Загальна характеристика та правові форми плати за землю

Зміст

Введення

1. Загальна характеристика та правові форми плати за землю.
2. Суб’єкти та об’єкти плати за землю.
3. Особливості обчислення плати за землі різного цільового призначення.
4. Пільги щодо плати за землю.

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Введення

Мільйони громадян України використовують або мають у власності земельні ділянки. Розпаювання земель колективних сільськогосподарських підприємств призводить до того, що у власності громадян з'являються значні земельні ділянки, які обробляються ними або здаються в оренду. Але в будь-якому випадку використання землі в Україні є платним. Власники землі і землекористувачі зобов'язані щорічно сплачувати плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, які визначаються залежно від якості і місця розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі.

Земельні відношення в Україні регулюються Земельним кодексом України, а також іншими законодавчими актами.

У нашій країні існують три форми власності на землю: державна, колективна і приватна, при цьому усі вони є рівноправними.

Громадяни України можуть виступати власниками, користувачами або орендарями земельних ділянок.

Приватна власність на землю

У приватну власність громадяни можуть одержати землю в результаті купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, а також передачі її місцевими радами народних депутатів. При цьому передача земельних ділянок може проводитися за плату або безкоштовно.

Безкоштовно земельні ділянки передаються у власність громадян для:

- ведення сільського (фермерського) господарства в межах середньої земельної частки;

- ведення особистого підсобного  господарства;

- будівництва житлового будинку  й господарських будівель;

- садівництва;

- дачного і гаражного будівництва.

У власність громадян за плату передаються земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства. Розмір земельних ділянок, що перевищує середню земельну частку, розраховується сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів.

Користування землею

Користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійне — без встановленого терміну.

Тимчасове може бути короткостроковим — до трьох років і довгостроковим — до 25 років.

У постійне користування земля передається громадянам радою народних депутатів для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У тимчасове користування земля передається громадянам для заняття городництвом, сінокосінням, випасом худоби, а також для ведення сільського (фермерського) господарства.

Оренда землі

Громадяни України можуть брати землю в оренду як на короткостроковій (до трьох років), так і довгостроковій основі (до п'яти років). Орендодавцями землі виступають сільські, селищні, міські і районні ради народних депутатів, а також власники землі.

Умови, терміни оренди, орендна плата визначаються за згодою сторін і обумовлюються у договорі.

Громадяни — власники земельних ділянок мають право здавати їх в оренду без зміни цільового призначення на термін до трьох років. У випадку успадкування земельної ділянки неповнолітнім допускається здача цієї ділянки на термін до досягнення ним повноліття.

Власність або право постійного користування підтверджуються державним актом на право власності або правом користування, що видається відповідною радою народних депутатів.

 

 

 

 

 

 

 1. Загальна характеристика та правові форми плати за землю  

 Основним принципом економічного  стимулювання раціонального використання  і охорони земель є платність. Він означає, що використання  землі в Україні здійснюється  за відповідну плату. Однак це  положення стосується лише спеціального  використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування  здійснюється безоплатно.    Згідно із Законом України “Про плату за землю” в редакції від 19 вересня 1996 р., плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.  

 Земельний податок являє  собою обов'язковий платіж, що  справляється з юридичних і  фізичних осіб за користування  земельними ділянками виключно  у грошовій формі. Розмір земельного  податку не залежить від результатів  господарської діяльності землевласників  і землекористувачів. Підставою  для нарахування земельного податку  є дані державного земельного  кадастру. 
   Власники земельних ділянок і землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Обчислення ставок земельного податку за окремими категоріями земель здійснюється відповідно до статей 6—11 Закону України “Про плату за землю”. 
   Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України. Земельний податок громадянам нараховують державні податкові інспекції, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.  

 За земельну ділянку, на якій  розташована будівля, що перебуває  у власності чи користуванні  кількох юридичних осіб або  громадян, земельний податок нараховується  кожному з них пропорційно  тій частині площі будівлі, що  перебуває у їх власності чи  користуванні.   

 Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платникові.   

