Великий український Гетьман Богдан Зиновій Хмельницький

Підготувавшись  належним  чином  і  заручившись  підтримкою частини  реєстрових  козаків,  Хмельницький  вирішив  взяти  під свій  контроль  Запорожжя.  25  січня  1648  р.  повстанці  пішли в  наступ  і  без  бою  досягли  успіху  —  реєстровці,  а  разом  з  ними і  драгуни  зі  складу  залоги  на  Хортиці  поспішно  відступили.  А на  Січі  козаки  Черкаського  полку  перейшли  на  бік  наступаючих  і  передали  їм  харчі  та  човни.

Утвердившись  на  Запорожжі,  Хмельницький  розгорнув  надзвичайно  енергійну  діяльність  відразу  ж  у  декількох  напрямах. Насамперед  він  приділив  велику  увагу  зміцненню  обороноздатності  табору  повстанців  на  о.Томаківка.  Там  створювалася  міцна система  укріплень,  налагоджувалося  виробництво  пороху.  З метою  піднімати  селян  і  міщан  «на  волості»  туди  були  виряджені ініціативні  й  досвідчені  козаки.

Кілька  разів  до  Богдана  приїжджали  гінці,  обіцяючи  йому від  імені  Потоцького  «помилування  й  пробачення  його  провин», якщо  він  залишить  Запорожжя.  Хмельницький  вирішив  не поспішати  з  відповіддю  й  затримав  при  собі  всіх  посланців польського  воєначальника.  Тоді  на  скликаній  у  Корсуні  воєнній раді  було  вирішено  зробити  ще  більші  поступки:  повернути Суботів  його  законному  власникові,  розглянути  скарги  козаків, замінити  полковників  тощо.  З  новими  пропозиціями  на  Запорожжя  вирушили  на  початку  березня  Хмелецький  і  Кричевський.  Козацький  ватажок  зустрів  їх  привітно.  Під  час  розмови з  ними  він  зауважив:  Військо  Запорозьке  наполягає  на  відновленні  своїх  давніх  вільностей,  зокрема  права  самим  обирати собі  гетьмана  та  полковників.

Керівництво  повстанців  домагалося  не  лише  ліквідації  «Ординації»  1638р.,  а  й затвердження  окремого  статусу  для  півдня  України.

На початку 1648 p. Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорізького. Саме ця подія вважається І початком національно-визвольної війни українського народу.

На першому її етапі Б. Хмельницькому важливо було, уникаючи прямих зіткнень з поляками, забезпечити підтримку реєстрового козацтва і домогтися спілки з Кримським ханством. До березня 1648 p. на бік гетьмана перейшли 6 тис. реєстровців, а кримський хан прислав 4 тис. кінних воїнів.

В українсько-польських переговорах, які передували початкові воєнних дій, Б. Хмельницький наполягав лише ' на автономії козаків — вимагав вивести польське військо, ліквідувати управління Речі Посполитої і дати козакам право на міжнародні стосунки. У відповідь коронний гетьман М. Потоцький вирішує розбити повстанців. Проте Б. Хмельницький випереджає поляків і під Жовтими Водами у травні 1648 p. завдає їм нищівної поразки.

Не давши супротивникові отямитись, Б. Хмельницький готує засідку у районі Корсуня, де поляки також були розгромлені, а коронний гетьман потрапив у полон.

Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Селянські повстання охоплюють Київщину, Волинь, Поділля, Лівобережжя.

Здобувши у вересні 1648 p. блискучу перемогу під Пилявцями, Б. Хмельницький рушає на Львів. Штурмом було взято фортецю Високий Замок, і у козаків з'явилася реальна можливість здобути місто, а потім повністю розгромити польську армію і захопити Варшаву. Але, обмежившись викупом, повсталі залишають Львів. Під За-мостям Б. Хмельницький вступає в переговори з поляками, укладає перемир'я і повертає свої війська в Україну. Багато вчених називають це доленосною помилкою гетьмана. Проте слід враховувати, що на тому етапі війни метою українців було реформування державного устрою Речі Посполитої, а ніяк не незалежність України. Окрім цього, українські війська були знесилені, союзники-татари повернулись у Крим. А війна на польській території неминуче б викликала активний опір місцевого населення.

В грудні 1648 p. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто ввійшло у Київ. І вже тут, критично переосмисливши ситуацію, що склалася, гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї. В переговорах з поляками, які почалися, Хмельницький. захищає право українського народу на створення власної, незалежної від влади польського короля держави. Ця держава розглядалася в якості спадкоємиці Київської Русі.

