Етнополитична революція й формування ранніх цивілізацій

Єгипет

 
У епоху, коли в Месопотамії виникали і розвивалися міста-держави, культурні й економічні умови Єгипту призвели до появи першого Великого народу у світовій історії. У давні часи Єгипет займав практично ту ж територію, що і зараз. 
 
Цивілізація Стародавнього Єгипту виросла на берегах Нілу. Добробут і процвітання Єгипту було засновано на сільському господарстві. Єгиптяни вже в давності навчилися регулювати рівень підйому води при щорічному розливі Нілу за допомогою розгалуженої іригаційної системи. Селяни відзначали межі своїх полів каменями. Вважалося злочином, якщо хтось пересуне межове каміння. Долина Нілу, перетворена в унікальну «природну машину», давала врожаї два рази на рік. 
 
Єгиптяни вміли обробляти метали, і поступово їх застосування збільшувалося. Ремісники створювали витончений посуд, що сьогодні вважається справжнім витвором мистецтва. Вчені стандартизували писемність, календар, вивчали астрологію, математику і медицину. Вважається, що староєгипетські лікарі-жерці робили операції по поліпшенню зору шляхом мікроскопічних надрізів зіниці (щось подібне робив у своїй клініці знаменитий російський офтальмолог Федоров) і володіли секретом лікування ракових захворювань. Єгиптяни навчилися виготовляти папірус і навіть скло. 
 
У Стародавньому Єгипті царське майно і господарство відрізнялися від майна і господарства інших осіб. Недоторканість придбаного майна постійно підкреслювалася. Так господарі гробниць у написах завіряли відвідувачів у своєму законному і тому непорушному праві на ці спорудження: ніби, щоб спорудити їх, вони нікого не пограбували, створили їх на власні кошти, а також сповна заплатили майстрам. 
 
Фараони мали у своєму розпорядженні величезні земельні багатства і роздавали їх не тільки храмам, але і знаті. 
 
Землевласник своєю землею міг розпоряджатися як завгодно. Можна було подарувати, успадкувати, передати по заповіту і худобу. 
 
У Стародавньому Єгипті не було грошей. Товар обмінювали на товар, вартість (цінність) якого була, на думку торгуючих, приблизно однаковою. Пізніше була розроблена спеціальна система, відповідно до якої вартість товару оцінювалася у вагових одиницях міді. Ця одиниця одержала назву дебен. Але монетна система виникла тільки в VII столітті до н.е. у Лідії (Мала Азія). 
 
Одяг у Єгипті в основному виробляли з лляних тканин, що були дуже різноманітні — від грубої пряжі до напівпрозорих тонких тканин. Взимку єгиптяни могли носити також вовняні тканини, ате вони вважали вовну нечистою. Основним одягом у чоловіків було коротке плаття або набедрена пов’язка. Жінки носили пряму вузьку сукню на двох бретелях. Вельможі носили більш довгий одяг, додаючи сорочки, хустки і вільні тонкі плащі. Святкові сукні прикрашалися бісерним плетивом і аплікаціями з різноманітних матеріалів. Єгиптяни першими ввели в моду перуки. Одягали їх як жінки, так і чоловіки на службі або прийомах. Особливо старанно стежили за чистотою і часто милися в річці або вдома за допомогою тазика і глечика. Замість мила древні єгиптяни використовували спеціальну мазь, виготовлену з олії, вапна і пахощів. Існували прилади для гоління волосся на тілі, були ліки для видалення плям на шкірі й усунення запаху поту. І чоловіки і жінки користувалися парфумами й підводили очі. Древні єгиптяни тримали цілий ряд домашніх тварин, у тому числі собак, кішок, мавп і гусаків. Деякі фараони збирали екзотичних тварин і створювали свої власні зоопарки. 
 
Починаючи з епохи Нового царства, єгиптяни споруджували величезні кам’яні споруди — піраміди і храми. Ці будови були споруджені без допомоги підйомних кранів і якоїсь іншої складної техніки. Усі роботи виконувалися вручну багатьма тисячами рабів, що використовували насипи, похилі площини і канати. 
 
Спочатку більшість робіт виконували селяни — це було складовою частиною трудової повинності, потім стали використовувати полонених, обернених у рабів. Природно, багато тисяч учасників «великих будівництв» лягли кістками, у буквальному значенні цього слова, у підгрунтя цих пірамід. 
 
