Комп’ютерні інциденти в Інтернет. Кіберзлочинність

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

 

 «КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

Кафедра інформатики

 

 

 

 

 

Реферат

З дисципліни: «Інтернет-технології в бізнесі»

на тему

«Комп’ютерні інциденти в Інтернет. Кіберзлочинність.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала : студентка

Лахманюк Юлія Сергіївна

4-ої групи,2-ого курсу

Спеціальність 6503

 

Перевірив: викладач

Касян Вадим Миколайович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2011

План

Вступ

1. Особливості кіберзлочинів
2. Юридична перспектива протидії кіберзлочинності

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

На сучасному етапі розвитку суспільства все більше відчувається значимість інноваційних процесів, що відбуваються у зв’язку з інформатизацією. Але поряд із позитивними здобутками, інформатизація супроводжується побічними, негативними явищами криміногенного характеру, до яких відносять “комп’ютерну злочинність”. Це, безумовно, потребує негайного створення системи протидії даному різновиду злочинності на державному рівні. Для сучасного суспільства (в період його переходу від індустріального етапу розвитку до нового – постіндустріального, інформаційного) актуальність цієї проблеми не викликає сумнівів. Вважаємо, що саме для досягнення зазначеної мети за ініціативою МВС України фахівцями Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю було розроблено проект Концепції стратегії реалізації державної політики щодо боротьби з кіберзлочинністю в Україні.[1]

Відповідно до положень XVI розділу Особливої частини КК України можна дати загальне визначення злочинів в даній сфері. Злочини у сфері комп’ютерної інформації – це передбачене кримінальним законом винне порушення прав та інтересів стосовно автоматизованих систем обробки даних, що зашкоджує правовій охороні прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, суспільства і держави. Тобто це діяння, суть якого міститься зовсім не у використанні самої електронно-обчислювальної техніки як засобу скоєння злочину. Цей розділ включає суспільнонебезпечні дії, які посягають на безпеку інформації та автоматизовані системи її обробки.[2]

Незважаючи на прийняті національні законодавства по боротьбі з кіберзлочинністю у ряді країн, у тому числі й  в  Україні, її “уніфікований” склад до цих пір чітко не визначений, оскільки як можливості технічних засобів, програмного забезпечення, засобів телекомунікацій, так і  кримінальні хитрування самих кіберзлочинців, безперервно зростають з  розвитком науково-технічного прогресу і  відсталістю правових норм протидії [3, с. 30].

 

ОСОБЛИВОСТІ КІБЕРЗЛОЧИНІВ.

На сьогодні не існує загальновизнаного визначення поняття “комп’ютерних злочинів”, а сам термін має переважно операційний характер. Це обумовлено відсутністю одноманітної доктринальної концепції, на підставі якої можна було б віднести конкретні протиправні діяння до таких злочинів у зв’язку з постійними змінами інформаційних технологій [4, с. 54]. Поняття “кіберзлочинність” потрібно вживати замість поняття “комп’ютерна злочинність”, оскільки останнє вже не охоплює всі протиправні діяння в цій сфері. Вживання понять “кіберзлочинність” та “кіберзлочин” дозволить в подальшому уникати ускладнень при кваліфікації відповідних інформаційних правопорушень [5].

Аналіз різних джерел дозволяє прогнозувати значне зростання наступними роками таких проявів кіберзлочинності, як розповсюдження комп’ютерних вірусів через Інтернет – комп’ютерних програм здатних спричинити перекручення блокування та знищення комп’ютерної інформації. В окремих країнах, поряд з іншими видами кіберзлочинів, розповсюдження комп’ютерних вірусів розглядається кримінологами як форма кібертероризму.

З огляду на національну безпеку України, спостерігається небезпечна тенденція, пов’язана зі збільшенням технічної і технологічної залежності держави від транскордонних проявів кібертерористів. Останнім резонансним проявом комп’ютерно-вірусного посягання на національну систему електронних телекомунікацій є пошкодження комп’ютерної мережі Укртелекому. Збитки від однієї кібератаки, за різними експертними оцінками, коливаються у межах 1 млн дол. США.

Інформаційні технології викликали появу нових умов, які використовуються криміналітетом для скоєння злочинів на національному, міжнародному і транснаціональному рівнях. Злочинні об’єднання, окремі “фахівці” кримінального бізнесу повною мірою використовують новітні технології для “відмивання” грошей, здобутих злочинним шляхом, несанкціонованого доступу до інформаційних систем і т. ін.

