Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Марта 2014 в 10:30, реферат
На сучасному етапі розвитку суспільства все більше відчувається значимість інноваційних процесів, що відбуваються у зв’язку з інформатизацією. Але поряд із позитивними здобутками, інформатизація супроводжується побічними, негативними явищами криміногенного характеру, до яких відносять “комп’ютерну злочинність”. Це, безумовно, потребує негайного створення системи протидії даному різновиду злочинності на державному рівні. Для сучасного суспільства (в період його переходу від індустріального етапу розвитку до нового – постіндустріального, інформаційного) актуальність цієї проблеми не викликає сумнівів.
Вступ
Особливості кіберзлочинів
Юридична перспектива протидії кіберзлочинності
Висновок
Список використаних джерел
Так, у серпні 2003 року на розгляд Верховної Ради України було внесено проект Закону України “Про моніторинг телекомунікацій” [7] за поданням Кабінету Міністрів України. Цей Закон визначає правові та організаційні засади моніторингу телекомунікацій, регулює відносини суб’єктів у сфері моніторингу телекомунікацій під час провадження оперативно-розшукової, контрозвідувальної та розвідувальної діяльності з метою забезпечення безпеки громадян, суспільства і держави.
Метою даного Закону було вироблення механізму, який дозволяв би правоохоронним органам України мати сучасну ефективну технологію зняття інформації з каналів мереж телекомунікацій з метою попередження чи розкриття злочинів, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, особливо таких, як кіберзлочини та тероризм, а також – можливість здійснення ефективної взаємодії з правоохоронними органами іноземних держав з питань моніторингу телекомунікацій у процесі боротьби зі злочинністю.
Предмет правового регулювання цього законопроекту належав до однієї з пріоритетних сфер адаптації законодавства України до основних положень законодавства ЄС в сфері телекомунікацій. На рівні ЄС діяльність в цій галузі регулюється рядом нормативних документів, які спрямовані, насамперед, на надання правозастосовчим органам дієвих засобів боротьби зі злочинністю з урахуванням стану сучасного технологічного розвитку, на дотримання прав на повагу до приватного життя.
Майже всі ці правові акти були враховані при підготовці Проекту і з урахуванням зауважень та пропозицій, у тому числі й висновку Центру європейського та порівняльного права, була навіть спроба прийняти документ за основу. Але, на жаль, Проект так і залишився лише проектом.
На розгляді у Верховній Раді знаходяться ще два законопроекти: “Про перехоплення та моніторинг телекомунікацій” № 4042–1 та “Про перехоплення телекомунікацій” № 4042-2 [10], які за суттю мало відрізняються один від одного.
Остання пропозиція, яка була зроблена Інститутом проблем законодавства ім. Ярослава Мудрого в березні 2005 року, – розробити єдиний законопроект з урахуванням положень трьох альтернативних та внести його на розгляд парламенту, мабуть, так і залишилась поза увагою законотворців.
Цілком зрозуміло, що прийняття такого Закону потребує деяких зусиль з боку законодавчого органу, адже, на погляд окремих парламентаріїв, це рішення підніме хвилю невдоволення з боку Інтернет-спільноти в площині утиску громадянських прав і свобод, до речі, як це відбувалося в країнах сталої демократії, зокрема США та Європи. Але так здається тільки на перший погляд.
Адже Проект закону, хоча і передбачає перегляд кореспонденцій користувачів послуг електрозв’язку, та дозволяє робити це лише на підставі вмотивованого рішення суду і лише проти осіб, які потрапляють в поле зору правоохоронних органів. “Моніторинг телекомунікацій здійснюється виключно як захід оперативно-розшукової, контрозвідувальної та розвідувальної діяльності відповідно до законів України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про контрозвідувальну діяльність”, “Про розвідувальні органи України” та “Про боротьбу з тероризмом” за наявності підстав, передбачених цими законами” (ст. 5) [7].
Так, дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина під час здійснення моніторингу телекомунікацій гарантується державою. Не підлягає розголошенню інформація стосовно особистого життя, честі та гідності особи, що стала відома у процесі здійснення моніторингу телекомунікацій (ст. 12) [7].
ВИСНОВОК.
Злочини у сфері комп’ютерної інформації – це передбачене кримінальним законом винне порушення прав та інтересів стосовно автоматизованих систем обробки даних, що зашкоджує правовій охороні прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, суспільства і держави.
Визнано, що кіберзлочинність сьогодні загрожує не тільки національній безпеці окремих держав, а й безпеці людства та міжнародного порядку. Стурбованість міжнародного співтовариства щодо розвитку кіберзлочинності знайшла відображення, зокрема у таких міждержавних угод, як Резолюції Ради ЄС “Про законний моніторинг телекомунікацій” (96/С 329/01) від 17 січня 1995 р. та Конвенції Ради Європи “Про кіберзлочинність” від 23 листопада 2001 р.
Інформаційні технології викликали появу нових умов, які використовуються криміналітетом для скоєння злочинів на національному, міжнародному і транснаціональному рівнях.
Як констатацію факту, слід зазначити, що сучасне інформаційне законодавство України щодо доктрини його формування, має характер змішаної системи права: зберігши галузевий підхід традиційної континентальної системи права, воно стало на шлях публічно-правового нормотворення за доктриною загального права (англо-американської системи права) – коли окремі проблеми на законодавчому рівні, вирішуються у площині чинних законів за ситуаційним принципом.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.
Информация о работе Комп’ютерні інциденти в Інтернет. Кіберзлочинність