Більшість будинків будувалися з цегли, зробленої з обпаленої на сонці глини. Будівлі складалися з трьох головних частин. У передній частині знаходилася приймальня, де укладалися угоди. Далі розташовувалося помешкання для дружніх прийомів і вечірок. У задній частині знаходилися житлові кімнати для членів сім’ї. Міські будинки могли мати до чотирьох поверхів. 
 
Їжу єгиптяни намагалися готувати під відкритим небом, щоб уникнути пожежі. Вони вміли пекти, варити, смажити, тушкувати і запікати їжу. Хліб і пиво були основними продуктами харчування. Хоча єгиптяни вміти виготовляти декілька сортів вина, воно, звичайно, було доступним лише багатим. 
 
Дівчат-селянок у Єгипті видавали заміж із 12 років. Багатих дівчат видавали заміж пізніше — у 14-15 років. Чоловіки, звичайно, були старші наречених на декілька років. Шлюбні угоди містили докладні виклади усіх фінансових умов і зобов’язань. Дружина мала право на певне утримання за рахунок чоловіка. Вона приносила в будинок різноманітне майно як придане, але все це майно продовжувало належати їй, і у випадку розлучення повертаюся. Розлучення відбувалися просто: достатньо було заявити про нього перед свідками. Пізніше чоловіки стали створювати при укладанні шлюбу сімейний фонд, 2/3 якого належало чоловіку і 1/3 — дружині. Фонд виконував роль соціальної допомоги дітям на випадок смерті батьків. Хоча жінки не займали державних посад, вони користувалися великою особистою свободою і мали ті ж права і обов’язки перед законом, що і чоловіки.

Індія

 
Займаючи напівострів Індостан, іноді іменований субконтинентом, Індія являла собою благодатну країну, ¾ території якої займають рівнини і плоскогір’я, придатні для ведення сільського господарства. Субтропічний клімат і родючі грунти долин Інда і Ганга дозволяли збирати врожай 2-3 рази на рік. Достаток і неглибоке залягання руди (мідної, залізної, срібної, золотої) створювало сприятливі умови для розвитку ремесла. 
 
Біля 10 тисяч років тому жителі Індії почали вирощувати пшеницю, ячмінь, а потім рис, який саме з Індії поширився в усьому світі. Індійці ж першими стали культивувати бавовну і виготовляти тканини з її волокна. Уже в Давні часи було приручено й одомашнено багато видів худоби, а згодом навіть слонів, що використовувалися в будівельних роботах і військовій справі. 
 
Цивілізація Індії з’явилася на основі невеличких общин, що утворилися в долі Інда близько 3000 р. до н.е. 
 
Індійське поселення характеризується високою кількістю несільськогосподарського населення. Чверть, третина, а іноді навіть половина жителів могла бути зайнята ремеслом (включаючи майстрів золотих і срібних справ), підтримкою культу (включаючи храмову службу), охороною порядку. Поселення, як правило, були дуже великими - від декількох сотень до декількох тисяч жителів. (Для порівняння середньовічне європейське поселення, як правило, не перевищувало 50 подвір’їв — 250 жителів, а частка несільськогосподарського населення в ній складала 5-9%). 
 
Давньоіндійські міста мали правильну геометричну форму — прямокутник або овал і складалися з двох частин — цитаделі й «нижнього міста». Двоповерхові (переважно) будинки будувалися з обпалених глиняних цеглин, сполучених за допомогою мулистого або гіпсового розчину. Вулиці перетиналися під прямим кутом і досягали 10 метрів шириною. Існувала система відводу нечистот (прообраз каналізації) і дощової води. Самими важливими містами Стародавньої Індії були Хараппа і Мохенджо-Даро. 
 
Площа кожного з них була приблизно 250 гектарів, а населення — 100 тисяч жителів. Індія, очевидно, вже в ті часи була самою густонаселеною країною у світі. 
 
Але з 1800 р. до н.е. цивілізація долини Інду занепадає. Причини цього не цілком вивчені, але можна припустити, що однієї з них були часті повені, а також те, що жителі вичерпали родючі грунти і вирубали майже всі дерева. 
 
