Танець як стародавній і популярний вид мистецтва

Перший: Громадське і  художнє виховання учасників хореографічного колективу. Це важливий розділ роботи. Він пов’язаний з постійним проведенням бесід і практичних занять які сприяли в підвищенні художнього рівня кожного учасника, Створюючи план цього розділу керівник повинен передбачити відвідування учасниками колективу різних лекцій, зустрічей із визначними людьми сучасності.

Другий: робота колективу  над створенням репертуару. В репертуар  повинні входити народні танці  усіх регіонів нашої батьківщини.

Вказані розділи нерозривно пов’язані між собою, адже репертуар колективу визначає його рівень, а цей же рівень визначає репертуар.

Музичний супровід занять, аналіз навчальних зауважень на заняття, вибір репертуару і постановка танців.

Творча підготовка занять, ретельний підбір вправ і музичного  супроводу їх відповідність віковим особливостям і музичній підготовці учасників, а також поступове наростання складності вправ і музичного супроводу приводить до успішного завершення занять розвиває в учасників здатність  оцінювати красу танцювального мистецтва.

Одне з важливіших питань - приміщення та обладнання залу  Яке необхідно вирішити при організації  танцювального колективу – це приміщення для занять, а також  тренувальна форма учасників. Приміщення повинно бути просторим (5-6 м.кв. на кожного  учасника) світлим, чистим і таким, що легко провітрюється (на зразок спортивного залу). Воно має бути обов’язково з дерев’яною підлогою, бо на кам’яній чи паркетній підлозі проводити тренаж не зручно  і навіть шкідливо для здоров’я. Температура повітря повинна бути приблизно (+15-16^оС).

Приміщення необхідно  обкласти станками. Добре коли на одній  із стін є дзеркало для перевірки  кожним учасником правильності виконання  тієї чи іншої вправи пози чи танцювального  руху. Спиратися при тренуванні на стільці, або на якісь інші предмети не рекомендується, бо вони не мають достатньої стійкості.

Тренувальні станки –  це укріплені паралельно до стіни  на металевих кронштейнах два  круглі поруччя діаметром 6-8 см. Відстань від підлоги до нижнього поручня 65-75 см для дітей, і 95-105 см для дорослих,, проміжок між кронштейном 2,5 м. Відстань станка від стін – 25 см. Два поруччя роблять з розрахунку на різний зріст учасників. Станки можуть бути переносними і прикріпленими на спеціальних підставках. Вони бувають різних конструкцій.

Бажано, щоб на стінах танцювального залу висіли портрети майстрів хореографічного мистецтва композиторів видатних балетмейстерів, педагогів-хореографів, схеми з методичними матеріалами. Танцювальними позами тощо. Добре, коли поблизу балетного залу є душ з теплою водою яким би учасники могли користуватися після занять. Перед заняттями приміщення необхідно провітрити, підлогу чисто притерти вогкою ганчіркою, щоб ноги учасників не сковзались і не підіймався порох. Для цього потрібно зробити у закрутках пластикових пляшок шилом багато отворів, які служитимуть за розсівні лійки. В установі чи закладі, при якому діє танцювальний колектив, також повинно бути відведено місце для роздягало. Бажано, щоб у роздягальнях було дзеркало, лави чи стільці, а також вішаки.

Для занять також потрібно мати спеціальні костюми (репетиційну форму). Вона встановлюється для учасників на перших організаційних зборах. Для дівчат потрібно мати сарафанчики, майку і спідничку широкого покрою чи хітон. Краще, коли б можна придбати купальники та трико. Поверх, із простого матеріалу, спідничку в кльош,

Для хлопців – сорочки  з короткими рукавами або трико; для підперізування – шкіряний пояс.

Одяг для учасників  повинне бути зручним, таким, щоб  не заважав рухатись. Гумки, на яких тримається форма, повинні бути в міру тугими.

Взуття для виконавців повинно бути не шкіряній підошві. Можна  проводити заняття у чобітках, чи туфлях. Каблуки у дівчат не повинні  перевищувати 5 см. Взуття на гумовій  підошві не рекомендується.

Під час занять дівчата  підбирають своє волосся щоб воно не заважало рухам. Цілком зрозуміло, що дотримуватись правил гігієни – закон для кожного учасника а про те, що у приміщеннях для занять та переодягнення не можна палити чи смітити, напевно і не потрібно нагадувати.

