Археология Ровенской области

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3

1. ОГЛЯД ДЖЕРЕЛЬНОЇ  БАЗИ  ТА  ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ…………………………………………………………………………4

2. ТОПОГРАФІЯ  ТА  ГЕОГРАФІЯ АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ’ЯТОК НЕО-ЕНЕОЛІТУ………………………………………………………………………..9

3. КРЕМ’ЯНИЙ   ІНВЕНТАР  НЕО-ЕНЕОЛІТИЧНИХ  КОМПЛЕКСІВ  ВОЛИНСЬКОГО  ПОЛІССЯ……………………………………………………13

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….18

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………20

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Україна постійно сприймалася у світі окраїною Росії, а її територія – сукупністю окремих земель, випадково об’єднаних у різні часи силою зброї та внаслідок політичних ігор. Так само випадковим здавалося формування і домінування на наших землях українського етносу. На даний момент, та й взагалі це робили ще раніше до нас дослідники, вчені в попередніх століттях, ми можемо спростувати дані твердження. Адже ще з найдавніших часів територія України становила досить своєрідний природно-соціально-економічний район, поступове нівелювання розвитку окремих частин якого,  врешті-решт, об’єктивно привело до складання в ньому українського етносу та його державності. Досить важливим для нас є об’єктивне вивчення минулого нашої Батьківщини, починаючи ще від тих часів, які становлять предмет дослідження археології, ну і звісно, стародавньої історії.

Територія північної України, а особливо, Волинського Полісся  віддавна була ареною, точніше магістраллю, шляхом  розселення далі на північ та схід для багатьох племен, етносів ще починаючи з пізнього палеоліту аж до недалекого минулого (вторгнення під час Другої світової війни нацистів та їх прибічників). 

Метою моєї роботи є дослідження предметів матеріальної культури нео-енеолітичних пам’яток Волинського Полісся та розгляд закономірностей їх розвитку як джерела для вивчення етнокультурних та економічних процесів у неоліті Південно-Східної Європи.

Це передбачає вивчення наступних завдань:

1) зробити  історіографічний огляд даної проблематики та проаналізувати джерельну базу;

2)  аналіз типолого-статистичних  характеристик предметів матеріальної  культури;

3) розгляд інформативних  властивостей предметів матеріальної  культури, передусім, крем'яного інвентаря; обґрунтування важливості використання його як повноцінного джерела для історичних реконструкцій;

4) вивчення даних геоморфології  Волинського Полісся;

5) з’ясування загальних шляхів неолітизації території Південно-Східної Європи.

Об’єктом нашого дослідження висупають неолітичні та енеолітичні культури території Волинського Полісся.

Предметом дослідження виступають комплекси предметів матеріальної культури нео-енеолітичних пам’яток Волинського Полісся.

Хронологічні  рамки виділеної проблематики обмежені сер.-кін. V – кін. ІІІ тис. до н. е..

 

1. ОГЛЯД  ДЖЕРЕЛЬНОЇ  БАЗИ  ТА  ІСТОРІОГРАФІЯ  ПИТАННЯ

Історія дослідження нео-енеоліту Волинського Полісся сягає початку XX століття. М. Ф. Біляшівський  встановив багаточисельність давніх поселень  на берегах Західного Бугу [Труды XI АС, Т. 1, 1901, С. 673 – 713]. 1901 р. датується згадка В.Антоновича про неолітичні матеріали, знайдені біля сіл Вижва та Ново-Угрузьке [Труды XI АС, Т. 1, 1901, С. 14 – 22]. В «цікавому і важливому з точки зору археології просторі» по Горині і Случі обстеження проводив Л. Савицький, по Стиру – Я. Брик [«Wiadomosci archeologiczne» (WA), 1925, t. IX, S. 50 – 63], на Зах. Бузі – З. Шміт [WA, 1929, t. X, S. 83 – 87].