Біля 1500 р. до н.е. у долину приходить група індоєвропейських племен, що називають себе аріями. Арії заснували декілька царств, і кожне з яких мало свого власного раджу — правителя. Багатство людини визначалося кількістю голів худоби, яка йому належала. 
 
У цей період з’являється поділ суспільства на «варни» — класи-прошарки. Спочатку утворяться три варни: брахмани — жерці і священнослужителі, раджанья — адміністративна і військова знать, і виш — хлібороби, ремісники і купці. У самому низу суспільних східців знаходилися дравіди — корінне населення і нащадки від змішаних шлюбів. Вони склали варну шудр. Пізніше військова знать виділилася у варну кшатріїв, а адміністративна об’єдналася з брахманами. 
 
Пізніше на додаток до варнового поділу сформувалася система «каст» — класів-станів, що збереглася в Індії до наших днів. В основу кастового розподілу покладений фаховий принцип. Купці і ремісники, що займаються одним видом діяльності, змінити котрий практично неможливо, селилися на одній вулиці, спільно сплачували податки, виконували інші повинності. Шлюб можна було укладати тільки з представниками своєї касти, у іншому випадку одружені і їх діти ставали «недоторкатиме» — самою нижчою кастою.

Китай

 
У давні часи Китай був ізольований  у географічному розумінні, відрізаний від іншого світу морем, горами, величезними пустелями і степами Центральної Азії. Наскільки відомо, у Китаї не було прямих контактів із західними країнами аж до II ст. до н.е., коли його відвідало посольство з Рима. Тому його розвиток йшов багато в чому інакше, ніж розвиток інших культур у Стародавні часи. 
 
Є звістки про появу землеробських общин у долині річки Хуанхе близько V тисячоліття до н.е. Ця культура одержала назву Яншао. Хлібороби вирощували просо, фрукти, горіхи, овочі, тримали свиней і собак. 
 
Після періоду землеробських культур Китаєм правило декілька династій. Першу з них, династію Сю, за традицією прийнято відносити до 2205 р. до н.е., але про неї збереглося дуже мало звісток. У 1766 р. до н.е. у місцевості, у якій зараз знаходиться провінція Хенань, виникла династія Шан. 
 
Наприкінці XI ст. до н.е. територія царства Шан була завойована народом, що називає себе Чжоу. Територія царства Чжоу була поділена на невеличкі повіти, деякі з них управлялися ваном (царем), а інші — спеціально призначеними чиновниками. У VIII ст. до н.е. царство Чжоу розпалося на багато дрібних. У V ст. до н.е. утворилося сім найбільших держав, які протягом наступних 250 років постійно вели війни між собою. Нарешті царство Цинь вийшло переможцем. 
 
Перший імператор династії Цинь — Цинь Ши хуанді — не тільки об’єднав землі, удосконалив законодавство, адміністративну систему, але і ввів єдину грошову систему. Монети мали отвір посередині для того, щоб їх можна було нанизувати на шнурок. Він же започаткував будівництво Великої стіни, яка повинна була захистити належні йому землі від набігів кочівників— гунів. У результаті цього була побудована колосальна стіна довжиною близько 3000 км і шириною більш як 10 метрів, відома під назвою Великої Китайської стіни. 
 
Але Ши хуанді прославився не тільки цим. Режим, встановлений ним за 36 років правління, в сучасних термінах називається тоталітаризмом — найжорстокішим підпорядкуванням усіх громадян єдиній меті — у даному випадку побудові імперії. Будь-яке невдоволення, а тим більше опір, жорстоко придушувалося. При цьому використовувалася система кругової поруки і колективної відповідальності членів сім’ї до третього коліна. 
 
Китайці вірили, що їхні повелителі були від бога Ди. Він дарував династіям право на владу, і він же міг у будь-який час її відібрати. Цс допомагало китайцям зрозуміти і виправдати зміну династій. У VI -IV століттях до н.е. з’явилися й інші повчання. Мудрець Кун Цзи, відомий на Заході як Конфуцій, вважав, що світ може бути відновлений, і лише тоді, коли люди навчаться дотримуватись суворих правил поведінки. Конфуціанство стало основою політичного ладу китайського суспільства. Але Цинь Ши Хуанді наказав знищити конфуціанскі трактати і біля 500 найбільш видатних конфуціанців. Вплив конфуціанців відновився лише через чотириста років після смерті Ши. 
 
