Шляхи покращення ділової активності підприємства

 

Проаналізувавши основні підходи до змісту системи показників аналізу ділової активності підприємства зарубіжних та вітчизняних вчених, можна зробити висновок, що Ю. Брігхем, А. Д. Шеремет, Г. В. Савицька, О. В. Єфимова бачать аналіз ділової активності суб’єктів господарювання, перш за все, в показниках оборотності. Слід зауважити, що аналіз оборотності – невід’ємна, але не єдина складова аналізу ділової активності підприємства.[15]

Більш вдалим є підхід В. В. Ковальова, який пропонує оцінювати ділову активність підприємства враховуючи коефіцієнт стійкості економічного зростання, проводити оцінку динамічності розвитку ринку.

Л. І. Ушвицький бере до уваги у своєму підході якісні показники оминаючи кількісні, що, на нашу думку, може бути причиною значних відхилень у розрахунку ділової активності.

Рис. 1.2

Основні аспекти ділової активності: фінансовий, виробничий і комерційний

Кожен аспект ділової активності пов'язаний з  цілями і завданнями, що стоять перед підприємством на стратегічному та тактичному рівнях управління.

Загальновизнано, що ділова активність підприємства знаходиться в безпосередній залежності від стану, динаміки і ефективності використання виробничих ресурсів, які складають майновий базис для господарської діяльності підприємства і визначають специфіку трудових функцій його працівників (Рис. 1.3).

Рис. 1.3

Взаємозв’язок умов економічної динаміки, обумовленої характером використання ресурсів, які формують ділову активність підприємства

 

Слід зауважити, що не тільки наявність і використання ресурсного потенціалу підприємства виступає фактором формування і рівня прояву його ділової активності, але і, навпаки, від рівня і спрямованості прояву ділової активності залежать динаміка і ефективність використання ресурсів підприємства, вибір пріоритетного для підприємства вектора економічної динаміки.

Умови, що зумовлюють залежність ділової активності підприємства від ресурсних факторів його економічної динаміки:

• динаміка зростання ресурсів повинна мати однозначну позитивну спрямованість;
• виявлення спрямованості зміни ресурсних факторів економічної динаміки є однією з найважливіших управлінських завдань, вирішення якої забезпечить зростання ділової активності підприємства;
• визначення резервної частини ресурсного потенціалу слід розглядати як джерело економічного розвитку.

Отже, підвищення ефективності використання виробничих ресурсів підприємства може розглядатися як умова розвитку ресурсного потенціалу та зростання ділової активності. Дослідження ресурсних факторів економічної динаміки формування ділової активності підприємства можна проводити за допомогою аналізу екстенсифікації та інтенсифікації, а аналіз співвідношення екстенсивних та інтенсивних ресурсних факторів дозволить визначати стадію економічної динаміки і виявляти резерви розвитку ресурсного потенціалу підприємства, залучення яких сприятиме зростанню ділової активності.

 

 

1.2 Нормативно-правове забезпечення оцінки ділової активності підприємства

 

Нормативно-правове регулювання ділової активності та її забезпечення регламентують наступні нормативні документи, що діють на Україні: Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», План рахунків − Наказ Мінфіну "Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його використання" від 30.11.1999 р. № 291. [8]

Основним джерелом інформації для аналізу ділової активності підприємства є фінансова звітність. Фінансова звітність − це сукупність форм бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Метою складання фінансової звітності є забезпечення користувачів повною, правдивою і неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності, фінансовий стан підприємства. Фінансова звітність надає інформацію як про фінансовий стан підприємства на конкретну дату, так і про специфіку його діяльності за певний період .

Як відомо, збільшення обсягів діяльності підприємства (випуску і продажів продукції) залежить від росту його майна, тобто активів. Для цього треба мати фінансові ресурси. Приплив цих ресурсів може бути забезпечений за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування. До внутрішніх джерел відноситься насамперед прибуток, що направляється на розвиток виробництва (реінвестований прибуток) і нарахована амортизація. Вони поповнюють власний капітал підприємства. Але він може бути збільшений і ззовні, шляхом емісії акцій.