Влітку, зібравши величезне ополчення, королівський уряд розпочинає наступ на повстанців. Козацькі війська оточили частину польських військ під м. Збаражем. У серпні 1649 p. відбулася битва, і успіх був на боці козаків, але татари несподівано покинули поле бою, а кримський хан зажадав від Б. Хмельницького вступити в переговори з Польщею. В результаті було підписано Зборівську мирну угоду.

Згідно з цією угодою Річ Посполита визнавала існування козацької України у кордонах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Чисельність козацтва мала становити 40 тис.; селяни, які не потрапили до реєстру, поверталися до своїх панів. Захищалися права православної церкви. Однак польська шляхта могла знову повертатися на визволені від неї території.

Таким чином, ідею соборності України не було реалізовано, і Хмельницький задовольнився козацькою автономією в межах Речі Посполитої. Але разом із тим під час війни формується українська державність — переважно військового гатунку. Створюються центральні й місцеві органи влади, запроваджується новий адміністративно-територіальний поділ.

Велику увагу Б.Хмельницький приділяв дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької держави. Було встановлено військово-політичну спілку з Кримським ханством, Трансильванією, Росією, Туреччиною, Швецією, Венецією.

Богдан Хмельницький увійшов у історію українського і народу як видатний військовий і політичний діяч. Основне його досягнення було, мабуть, в тому, що він зміг об'єднати різні верстви населення довкола великої справи національного визволення, сформулював наріжні принципи національної державної ідеї.

У ході національно-визвольної війни відбувався процес формування української державності. Але входження під протекторат Росії, з одного боку, сприяло національно-культурному і релігійному відродженню, а з іншого — зумовило спочатку обмеження, а згодом і повну ліквідацію автономії України.

4 ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Вивчення джерел свідчить, що гетьман у державотворчій практиці використовував традиції Запорозької Січі, але не переносив їх механічно на новий економічний і суспільно-політичний грунт. Особливо велику увагу він приділяв проблемі влади, створенню ефективно функціонуючого державного механізму.

Враховуючи слабку дієвість чорної ради як загально представницького органу, Хмельницький з початку 1649р. передав її функції старшинській раді. Ухвали останньої надавали в очах козацтва характеру легітимності рішенням, які приймалися гетьманом. Водночас він докладав максимум зусиль до організації дійового функціонування всіх ланок виконавчої влади. Важливу роль у цьому відіграли розробка й прийняття в червні 1648р. „Статей про устрій Війська Запорозького”. Їх прерогативи виходили за межі суто військового статуту й поширювалися на інші сфери життя козацької України, виконуючи у такій спосіб роль першого конституційного акта молодої держави. Спираючись на нього гетьман домагався від полкових та сотенних органів виконавчої влади беззастережного і вчасного виконання своїх наказів.

Особливо пильно Хмельницький дбав про зміцнення прерогатив гетьманської влади. Так, він скликав ради, брав активну участь в обговоренні й ухваленні ними рішень; очолював державну адміністрацію; не уникав роботи у сфері судочинства; організовував фінанси; очолював військо; визначав зовнішньополітичний курс уряду; вів рішучу боротьбу з найменшими виявами сепаратизму.

Новатором Хмельницький виступив і в організації козацького війська, в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління в ній.

Як визначний політик, він немало сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Очевидно, ніхто ні до, ні після нього не вмів так майстерно використовувати суперечності між Туреччиною, Кримом та Польщею, між Польщею і Трансільванією та іншими країнами. 

Що ж до проведення внутрішньої політики, то, незважаючи на його намагання дещо ослабити гострі соціальні суперечності в країні та збільшити козацький реєстр, Хмельницький, одначе, рішуче придушував всілякі спроби протесту народних мас виступити проти гетьманської адміністрації і козацької старшини, відстоював права церкви, наділяв земельними маєтностями монастирі, зобов’язував селян виконувати феодальні повинності тощо.

Не можна недооцінювати ролі великого гетьмана у формуванні державної еліти. Геніальність гетьмана як державного діяча полягала і в тому, що він спромігся поєднати реалізацію національної ідеї з соціально-економічною політикою, яка, попри певну непослідовність і суперечливість, у цілому відповідала інтересам більшості населення, насамперед козацтва і селянства. Адже в жодному разі не можна забувати того, що період Хмельниччини – це не лише час становлення незалежної держави, але й доба глибоких соціальних потрясінь.