30-ті роки ХХ ст. ознаменувалися  участю в археологічних дослідженнях  великої кількості спеціалістів  та краєзнавців ( В. Антоневич,  Д. Георгієвський, Данилевич, К.  Завистович, С. Круковський, Касперський,  А. Мінковський, І. Обуховський,  К. Пшемиський, Н. Радван, К. Салевич,  Я. Фітцке, О. Цинкаловський, В.  Я. Ягодзянка). В 1931 – 1934 рр. Я.Пастернаком, Я.Фітцке, К.Пшемиським, Т.Сулімірським, О.Цинкаловським виявлено понад 20 пам'яток епохи нео-енеоліту в межах Волинської та Рівненської областей (список подаєно за сучасним адміністративно-територіальним поділом): Антонівка (Луцького району), Маюничі, Рафалівка (Володимирецького району), Галина Воля (Старовижівського району), Головно (Любомльського району), Копилля (Маневицького району), Лахвичі, Ветли, Невір (Любешівського району), Перевали (Турійського району), Піски Річицькі (Ратнівського району), П'ятидні (Володимир-Волинського району), Старосілля (Іваничівського району) та інші. Проте жоден з авторів не подав докладного опису виявлених матеріалів. Більша частина зібраного втрачена під час війни, решта зберігається в музеях Львова та Варшави. Ці матеріали залишаються майже не опрацьованими. Визначення окремих з них викликає сумнів [Археологічні пам'ятки... 1981, С. 166–167].

Чимало пам'яток із гребінцево-накольчастою керамікою епохи неоліту відкрито після війни І.П.Русановою. Значну колекцію своєрідних неолітичних матеріалів здобуто у 1948 р. розкопками І.Ф.Левицького на торфовищі Моства [Левицький, 1952]. Ю.В.Кухаренком у 1957-1958 рр. обстежувалися пам'ятки Половлі Володимирецького району, Лахвичі, Люб'язь Любешівського району, Головно Любомльського району та ін. [Кухаренко, 1962, С. 1-24]. І.К.Свєшніков у 1969 р. виявив пам'ятки з гребінцево-накольчастою керамікою біля сіл Висоцьк Дубровицького району та Хотин Рівненського району Рівненської області [Свєшніков, Нікольченко, 1982, С. 57, 102]. В.К.Пясецьким у 1974-1981 рр. знайдено сліди поселень біля торфовища Корма Олевського району, поблизу с. Рудня Озерянська (Житомирщина) [Пясецький, 1979, С. 46–60].

Розвал горщика ВНК  з багатою орнаментацією (рядами наскрізних проколів, паралельними рядами відтисків нахиленою паличкою, косою  штриховкою) відкрито експедицією Д.Я.Телегіна та Р.Т.Грибовича в 1974 р. біля с. Нобель Зарічнянського району Рівненської області [Охріменко, Середюк, 1988, С. 91]. Л.Л.Залізняк у 1988 р. біля с. Омит цього ж району знайшов верхню частину профільованого великого широковідкритого тонкостінного горщика коричневого кольору зі значною домішкою рослинності та орнаментом з прокреслених ліній. Тай сам Леонід Львович не приділяв особливу увагу дослідженню неоліту, а тим паче, енеоліту Волинського Полісся. Здебільшого це були випадкові згадки, які обмежувалися територією західної Житомирщини. Та все ж таки він вказує, що неолітизація тут проходила із заходу, чому посприяли представники Культури лінійно-стрічкової кераміки (КЛСК) [Залізняк, 2005].

Значні пошукові роботи в  межах басейну Прип'яті проводив у 70-ті рр. білоруський археолог В.Ф.Ісаєнко, який виявив або повторно обстежив рештки поселень епох неоліту та енеоліту біля сіл Острів'я, Пульмо, Світязь, смт. Шацьк - Шацького району, Кримно, Дубечно - Старовижівського району, Заболоття, Тур, Самари-Ратнівського  району,  Ветли,  Лахвичі,  Дольськ,  Люб'язь,  смт.  Любешів - Любешівського району Волинської області та Переволоки, Сенчиці, Неньковичі - Зарічнянського району Рівненської області. В.Ф.Ісаєнко також зазначав, що інвентар західнополіських та німанських пам’яток насичений грубооббитими  рублячими знаряддями, які використовувалися для обробки дерева. Значна вирубка лісів, посилається він на Г. Чайлда, може бути пояснена тільки потребами землеробства. Також він зазначає, що майже на всіх  пізньонеолітичних пам’ятках, що розкопувалися в Поприп’ятті, виявлені крем’яні серпи, вкладиші до серпів (пластини, трапеції), листоподібні та серпоподібні ножі. Серпами, як пише В. Ф. Ісаєнко, жнуться не дикорослі рослини, а окультурені. В орнаментації посуду широко застосовувалась геометрична зональність: поєднання трикутних, ромбоподібних і прямокутних фігур із горизонтальними поясами або вертикальними полосами, незаповненими зонами. Ромб із гачками вважається ранньоземлеробським символом. Розрізненість та ускладненість орнаментації несумісна із примітивним способом життя первісного мисливця та риболова. Також В. Ф. Ісаєнко зазначає, що на поселенні Моства (с. Коленське, Коростенського району, Житомирської області, Україна) були віднайдені кістки всіх найважливіших домашніх тварин. Звідси він робить висновок, що на території Полісся, а саме на теренах, що примикають до р. Прип’ять, як зі сторони Білорусії, так і зі сторони України в неолітичну епоху проживали доволі розвинуті племена, які володіли навиками ведення землеробства та скотарства, звісно не забуваючи про додаткові ресурси – риболовство, збиральництво, мисливство.

