Йов Кондзелевич

         І. Вступ

       В різних музеях світу можна побачити видатні пам’ятки світового мистецтва, але не всі вони створені власним  народом і не всі є виявом їхньої культури. Але на наше величезне щастя маємо все-таки в гущі нашої історії таких людей, які творили для своєї країни і з думком про неї, з гарячим серцем. Одним з таких  є Йов Кондзелевич.

       Щодо  мети даного реферату, то вона полягає в наступному: використовуючи статті та відповідну літературу, розкрити творчий образ відомого в Україні та в закордонні іконописця та дослідника українського мистецтва.

       Йов Кондзелевич народився в місті Жовква на Львівщині (Йов – чернече ім’я маляра, мирське ім’я невідоме)¹. В 19 років стає ченцем Білостоцького Хрестовоздвиженського монастиря поблизу Луцька, що був заснований в 1636 році писарем коронного суду Семеном Гулевичем Воютинським. Творчий і життєвий шлях майстра пов’язаний з Волинню, яка відіграла вирішальну роль у формуванні його самобутнього таланту.

         Його творчість припадає на  кінець XVII століття і завершується у XVIII столітті, є одним із найяскравіших постатей в історії українського малярства, Йов Кондзелевич був молодшим сучасником видатного іконописця І. Рутковича і старшим за В. Петрановича, займаючи між ними проміжне місце.

       Величезний мистецький спадок Йова Кондзелевича здавна викликає постійне зацікавлення науковців. Про високопрофесійний рівень його творчості з'явилось чимало розвідок, які помагають зрозуміти своєрідність світобачення церковного малярства цього майстра.

       Кожен твір ієромонаха Йова красномовно засвідчує як про фахову обізнаність їх автора традицій давнього українського іконопису, так і про добре розуміння філософії мистецьких напрямків, що панували у стильовій епосі Центральної Європи в період його життя.

       Мальовані майстром ікони та фрагменти іконостасів знаходяться у церквах області та збірці Музею волинської ікони. Ікона — це містичні ворота у потойбічниі світ ², помічник християнина у сприйманні Божих правд, посередник у молитві.³

       В Національному музеї у Львові зберігається іконостас монастирської церкви Скиту Манявського, який Йов Кондзелевич розписував з групою іконописців у 1698-1705 роках, залишивши власний підпис на іконах «Спас» та «Вознесіння». Двічі майстер працював у Загорівському Різдвобогородичному монастирі. В 1696 році на замовлення ігумена монастиря Феодосія Волинця він виконує малярські композиції різьблених вівтарів з іконами Богородиці та Святого Миколая. В 1722 році разом з артіллю працює над іконостасом для нової кам’яної церкви монастиря. Його ім’ям підписана ікона «Розп’яття» 1737 року, яку майстер виконав для Преображенської церкви Чернчицького монастиря в Луцьку.⁴ 

       ІІ. Коротко про іконописця

       Йов Кондзелевич народився в м. Жовква, що на Львівщині 1667 p., у дев'ятнадцять років постригся в ченці. В молоді літа Кондзелевич переїхав на Волинь, до самої смерті жив у Луцьку (де він, можливо, викладав у братській школі), а головним чином, з 1686 р – у Білостоцькому монастирі, який засновано у 1636 р. луцьким земельним писарем Семеном Гуревичем Воютинським.. При монастирі існувало училище для дітей. І все ж, основним його заняттям Кондзелевича був іконопис, хоча є намагання приписати йому ряд портретів.

       В 1687 році на рукописному Ірмологіоні, закупленому в Турійську (нині знаходиться  в Державній публічній бібліотеці імені Салтикова-Щедріна м. Санкт-Петербурга), Кондзелевич засвідчує, що він – ієромонах.

       А в 1688 році у написі на «Ірмологіоні», закупленому в Турійську, засвідчив про себе, що він ієромонах. Акти градської книги м. Луцьк від 16 червня 1710 р. та 13 вересня 1713 р. згадують про нього як ігумена Луцького братського монастиря.

       В історії Волині Йов Кондзелевич  виступає не тільки як іконописець, а  й активний релігійно-громадський  діяч. В 1710 році в акті обрання єпископа на Луцьку православну кафедру Йов  Кондзелевич згадується як ігумен Луцького Хрестовоздвиженського братського монастиря, а в 1713 році його повторно обирають на цю посаду. В реєстрі особового складу василіанських монастирів під 1740 роком зазначається, що іконописець Йов Кондзелевич просить собі учня. Остання відома згадка про майстра є в інвентарі Георгіївської церкви міста Дубно про знаходження у храмі ікон роботи «небіжчика Йова».⁵

       Одним із найперших творів митця вважають фрагменти іконостаса Білостоцького монастиря, що складаються із зображень шести апостолів та ікони „Успіння”.

