Йов Кондзелевич

       У 1722 р. художник брав участь у роботі над іконостасом для Загоровського  монастиря, де його пензлю, на думку Б. Візницького, належить дияконські двері, ікони „Різдво богородиці ”, „Введення Христа” та „Нерукотворний спас.”

       У 1737 р. майстер створив свою останню  роботу „Розп’яття” для Луцького монастиря.

       ІV. конографічні особливості ікони Йова Кондзелевича "СПАС" кінця XVII ст. з Троїцької церкви с.Городище Луцького району 

       У цьому розділі мова піде про один з таких творів “Спас”, або “Христос-Пантократор”, виконаний для намісного ряду іконостасу-церкви Святої Трійці с. Городище Луцького району в 90-х роках XVII ст.

       Лінійно-композиційним  вирішенням цього твору є побудова монументально-величавої постаті  Ісуса, сидячого на веселці і хмарах. Довкола Спасителя намальовано  небесні сили у вигляді ангелів, серафимів, херувимів та двох архангелів. Останні зображені обабіч голови Ісуса. Правою рукою Син Божий благословляє, а лівою підтримує Євангеліє.¹²

       Кольорове вирішення образу складає співвідношення червоних, темно-синіх та сріблястих кольорів. Ці кольори виконані на досить контрастних співставленнях світла і тіні.Тло-світ позолочене і має різьблений в стилі маньєризм декор, німб Христа гладенький.

       Ікона завершена півкруглою аркою, що символізує з давніх часів тріумфальність, і  є досить типовим елементом для  галицького іконопису ХVII-ХVIII століть.

       Створення такого іконографічного типу образу Христа-Пантократора для намісного ряду галицьких іконостасів XVII ст. є явищем досить нетиповим, про що свідчить досить незначна кількість таких пам'яток. Адже у XVII ст., переважна більшість Іконописців малювали Христа в намісному ряді у поколінному виді та деколи сидячим на престолі.

       Крім  твору Кондзелевича з Городища такого типу іконографічну композицію можна  побачити у намісному ряді іконостасу 1669 р., Предтеченського приділу церкви Воздвиження м. Дрогобича, створену Стефаном поповичем Медицьким.

       Показово, що як для Медицького, так і для  Кондзелевича таке вирішення мотиву Христос-Пантократор було скоріше  винятковим у творчості, ніж звичним  явищем. Адже для інших храмів вони малювали образ Спасителя у поколінному  виді: як це є на творі Кондзелевича кінця XVII ст. з Воздвиженської церкви Скиту Манявського, а у Медицького в іконостасі 1659 р., виконаному для церкви святого Юра мі ста Дрогобича.

       Сама  іконографічна побудова мотиву, де Христос сидить на хмарах та веселці  мас досить давню традицію і використовувалось задовго до XVII ст. у монументальних композиціях на тему “Страшний суд”. Про що свідчать численні пам'ятки, як західноєвропейського готичною мистецтва, так і східного візантійського та поствізантійського церковного малярства.¹³

       У таких композиціях Христос був  домінуючою фігурою посередині верхньої частини-символізуючий образ головного  судді, який після воскресіння сотворить  друге і останнє пришестіє  на землю Символізуюча тема “Воскресіння”-композиція, де Ісус зображений в оточенні небесних сил, ще раніше, у часи ранньохристиянського мистецтва породила відомий мотив “Христос у силах” або “У славі”.¹⁴ З такого іконографічного мотиву і з'явилась вона у постіконографічному часі у композиціях на тему страшних судів.

       У часи Полеологівського ренесансу мотив “Христос у силах” стає на кінці XIV ст. домінуючим у верхніх рядах чину “Моління”, де постать Христа зображається посередині між святими. Такі ряди утворились вже під впливом верхніх рядів мотиву “Страшний суд”, відповідно символізуючи ідею теми “Воскресіння”.

       Найбільш  ранні приклади таких чинів “Моління”  відомі з творчості Феофана Грека, який виконав їх під впливом грецької церковної культури у Москві (Благовіщенський  собор Московського Кремля). Під впливом творчості Феофана Грека така традиція стала досить популярною у російському іконописі.

       Дещо  по-іншому іконографічну тему “Христос в силах” малювали у ХV-ХVІ ст. галицькі іконописці. На відміну від грецького іконопису галицькі іконописці по середині чину “Моління” зображували образ Христа-Пантократора, сидячим на престолі. Така традиція у галицькому іконописі повстає як відродження візантійського мистецтва часу юстиніанівської епохи, коли Христос став прирівнюватись до символу “Царя Небесного”. Серед галицьких ікон можна назвати молільні чини: XV ст. з Ванівки (ПМЛ), з Наконечного XVI ст. (НМЛ).¹⁵

       А от образ “Христа в силах” галицькі іконописці XV ст. створювали для намісного ряду. Притім така традиція лише розпочалась у ХV ст. ікона з церкви Козьми та Дем'яна села Тур'є (Національний музей України) та з цього ж музею села Малинів, Паралельно до такого мотиву у намісних рядах малювали Христа у повен зріст: з церкви Успіння Богородиці на Вільчу (НМЛ).

       З середини XVI ст. на Галичині образ Христа-Пантократора у намісному ряді у більшості випадках малюють у типі “Христос у силах”; церква Святого Духа у ПотеличІ; Святого Миколи у Шклярах (НМЛ); Михайлівська церква с. Промінь (Волинський краєзнавчий музей). Відповідно до такого типу малювали образ Спасителя у поясному виді з апостолами у клеймах.