Фундатором даосизму вважався мудрець Лао Цзи. Він учив: якщо люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом, вони зможуть виконати своє призначення на землі. 
 
Вироби із заліза з’явилися в Китаї у IV ст. до н.е. і відразу ж були застосовані для виробництва зброї. Китайці мали товари, що не вироблялися більше ніде, наприклад, шовк, який виготовляли з коконів шовкопрядів. У І ст. до н.е. шовк із Китаю експортували навіть у Римську імперію. Китайці експортували також напівкоштовні камені — особливо нефрит, а також порцеляну і прянощі. 
^

«Азійський» спосіб виробництва

 
Спосіб виробництва, при якому  основні економічні рішення не тільки приймаються відповідно до жорстоко виданих ззовні (стосовно виробника) законів, традицій і звичаїв, але й це робиться централізовано — державними органами, що прагнуть цілком контролювати не тільки розподіл і споживання, але й саме виробництво як необхідного, так і додаткового продукту, а іноді навіть і відтворення самого робітника, одержав назву «азійського» або командно-адміністративного. 
 
Але «експерименти» створення держави з економікою такого типу провадилися не тільки в Азії. У Древній Спарті з VIII по IV ст. до н.е., у птолемеївському Єгипті в II—І століттях до н.е., у доколумбовій Америці — імперії Інків у ХІІІ-ХV століттях н. є., Візантійськії Імперії в VІ-ХІV століттях, нарешті — у Радянському Союзі з 1917 по 1991 рік робилися спроби створення планової централізованої економіки. 
 
Цей спосіб виробництва основувався на системі тотожності, неподільності влади і власності. Тому його ще називають «система влади — власність». 
 
Узагальнюючи типові риси державних систем із централізованим керівництвом економікою (Шумер Третьої Династії Ура, Спарта, Древній і маоістский Китай, Єгипет, імперія Інків, Візантія, Персія, гітлерівська Німеччина, СРСР), можна виділити наступне. 
 
На базі використання «природних» продуктивних сил, за допомогою іригації створюються природні машини (Ніл, Хуанхе), спроможні забезпечити великий обсяг виробництва додаткового продукту, що вилучається на потреби державної бюрократії й армії. 
 
На основні засоби виробництва (землю, воду, рабів) встановлюється колективна (общинно-державна) власність, яка стає основою системи «влада-власність». 
 
Вилучення і перерозподіл додаткового і частини необхідного продукту потребує створення потужного держапарату і бюрократії, влада яких заснована на фізичному примусі і терорі, круговій поруці і колективній відповідальності общинників (колгоспників). 
 
Державна система, заснована на азійському способі виробництва, прагне до автаркії — самозабезпечення і самоізоляції від інших систем, до захоплення життєвого простору — побудови територіальних імперій. 
 
На короткострокових інтервалах (15-25 років) командна система спроможна забезпечити вражаючі темпи економічного росту — до 20% річних. У довгостроковому періоді (від 50 років) прагне до консервації досягнутого рівня, що веде до застою і деградації. 
 
Виникнення тоталітарних держав з економікою азійського типу починається, як правило, із скасування або істотного обмеження права приватної, сімейної власності. У інших випадках рушійним мотивом є бажання домогтися «справедливого» (зрівняльного) розподілу ресурсів і благ серед населення. 
 
Іншим кроком стає обмеження або скасування ринкових механізмів ціноутворення і заміна їхнім плануванням, директивним розподілом ресурсів і благ, призначенням цін і тарифів оплати праці. До цього добавляється скасування грошей або надання їм винятково рахункових функцій. 
 
Наступним кроком стає скасування або істотне обмеження права — звичайного або кодифікованого — і заміна його тоталітарним (класовим) законом, а також обмеження прав громадян. 
 
Ще одним етапом є заборона традиційного для даного народу культу і прийняття нової релігійної або ідеологічної системи в якості єдино вірної. 
 
Визначальне значення економіки в розвитку суспільства дуже рано викликало у людей потребу осягнути і зрозуміти її, щоб результати своїх спостережень і знань застосовувати для покращення умов праці та життя народу. 
 
Цілком зрозуміло, що за умов первісного суспільного ладу економічне мислення ще не виокремилось у самостійну галузь людських знань. 
 