       У 1695 р. Кондзелевич виконує ревікварій (дарохранительниця) для Загоровського монастиря із зображеннями „Іоакима та Анни”, „Трійці”, „Хрещення”, „Мучениці Варвари”, „Архідиякона Стефана”.⁶

       В 1698-1705 рр. він на чолі групи іконописців  працював над іконостасом для Скита Манявського. У цьому іконостасі, відомому тепер під назвою богородчанського, згідно з підписами та манерою письма, Кондзелевичу належать великі намісні образи „Успіння” та „Вознесіння”, архангелів Михаїла та Гаврила на дияконських дверях, „Тайної вечері”, „Розп’яття”, „Христа і Никодима”, „Христа з самаритянкою”. Намісні образи Христа Богородиці Кондзелевич підправляв.

ІІІ. «Український Рафаель» і його Богородчанський іконостас

       Так, дійсно, богородчанський іконостас – одна з найвидатніших пам'яток українського сакрального мистецтва – був створений у 1698–1705 роках. З Жовквою Кондзелевича єднало не лише місце народження, а й прилучення до малярства, що стало важливою метою його життя. Тут він здобув досить широку виучку, в яку входило іконописне ремесло та ознайомлення з європейським мистецтвом. Ранні твори художника, насамперед престол (кивот) для Загоровського монастиря із зображеннями Іоакима та Анни, а також «Успіння» (1696) апостольський чин, «Богородиця-Елеуса» і «Зішесття Святого Духа» з церкви Св. Михаїла в Білостоку (90-і роки XVIІ ст.) розкривають жовківське художнє середовище, як джерело і витоки його творчості. Не можна заперечувати впливу на Кондзелевича видатних іконостасних ансамблів Львова і Рогатина.

       Всі попередні роки творчості підготували Йова Кондзелевича до створення найвизначнішого твору його життя – Богородчанського Іконостасу. Для зміцнення мистецьких переконань і творчої орієнтації, іконограф відвідав Києво-Печерську Лавру, де ознайомився з живописом київських майстрів.⁷

       Скит  Манявський на той час являв собою  міцний форпост православ'я Прикарпаття, його єднали тісні зв'язки з Крехівським  і Білостоцьким монастирями, а також  Львівським Ставропігійським братством. Стара скитська церква була спалена в 1676 p., тоді ж «турци монастирь нащь зруйновали, в котором братія наша й оть народа разного множество оть огня й меча й неволи пострадало».

       Нова  церква з тису і кедрини була збудована 1681 р. – хрестовокупольна, з купольним  перекриттям кожного з рамен. Іконостас до цього храму, створювався протягом семи років, починаючи з дати на намісній Іконі Спаса «Іовь 1698» і завершуючись в 1705 p., що зазначено в напису на іконі «Вознесіння» «рукою власною сьдьла, Року Божого 1705 март».

       Іконостас був наслідком колективної праці, проте Кондзелевичу належить все найцінніше в ньому: дві великі композиції «Успіння» і «Вознесіння», що розміщувалися обабіч іконостаса в північному і південному раменах, дияконські врата з зображенням архангелів Михаїла та Гавриїла, «Тайна вечеря», «Деісус», «Розп'яття» з пристоячими, намісні ікон «Спас» і «Богородиця», «Святі Антоній і Феодосій Печерські» та «Воздвиження Чесного Хреста», а також голови апостолів і деякі сцени неділь-п'ятидесятниць. Незважаючи на те, що Кондзелевич зовсім не торкався святочного ряду, іконостас в цілому відбиває його творчу індивідуальність не лише в живописній частині, а й різьбярській.

       Богородчанський іконостас – п'ятиярусний, із завершенням, він належить до перехідних, де ренесансний  характер змінює нове барокове стильове вирішення. Крім того, він був копією Воздвиженської церкви, яка згоріла у 1676 році; її збудували у 1620 р. за кошти Марії Могилянки на зразок київської Межигірської церкви. Іконостас, виконаний для церкви Воздвиження Чесного Хреста в Манявському монастирі, гармонійно доповнював велич архітектурного ансамблю та навколишньої природи.⁸

       Недовго судилося бути Богородчанському іконостасу в місці його початкового призначення. У 1785 році австрійський цісар Йосиф  II, ліквідовуючи всі православні форпости в Галичині, наказом (№ 1860) ліквідував Скитський монастир у Маняві. Церкву купила громада Надвірної. Шостого вересня 1785 року іконостас демонтували і продали у Богородчани за 60 злотих. Цією датою історія започаткувала мандрівну долю іконостасу. Отже, подальшим місцем його знаходження була Троїцька церква, збудована у 1740 році в селі Богородчани.