Однак їхній випуск і реалізація загрожують самостійності керівництва підприємства в прийнятті управлінських рішень (дивідендної політики, фінансової стратегії й ін.). Крім того, додатковий приплив фінансових ресурсів можна забезпечити завдяки залученню таких джерел, як банківські кредити, позики, кошти кредиторів. У той же час ріст позикових коштів повинний бути обмежений розумною (оптимальною) межею, тому що зі збільшенням частки позикового капіталу посилюються умови кредитування, підприємство несе додаткові витрати, отже, збільшується імовірність банкрутства.

У зв'язку з цим темпи економічного розвитку підприємства в першу чергу визначаються темпами збільшення реінвестованих власних засобів. Вони залежать від багатьох факторів, що відбивають ефективність поточної (рентабельність реалізованої продукції, оборотність власних засобів) і фінансової (дивідендна політика, фінансова стратегія, вибір структури капіталу) діяльності.[1]

Досліджуються основні аспекти аналізу ділової активності підприємств. У взаємозв'язку та взаємозалежності визначаються ті аспекти діяльності підприємств, що характеризують ділову активність. Акцентується увага на основних моментах методики ділової активності. Аналіз діловоїактивності підприємств, разом з оцінкою фінансового стану та результатів діяльності, є важливою складовою фінансового аналізу. Фінансовий стан підприємств оцінюють за допомогою системи коефіцієнтів фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності. Про результати діяльності підприємств судять за допомогою аналізу прибутковості та рентабельності.

Аналіз ділової активності підприємства можна подати у вигляді системи чотирьох самостійних складових (блоків) аналітичних досліджень:

• аналізу ефективності використання оборотних коштів підприємств;
• аналізу використання власного і залученого капіталу;
• аналізу ефективності кредитних відносин підприємства з комерційними банками;
• аналізу дебіторської і кредиторської заборгованостей.

Тобто, проведення аналітичних досліджень ділової активності підприємств дає змогу оцінити, наскільки ефективно сформована структура їх капіталу, як складаються їх взаємовідносини з постачальниками та замовниками, а також з комерційними банками. Як відомо, ефективність використання фінансових ресурсів, насамперед, пов'язують з їх оборотністю. Оборотні кошти є найбільш мобільною частиною господарських засобів. Прискорення оборотності оборотних коштів має важливе значення для стабільності фінансового стану підприємств з таких причин:

• швидкість обороту коштів визначає розмір їх річного обороту;
• прискорення оборотності веде до зниження витрат підприємства;
• прискорення обороту на тій чи іншій стадії кругообороту коштів веде до прискорення обороту на інших стадіях.

Під час аналізу дається оцінка окремих статей оборотних активів із врахуванням галузевої специфіки підприємства, виду діяльності та особливостей випуску продукції. Крім того, визначають і аналізують основні показники оборотності оборотних коштів. За результатами аналізу визначають основні причини нераціонального формування оборотних активів і вживають заходи для усунення цих причин.

Наступним важливим блоком аналізу у складі оцінки ділової активності підприємств є оптимальне співвідношення власного і залученого капіталів та ефективність їх використання. Показники ефективності використання капіталу відображають швидкість його руху та віддачу капіталу.

Ефективність капіталу найкраще характеризується його рентабельністю. Для оцінки використання капіталу підприємства доцільно використовувати метод подовження факторних систем, за яким рентабельність капіталу визначається двома чинниками: чистою рентабельністю реалізації продукції та оборотністю капіталу. Факторний аналіз дає змогу виявити резерви підвищення рентабельності капіталу.

Аналіз власного капіталу підприємства включає оцінку:

• достатності, динаміки та структури власного капіталу;
• причин змін окремих його складових.