Специфіка даного виду злочинності полягає у:

– відносній комфортності, тобто готування та скоєння злочину здійснюється, практично не відходячи від “робочого місця”;

– доступності – у зв’язку з тенденцією постійного зниження цін на комп’ютерну техніку;

– географії скоєння злочинів, яка є досить широкою, але враховуючи те, що основна кількість комп’ютерів розташована у великих населених пунктах, то саме на них і припадає “левова частка” злочинності;

– віддаленості об’єкту злочинних посягань – він може знаходитись за тисячі кілометрів від місця скоєння злочину;

– складності виявлення, фіксації і вилучення криміналістично-значущої інформації (слідової картини злочину) при виконанні слідчих дій для використання її в якості речового доказу і т. ін.

Про соціальну небезпеку комп’ютерної злочинності свідчить те, що за оцінками Інтерполу, оголошеними на шостому засіданні Робочої групи по співробітництву правоохоронних органів країн Центральної та Східної Європи (в м. Мюнстері 28–30 серпня 2000 р.) з питань боротьби з комп’ютерною злочинністю, було визнано, що прибутки так званих кіберзлочинців посідають третє місце після доходів наркоділків та нелегальних постачальників зброї.

У ряді міжнародних документів визнано, що кіберзлочинність сьогодні загрожує не тільки національній безпеці окремих держав, а й безпеці людства та міжнародного порядку. Стурбованість міжнародного співтовариства щодо розвитку кіберзлочинності знайшла відображення, зокрема у таких міждержавних угод, як Резолюції Ради ЄС “Про законний моніторинг телекомунікацій” (96/С 329/01) від 17 січня 1995 р. та Конвенції Ради Європи “Про кіберзлочинність” від 23 листопада 2001 р.

Прикладом суспільної небезпеки кіберзлочинів можуть слугувати подані міжнародними інформаційними агентствами та іншими засобами масової інформації події 23 жовтня цього року, коли була вчинена кібератака хакерів з різних частин світу на 13 провідних міжнародних серверів світової комп’ютерної мережі Інтернет, з яких залишилися цілими тільки чотири. На думку експертів, у результаті цієї акції було завдано економічних збитків у різних державах на суму, що перевищує 1 трлн дол. США. Під загрозу було поставлено існування всієї міжнародної системи комп’ютерної телекомунікації.

Дослідження міжнародної практики демонструє, що злочинний світ активно пристосовується до можливостей кіберцивілізації. Серед злочинів, що вчиняються з використанням комп’ютерних технологій та телекомунікацій, спостерігається особливе зростання злочинів у сфері економіки, у тому числі:

• легалізація (“відмивання”) прибутків, отриманих злочинним шляхом з використанням комп’ютерних технологій;
• злочини з використанням електронних платежів у сфері банківської діяльності;
• порушення права інтелектуальної власності на комп’ютерні програмні продукти;
• комерційне, промислове шпигунство через глобальні мережі телекомунікації;
• недобросовісна економічна конкуренція шляхом завдання шкоди потерпілим методами блокування або знищення їх веб-сайтів (е-сторінок) чи несанкціоноване розміщення на них з метою розповсюдження через мережу Інтернет дезінформації, що паплюжить їх ділову репутацію і т.ін.

Слід звернути увагу на злочини, що вчиняються з картками електронних платежів. За експертними оцінками, на міжнародному рівні цей вид транскордонних злочинів завдає збитків міжнародній банківській системі до 10 % обсягів операцій за картковими рахунками. За приклад, у міжнародній системі електронних платежів Mastercard зареєстровано шахрайств з картками на суму 703 млн дол. США, VISA зазнала збитків через шахрайства з кредитними і дебіторськими картками в усьому світі на 1,2 млрд дол. США.[1]

Зростання кіберзлочинності у сфері економіки викликає необхідність страхування ризиків та затрат на технічний захист, що автоматично викликає підняття цін на 20–30 % і відповідну інфляцію в країні. Зазначений аспект можна розглядати як загрозу національній безпеці, її складових – економічній безпеці людини, суспільства, держави.

