Основные понятия и классификация инноваций

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Сентября 2013 в 22:28, курсовая работа

Краткое описание

Проблема інноваційного розвитку - предмет пильної уваги економістів ще з часів промислової революції (XVI-XVII ст.). Складність цього питання викликала до життя різні концепції, кожна з яких акцентує увагу на дослідженні того чи іншого її аспекту. Практики управління на різних рівнях економіки - на підприємствах, в міністерствах і відомствах, регіональних адміністраціях, на рівні держави - займаються питаннями організації інноваційних процесів в межах своєї компетенції. Саме завдяки інноваціям забезпечується конкурентноздатність шляхом постійного оновлення технологій, товарів і послуг різноманітного призначення, стабілізацією і розширенням ринків збуту, ефективним використовуванням науково-технічного потенціалу і стимулюванням його зростання.

Содержание

Вступ………………………………………………………………...……………….3
1. Основні поняття та класифікація інновацій……………………………………..4
2. Сутність, об’єкти та суб’єкти інноваційної діяльності…………………………6
3. Характеристика інноваційних продукції та послуг…………..………………...9
Висновок ……………...……………………………………………………………11
Список використаної літератури

Вложенные файлы: 1 файл

інновації.doc

— 75.50 Кб (Скачать файл)

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………...……………….3

1. Основні поняття та класифікація інновацій……………………………………..4

2. Сутність, об’єкти та суб’єкти інноваційної діяльності…………………………6

3. Характеристика інноваційних продукції та послуг…………..………………...9

Висновок ……………...……………………………………………………………11

Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Проблема інноваційного  розвитку - предмет пильної уваги  економістів ще з часів промислової  революції (XVI-XVII ст.). Складність цього  питання викликала до життя різні концепції, кожна з яких акцентує увагу на дослідженні того чи іншого її аспекту. Практики управління на різних рівнях економіки - на підприємствах, в міністерствах і відомствах, регіональних адміністраціях, на рівні держави - займаються питаннями організації інноваційних процесів в межах своєї компетенції. Саме завдяки інноваціям забезпечується конкурентноздатність шляхом постійного оновлення технологій, товарів і послуг різноманітного призначення, стабілізацією і розширенням ринків збуту, ефективним використовуванням науково-технічного потенціалу і стимулюванням його зростання. Очевидним і зрозумілим є те, що вирішення проблем активізації інноваційної діяльності підприємств - головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності. [7].

Позитивний взаємозв'язок технічного прогресу та економічного зростання  був доведений багатьма дослідниками у рамках неокласичних моделей зростання з екзогенним технічним прогресом. Так, вплив інноваційних факторів на соціально-економічний розвиток суспільства зазначав французький дослідник Жан Кондорсе: "Прогрес наук забезпечує прогрес промисловості, який потім і прискорює наукові успіхи, і цей взаємний вплив, дія якого відновлюється, повинно бути визнано наймогутнішим фактором удосконалення людського роду" [3].

 

 

 

 

 

 

 

1. Основні поняття та класифікація інновацій

Термін "інновація" вперше ввів у науковий обіг австрійський учений Йозеф Шумпетер 1912 р. у праці "Теорія економічного розвитку" [5]. Він визначав інновації як нову науково-організаційну комбінацію використання виробничих факторів, яка мотивована підприємницьким духом. Шумпетеру належить і перша спроба класифікувати інновації. Так, він виділяв п'ять типів інновацій:

1) виробництво нового  продукту або продукту з якісно  новими властивостями;

2) впровадження нового  засобу виробництва, в основу  якого покладено нове наукове  відкриття або новий підхід  щодо комерційного використання  продукції.;

3) застосування нових  матеріалів;

4) освоєння нового  ринку збуту певною галуззю  промисловості країни;

5) впровадження нових  організаційних форм.

