Великий український Гетьман Богдан Зиновій Хмельницький

Уже в цей час розходження між царем і Хмельницьким настільки стали для всіх очевидними, що навіть Ян Казимир відрядив до Хмельницького посла з листом, пропонуючи розірвати союз з Московією і знову об'єднатися з Польщею, обіцяючи дуже вигідні умови. Проте гетьман уже добре знав ціну й собі, і зовнішньополітичним можливостям України. Тепер він вимагав відступити Українській державі «Русь з Володимиром, Львовом, Ярославом, Перемишлем», хоча чудово розумів, що шляхта ніколи на це не піде. 

На півночі шведи домоглися значних успіхів. Вони окупували велику частину Польщі. Країна опинилася в критичному становищі. Пізніше польські історики наре-чуть цей період Потопом. Успіхи шведів відкривали перед гетьманом нові військові й дипломатичні можливості. Козацькі дипломати почали обговорювати зі шведськими послами умови спільних бойових операцій. У нагороду за допомогу король обіцяв Хмельницькому сприяти у створенні Київського князівства. 

Але тут шведи поставили гетьмана в незручне становище тим, що, зводячи давні рахунки, розпочали війну з Московією. Внаслідок цього Хмельницький став союзником країни, яка воювала з його сюзереном. Стримуване напруження між Україною та Московією вирвалося назовні. Воно переросло у ворожнечу, коли цар переконався в міцності козацьких позицій на білоруських землях. А білорусам просто більше імпонувала козацька республіканська форма правління, ніж абсолютистська московська. Тому вони присягали гетьманові, а не цареві. Звичайно, Хмельницькому такого простити не змогли. Ледь не спалахнула відкрита війна між Україною та Московією, і довелося цареві докласти чимало зусиль, щоб витіснити козаків з Білорусі.

Богдан Хмельницький в останні роки свого життя часто хворів. Він упокоївся 27 липня1657 в Чигирині і 25 серпня похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Вона мала стати родовою усипальницею Хмельницьких. 1664 Стефан Чарнецький сплюндрував Суботів, наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родинної гробниці. Також під його супроводом київ. митрополит та Юрій Хмельницький були відіслані в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667.

Але після смерті забальзамоване і поховане тіло гетьмана зникло. Де саме воно знаходиться зараз, невідомо. Власне, існує дві версії цієї події, так звана польська й українська. За польською версією воєвода Стефан Чарнецький 1664 напав на Суботів, викопав домовину з тілом гетьмана, спалив і попіл вистрілив з гармати. Український варіант це припущення повністю відкидає, мовляв тіло Богдана було перепоховано його старим другом Лавріном Капустою. Щоб не допустити нової наруги над його тілом, нове місце поховання знало дуже обмежене коло осіб, які в ході війн загинули. Вчені припускають, що ймовірним місцем перепоховання праху Хмельницького може бути «Семидубова гора» у с. Івківці, що неподалік Суботова. Але доказів підтвердження обох версій поки що немає.

6 ЗАКЛЮЧЕННЯ 

Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша, талановитого воєначальника, здібного політика, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства – передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію. 

На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. 60–80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот.   

 Порушення принципу  спадкового гетьманства породило  серед старшини спокусу боротьби  за владу. Багато вчених вважають  цей факт однією з основних  причин руйнації тодішньої української  державності.  

 Обурена  козацька  старшина  під  керівництвом   кошового   Я. Барабаша та полтавського полковника М. Пушкаря збирає військо і фактично розпочинає громадянську війну. Гетьман розгромив повстання і жорстоко покарав його учасників. У вересні 1658 р. переговори з Польщею були продовжені і 16 вересня підписується Гадяцький трактат, згідно з яким Україна як „Руське князівство” входила до Речі Посполитої на правах формально рівного суб’єкта федерації. Українська держава визнавалась в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.  

 Після того, як Правобережжя  обрало гетьманом П. Тетерю, а  Лівобережжя – І. Брюховецького, територіальний  розкол України доповнився політичним. Як влучно характеризує цей період О. Субтельний  – «доба Руїни сягнула свого апогею».  

 Отже, другий період  Української національної революції (вересень 1657 – червень 1663 р.) став  часом серйозних випробувань  для українського народу. Ця доба принесла жахливе спустошення українських земель, спалахи громадянської війни, загострення боротьби за гетьманську булаву, наростання соціальних конфліктів та протистоянь, відхід національної еліти від державної ідеї, сформульованої Б. Хмельницьким, і повернення до ідеї автономізму 1648 р., розмивання моральних норм у суспільному житті, тиск та втручання в українські справи Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства і розкол України на Правобережну та Лівобережну.

8. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Володарі гетьманської булави.  Історичні портрети. - К., 1994.
2. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. - К., 1995.
3. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. - К., 1993.
4. Історія України в особах ІХ - ХVІІІ ст. - К., 1993.