Етнополитична революція й формування ранніх цивілізацій

Стародавній Китай

 
Найбільш відомим представником  економічної думки цієї країни був, безумовно, Конфуцій (бл. 551-479 до н. е.). Його вчення – конфуціанство – обстоювало благополуччя родової знаті. Разом  з тим, Конфуцій вважав, що праця  збагачує народ і того, хто ним  володіє, що право на існування мають  різні форми власності: “велика  спільнота” (колективна власність  селянських общин), а також “особисте  володіння” (власність родової аристократії і неродовитих рабовласників). При  критичному відношенні до особистої  власності як джерелу багатьох протиріч і напруги в імперії, Конфуцій все ж віддає їй перевагу. 
 
Конфуцій порівнював державу з сім‘єю: правитель - це “батько народу”, а підлеглі – “його діти”. Правитель має по-батьківськи виховувати підлеглих, піклуватись про їх добробут, дотримуючись економії у витратах, “справедливіше” розподіляючи багатство, щоб не допустити надто великої бідності. Конфуцій пропонував правителям зменшити податки, залучати підлеглих до громадських робіт, забезпечувати соціальний мир між керівниками і підлеглими, попереджуючи небезпеку повалення правителя. 
 
Мен-цзи (372-289 до н. е.) можна вважати послідовником ідей конфуціанства. Він обстоював думку, що поділ давньокитайського суспільства на керуючих та підлеглих є проявом “небесної волі”. Підлеглі мали утримувати правителів, але Мен-цзи був проти посилення експлуатації рабів. Він виступав за поновлення общинного землекористування, більше врахування інтересів общини, простих селян. Як і Конфуцій, Мен-цзи пропонував запровадження помірних податків, розвиток обміну результатами своєї праці між землеробами і ремісниками. Наводячи приклад з однаковим взуттям різних розмірів, Мен-цзи вказував, що воно повинно мати різну ціну, що різні ціни однакових товарів зумовлюються різними витратами праці на їх виготовлення. 
 
На окрему увагу заслуговує й колективний трактат Гуань-Цзи (IV ст. до н. е.). Зміни в суспільному житті пояснюються в ньому зміною врожайних і неврожайних років. Значна роль відводиться економічній політиці держави, яка, на думку авторів, повинна мати регулярний характер. Могутність і багатство держави пов‘язується з наполегливою працею громадян. Найважливішим чинником забезпечення стабільності економіки вважається зміцнення землеробства, задля чого рекомендується ціла низка заходів, включаючи диференціацію оподаткування в залежності від родючості землі, її більш рівномірний розподіл, дешеві кредити землеробам, організацію громадських робіт для зубожілих у неврожайні роки, захист селян від спекулянтів і лихварів. 
 
В плані державного регулювання товарно-грошових відносин та захисту інтересів народу автори Гуань-Цзи висунули принцип “врівноваження господарства”, згідно з яким пропонували створення державних фондів. В них правитель має накопичувати до половини усього врожаю зерна в цілях вирівнювання і стабілізації цін на хліб. Коли зерна в країні обмаль, зерно з державних фондів треба продавати, а коли продовольства вдосталь, навпаки – поповнювати їх зерном, що дозволить регулювати ціни і запобігти спекуляції та обиранню виробників зерна. 
^

Стародавня Індія

 
Найбільш відомим документом, що містить економічні уявлення жителів  давньоіндійської держави був твір під назвою Артхашастра. 
 
Артхашастра (наука про користь та практичне життя) – пам‘ятка індійської економічної думки IV-III ст. до н. е. Згідно цьому твору, визначальна роль у “вірному” шляху економічного розвитку належить політиці. Від її методів залежить розвиток або застій та занепад суспільства. Становий поділ суспільства з наявністю рабів (за винятком аріїв) вважається природним і необхідним. 
 
