Українське кіно 1970-80 рр

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Ніжинський Державний  університет ім. Миколи Гоголя

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Українське кіно 1970-80 рр.»

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

Студентка 1 курсу

Природничо-географічного  факультету

Групи БХ-11

Серрано Ізабель Карлосівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ніжин 2013

План

1. Перші кінознімання в Україні.
2. Загальний розвиток українського кінематографу в 1960-80 рр.

1. Українське поетичне кіно.

2. Радянське кіно України 1970-80-х років.
3. Неігрове та анімаційне кіно.
4. Кіно «перебудови».

3. Молодість (кінофестиваль).

1. Історія Кінофестивалю.

2. Перелік переможців.

4. Фільм Вавилон ХХ (1979).

1. Сюжет фільму.

2. Нагороди кінострічки «Вавилон ХХ».

5. Список літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Перші кінознімання в Україні

У 1893 році головний механік  Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального  апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші в  світі кінозйомки – зафільмував  вершників і метальників списів. Із 7 листопада до 20 грудня 1893 року в  готелі “Франція” (Одеса) демонструвалися  ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід  демонструвався на 6-му засіданні секції фізики ІХ з’їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею.

У вересні 1896 року в Харкові  фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні – майже рік-у-рік з першим публічним кіносеансом у Парижі – Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі.

Піонери українського кінематографу  початку 1900-х років віддавали  перевагу екранізації популярних українських  вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі («Богдан  Хмельницький» за п'єсою Михайла  Старицького). З дореволюційним кіно в Україні пов'язана творчість  багатьох популярних акторів. Королевою  екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і  багато знімалася в Одесі.

 

2. Загальний розвиток українського кінематографу в 1960-80 рр.

Через великі перепони прокладали шлях нові напрямки в кіномистецтві. Йому відводилось провідне місце  в ідеологічній роботі. Звідси виняткова  увага до нього. У 60—80-ті роки здійснено  низку організаційних заходів, спрямованих  на піднесення рівня роботи всіх кіностудій республіки – Київської ім. О. Довженка, Ялтинської, Одеської, студії хронікально-документальних та науково-популярних фільмів.

Важливою подією для українських  кіномитців стало створення Спілки працівників кінематографії України, установчий з'їзд якої відбувся в січні 1963р.

Збільшилася кількість фільмів, випущених на екрани українськими кіностудіями. Якщо на початку 50-х виходило два-три фільми, то в наступні роки – 18-20. Про велику популярність кіно свідчить той факт, що щорічно кінотеатри відвідували в середньому близько 1 млн глядачів.

Визначним явищем українського кіно стала творчість С. Параджанова, Ю. Іллєнка, Л. Осики, О. Фіалка, О. Савченка, Р. Сергієнка, К. Муратової, Л. Бикова. Скарбницю  українського кіно поповнили такі талановиті стрічки, як «Тіні забутих предків», «Камінний хрест», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Криниця для спраглих», «Соломія Крушельницька», «Меланхолійний вальс», «Розпад», «Поріг», «В бій ідуть тільки "старики"», «Ати-бати, йшли солдати» та ін.

 

Фото 1. Осика Леонід Михайлович

 

 

Про зростання міжнародного авторитету українського кіно свідчить той факт, що в 1965 р. фільми «Тіні забутих предків» та «Білий птах з чорною ознакою» одержали призи на міжнародних фестивалях, що утвердило високий професійний і мистецький рівень українського кінематографу.

 

2.1 Українське поетичне кіно

Український кінематограф 1960-70-х  років представлений іменами  світової ваги: режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Гнат Юра, Костянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка.

У цей час з'являються  стрічки, які поклали початок  унікальному феномену «українського  поетичного кіно»: «Тіні забутих  предків» Сергія Параджанова (1964), який отримав другу премію на 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині; «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965).