У контексті національної економічної безпеки також заслуговує на увагу такий чинник криміногенних загроз, як промислове шпигунство. Україна отримала у спадщину розгорнуту систему науково-дослідних центрів. Як зазначають експерти, науково-дослідні установи в Україні мали відношення до 17 з 21 видів “критичних технологій” – весь блок по електроніці, кібернетиці, лазерній техніці, нових виробничих технологіях і т.ін. Всі розробки мають потенціал експортного і конверсійного змісту. Інформатизація науково-дослідних центрів, підключення їх до світової кібертелекомунікаційної магістралі, відповідно, знизить рівень захищеності комерційної таємниці, ноу-хау та інших об’єктів промислової власності.

Офіційна статистика не дає можливості одержати достовірні дані щодо кримінологічної характеристики злочинів, що вчинюються у сфері використання інформаційних технологій, динаміки й структури таких злочинів. Це відбувається як через її недосконалість, так й через високу латентність таких видів злочинів. Дана тенденція спостерігається не тільки в Україні. За кордоном, де накопичена чимала й достовірна статистика кіберзлочинів, до суду доходять справи про менш ніж 1 % порушень. При цьому слід пам’ятати, що, за твердженням фахівців, ревізія в змозі виявити не більше 10 % електронних розкрадань [6].

 

 

 

 

 

 

ЮРИДИЧНА ПЕРСПЕКТИВА ПРОТИДІЇ КІБЕРЗЛОЧИННОСТІ.

Враховуючи провідну роль інформатизації в  економіці України та її стрімку криміналізацію, сьогодні особливої актуальності набуває внесення значущих змін і доповнень до чинного законодавства і відомчих нормативних актів, які забезпечили б нормальне функціонування інформаційних систем і мереж, створили б умови для мінімізації криміногенних процесів, своєчасного виявлення і попередження кіберзлочинів. Криміногенна ситуація у сфері використання інформаційних технологій вимагає комплексного підходу як з боку правоохоронних органів, так і з боку інших зацікавлених відомств.

Першочергове питання, яке постало сьогодні перед українським суспільством та його складовою – правознавством, – це визначення статусу суспільних інформаційних відносин та шляхів їх публічно-правового регулювання з метою уникнення, зменшення, запобігання та подолання юридичними методами негативних проявів інформаційного суспільства та стимулювання бажаних для людини, держави та суспільства правил поведінки його суб’єктів – учасників інформаційних відносин. Будь-яка правова інституція, щоб претендувати на автономність існування, вимагає формулювання її поняття, визначення змісту, розробки теоретичних і методологічних основ. В об’єктивному змісті інформаційне право – це регулювання сукупності суспільних відносин щодо інформації, які знаходять вираз у нормах врегульованих на публічно-правовому та приватно-правовому рівні. В суб’єктивному змісті інформаційне право – це законодавчо врегульована множина прав і обов’язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації, як об’єкта суспільних відносин.

Основною юридичною формою виразу норм інформаційних відносин є законодавство, яке регулює ці відносини в інформаційній сфері. Під категорією «інформаційне законодавство України», було б доцільно розуміти множинну сукупність нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації. Входження України в інформаційне суспільство потребує розробки науково-теоретичних засад концепції формування і розвитку інформаційного законодавства. Використання положень теорії гіперсистем з метою дослідження і систематизації українського права, дозволяє зробити висновок, що сучасне українське інформаційне законодавство існує сьогодні як міжгалузевий, міждисциплінарний комплексний інститут в загальній системі національного законодавства. У теоретиків права, які дотримуються традиційної доктрини поділу права на галузі (за принципом: норми права – інститути права – галузь права чи норми права – інститути права – підгалузі права – галузь права) виникає запитання: що являє собою категорія «гіперсистема», яке їй місце може бути надано в системі теорії і методології права згідно з загальною теорією права? Доцільно тут зазначити, що категорія «гіперсистема права» відносно нове поняття в юридичній науці. Традиційна для нашої країни теорія права її раніше не знала. Вона зародилася на основі здобутків і досліджень у галузі кібернетики та інформатики і використання їх результатів для вивчення права, як соціальної системи. У відповідності з теорією гіперсистем, існування сучасного права аналізується і розглядається з позиції великих, складних, ієрархічних багатопорядкових системи підсистем, що формуються з галузевих інститутів права. Ця категорія нами вводиться в теорію права України юридичної концепції існування і формування правових субінституцій – автономних міжгалузевих комплексних інститутів права, щодо яких галузеві інститути виступають у ролі агрегуючих підсистем.[1]