“Артхашастра” узаконює рабство за борги, дозволяє рабу мати своє майно, сім‘ю й користуватись деякими іншими правами. Стверджується, що багатство держави має грунтуватись на багатстві народу, хоча врешті решт мається на увазі збагачення казни. в “Артхашастрі” розглядається питання “вартості речей”. Величина вартості вимірюється кількістю “днів роботи”, а винагорода має бути відповідною результатам праці. В зв‘язку з цим в “Артхашастрі” ринкова ціна відрізняється від вартості. Вказується, що при конкуренції покупців ціна зростає вище за дійсну вартість. Прибуток включається в ціну товару разом з “іншими витратами” і його розмір визначається у 5% (для місцевих) і 10% (для іноземних) товарів. “Артхашастра” містить заклик до царя всіляко розвивати продуктивні сили країни, регулювати ціни шляхом створення товарних запасів, добиватись активного балансу держбюджету.

Висновок

Перехід до ранньозалізного віку на території  України зумовлений значною мірою  дією низки чинників: різка зміна  клімату (наприкінці ІІ тис. до н. е. він  став надзвичайно посушливим) –  екологічна криза – міграція населення  – розрив старих економічних зв’язків – дефіцит привозних мідної руди та бронзових виробів – розвиток місцевого залізно-рудного виробництва.Завдяки  появі заліза перед людством відкрились нові перспективи, відбулися докорінні  зміни в суспільстві – завершився розклад первіснообщинного ладу, активізувався процес класоутворення.Характерними ознаками суспільного розвитку цієї доби були значні міграції населення; посилення торговельних зв’язків; становлення приватної власності; поступова майнова диференціація  суспільства; перетворення сім’ї на господарську одиницю; витіснення родової  общини територіальною; виділення ієрархічно структурованої військової еліти; утворення  організованих воєнно-політичних об'єднань та союзів; зародження державності.

У період стародавніх цивілізацій  у країнах Стародавнього Сходу  і античного світу досягла  свого розвитку рабовласницьке господарство, що пройшло шлях від східного патріархального  до класичного античного рабства.В  економічному відношенні античне суспільство  було більш розвиненим. Якщо у країнах  Стародавнього Сходу раби займались  переважно тяжкою непродуктивною працею, то у античних країнах праця рабів  застосовувалась у матеріальному  виробництві в усіх сферах господарства.Матеріальна  культура стародавніх цивілізацій  грунтувалася на сільському господарстві, ремеслах з галузевою структурою. Техніка праці була ручною. Високого рівня розвитку досягли будівельна справа, архітектура.Якщо у країнах  Стародавнього Сходу основними  джерелами рабства були війни  та піратство, то у країнах античного  світу набуло поширення боргове  рабство, хоч і тут, особливо у  Стародавньому Римі, війни залишалися одним з важливих джерел поповнення армії рабів.У Стародавній Греції переважало міське, промислово-торгове  рабство. У Стародавньому Римі при  наявності величезних земельних  масивів панувало латифундійне рабство. Господарство було замкненим, натуральним, хоча в цей період уже зароджувалися  торгово-грошові відносини.Головною формою економічних відносин між  країнами була експортно-імпортна посередницька  морська торгівля. Якщо у країнах  Стародавнього Сходу і Античній Греції домінувала зовнішня торгівля, то в Римській імперії провідна роль належала внутрішній торгівлі. Існували професійне купецтво, розвинена грошова  система, банківська справа, комерційне і боргове лихварство.Античне  господарство втягнуло в свою економічну орбіту й населення сучасної південної  України. Північночорноморські міста-поліси як колонії спочатку Стародавньої Греції, а згодом і Стародавнього Риму підтримували економічні зв'язки з  центрами античних держав та їхніми провінціями.

Список використаної літератури

Злупко С.М. Економічна історія  України. Київ: Знання, 2006, 367 с.

Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Економічна історія. Київ: Вікар, 2006, 405 с.

Лановик Б.Д., Матисякевич  З.М., Матейко Р.М. Економічна історія  України і світу. Київ: Вікар, 2001, 477 с.

Тимочко Н.О., Пучко О.А., Рудомьоткіна Л.М. Економічна історія. Київ: КНЕУ, 2001, 216 с.

Юхименко П.І. Економічна історія. Київ: Вікар, 2004, 341 с.