Степан Бандера – видатний український діяч

У 1948 р. в Закордонних  Частинах ОУН витворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній. Того ж року за його апробатою представники ЗЧ ОУН входять до Національної Ради, щоб консолідувати політичну діяльність української еміграції. Але два роки пізніше Провід ЗЧ ОУН вирішив вийти з УНРади, бо вона не давала моральної підтримки революційній боротьбі й узурпувала право репрезентувати український нарід від імени фіктивних партій. Щоб справніше поладнати конфлікт з опозицією ЗП УГВР, у квітні 1948 р. Бандера запропонував Лебедеві перебрати головство Проводу ЗЧ ОУН і зформувати його з участю членів опозиції, з чого Лебедь уже в липні зрезиґнував, віддаючи назад керівництво Бандері. Для утихомирення дальшої опозиційної критики Ст. Бандера в грудні 1950 р. уступив з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН, підкресливши тим безпідставність закидів про його диктаторські амбіції і плянуючи перейти в Україну. Тим часом він виконував функції в Проводі ЗЧ ОУН, як член цього Проводу, під головуванням спершу Ст. Ленкавського, а згодом, від квітня 1951 р. під головуванням Я. Стецька. Коли опозиція вперто поширювала вістки, що ОУН в Україні перейшла з націоналістичних позицій на соціялістичні і те саме мають зробити ЗЧ ОУН, Ст. Бандера радикальним потягненням вирішив примусити Крайову ОУН виразно визначити ідейно-політичні позиції, щоб унеможливити дальшу спекуляцію “краєвими позиціями” і підшивати під фірму ОУН неокомунізм. 22 серпня 1952 р. він уступив з посту Голови Проводу всієї ОУН. Це його уступлення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН і Ст. Бандера остався далі Провідником ОУН до своєї смерти в 1959 р. Четверта Конференція ЗЧ ОУН в травні 1953 вибрала Ст. Бандеру знову на Голову ЗЧ ОУН Проводу. В лютому 1954 р. прийшло до розриву з новою опозицією, що наростала в Закордонних Частинах ОУН з 1953 р., після невдалих спроб договоритися на форумі “Колегії Уповноважених”, до якої “з волі Краю” входили Л. Ребет, 3. Матла і Ст. Бандера. Рік пізніше, 1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН Ст. Бандеру і з того часу знову інтенсивно поведено роботу Організації. Тоді присвячено особливу увагу організуванню теренів, крайовим зв'язкам і зовнішній політиці.

15 жовтня 1959 р. Степан  Бандера впав жертвою скритовбивства. Медична експертиза виявила, що  причиною смерти була отрута. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивником Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелєпіна і Хрущова. Після докладного слідства проти вбивника Сташинського відбувся процес від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня, в якому Сташинського засуджено на 8 років важкої в'язниці. Німецький Верховний Суд у Карльсруге ствердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є совєтський уряд у Москві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           Висновок

 

Степан Бандера народився в патріотичній націоналістичній сімї. Батько Степана був учасником Української Галицької Армії та боровся за незалежність українського народу. Таким став і його син, який зростав на українській землі, яка була під владою Австро – Угорщини, та ще й у такий важкий період, коли дитинство та юність Степана припали на воєнний період. Недарма, що ще в маленького Степана почали зароджуватися ідеї боротьби за незалежність Батьківщини. Будучи вже юнаком, Бандера, як і більшість молоді його покоління вступав до молодіжних націоналістичних організаціях і вже там почав свою діяльність. Знаковим для Бандери став вступ до ОУН, де він повністю розкрив свій потенціал як керівник, стратег та ідеолог. Ініціативний молодий чоловік швидко стає до керівництва, має майже беззаперечний авторитет та повагу серед однопартійців. Навіть в повоєнний період Бандера не полишає надій на визволення України від, як він вважав, найголовніших ворогів – більшовиків, саме тому очолює партизанську боротьбу, якою керує з- за кордону.

Можливо методи Степана Бандери не завжди були гуманістичними, але одне я можу сказати точно – він був людиною дії. Якщо порівнювати його діяльність з діяльністю інших діячів у площині історії України, то чи можна сказат, що його методи гірші за дипломатичну пацифістську бездіяльність уряду УНР? Бандера надавав перевагу активним діям, людина, яка виросла та стала свідомою у період двох війн, звичайно що надавала перевагу військовим діям, що може несли жертви, але війна – це завжди жертви, а Степан Бандера саме вів війну, війну за незалежність України, у яку він вірив і любив. Мені дуже подобається одна фраза: «Всі найбільші злочини людства скоюються з мовчазної згоди суспільства». І довгий час народ України мовчав, але знайшлись такі люди, які були учасниками ОУН УПА з Степаном Бандерою на чолі, які не захотіли мовчки погоджуватися, які хотіли змінити майбутнє для себе і для своїх дітей на краще будь – якими способами. То може не варто засуджувати таку людину, яка поклала своє життя на те щоб не стати причиною великого злочину людства?

Степан Бандера був  видатним українським політичним діячем, який заслуговує на вшанування, і хто  – зна, можливо коли – небудь Україна ще звернеться до його ідеології  та методів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Список використаної  літератури:  

 

1. Дужий П. За яку Україну боровся Степан Бандера?- К.-Львів, 1994.
2. Коваль М. ОУН і УПА у Другій світовій війні (документи, матеріали).//Український Історичний Журнал.- 1994.- №2.
3. “Україна. Історія” Орест Субтельний. Київ – 1994.

    4.   Цар І. За що ми любимо Бандеру: З нагоди 90- річниці з дня народження Великого Сина України.- Львів,1999

     5. Інтервю  з Кирилом Галушком, Ярославом  Грицаком з нагоди Дня народження  Степана Бандери 1.01.2013 року