Також В. Ф. Ісаєнко пише, що підйом  рівня води у водоймищах відбувся у другій половині атлантичного періоду, на рубежі Vта IV або в першій половині IV тис. до н. е. Відповідно, ранньонеолітичні матеріали він датує V тис. до н. е. [Доклады на ХI конференции молодых ученых Белорусской ССР, 1967, С. 359 – 372]. Датування,  на його думку, підтверджується наявністю в їх складі сокир-транше, знарядь типу пік, двох кістяних «мотик» другого буго-дністровського типу, ножів із іклів кабана, уламків мало орнаментованого, навіть, скоріше бідно орнаментованого, посуду із розмочаленою рослинною домішкою в тісті, які знаходять аналогії в середніх фазах буго-дністровської культури. Ще більш архаїчною виступає, як вказує Ісаєнко, кераміка поселення Сенчиці, яка супроводжується інвентарем мезолітичного часу. Пам’ятки Волині він відносить до так званого західнополіського варіанту німанської культури і вказує, що середній етап цього варіанту відповідає самим раннім пам’яткам Понімання. Якщо врахувати тут наявність більш давніх пам’яток і більш довготривалий розвиток раннього етапу культури, як зазначає В. Ф. Ісаєнко, то початок його слід скоріше віднести до другої половини IV тис. до н. е.. Відповідність культурі лійковидних кубків і поява рис, запозичених у прибалтійських культур, змусило Ісаєнка розповсюдити час існування цього етапу і на першу половину ІІІ тис. до н. е.. Пізній етап, за висловлюваннями того ж таки В, Ф. Ісаєнка, характеризується керамікою, в якій більш давні ознаки уступили місце прибалтійським, що нагадують пізнє Ертебелле, Дубичай, нарвську кераміку, Сарнате, лійкоподібних кубків. До кінця етапу на посуді появилися орнаменти, характерні для шнурової кераміки, а у інвентарі – відповідні типи знарядь. Починає штрихуватися поверхня горщиків, появляються окрім конічних ще й плоскі денця. Таким чином Ісаєнко генетично пов’язує зникнення неолітичної культури на Поліссі із трансформацією її у культуру шнурової кераміки. А також він не виділяє як окрему епоху енеоліт. Для території Волинського Полісся вона носить виключно номінальне значення, адже таж сама Німанська культура як розпочала розвиватися в ранньому неоліті, так і проіснувала до епохи ранньої бронзи [Исаенко, 1976].

Важливе значення для розуміння шляхів розвитку неолітичної культури Волинського Полісся мали дослідження І.Р.Михальчишина, В.М.Коноплі [Конопля, 1988, С. 98 – 99; Львівський історичний музей. Наукові записки, Вип. VII, 1998, С. 139 – 157].

О.М.Титовою, Г.В.Охріменком неолітичні пам'ятки цього регіону  виділено в окрему культуру [Титова, 1985, С. 16], що стало можливим завдяки значному накопиченню матеріалів, одержаних у ході робіт В.К.Пясецького, Л.Л.Залізняка, Г.В.Охріменка та інших дослідників [Охріменко, Телегін, 1982, С. 64 – 77; Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, С. 64 – 73; Охріменко, Середюк, 1988, С. 85 – 93; Конопля, 1988, С. 98 – 99; Охрименко, 1986а, С. 322; Охрименко, 1984а, С. 311 – 312; Охрименко, 1981, С. 297; Охрименко, 1987, С. 387 – 388]. Втім, у академічне видання під назвою «Археология Украинской ССР» пам’ятки нововиділеної О. М. Титовою та Г. В. Охріменком Волинської неолітичної культури увійшли під найменуванням, яке було дане їм ще Д. Я. Телегіним – києво-волинська група (варіант).