З метою факторного аналізу власного капіталу останній доцільно розраховувати як добуток трьох величин:

• чистої рентабельності реалізації продукції;
• коефіцієнта оборотності капіталу;
• коефіцієнта фінансової залежності.

Рівень прибутковості власного капіталу можна підвищити шляхом залучення в оборот позикового капіталу, відсоткова ставка за який буде меншою, ніж прибутковість підприємства. Це поняття у фінансовій літературі отримало назву "ефект фінансового важеля". Цей інструмент доцільно використовувати для формування оптимальної структури капіталу.

Він дає змогу розрахувати "плече" фінансового важеля, тобто частку позикового капіталу, яка забезпечить підвищення рентабельності власного капіталу підприємства.

Результати аналізу капіталу мають показати, наскільки ефективно сформована його структура, який ступінь ризику існує для інвесторів, чи є підприємство фінансово стійким. Для покриття тимчасово збільшеної потреби у фінансових ресурсах підприємство, як правило, використовує банківські кредити.

Методика аналізу кредитних відносин підприємства з банками включає три основні етапи:

І етап – визначення оборотності кредитів. На цьому етапі показники оборотності кредитів порівнюються зі швидкістю обороту власних оборотних коштів. Якщо кредитні ресурси обертаються швидше, то зиск від їх використання вищий;

ІІ етап – визначення ціни кредиту і ступеня вигідності купівлі грошей. Для цього визначається середньорічний відсоток, який фактично сплатило підприємство комерційному банку за звітний період, для зіставлення з середнім позичковим відсотком, який можна вважати прийнятним у звітному періодів (з врахуванням середньо-ринкової норми доходності і темпів інфляції);

ІІІ етап – обчислення частки прибутку, одержаної за рахунок банківських позичок та зіставлення її зі сплаченими відсотками за кредит.

Водночас, банк оцінює кредитоспроможність підприємства на основі:

• загального уявлення про клієнта;
• аналізу фінансового стану клієнта;
• аналізу ефективності кредитної угоди чи інвестиційного проекту.

Причому оцінка фінансового стану підприємства банком включає не лише обчислення певної системи коефіцієнтів, але й визначення класу надійності позичальника.[16]

Важливою складовою оцінки ділової активності підприємств є аналіз стану дебіторської та кредиторської заборгованостей. Розмір дебіторської заборгованості визначається умовами підприємства щодо розрахунків зі своїми клієнтами.

Послаблення вказаних умов має як переваги, так і недоліки. Перевагами є зростання обсягу реалізації та прибутку, а недоліками – нестача оборотних коштів, уповільнення оборотності капіталу, можливість збільшення суми безнадійних боргів.

Тому кожне підприємство має бути зацікавленим у скороченні термінів погашення платежів шляхом удосконалення розрахунків, своєчасного оформлення розрахункових документів, передоплати, впровадження вексельної форми розрахунків. У процесі аналізу поточних активів підприємства вивчається динаміка, склад, структура, причини та терміни виникнення дебіторської заборгованості.

Контроль за станом дебіторської заборгованості становить:

• вживання термінових заходів для стягнення прострочених платежів;
• орієнтацію якщо можливо на більшу кількість покупців для диверсифікації ризику неповернення коштів;
• надання знижок під час дострокової оплати.

Методика аналізу кредиторської заборгованості включає вивчення складу, динаміки та термінів її виникнення; дослідження наявності, частоти та причин виникнення простроченої заборгованості перед бюджетом, постачальниками, працівниками; встановлення суми виплачених санкцій за прострочення платежів.

Оскільки кредиторська заборгованість є, як правило, джерелом покриття дебіторської, то з аналітичною метою проводять їх порівняння за величиною шляхом складання розрахункового балансу. Значне перевищення кредиторської заборгованості порівняно з дебіторською може бути наслідком неплатоспроможності підприємства, його нездатності вчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями або прагненням затягнути виплату коштів, використавши їх як джерело фінансування.