       Відомий шанувальник і колекціонер «руського» (українського) мистецтва граф Войцех Дідушицький запримітив цей твір, коли мандрував Станіславівщиною у 1880 році. Він же уклав ґрунтовне дослідження про цю пам'ятку мистецтва, а також ініціював першу офіційну реставрацію іконостасу, фінансування якої взяв на себе Сейм. Необхідно було врятувати твір не тільки від пороху трьох століть, але й від невідомих ретушів попередніх «реставраторів». Роботу над реставрацією було доручено Казимиру Шольцу, який працював над твором до своєї смерті, що настала у 1883 році. Продовжив і завершив його роботу Юліян Макаревич.

       Перші спроби демонтувати іконостас зі свого місця в Троїцькій церкві датовані 1894 роком, коли його мали вивезти для експозиції до Львова. Супроти цього селяни вчинили заколот, за що деякі навіть були по-арештовані. Відомо, що на початку XX ст. іконостас все-таки побував у Львові.⁹

       Перша світова війна вагомо вплинула, на долю цієї визначної пам'ятки. У травні 1916 року іконостас демонтовано австрійськими військами і вивезено вантажівками у Краків. З допомогою місцевих жителів демонтаж іконостасу було зроблено вночі упродовж 2-3 годин. Сталося це під час боїв з російськими військами, в момент їх короткотривалого відступу.¹⁰

       Наприкінці  липня 1916 року іконостас вже був  у Кракові. При сприянні центральної  комісії з охорони пам’яток у  Відні, в жовтні того ж року його перевезли до Австрійського музею  мистецтва і релігії, що знаходився у Відні.

       Після війни, коли в новій Польщі різко  зросло зацікавлення громадськості  надбаннями мистецтва, іконостас потрапив у 20-х роках до одного із варшавських  музеїв.

       У грудні 1924 року, завдяки бажанню  і заходам громади Богородчан та активного клопотання митрополита Андрея Шептицького, Варшавське міністерство охорони пам'яток перевезло іконостас до Львова для «...музеологічного переховання у Національний музей у Львові».

       Вперше, мабуть, після графа Дідушицького на іконостас була звернена увага  мистецтвознавців та громадськості. Реставратор В. Пещанський, мистець В. Іванюх і мистецтвознавець М. Драган розпочали підготовку окремих ікон іконостасу до їх виставлення в Національному музеї. Працівники музею підготували до друку Ілюстроване видання «Скит Манявський і Богородчанський іконостас». Тоді ж директор наукового закладу І. Свєнціцький написав статтю «Культурна праця Скиту Манявського». Цінною є на сьогодні й праця В. Пещанського «Богородчанський іконостас» (Жовква, 1926). Оригінальну реконструкцію Богородчанського іконостасу здійснив М. Драган, яка дещо відрізняється від реконструкції Ю. Макаревича.

       Сучасні реставраційні роботи над Богородчанським  іконостасом, що наближаються до завершення, обіцяють дати багато нового, ще невідомого матеріалу про мистецькі вартості найвидатнішого витвору Йова Кондзелевича.

       …Після  закінчення живописних робіт у Скиті  Манявському Кондзелевич повернувся до Білостоцького монастиря. Можливо, він ще працював у селі Свистільники на Рогатинщині в 1704 р. або виконував  замовлення інших сіл Прикарпатського краю, про що свідчить намісна Ікона «Спас» з церкви в с. Вільшаниця, яка підписана і датована: «Іовь во скить РБ (1705)».¹¹

       Подальша  творча спадщина, виявлена в околицях Луцька, свідчить про те, що художник не покидав Волині. Творчий шлях Кондзелевича був складним, а подекуди і надто тернистим. Тим вдячніше сприймається збережена ним величаво-епічна і поетично-одухотворена сутність традицій, бо його мистецтво стало їх важливою ланкою, такою ж благородно-величавою І духовно близькою високим потребам свого часу.

       З 1686 р. він перебував у Білостоцькому  монастирі поблизу Луцька, а через  рік у написі на «Ірмологіоні», закупленому  в Турійську, засвідчив про себе, що він ієромонах. Очевидно, основним заняттям його було малярство, проте не єдиним. Акти градської книги м. Луцьк від 16 червня 1710 р. та 13 вересня 1713 р. згадують про нього як ігумена Луцького братського монастиря