Однак реакційна політика т.зв. «застою» фактично знищила українське поетичне кіно. Режисер С.Параджанов був вилучений з кінематографу  і громадянського життя. «Авторський» шедевр Кіри Муратової «Довгі проводи» (1971) опинився під забороною. Драматична доля також спіткала фільми Юрія Іллєнка  «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971), який тріумально отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю.

Згодом естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука («Вавілон-ХХ», 1979), а суттєві елементи поетичного кіно проявляються в стрічках Миколи Мащенка «Комісари» (1971) і  «Як гартувалася сталь» (1973).

 

Фото 2. Іван Миколайчук

 

 

2.2 Радянське кіно України 1970-80-х років

У роки «застою» у СРСР розгортається  новий виток боротьби проти національної української культури. Знищуються українські установи, стає тотальною русифікація, провадиться методичне і цілеспрямоване цькування українознавців, починаються  хвилі арештів та серії політичних процесів (див. Дисидентський рух). Українське поетичне кіно було визнано владою архаїчним, відірваним від життя, ім'я  Довженко почали згадували з оглядкою. На багато років, унаслідок ідеологічної цензури, потрапили на полицю деякі зняті кінофільми (серед них «Криниця для спраглих», «Комісари»).

Попри бюрократизм українського кінопроцесу часів брежнєвської реакції в 1970-80 рр. з'являється низка  фільмів, створених сильними творчими особистостями. На порозі «застою» Леонід Биков знімає картину «В бій ідуть  одні „старики“ (1972), а в 1983 р. Роман  Балаян, після кількох високофахових  екранізацій російської літературної класики, у фільмі „Польоти уві сні  та наяву“ точно передає феноменологію того часу.

Українськими кіностудіями було знято також кінострічки, які  набули великої популярності у всьому СРСР: «Д'Артанян і три мушкетери» (1978, режисер Георгій Юнгвальд-Хилькевич), «Пригоди Електроніка» (1979, режисер Костянтин Бромберг), «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, режисер Станислав Говорухін), «Зелений фургон» (1983, режисер Олександр Павловский), «Чародії» (1982, режисер Костянтин Бромберг), «Самотня жінка бажає познайомитись» (1986, режисер В'ячеслав Криштофович).

 

Фото 3. Михайло Вартанов і Сергій Параджанов, 1985

 

 

2.3 Неігрове та анімаційне кіно

У 1970-80-ті роки справжній  розквіт переживало українське неігрове кіно. Київська студія науково-популярних фільмів зняла величезний масив  стрічок, серед яких зустрічалися справжні шедеври жанру («Мова тварин», «Чи думають тварини?», «Сім кроків за горизонт» режисера Фелікса Соболєва та ін.).

Надзвичайно успішним був  цей період і для українського анімаційного кіно. Стрічки режисерів Володимира Дахна (серіал «Як козаки…»), Давида Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля», «Крила» та ін.), Леоніда Зарубіна («Солом'яний бичок»), Володимира Гончарова («Чумацький шлях») прославили українську анімацію за межами країни.

 

2.4 Кіно «перебудови»

За «перебудови» створюється  багато фільмів, присвячених гострій соціальній проблематиці – «Астенічний синдром» Кіри Муратової (1989); «Бич Божий» Олега Фіалка (1988); «Розпад» Михайла Бєлікова (1990) та інші. Фільм Юрія Іллєнка «Лебедине озеро. Зона» (1989) здобув широкий міжнародний успіх, ставши своєрідною антитоталітарною кіноемблемою.

 

3. Молодість (кінофестиваль)

Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» – найбільший сучасний кінофестиваль в Україні.

 

3.1 Історія Кінофестивалю

1970 року вперше був  організований фестиваль студентських  робіт кінофакультету Київського  інституту театрального мистецтва.  Він тривав два дні та презентував  у своїй программі 33 стрічки.  Так почалася історія Київського  міжнародного кінофестивалю «Молодість».

