Контрольная работа по "Инвестициям"

Але що мають  на увазі економісти, коли говорять про ефект науки, в чому він  знаходить своє вираження, якими  величинами його можна виміряти? Прагнення  знайти прийнятні відповіді на ці та їм подібні питання мало наслідком  появу в нашій країні і за кордоном обширної літератури з проблематики ефективності наукових робіт. У найзагальнішому  вигляді можна сказати, що науково - дослідницькі зусилля ефективні  тоді, коли вони забезпечують економічне зростання, розширення сукупного суспільного  продукту на все зростаючій якісній основі, коли вони породжують можливість радикального накопичення науково - технічних знань, освітнього та культурного потенціалу суспільства. Вони результативні, коли дозволяють реалізувати проблеми подолання відносної обмеженості ресурсів, тобто реалізувати закон узвишшя потреб і дають простір для здійснення конкурентоспроможності кінцевої продукції.

Подібні узагальнені судження про ефективність науки, безумовно, не позбавлені відомої  цінності. Вони необхідні для широкомасштабних оцінок загальних підсумків наукової діяльності. Однак вони не дозволяють визначити міру її ефективності, вирішити проблему, яка становить предмет  незгасного інтересу як фахівців в  галузі економічної теорії, так і  економічної практики. Оглядаючи  вітчизняну і зарубіжну літературу по ефекту науки, неважко встановити, що пошукам вимірників її ефективності, прагненню дати їм, кількісне вираження  приділяється велика увага. На вістрі дискусії ставиться питання про  принципову можливість такого виміру, про те, чи можна застосувати в  даному випадку традиційне зіставлення  витрат і результатів і, якщо так, то чи стосується це до всього комплексу  наукової діяльності або тільки до окремих частин її.

Знайти  єдиний, узагальнюючий показник ефективності науки в цілому принципово неможливо  тому, що досягнення фундаментальних  досліджень вартісній оцінці не піддаються. Будь-який науковий працю, яке відкриття  є результат спільної праці, вони обумовлені частково працею сучасників, частково використанням того, що створено попередниками.          Одна з ілюстрацій того - матеріали слухань у комісії з наукової політики Комітету з науки палати представників Конгресу США, проведених в 1996 - 1997 рр.. В обговореннях взяли участь видатні американські економісти, такі як Кендрік, Гріліхес, Леонтьєв та інші, а також представники державних організацій, причетних до виділення бюджетних коштів на наукові цілі. Головна увага концентрувалася на проблемі визначення прибутковості державних інвестицій в науку, але попутно порушувалися і питання прибутковості приватних інвестицій. Загальна думка звелося до того, визначення прибутковості витрат на дослідницькі роботи ускладнено в силу ряду обставин: взаємозв'язок між фундаментальними дослідженнями і нововведеннями має довгостроковий, непередбачуваний і непрямий характер; поява нововведень залежить не тільки від результатів наукового пошуку, але й від багатьох факторів, що лежать поза процесу пізнання. Спроби зв'язати фундаментальні дослідження безпосередньо кількісно з будь-якими доходами фірм, на думку підприємців, позбавлені сенсу.

Та обставина, що кількісне визначення ефективності наукової діяльності, узятої у сукупності всіх її стадій (фундаментальна наука, прикладні дослідження, дослідно - конструкторські  роботи), навряд чи досяжно, зовсім не означає, що суспільство індиферентно до проблем  економічної та соціальної ефективності наукових пошуків, їх перспективності, екологічної безпеки і т.д.       Якщо спробувати узагальнити практику вироблення суджень про ступінь ефективності фундаментальних наук, пануючу в розвинених країнах, то виявиться, що укладення формуються з опорою на такі основні критерії:

- характер і глибина проривів до нових вершин знань про природу, суспільство, людину з виходом на такі досягнення, які збільшують науковий потенціал країни, створюють можливості докорінних перетворень продуктивних сил, знаходять світове та національне визнання (Нобелівські та інші престижні премії);

- доведення наукових вишукувань до стадії, що робить доступним ефективне їх застосування на практиці в сфері економіки в цілому;

- істотний характер заділів, створених в сфері фундаментальних наук в інтересах забезпечення прогресу наукових знань на перспективу в згідно з власною логікою розвитку науки;

- інтегрованість науки досліджуваної країни у світову науку, піднесення її статусу в ряду інших країн за характером наукових досягнень у різних галузях, участь у міжнародному поділі наукової праці, залучення до світового досвіду ведення наукових досліджень, інтернаціоналізація наукової діяльності, обмін науково - технічними знаннями і досвідом ;