Уявлення людей цього історичного періоду були мало диференційовані. Тим не менш, вже при вивченні стародавнього світу та середньовіччя ми зустрічаємо цікаві і часто слушні висловлювання мислителів цих епох з економічних питань. 
^

3. Економічна думка  стародавнього Сходу

 
Нема сумнівів, що історію економічних  вчень слід починати з характеристики економічної думки народів стародавнього  Сходу, тому що там уперше виникло  рабовласницьке суспільство. 
 
З письмових пам‘яток, що збереглись до наших часів, можна зробити такі узагальнення щодо економічних уявлень стародавнього Сходу: 
 
вони виникли дуже рано – в IV тисячолітті до н.е.; 
 
вони мали переважно державно-нормативний характер; 
 
вони розглядали питання організації і управління державним господарством; 
 
економічні проблеми трактувались в контексті їх нормативно-правової регламентації; 
 
чільне місце серед економічних проблем посідали питання взаємовідносин рабовласництва; 
 
економічна думка є тісно переплетеною з політичною ідеологією та релігійно-філософським міркуванням. 
^

Стародавній Єгипет

 
Деспотична рабовласницька держава  мала громіздку бюрократичну систему  адміністративно-централізованого управління з великою армією чиновників-писців. Вони писали біографії фараонів та інших світських й релігійних ієрархів. Ці писання мали форму  повчань, настанов, законів, інструкцій. 
 
^ Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара (ХХII ст. до н.е.) – одна з перш відомих літературних пам‘яток, в якій писець від імень фараона дає його синові настанови стосовно підвищення ефективності роботи чиновницького апарату управління. Наголошувалось на необхідності злагодженості в роботі чиновників як запоруки економічного процвітання країни, вказувалось, що фараон мав піклуватись про своїх чиновників, матеріально стимулювати їх, висувати на посади з врахуванням здібностей, а не походження. 
 
Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі (ХХ ст. до н. е.) - друга за давниною письмова пам‘ятка, в якій змальовується структура давньоєгипетського суспільства, прославляється професія чиновника (писця), яка надає можливість зробити кар‘єру та посісти високе місце в системі державного управління. 
 
В таких пам‘ятках, як Проречення Іпусера (XVIII ст. до н. е.) та Пророцтво Неферті розповідається про соціально-політичний переворот, що стався в Стародавньому Єгипті у ХХІІІ-ХХІ ст. до н. е. З цих документів можна дізнатись про руйнацію традиційної для країни централізованої системи управління державою, знищення податкових декларацій, документів судової палати, захоплення бідними власності багатих, позбавлення чиновників посад і привілеїв. Автор писання Іпусер, який, схоже, був наближеним до фараона, з одного боку, критикує правителя за втрату важелів управління державою, а з іншого – обстоює принципи централізму і єдності країни, без яких неможливо забезпечити порядок і сталість доходів державних посадовців. 
 
Месопотамія (Дворіччя) 
 
У Старовавілонському царстві, яке існувало на території Месопотамії (міжріччя Тигра і Євфрату) в ХІХ-XVI ст. до н. е., значного поширення набули приватна власність, товарно-грошові відносини, соціально-економічна диференціація населення, боргове рабство. Всі ці питання вимагали свого правового регулювання. Своєрідною відповіддю на таку вимогу часу можна вважати Закони царя Хаммурапі, видатну пам‘ятку економічної думки XVIII ст. до н. е., увічнену клинописом на базальтовому камені. Ці закони, укладені від імені давньовавілонського царя, можна вважати першою в світовій історії спробою керувати економічним життям країни та регулювати приватномайнові відносини на основі норм права. 
 
Зокрема, укладачі збірника законів відбили ставлення верховного правителя до приватної власності, орендних відносин, торгівлі, лихварства, найманої праці, боргового рабства. Головною ідеєю “Законів Хаммурапі” було прагнення покласти край розоренню самостійних виробників, гарантувати захист їх приватної власності, обмежити свавілля лихварів, відрегулювати ціни і трудові відносини. Так, зазіхання на чуже майно каралось або віддачею у рабство, або смертю, боргове рабство лімітувалось трьома роками, заборонялось продавати або конфісковувати за борги земельні ділянки, лихварський процент обмежувався 20% грошима і 33% натурою тощо. 
^