Велику роль у дослідженні  нео-енеоліту Волинського Полісся  мають роботи Г.В.Охріменка, який понад 20 років займається цими питаннями. На основі своїх досліджень йому вдалося  виділити Волинську неолітичну культуру в складі Дніпро-Донецької етнокультурної спільності (тут простежується вплив  думок Д.Я.Телегіна), розкопати та встановити еталонні для цієї нововиділеної культури пам’ятки – Новосілки, Оболонь, Коник, Вижівка, хоча культурна інтерпретація їх на основі виключно керамічного інвентарю викликає певний сумнів. Та й взагалі, цей однобокий підхід (кераміка) до вирішення поставленого ним перед собою питання по виділенню культури це вже, як не применшуй слабенько як для дисертації. Втім, справа здійснена і в Г. В. Охріменка з цього приводу свої міркування.

 

2. ТОПОГРАФІЯ  ТА  ГЕОГРАФІЯ АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ’ЯТОК НЕО-ЕНЕОЛІТУ

  Прорізані численними ріками простори боліт та лісів, що затопляються на багато місяців, виявилися прекрасним місцем для заселення їх первісними мисливцями та риболовами. В очах людей ця місцевість, ймовірно, виглядала своєрідною обітованною землею, яка забезпечувала їх зручними місцями для поселень, прикриттями, необхідною сировиною для виготовлення знарядь, невичерпними запасами їжі. Цим і пояснюється порівняно велика густота давніх поселень (Рис. 1) на берегах місцевих водоймищ, адже значна частина територій, що знаходилися між ріками були зайняті сосновими борами та широколистяними породами дерев, на що вказують палеоекологічні дані [Палеогеография  Европы за последние сто тисяч лет, 1982, С. 122, Рис. 71]. Поселення неоліту, як і всього кам’яного віку, та енеоліту, тяготіли, передусім, до давніх берегових ліній. Їх історія зв’язана із історією річкової долини. Частини долин при різниці висотних відміток в 2 – 3 м можуть різко відрізнятися по характеру грунту і рослинному покриву. Алювій, із якого вони утворилися, вікладався в різний час. Нарешті, по Г. І. Горецькому, річкова тераса може складатися із поєднання різних відкладів, в її товщі виділяються фації, більш давні останці. Стратиграфічна картина залягання культурних горизонтів часто викривлена, тому що на першій надзаплавній терасі, дуже розвиненій в басейні Прип’яті, розміщувалося більшість поселень від пізнього палеоліту до наших днів і тут завжди протікала життєдіяльність людини. Вказані труднощі, втім, можуть бути виправленні, якщо провести обстеження багатьох пам’яток і встановити деякі закономірності.

Пам’ятки тяжіють до ділянок долини, де заплава добре розвинена, розкидані численні озера-стариці, пісчані підвищення та останці терас, серед яких пробивають русла невеликі хвилясті річки та протоки, що з’єднують озера. В. Ф. Ісаєнко робить дані висновки на основі спостережень К. М. Полікарповича в лівобережжі Сожу, де він зазначає, що «робити із цього які-небудь висновки можна було б лише в тому випадку, якби була вже відтворена картина течії річки в різні моменти давнини. Річка протягом тисячоліть блукала по всьому обширному простору заплави, неодноразово міняючи свою течію, покидаючи старі русла і прокладаючи нові» [ Исаенко, 1976, С. 15]. Втім, якщо неможливо помітити зміни, які відбулися з долиною за декілька століть, то можна відрізнити переміни, які відбувалися на початку голоцену, від тих, що були в середині цього періоду, і майже завжди від тих, що траплялися в новітні часи. Порівняно легко, наприклад, відрізняються давні озера заплави від новоутворених заводків і замулених рукавів річки, старі дюноподібні підвищення від молодих прируслових валів. Не дивлячись на значну площу заторфованих ділянок заплав і терас в Поліссі, майже завжди можуть бути визначені давні берегові лінії.