- престижність науки усередині країни, як фактор, що спонукає суспільство посилювати увагу до її розвитку, стимулюючий уряд до проведення все більш масштабною, глибоко проробленої науково - технічної політики, до ініціювання розробки і здійсненню нових дослідницьких програм в різних галузях знань;

- обгрунтованість вибору основних напрямів наукової діяльності, зокрема, з точки зору вирішення таких основоположних завдань, як комп'ютеризація, електронізація, роботизація, біотехнолізація виробництва і ринкової інфраструктури, перетворення суспільства в високоінформатизований організм, доступність INTERNET;

- фундаментальне дослідження проблеми поліпшення якості життя, розробка змісту цього показника у відповідності з рівнем і характером розвитку суспільства на сучасному етапі;

- значення, що надається в дослідницькій роботі проблемам досягнення екологічного здоров'я суспільства, екологічної безпеки самих наукових пошуків;

- ступінь реалізації результатів наукової діяльності в економічній практиці, в тому числі ринком, корисності виконаних робіт. Міра відсіву робіт, не удостоєних суспільного визнання, відкинутих ринком, що стали предметом природного відбору та відсіву.

Наведений вище досить великий перелік критеріїв  ефективності виробництва фундаментальних  знань не вичерпує, зрозуміло, всіх можливих аспектів. Однак при достатній  компактності і об'єктивності суджень  вже одних критеріїв може виявитися  достатньо, щоб робити глибокі висновки й оцінки того, наскільки ефективно  йде розвиток фундаментальних досліджень, наскільки сприятливі їх подальші перспективи, яка ступінь доцільності використання ресурсів, що виділяються суспільством в інтересах збільшення його творчого потенціалу.

У кращому  становищі з точки зору вимірювання  витрат і результатів знаходиться  стадія розробок, де конкретні підсумки легше визначити, бо вони знаходять  своє вираження у вигляді нових  продуктів, нових технологічних  процесів, нових послуг. Нарешті, витрати  можна зіставляти з прибутком, отриманим  від нововведень і від реалізації конкретних проектів. Саме в силу значної  предметності розробок вважається більш  всього продуктивним визначати їх ефективність за рішенням чітко означених завдань, по реалізації специфічних програм, результативності дій наукових підрозділів  і т.д.

У цілому треба, по - колишньому, погодиться з  думкою, що про продуктивність НДДКР  доцільно всього судити не на основі строго регламентованої системи показників, а по порівняльним вимірювачам, аж ніяк необов'язково пов'язаними між собою  строгими взаємозалежними та іншими вимірниками, що характеризують фінансову  сторону забезпечення наукового  пошуку:

- чисельність зайнятих у сфері науки та їх структурні характеристики;

- кількість патентів на відкриття і винаходи, баланс зовнішньої торгівлі патентами і ліцензіями, число наукових публікацій за окремі періоди, масштаби їх цитування;

- характер проривів у фундаментальних і прикладних дослідженнях і їх міжнародне визнання шляхом нагородження Нобелівськими та іншими міжнаціональними преміями і т.д.

Стосовно  до наукової діяльності корпорацій і  фірм в якості вимірників широко прийнято застосовувати величини, що характеризують витрати на НДДКР як частку від  загальної вартості продажів, як ставлення  до нових інвестицій та як компонент  у торговельному обороті, а ефект  витрат - як питома вага в загальній  прибутку тієї частини , яка породжена  нововведеннями в техніці і технології, реалізацією нових продуктів.

Це лише невелика частина можливих вимірників, в дійсності їх налічується значно більше, і вони вельми неоднакові за своєю порівняльної значущості.

Отже, можливості судити про міру ефективності наукової діяльності обмежені, допустимість екстраполяцій  панували тенденцій при складанні  прогнозів на майбутнє невелика.

Така  одна група методологічних положень, що стосуються визначення ефективності науково - дослідної діяльності. Інша група пов'язана з вирішенням проблем порівняльного аналізу  наукового пошуку ефективності виробництва  та економіки в цілому.

У сучасних умовах накопичені та новостворювані знання затвердилися в якості специфічного ресурсу виробництва, всебічно впливає  на такі вичленення фактори, як праця  і капітал. При цьому роль даного ресурсу має тенденцію до неухильного  зростання, так як незмінно збільшується значення всієї невещной сфери виробництва, невіддільною частиною якої є також  і примноження обсягу знань.

Інша  важлива обставина, полягає в тому, що аж ніяк не все, створене в сфері науки, виявляється корисним для суспільства і може служити зростанню ефективності виробництва. Маються на увазі не тільки специфічні військові дослідження, але і багато, що виявляється некорисним (або навіть просто шкідливим) і з точки зору громадянського суспільства.