Американський учений Ф. Ніксон вважає, що інновація - це сукупність технічних, виробничих і комерційних  заходів, які зумовлюють появу на ринку нових і покращених промислових процесів та обладнання [6]. На думку відомого американського вченого Б. Твісса, нововведення - процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту [4]. В словнику "Науково-технічний прогрес" інновація (нововведення) визначається як результат творчої діяльності, націленої на розробку, створення і розповсюдження нових виробів, технологій, впровадження нових організаційних форм і т. д. [2].

У Законі України "Про  інноваційну діяльність" дано таке визначення: "інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери" [1].

Новація - кінцевий метод, принцип, новий порядок, винахід, новий продукт, процес, якісно відмінний від попереднього аналога, що є результатом інтелектуальної діяльності, закінчених наукових досліджень і розробок. Цей термін вживається до всіх новацій як у виробничій, так і науковій, навчальній, соціальній сферах, стосовно будь-яких удосконалень, які забезпечують збільшення витрат або створюють умови для зміни способу життя. Процес введення новацій на ринок традиційно називають процесом комерціалізації. Комерційний аспект визначає інновацію як економічну необхідність, що перетворює її на джерело доходу. Наявність попиту на інновацію свідчить про її конкурентоспроможність, що є результатом інноваційної діяльності.

Серед великої різноманітності підходів до класифікації інновацій, значної уваги заслуговують розробки Й. Шумпетера, Г. Менша, К. Фрімена, К. Павітта, Ю. Яковця. Незважаючи на деякі відмінності, базою для їх розроблення слугує класифікація Й. Шумпетера, яка стала основою його теорії економічного роз-витку. У праці «Кон’юнктурні цикли» він виділяє базисні і вторинні інновації в кожному класі, використовуючи поняття «кластер» для визначення певної групи. Для еволюційної теорії ця класифікація є найважливішою, оскільки базисні інновації реалізують важливі винаходи і стають підґрунтям формування нових поколінь техніки. А вторинні пов’язані з поліпшенням властивостей наявних процесів виробництва і продуктів (здебільшого реалізуються дрібні винаходи, які націлені на часткове поліпшення застарілих поколінь техніки та технології). [8].

Серед розробок даного напряму важливе місце посідають дослідження К. Павітта. Він виділяє сім типів інновацій, що також важливо враховувати в процесі розробки інноваційної стратегії:  
• інновації, що базуються на фундаментальних наукових знаннях, результати яких широко застосовуються в народному господарстві;  
• інновації, які базуються на наукових дослідженнях, але мають обмежену сферу застосування;  
• розроблені з використанням технічних знань, які вже існують і мають обмежену сферу використання; 
• інновації, які входять до комбінацій різних типів знань в одному виробі;  
• використання нового продукту в різних сферах;  
• технічно складні новинки;  
• застосування вже відомої техніки чи методів у новій галузі.  
У подальших роботах К. Павітта зазначали, що найголовніша ознака інновацій — це зміни і тому їх доцільно згрупувати як продуктові і процесні. Процесні інновації, на відміну від продуктових, характеризуються змінами в технології виготовлення виробів чи наданні послуг. Хоч іноді їх важко розмежувати, особливо якщо це стосується сфери послуг.

 

2. Сутність, об’єкти та суб’єкти інноваційної  діяльності

Згідно з Законом  України "Про інноваційну діяльність" інноваційна діяльність - це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробку, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг [1].

Інновація - це кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.

До основних видів інноваційної діяльності належать:

o фундаментальні дослідження;

o прикладні дослідження;

o дослідно-конструкторські  розробки;

o дослідно-експериментальні  розробки;

o організаційно-економічна  робота;

o промислове виробництво  нових товарів.

Об'єктом інноваційної діяльності є інновації (нововведення; лат. novo - змінювати, оновлювати). Це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що суттєво поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. [1]

Отже, інноваційними продуктами можуть бути визнані:

o інноваційні програми  і проекти;

o нові знання та  інтелектуальні продукти;

o виробниче обладнання  і процеси;

o інфраструктура виробництва  і підприємництва;

o організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що відчутно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

o сировинні ресурси, засоби їх  видобування і переробки;

o товарна продукція;

o механізми формування  споживчого ринку і збуту товарної  продукції.