Вже з перших кроків фестиваль  був відкритий для участі представників  інших кіновузів та країн. Постійними гостями «Молодості» у 1970-их були кінематографісти Болгарії, Грузії, Вірменії, студенти ВДІКу. Вже з 1975 в конкурсі беруть участь не тільки студентські  роботи, але й повнометражні ігрові стрічки. З фестивалю починали свій шлях у велике кіно всі провідні кінематографісти України.

Серед призерів фестивалю 1970-80 років – Карен Геворкян і Вадим Абдрашитов, Олександр Панкратов і Володимир Бортко, Костянтин Лопушанський і Сергій Снєжкін, Євген Цимбал і Юрій Мамін.

В часи перебудови «Молодість»  почала розширювати свою географію. У конкурсі брали участь країни Прибалтики, Казахстан, Азербайджан та Німеччина. Фестиваль реагував на формування нових  течій молодіжної культури. У 1989 році у Києві вперше на території СРСР була представлена продукція московського та ленінградського паралельного кіно: фільми Максима Пежемського, братів Алєйнікових, Генадія Юфіта викликали  гострі дискусії про шляхи нового мистецтва.

З розпадом СРСР фестиваль  здобув нові можливості розвитку у  незалежній Україні. Вже у 1993 році Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів (ФІАПФ) офіційно реєструє «Молодість»  як міжнародний фестиваль, діяльність якого повністю відповідає міжнародним  стандартам. Вирішальним у долі фестиваля  стало партнерство із створеним  у 1995 році телеканалом «1+1», який допоміг  вирішити найскладніші фінансові та організаційні проблеми «Молодості».

На «Молодості» відбулися  дебюти нині визнаних європейських постановників  Фреда Келемена, Тома Тиквера, Денні  Бойла, Андраша Монорі, Ілдіко Енеді, Олексія Балабанова, Гера Попелаарса, Дениса Євстигнєєва, Жака Одіара, Франсуа  Озона, Стівена Долдрі, Сергія Маслобойщикова та багатьох інших. Серед учасників  «Молодості» 1990-х багато призерів найпрестижніших  кінонагород світу: Брюно Дюмон, який побував у Києів у 1997 році з дебютною стрічкою «Життя Ісуса», через два роки отримає «Золоту  пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі  за свою другу режисерську роботу «Людство». Ален Берлінер, відмічений на «Молодості» призом за найкращий  повнометражний дебют «Моє життя  у рожевому», стане лауреатом «Оскара».

Позаконкурсна секція фестиваля  традиційно представляє низку програм, які знайомлять глядача з найкращими досягеннями найновішого національного  та світового кіномистцтва: «Панораму  українського кіно», «Панораму східно-європейського  кіно», «Фестиваль фестивалів», «Світ  російського кіно», «Інше кохання», а також ретроспективи провідних  майстрів світового екрану та найбільших кіношкіл світу.

Лише за останнє десятиріччя  на «Молодості» були показані ретроспективи  Ліндсея Андерсона, Мішеля Суттера, Маргарет фон Тротта, Дерека Джармена, Інгмара Бергмана, Девіда Лінча, братів Каурісмякі, Петра Чардиніна, Івана  Пир'єва, Едварда Дмитрика, Леоніда  Осики, Івана Миколайчука, Кшиштофа Зануссі, Робера Брессона, Етторе Сколи та багатьох інших.

У 1997 році на фестивалі був  установлений спеціальний приз за внесок у світове киномистецтво. Його лауреатами стали голівудський режисер українського походження Едвард Дмитрик, великий італійський комедіограф Маріо Монічеллі, ветеран польської кінематографії Єжи Гофман, майстер італійського кіно Етторе Скола.

З 2001 року президентом фестиваля  став народний артист України Богдан Ступка. Фестиваль незмінно зосереджений на дослідженні найважливіших тенденцій  розвитку молодого кіно і є послідовним  у своєму прагненні допомогти  молодим талантам зайняти місце, якого вони варті, у сучасному кінопроцесі.