 Відповідно до ст. 19 Закону  України “Про оренду землі”  орендна плата — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві  за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного  податку, орендна плата може встановлюватися  у грошовій, натуральній (за певною  кількістю чи частиною продукції, яку одержують з орендованої  земельної ділянки) та відробітковій (надання послуг орендодавцеві) формах. Сторони можуть передбачити у  договорі оренди поєднання зазначених  форм або визначити інші форми  плати, за винятком справляння  орендної плати за земельні  ділянки, що перебувають у державній  і комунальній власності. Орендна  плата за земельні ділянки, які  перебувають у державній або  комунальній власності, справляється  виключно у грошовій формі  і централізується на спеціальних  бюджетних рахунках, розподіляється  та використовується відповідно  до Закону України “Про плату  за землю”.  

 Розмір, форма і строки внесення  орендної плати за землю, встановлюються  за угодою сторін у договорі  оренди між орендодавцем (власником  земельної ділянки) і орендарем.  

 Внесення орендної плати  на майбутній період оренди  допускається на термін, що не  перевищує одного року. Розмір  орендної плати може переглядатися  за згодою сторін. Так, орендар  має право вимагати відповідного  зменшення орендної плати, якщо  стан орендованої земельної ділянки  погіршився не внаслідок дій  чи бездіяльності орендаря. У  свою чергу, орендодавець має  право вимагати збільшення орендної  плати у разі законодавчого  збільшення розміру земельного  податку, якщо інше не передбачено  умовами договору оренди.  

 Платежі за землю зараховуються  на спеціальні бюджетні рахунки  бюджетів сільської, селищної, міської  рад, на території яких розташовані  земельні ділянки. 
   Кошти від плати за землю, що надходять на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, використовуються виключно для таких цілей: фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів; ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель; створення земельного інноваційного фонду; відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості; економічного стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду; надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини; проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Суб'єкти та об'єкти плати за землю

Суб’єктами плати за землю (платниками) є юридичні особи незалежно від форм власності, а також фізичні особи, які використовують земельні ділянки на титулах права власності та користування, утому числі на умовах оренди.

Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства сплачують земельний податок, якщо вони є власниками земельних ділянок не с/г призначення в межах населених пунктів, а також за їх межами, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. В усіх інших випадках вони можуть бути лише орендарями земельних ділянок і сплачувати орендну плату.

Об’єктом плати за землю відповідно до ст. 206 ЗК України з земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Розмір земельного податку встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділянки, яка обкладається податком у розрахунку за рік. Ставки податку визначаються окремо за категоріями земель основного цільового призначення, видами і підвидам угідь, группами грунтів і поглядаються у разі зміни цін та інших причин, незалежних від волі землевласників і землекористувачів.

Для земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1%, для багаторічних насаджень – 0,03%.

Ставки земельного податку із земель житлової та громадської забудови, грошову оцінку яких здійснено, встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо відповідну оцінку земельних ділянок не визначено, то середні ставки земельного податку встановлюються у розмірах, що льного податку встановлюються у розмірах, що визначаються відповідно до чисельності населених пунктів з урахуванням коефіцієнтів, які застосовуються для міст Києва, Севастополя та міст обласного значення, за даними таблиці, наведеної у ч.2. ст. 7 Закону України “Про плату за землю”.

Закон містить низку винятків з вищенаведеного загального правила. Так, податок за землі ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, обчисленого за зальними правилами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 3.Особливості обчислення плати за землі різного цільового призначення

Розмір земельного податку встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділянки, яка обкладається податком, у розрахунку за рік. Ставки податку визначаються окремо за категоріями земель основного цільового призначення, видами і підвидами угідь, групами ґрунтів і переглядаються у разі зміни цін та інших причин, незалежних від волі землевласників і землекористувачів.

Для земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1%, для багаторічних насаджень—0,03%. 
Ставки земельного податку із земель житлової та громадської забудови, грошову оцінку яких здійснено, встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо відповідну оцінку земельних ділянок не визначено, то середні ставки земельного податку встановлюються у розмірах, що визначається відповідно до чисельності населення населених пунктів з урахуванням коефіцієнтів, які застосовуються для міст Києва, Севастополя та міст обласного значення, за даними таблиДі. наведеної у ч. 2 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”.

Закон містить низку винятків з вищенаведе0ого загального правила. Так, податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянкам^ Для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3% від суми земельного податку, обчисленого за загальним правилом.

Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та госіїодарськи-ми будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок за земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційної”0 призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів, справляється у п’ятикратному розмірі відповідного земельного податку.