Констатуючи безперечну взаємозалежність між ефективністю науки і виробництва, слід підкреслити, що виразити її кількісно поки ще нікому не вдавалося. У вітчизняній і  світовій наукознавчій літературі нерідкі  спроби як - то визначитися в питанні  про міждержавні розходження  в ступені ефективності наукової творчості. Часто це робиться за такими критеріями, як успіхи в завоюванні певного сегмента світового ринку  наукомісткої продукції, присудження  вченим даної країни Нобелівських премій, ступінь цитування у світовій літературі робіт національних авторів, оновлення номенклатури виробленої продукції, зростання частки країни в світовій торгівлі патентами і ліцензіями, про що мова йшла вище. Зазначені характеристики часто висловлюють не тільки і навіть не стільки ефективність наукового пошуку, скільки успіхи в реалізації досягнень науки у виробництві, вміння опановувати особливості ринку товарів і послуг, у тому числі і світового, здатність швидко відгукуватися на появу нових напрямків технічного розвитку, ступінь запозичення зарубіжного наукового досвіду і т.п. Крім того, міждержавні розбіжності ступеня ефективності розвитку науки визначаються також розкидом у відношенні вибору напрямів досліджень, характером визначення пріоритетів і розмірів асигнувань на ту чи іншу тематику, співвідношенням фундаментальних і прикладних робіт і багатьом іншим. Тому видається, що спроби виробити порівняльні інтегральні оцінки ефективності розвитку науки в різних країнах, як правило, приречені на невдачу. Це, звичайно, не поширюється на окремі розділи знань і навіть на цілі галузі, щодо яких обґрунтовані судження справді авторитетних фахівців можуть бути досить змістовними. Зіставлення можуть бути корисними, коли мова йде про конкретні програми, про розділах знань, навіть про цілих галузях за умови, що вони робляться авторитетними фахівцями у своїх галузях і базуються на вартісних оцінках, що відображають процес адаптації результатів НДДКР ринком - національним чи світовим.

Існування прямого і зворотного зв'язку між  наукою і виробництвом не потребує доказів, якщо виражено у формі простої  констатації факту. Однак предмет  набуває надзвичайну складність при прагненні дати цьому зв'язку строго певний кількісний вираз. До цих  пір ще нікому не вдалося встановити досить переконливу кількісну залежність між інвестиціями в науку і  економічним зростанням, хоча для  досягнення цієї мети додавалися чималі зусилля. Нагадаємо про дослідження  таких відомих американських  економістів, як Е. Денісон, Е. Менсфілд, Р. Солоу, Ф. Махлуп, Дж. Ерроу.

Їх роботи містили багато цікавих положень, які просували вперед економічну науку, але, як тепер загальновизнано, завдання вимірювання ступеня впливу наукових вишукувань на господарський розвиток так і не була вирішена. Розкид отриманих показників, що виражають шукану залежність, виявився настільки великим, що визнати їх достовірними було просто неможливо. Головна причина цього полягала, звичайно, в тому, що автори прагнули висловити ефект всієї науки, включаючи фундаментальну, що, як показано вище, на даній стадії пізнання все ще далеко від досяжного.

Мало  значення і те, що для зазначених робіт було характерно перебільшення  значення НТП для економічного зростання  в збиток іншим достатньо важливим факторам.

Відсутність позитивних результатів від прагнень знайти інтегральний показник ефективності витрат на науку аніскільки не означало втрату інтересу до вирішення даного завдання стосовно до галузевої науки, до корпораціям, до реалізації тих чи інших, переважно великомасштабних, програм і планів, взагалі до знаходження  різного роду приватних показників ефективності вкладень в науковий пошук. Досвід свідчить, що з плином часу інтенсивність  даних робіт все більше зростає, бо вони вкрай важливі з точки  зору вироблення планів розвитку галузей, визначення пріоритетності економічних  завдань, прийняття інвестиційних  рішень, розробки і затвердження проектів будівництва важливих об'єктів, створення  і розгортання виробництва нових  продуктів. Вже накопичено досить багато приватних методик визначення ефективності витрат на наукові дослідження і  ще більше розробляється. При затвердженні бюджетів здійснення різних програм  нерідко передбачається виділення  спеціальних коштів (кілька відсотків  витрат на програму) для проведення досліджень вірогідної ефективності намічених  робіт.

Як правило, знаходження достатньо обґрунтованих  рішень з приводу ефективності витрат на науку більш всього доступно приватному сектору економіки, з його переважно  ринковими критеріями. Набагато менш воно досяжно, коли мова йде про державний  науковому бюджеті, бо в цьому  випадку значна частина коштів спрямовується у фундаментальні дослідження, де застосування ринкових критеріїв відсунуте в часі.