Назва “Народно-сценічний танець” – не випадкова. Народний танець у своєму чистому виді не повинне механічно переносити на сцену. Балетмейстер, вивчаючи народні танці творчо інтерпретують, технічно удосконалюють бережливо дотримуються стилю, характеру та їх найважливіших національних особливостей. Танець втілюється у сценічний виразний малюнок і набуває виразнішої сценічної форми. Народно-сценічний танець без сумніву покликаний відіграти головну роль у вихованні учасників танцювального колективу і тому потрібно зупинитись на системі вправ, які готують виконання народно-сценічного танцю. Найкраще в даному випадку, підходять система вправ біля станка, розроблена у книзі А.Бочарова та Л.Лопухова “Основи характерного танцю” “Характерний тренаж” створювався після того, коли був накопичений багатющий матеріал сценічних народних танців. Його творці не могли не враховувати технічних вимог, які були поставлені перед виконавцями сценічною практикою. Одна із специфічних особливостей, яка відрізняє характерний тренаж від класичного, це удар ступнею. Звідси і наявність у вихованців “твердого” взуття з каблуком. Основні елементи характерного тренажу складається із вистукувань найрізноманітнішої складності. Це удари ступнею об підлогу ступнею об ступню, каблуком об каблук (голубець на землі, голубець в повітрі, кабріоль).

Сюди ж входять елементи дрібушок, тропіток, сепетеадо, трамплінові, стрибки на півпальцях при ледь зігнутих ногах. У характерному тренажі поруч  з виворітними зустрічається  і пряме положення ніг, коли ступні стоять чи проходять через шосту поз., а також анти виворітні положення, коли коліна і ступні носками завернуті до середини. Слід визначити, що характерний тренаж будується з розрахунку досягнень школи класичного танцю. Не володіючи ним, учасник – аматор не спроможний буде засвоїти рухи, які задаватиме керівник.

Отже, характерний тренаж розвиває групи м’язів, які не задіяні  у класичному танці. Ось чому в  роботі з аматорським колективом необхідно поєднувати елементи цих  двох тренажів. Тільки засвоївши основні  вправи класичного тренажу, можна перейти до вивчення вправ характерного. Учасники колективу, які повністю засвоїли вправи класичного тренажу, ще повинні займатися у спеціальних м’яких балетках, або чешках. Згодом, коли м’язи гомілково-ступневого суглоба окріпнуть і класичні вправи будуть добре засвоєні учасниками, тоді можна змінити взуття на тверде з каблуками. Обов’язок керівника – розподілити тренувальні вправи, так аби вони приносили максимум користі займали мінімум часу і не викликали в учасників перевтоми м’язів. Рухи рук роблять танець, або плавними або різкими. Без них він зводиться до пустого, беззмістовного, механічного руху ніг. Із вище сказаного випливає, що постановці рух потрібно приділити стільки ж уваги я і постановці ніг. Термін “постановка рук” аж ніяк не означає, що руки при положенні на талії завжди повинні бути злегка повернуті в перед. Дане твердження може призвести до скупості та напруженості учасника.

Висновки

Отже, танець – це сукупність виразних і організованих рухів  підкореним в загальному ритмі втілених у завершені художню форму. Він має невичерпні можливості для розвитку думок і почуттів танцюючи.

Хореографія – (від грецьких слів “хорео – танець”, “граф – пишу”) з початку цим терміном позначали  записування танців умовними значками. Термін хореографії означає танцювальне мистецтво в цілому.

На сьогодні в аматорських  колективах використовуються різні  жанри хореографічного мистецтва  народні, спортивно-бальні, естрадні і  модерн. Але який би жанр не обрав  колектив у ньому, повинна бути глибоко  продумана система роботи над репертуаром, визначена і налагоджена навчально-виховна робота.

Робота із самодіяльним хореографічним колективом вимагає від керівника  не тільки вузько-профільних знань, але  й досвіду і здібностей педагога-вихователя. Не можна обмежуватись лише розучуванням і постановкою танців від виступу до виступу, від огляду. Необхідно регулярно і наполегливо виховувати учасників, а це вимагає великої і всесторонньої підготовки керівника. Керівник уміло будуючи роз’яснювальну роботу повинен добиватись, щоб кожний учасник колективу в усьому показував приклад іншим.

Використана література:

1. Енциклопедія танцю. – М., 2000.
2. Народний танець / За ред. Блащука О.В. – К., 1990.
3. Основи хореографії. Посібник / За ред. Смірнова С.А. – М., 1986.