       Як  своєрідне відродження традицій західноукраїнського іконопису  часів одного з найбільших його підйомів другої половини XVI ст. слід розглядати появу у творчості Медицького та Кондзелевича теми “Христое у силах” при створенні ними намісних рядів, хоча ці спроби не набули належної популярності.

       Також слід нагадати, шо в українських  стародруках XVII ст. тема “Христос у силах” теж розпочала набирати популярність: гравюра “Вознесіння” з Параміфії, надрукованій у Києві, 1634 р. Закономірно, що під впливом таких гравюр теж сформувався тип іконографії, який бачимо у згаданих творах Медицького та Кондзелевича.

       Співставляючи у часовій послідовності лінійно-композиційне вирішення галицьких ікон другої половини XVI ст. гравюри з Параміфії та ікони Медицького та Кондзелевича з темою “Христос у силах”, можемо побачити певну трансформацію, як спільних, так і відмінних деталей. Так, на іконах XVI ст. і гравюрі присутня овальна мандорла і довкола Ісуса намальовані лише серафими. В одночас на гравюрі вже нема символів євангелістів. Спільним між гравюрою та іконою Кондзелевича є те, що Христос сидить на веселці. А от сяйво-глорія у вигляді сонця з Христом є лише на гравюрі та іконі Медицького, де вона є вирізьблена на срібленому тлі. Проте ікони Медицького та Кондзелевича об'єднують сіро-чорні хмари, які, немов, утворюють овальну мавдорлу довкола Спасителя, а також різного чину небесні сили. Особливою рисою композиції Коцдзелевича є те, що ноги Ісуса є на ступеденеумі, об'ємна форма якого має силует мандорли, що характерна іконам ХV-ХVІ ст. а також ліва нога на крилах серафима.

       Хоча  така редакція мотиву Христос-Пантократор  для намісних рядів галицьких  іконостасів і не “прижилась”  у нашому церковному малярстві XVII ст. все ж вона отримала певну традицію І у XVIII ст. Так її спробував продовжити волинський іконописець, відомий як автор ікон “Христос-виноградар”.¹⁶

       Також показово, що Медицький, маючи намісний ряд Предтеченського приділу  у Дрогобичі, намалював парний до образу Ісуса, подібний по лінійно-композиційному вирішенні, образ Богородиці-Одигітрії.¹⁷ Таке нетрадиційне вирішення образу Богородиці Одигітрії для намісного ряду теж слід розглядати, як спробу відродження більш давніх традицій нашого церковного малярства. Так, ікона XVІ ст. “Богородиця у славі” з похвалою походить з церкви Архангела Михаїла, що у Флоринці (Історичний музей у Саноку, Польща), Такий тип зображення цієї ікони є близький до типу, відомого як “Неопалима купина”.

       Безперечно, Кондзелевич і Медицький працюючи над своїми іконами, у першу чергу  звертались до творів більш давніх часів, які були безпосередньо у храмах, де вони працювали, і тому практично кожен їх твір є відмінний, як від аналогічих ікон вже створених ними, так і від ікон, намальованих їх сучасниками. 
 

       V. Висновки 

       Творчість Йова Кондзелевича є унікальним мистецьким явищем, що відзначається органічним поєднанням східної та західної іконописних традицій. Його твори зачаровують тональним гармонійністю та яскравістю кольорів, одухотвореністю та живописною теплотою образів, бездоганно побудованими композиціями. В експозиції Музею волинської ікони представлені роботи Йова Кондзелевича – одвірки царських та дияконських врат 1696 року, ікони «Спас Вседержитель» кін. XVII ст. та «Святий Георгій» поч. XVIІI ст., фрагменти пророчого ряду іконостасу поч. XVIІI ст. 
Мету роботи виконано: зібрано можливі письмові джерела про Кондзелевича і висвітлено його портрет, як творця відомих іконостасів та животів.

         Йов Кондзелевич, як сильна  мистецька індивідуальність, не  міг не впливати на художників  – своїх сучасників і послідовників. Поряд з ним у складі монастирської артілі працювала група майстрів, які творили своєрідне іконописне середовище Волині. Їх творчість втілена в іконах початку XVIІI ст. «Спокуса Ісуса Христа», «Апостол Іоан», «Преображення», «Святий Миколай» та ін. Твори Йова Кондзелевича та іконописців, об’єднаних навколо нього, демонструють найвищий рівень професійного малярства Волині на зламі XVII–XVIII століть і складають золотий фонд українського мистецтва.

       Особа Йова Кондзелевича і надалі оповита сутінками історичних невідомостей. Немає достатньо інформації про великого сподвижника українського мистецтва, талановитого іконописця і  просто розумної людини, яка любила Бога і Він давав терпіння і ласку.

       Іконографічні ансамблі, представлені іконостасами, кивотами та простими іконами. Всі вони, відповідно, творять довершені форми, чудові кольори та образи, які виникали у голові Кондзелевича. На превеликий жаль, ми не маємо про нього достатньо інформації ,тому його роботи є надзвичайною цінністю ,яку маємо берегти і пильнувати, як зіницю ока, тому що це і є приклад справжнього українського мистецтва.