і вступає в дію  чи виводиться з обігу на всіх рівнях державного, суспільного, громадського і виробничого життя.

Положення, висловлене М. Брандес, про те, що в межах однієї предметної галузі функціональний стиль «уніфікує  тип функціонування, тип поведінки  кожного мовного жанру», найповніше підтверджується саме характером офіційно-ділового стилю: «Офіційно-діловий стиль керує (управляє) вибором і комбінуванням мовних засобів для оформлення змісту (висловлення, спілкування) у сфері суто офіційних людських взаємовідношень, а саме у сфері правових відношень і управління».

Традиційно, як і інші дослідники, відзначаючи книжний характер і писемну форму офіційно-ділового стилю, М. Брандес логічно продовжує: «... він не є мовою регулярного масового спілкування. Крім того, він комунікативне односторонній: це мова повідомлення, а не спілкування, Його сприймають, але дуже рідко відтворюють, і ним не говорять». На наш погляд, зауваження «ним не говорять» є дуже суттєвим для характеристики офіційно-ділового стилю: його використовують, він - засіб: системний, кодовий, схематичний.

Хоча офіційно-діловий  стиль прийнято називати книжним, писемним, бо основними його текстами є офіційні папери, що мають статус документів, проте він має і усну форму  вияву (переговори на різних рівнях державної і громадської влади, офіційні зустрічі, ділові розмови, прийоми громадян тощо).

До специфічних рис  офіційно-ділового стилю відносять  імперативність, розпорядність, регламентованість, непроникність. Це означає, що зміст документів є обов'язковим до виконання для тих, кому вони адресуються, у певних межах і регламентах; самі документи чітко відокремлені від інших текстів і непроникні для їх елементів.

Для офіційно-ділового стилю, як і наукового, характерні точність, однозначність, логічність викладу  змісту. Однак у науковому стилі ці риси служать об'єктивності й доказовості змісту, а в офіційно-діловому вони мають забезпечувати дотримання адресатами правових норм, їх волевиявлення, містити в собі наказовість і розпорядність.

З художнім стилем офіційно-діловий перебуває в повній опозицій і за сферою дії, і за призначенням та функціями (в офіційно-діловому стилі — повідомлення і волевиявлення, у художньому — образне відтворення дійсності та естетичний вплив), і за добором виражальних засобів (в офіційно-діловому стилі — однозначний термінологічний лексикон, стійкі словосполучення, у художньому — полісемія, синонімія, експресивний синтаксис).

Вплив художнього стилю на офіційно-діловий виявляється через  норми літературної мови, які формуються у своїй основній масі переважно  в художньому стилі і потім сприймаються всіма стилями, насамперед офіційно-діловим.

На початковому етапі  формування ділового стилю помітний сильний вплив розмовної мови, тому що влада прагнула донести свої розпорядження до багатьох верств людності й широко використовувала елементи живого мовлення, чого не було, наприклад, у конфесійному стилі.

В часи, коли український  народ був позбавлений державності  і не мав своїх владних структур, ділове письменство зберігалося  в історичних пам'ятках попередніх періодів, продовжувало виробляти свої засоби в надрах інших стилів, зокрема в художньому стилі, публіцистиці, епістоляріях української еліти.

З розвитком документалістики й законодавства документа-лізуються і мовні засоби, термінологізується лексика, усталюються словосполучення і закріплюються як маркери офіційно-ділового стилю.

 

Документ в  офіційно-діловому стилі

Основним видом текстів  у офіційно-діловому стилі є документи. Вони класифікуються за формою донесення до адресатів і за жанрами підстилів — законодавчого, дипломатичного й адміністративно-управлінського.

Слово документ (від лат. dokumentum— повчальний приклад, взірець, доказ) у сучасній мові має такі значення:

1) діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь, служить доказом чого-небудь;

2) письмове свідоцтво, що офіційно підтверджує особу;

3) письмовий твір, грамота і т. ін. як свідчення про щось історичне, важливе.

За формою донесення до адресатів виділяють документи, що повинні мати письмове підкріплення (квитанції, накладні, відомості, довідки, кошториси, фінансові звіти тощо), в яких переважає цифрова інформація і які мають призначення доказовості.

Тексти інших жанрів також  фіксуються на письмі, але насамперед розраховані на усне оголошення по радіо і телебаченню, на зборах, прес-конференціях, зустрічах, проголошення на судових засіданнях. Це укази, постанови, акти, декларації, рішення, ухвали, оголошення, заяви, звернення офіційних осіб і партій, протести, угоди, договори, галузеві команди (спортивні, пілотні, морські, військові, будівельні) тощо.

За призначенням документи  поділяються на директивні, що є  орієнтиром для діяльності тим, кому адресуються, і нормативні, що містять  правила діяльності і поведінки  осіб чи колективу.

За рівнем стандартизації виділяють:

Документи з низьким рівнем стандартизації, в яких обов'язковим є тільки виклад найзагальніших відомостей, інші 
можуть мати конкретний і довільний виклад (доручення, авто 
біографія, розписка, звіт, протокол, рапорт, довідка, інформація, офіційний лист тощо).

Документи з високим рівнем стандартизації (паспорт, анкета, диплом, посвідчення, свідоцтво, типові заяви, бланки), в яких укладач чи заповнювач документа тільки вписує необхідні дані, вибирає варіант запису чи ставить прочерк. У таких документах думка уже стандартизована. До них належать і науково-ділові документи, що сформувалися на межі наукового і ділового стилів: анотації, каталоги, інструкції, огляди, проекти, 
програми конференцій, проспекти.

За видом інформації документи  можна поділити на цифрові (статистичні бюлетені, кошториси, фінансові звіти, накладні) і текстові. Серед текстових можна назвати регламентуючі (конституція, статут, акт, угода, дипломатичний протокол), інформативні (повідомлення, оголошення, меморандум, звіт) і підсумовуючі (протокол засідання, витяг з протоколу, резолюція, резюме, декларація, заява партії, відозва).

До вже названих ознак  офіційно-ділового стилю слід додати безособовий характер тексту, висловлювання  йде від якоїсь узагальненої особи (держави, закону, порядку, права). І навіть у тих документах, де є конкретна особа (заява, доручення тощо), авторська індивідуальність приховується стандартом документа. Відсутність авторства зумовлює і відсутність емоційності, суб'єктивності. В офіційно-діловому стилі діє експресія не почуттів, а волевиявлення й логіки змісту (Висока сторона уповноважена заявити, вирок остаточний і оскарженню не підлягає).

 

2. Специфічні мовні  ознаки