Суб'єкти інноваційної діяльності - фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Усе різноманіття господарських  систем, які беруть участь в інноваційному  процесі, можна подати у вигляді  чотирьох найбільш типових груп.

Група І. Державні господарські системи й управлінські органи:

- державні органі (міністерства, комітети, відомства і т. д.);

- регіональні і (частково) муніципальні органи управління;

- великі державні підприємства;

- міждержавні спільні  органи управління, підприємства  й організації;

- державні науково-дослідні  інститути, конструкторські бюро, проектно-конструкторські, проектно-технологічні та інші організації, а також аналогічні об'єкти, що є власністю держави і місцевих органів самоврядування.

Група ІІ. Некомерційні безприбуткові наукові і навчальні бюджетні організації:

- установи Національної академії наук України, їх відділення і філії, центри, лабораторії, інститути фундаментальних досліджень;

- державні наукові  центри і регіональні бюджетні  наукові центри;

- академічні і галузеві (міжгалузеві) технополіси, експериментальні  бази, лабораторії та полігони;

- установи, організації  науково-технічної інфраструктури (інформаційні служби, бібліотеки, банки  даних та ін.);

- державні і регіональні  університети, вищі заклади освіти, навчальні центри, організації підвищення  кваліфікації кадрів.

Група ІІІ. Підприємницькі господарські системи, які функціонують, як правило, на принципах самооплатності:

- транснаціональні і  міждержавні спільні підприємницькі  структури (компанії, акціонерні  товариства і т. д.);

- об'єднання, концерни, синдикати;

- промислово-фінансові групи, холдинги;

- корпорації та фірми;

- державно-підприємницькі  змішані компанії (акціонерні товариства);

- приватні підприємства;

- комерційні організації,  що надають послуги підприємницьким  структурам у сфері інноваційної  діяльності (консалтинг, лізинг, маркетинг, інжиніринг, реклама, аудиторство, підготовка і перепідготовка кадрів, бізнес- інкубатори, інформаційне забезпечення, банківські послуги, страхування), а також різні комерційні підприємства ринкової інфраструктури.

Група IV. Позабюджетні некомерційні безприбуткові організації:

- державні і регіональні  інноваційні, екологічні, інвестиційні  та інші фонди;

- громадські організації,  творчі суспільства, союзи промисловців, товаровиробників та інші, що  фінансуються за рахунок членських внесків і коштів спонсорів;

- некомерційні кооперативи  і т. д.;

- благодійні організації,  що використовують засоби спонсорів.

Об'єкти, які належать до кожної з перерахованих груп, можуть тією чи іншою мірою брати  участь в інноваційній діяльності на одному або одночасно на кількох рівнях багаторівневої моделі. Можливі відмінності в обсягах і формах їх участі можуть бути пов'язані з певними факторами: організаційно-правовими формами господарювання, галузевою належністю, масштабами і кінцевими цілями діяльності, рівнем самостійності або рамками підпорядкованості, джерелами ресурсів, формами і методами державного та непрямого регулювання.

 

3. Характеристика  інноваційних продукції та послуг

Згідно Закону України  «Про інноваційну діяльність», інноваційна продукція - нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Інноваційною може бути визнана продукція, яка відповідає таким вимогам:

а) вона є результатом  виконання інноваційного проекту;

б) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційною продукцією розуміють ринкове впровадження нового або значно удосконаленого товару або послуги відносно її характеристик, таких як удосконалене програмне забезпечення, зручність у використанні, компонування та підсистеми. Інновація (нова або удосконалена) може бути новою для даного підприємства, а не лише новою для даного сектору діяльності або ринку. Також не має значення, яким підприємством інновація була розроблена.

Информация о работе Основные понятия и классификация инноваций