Система законодавства України щодо захисту інформації

  2. Забороняється  вимагати  та  подавати за місцем  роботи або навчання інформацію  про  діагноз  та  методи  лікування  фізичної особи.

3. Фізична   особа  зобов'язана  утримуватися  від  поширення інформації,  зазначеної  у частині першій цієї статті, яка стала їй відома  у  зв'язку  з  виконанням службових обов'язків  або з інших джерел.

4. Фізична  особа  може  бути  зобов'язана   до   проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

 Стаття 301. Право на особисте життя та  його таємницю 

1. Фізична  особа має право на особисте  життя.

2. Фізична   особа   сама  визначає  своє  особисте  життя  і можливість  ознайомлення з ним інших осіб.

3. Фізична  особа має право на збереження  у таємниці  обставин свого  особистого життя.

4. Обставини  особистого  життя  фізичної  особи  можуть бути розголошені іншими  особами лише за умови,  що  вони містять  ознаки правопорушення, що  підтверджено  рішенням  суду,  а  також за її згодою.

{  Частина  четверта  статті  301  із змінами, внесеними згідно із 

Законом N 3261-IV ( 3261-15 ) від 22.12.2005 }

Стаття 302. Право на інформацію

1.   Фізична  особа  має  право  вільно  збирати,  зберігати, використовувати і поширювати  інформацію. Збирання, зберігання, використання  і поширення інформації про  особисте  життя фізичної особи  без її згоди не допускаються,  крім випадків,  визначених законом,  і лише  в  інтересах  національної  безпеки, економічного добробуту  та прав людини.

2. Фізична   особа,   яка   поширює  інформацію,  зобов'язана переконатися в її  достовірності.

  Фізична  особа,  яка поширює інформацію,  отриману з офіційних джерел  (інформація  органів  державної  влади,  органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана  перевіряти її   достовірність   та   не   несе  відповідальності  в  разі  її спростування.

   Фізична  особа,  яка поширює інформацію,  отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання  на таке джерело.{  Стаття  302  із  змінами, внесеними згідно  із Законом N 3261-IV ( 3261-15 ) від 22.12.2005 }

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ»

Стаття 1. Публічна інформація

1. Публічна  інформація  -  це відображена  та задокументована будь-якими  засобами та на будь-яких  носіях  інформація,  що  була отримана  або  створена  в  процесі  виконання  суб'єктами владних повноважень  своїх обов'язків,  передбачених  чинним законодавством, або  яка  знаходиться  у  володінні суб'єктів  владних повноважень, інших розпорядників  публічної інформації, визначених  цим Законом.

2. Публічна   інформація   є   відкритою,   крім    випадків, встановлених  законом.

 Стаття 6. Публічна інформація з обмеженим  доступом 

1. Інформацією  з обмеженим доступом є:

   1) конфіденційна  інформація;

  2) таємна  інформація;

  3) службова  інформація.

 

5. Не  може  бути   обмежено   доступ   до   інформації   про розпорядження   бюджетними  коштами,  володіння,  користування  чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів,  умови  отримання  цих  коштів  чи  майна, прізвища,  імена,  по  батькові  фізичних  осіб  та   найменування юридичних  осіб,  які отримали ці кошти або майно.  При дотриманні вимог,  передбачених  частиною  другою  цієї   статті,   зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої  інформації  може  завдати  шкоди   інтересам   національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Стаття 7. Конфіденційна інформація

   1. Конфіденційна  інформація  -  інформація,  доступ  до  якої обмежено  фізичною  або  юридичною особою,  крім  суб'єктів владних повноважень,  та яка може поширюватися у  визначеному ними  порядку за  їхнім  бажанням відповідно до передбачених ними умов.  Не може бути віднесена до конфіденційної інформація,  зазначена в  частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Стаття 10. Доступ до інформації про особу

1. Кожна  особа має право:

1) знати у  період збирання  інформації,  але  до  початку  її  використання,  які  відомості  про неї та з якою метою збираються, як,  ким і з якою  метою  вони  використовуються,  передаються  чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;

2) доступу   до   інформації   про  неї,  яка  збирається  та зберігається;

3)  вимагати  виправлення  неточної,   неповної,   застарілої інформації про  себе,  знищення  інформації  про  себе,  збирання, використання чи зберігання  якої здійснюється  з  порушенням  вимог закону;

 4) на  ознайомлення  за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;

5) на  відшкодування  шкоди у разі розкриття інформації  про цю особу з порушенням  вимог, визначених законом.

  2. Обсяг  інформації про особу,  що збирається, зберігається і використовується  розпорядниками інформації,  має  бути максимально обмеженим і  використовуватися лише з метою  та у спосіб, визначений законом.

  3. Розпорядники  інформації,  які  володіють  інформацією про

особу, зобов'язані:

1) надавати  її безперешкодно і безкоштовно  на  вимогу  осіб, яких вона  стосується, крім випадків, передбачених  законом;

2) використовувати  її  лише з метою та у спосіб,  визначений законом;

3) вживати  заходів  щодо  унеможливлення   несанкціонованого доступу до  неї інших осіб;

4) виправляти  неточну  та  застарілу  інформацію  про  особу самостійно або на  вимогу осіб, яких вона стосується.

4. Зберігання  інформації про особу не повинно  тривати  довше, ніж  це  необхідно  для досягнення мети,  задля  якої ця інформація збиралася.

5. Відмова  особі  в   доступі   до   інформації   про   неї, приховування,  незаконне  збирання,  використання,  зберігання  чи поширення інформації  можуть бути оскаржені.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Законодавство України містить понад десять законів в області захисту інформації, Кримінальний Кодекс, Цивільний Кодекс, Конституція України.

Для відповіді на питання, якою мірою система захисту інформації забезпечує необхідний рівень безпеки, необхідно оцінювати ефективність СЗІ. Удосконалювання нормативної бази, методичного забезпечення в області інформаційної безпеки повинне відбуватися, насамперед, у цьому напрямку. Змістовні результати по оцінці ефективності систем захисту інформації можуть бути отримані при системному підході. Однак і віддача, насамперед економічна, буде набагато вагоміша, а інтереси, як замовника, так і розроблювача СЗІ, будуть захищені більш надійно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

 

1. http://rada.gov.ua/ru