На терені козацької України було знищено велике й середнє феодальне землеволодіння, панщинно-фільваркову систему господарства, ліквідовано кріпацтво, селянство вибороло особисту свободу, утверджувалася дрібна, фермерського типу власність на землю. Не без сприяння політики Хмельницького стався революційний прорив у формуванні різних рівнів суспільної свідомості селян.

Після провалу намірів ( травень – серпень 1648 р. ) залучити на бік національно – патріотичних сил українське панство гетьман змінює своє ставлення до великого й середнього феодального землеволодіння. В наступні роки йде на поступки магнатам і шляхті лише під тиском умов Зборівського та Білоцерківського договорів, а після перемоги під Батогом відмовляється від політики, спрямованої на відновлення дореволюційної моделі аграрних відносин.

Жорстку лінію проводив Богдан Хмельницький щодо маєткових апетитів козацької старшини. Тому частина старшини, невдоволена цим аспектом його політики, почала таємно добиватися від московського царя грамот на маєтки. Інакше гетьман ставився до володінь православної церкви. Розуміючи важливе значення релігійного чинника у розгортанні визвольної боротьби, він одразу ж пішов на захист церковного землеволодіння й не тільки суворо карав тих, хто зазіхав на монастирське майно й землі, а й надавав монастирям у володіння маєтки.

Ще один дуже важливий аспект соціальної політики Хмельницького – намагання не допустити в Українській державі вибуху громадянської війни. Загроза розвалу національно – патріотичного табору, що виникла після укладення Зборівського і Білоцерківського договорів, спонукала його, з одного боку, час від часу видавати грізні універсали, які страхали “бунтівників “ смертною карою, а з другого – навіть під тиском польського уряду ніколи не вдаватися до масових репресій проти повстанців.

Прогресивний характер мали заходи гетьмана і в інших сферах економічного життя країни. Відомо, що він з великою увагою ставився до міст – захищав від свавільників, збільшував міські привілеї, піклувався про міську земельну власність. Постійно дбав про розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі. В діяльності уряду окреслилася тенденція до скасування внутрішнього торгового мита.

Проводилася політика захисту інтересів українських купців у міжнародній торгівлі. Свідченням цього служить розроблений проект договору з Туреччиною про торгівлю, що передбачав їх звільнення “ від всяких мит, оплат і податків... на сто років...”. Водночас створювались сприятливі умови для торгівлі іноземців на терені Української держави.

Серйозне піклування видатний гетьман виявляв щодо організації фінансової справи. В джерелах є відомості про запровадження карбування національної монети. Поповнення фінансів відбувалося переважно з трьох джерел: земельного фонду, доходів від промислів та торгівлі й податків. Набула поширення здача в оренду різних промислів.

Не залишався гетьман осторонь процесу становлення нової судової системи. На місці станово – шляхетської системи земських, бродських і підкоморських судів виростає нова система - козацьких судів: сотенних, полкових і генеральних судових установ. Місце скасованого домініального судівництва зайняли здебільшого сільські суди. Найвищий суд перебував при гетьмані. Запроваджується практика надсилання Богданом Хмельницьким судових комісій для розгляду справ особливого значення. 

Після втрати свого могутнього керманича, під проводом якого український народ визволився від іноземного панування і створив незалежну самостійну державу, Україна надовго поринула у суспільно-політичний розбрат. Її подальша історія — це поступове обмеження, скорочення, нищення суверенності, а потім і остаточне скасування Української Гетьманської держави московським самодержавством. Це — відчайдушні спроби, героїчні намагання вирватися з лещат московського протекторату.

5 ОСТАННІ РОКИ ЖИТТТЯ

Зі шведами гетьман започаткував контакти ще 1650 року, пропонуючи союз проти Польщі. Коли ж до влади прийшов король Карл-Густав X, то справа зрушила з мертвої точки. Заручившись підтримкою гетьмана, шведи розпочали війну проти Польщі, до якої мали давні династичні й територіальні претензії. Це сталося влітку 1655 року. Одночасно й Хмельницький зі своїм військом та допоміжною російською армією Бутурліна пішов на Західну Україну. Похід був вдалий, бо почався перемогою об'єднаних військ під Городком. Оточений Львів гетьман не став брати штурмом, а обмежився контрибуцією, бо не хотів, щоб це місто присягало на вірність московському цареві.