Запорізька Січ. Заняття, побут, звичаї, військове мистецтво та культура козаків

          Полтавський державний педагогічний університет

                                         імені В.Г.Короленка

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

студентка І курсу

фізико-математичного

факультету

групи М-11

Давиденко Наталія

 

                                   ПОЛТАВА 2009

                                     

 

 

1. Вступ.

- походження  терміну ' козак'

- Основні причини виникнення козацтва

 2.Життя до виникнення січі

 3. Запорізька Січ. Заняття, побут, звичаї, військове мистецтво та культура козаків.

- січова рада-вищий законодавчий, адміністративний та судовий орган.

- власне козацьке право.

- обряд обрання старшини.

- ставлення до релігії.

-символіка.

4.Висновок

5.Список  літератури.

 

 

 

 

 

 

  

      Відтоді, як 1240 р. було зруйновано Київ, головною ареною подій української історії стає Галичина та Волинь. Проте на кінець XVI століття центр подій переміщується на схід у Придніпров’я, яке протягом довгого часу залишалося малозаселеним. Розгоряється давня боротьба між осілим людом і кочовиками, посилювана протистоянням релігій: християнства та ісламу. Наслідком гніту, що поширився у заселених західних районах стали численні утікачі, які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом. Унаслідок цього з’являється новий стан - козацтво, що селилося на кордоні лісу і дикого степу, на стику слов'янської осілої сталості і розгульної вольниці кочівників. Багато хто говорять про його особливу культуру і навіть цивілізацію. Степова місцевість нижче дніпровських порогів одержала назву Запоріжжя, а плавні, що примикають до Дніпра - Великого Лугу. Саме тут у середні століття зародилося й зміцніло запорізьке козацтво. Вони завжди були солідарними із селянами, бо теж обстоювали волю і вільну працю для кожної людини, права володіти землею. Коли було встановлено польське право, пани один перед другим займають землю, повертаючи народ у кріпацтво. Люди почали шукати вихід у козаччині. Початковий етап виникнення козацтва малодосліджений. Вирішувалася доля народу, бути йому чи не бути. Але тільки власні збройні сили могли врятувати Україну.

 

 

- походження терміну 'козак '

 

 

Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов слово «козак» означало вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця у суспільстві. У XVI ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника житій святих «Синаксаря». Цікаво, що слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».

Фактично майже до кінця XVI ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять.

 

 

 

 

 

 

 

Слов’янські козаки з’явилися  у 1480-х роках, але тільки з поширенням у середині XVI століття їх кількість  значно зросла. Спочатку основну масу козаків становили селяни-втікачі. Були серед них також міщани, позбавлені сану, священики, збідніла знать. Хоч до козацьких лав уливалися поляки, білоруси, росіяни і навіть татари, все ж величезну більшість населення Придніпров’я складали українці.

Проблема появи  та формування козацької верстви  й досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання були зроблені ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з татарами ,з часом викристалізувалася низка версій, що пояснюють походження козацтва:

1) «хозарська»—  ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами» або хозарами;

2) «чорно-клобуцька»—  вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило на границі зі Степом Пороссі;

3) «черкаська»  — вважає виникнення козацтва  одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів, які до того проживали в Тмутаракані;

4) «татарська»  — виводить козацький родовід  з татарських поселень, що виникли  на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;

5) «болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

6) «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

7) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

8) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;

9) «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.

Але жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва.

- Основні причини виникнення козацтва

а) економічні (нестача  власної орної землі, народна  колонізація вільних земель Придніпров’я та Дикого поля - степів за Дніпровськими порогами);

б) соціальні (посилення  феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських  магнатів, шляхти, оформлення кріпосної  залежності селянина від феодала);

в) політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки);

г) стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства);

д) національно-релігійні (політична полонізація українського населення та наступ католицької церкви на права православної);

 

 

 

 

         Спочатку козаки ставили собі за мету відвести напади татар, сприяючи у такий спосіб освоєнню окраїн. Але, в міру того як козаки вдосконалювали свою військову майстерність та організацію, здобуваючи кожен раз переконливі перемоги над татарами, українське суспільство стало дивитися на козаків не лише як на борців проти мусульманської загрози, а й як на оборонців від національно-релігійного та суспільно-економічного гноблення польської шляхти. Поступово виходячи на провідне місце в українському суспільстві, козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв’язанні ключових питань українського життя. У пошуках волі українські козаки просувалися все нижче Дніпром і його південними притоками за прикордонні застави Канева та Черкас. На цих щедрих, але й небезпечних землях вони огороджували уходи, тобто мисливські та рибальські виправи, а також займалися випасанням худоби серед якої головну роль займали  коні. Сільське господарство зовсім було не схожим на нинішній характер. Хліборобство стояло на другому ступені, бо зерно не вважалося за річ торговельну. Хліб сіяли для власної потреби. По таких місцевостях де було багато води і лісів люди охоче брали служби, а по степових районах було навпаки: охочих до служб було обмаль. Вони не були забезпечені від нападів татар. Під час, тривалих сезонних виправ в них з’являється перша організованість. Вони бачили, що набагато краще працювати, коли бути організованими. Вирушаючи в походи, козаки вибирали своїми ватажками або отаманами найбільш винахідливих, сміливих, досвідчених, а щоб краще було оборонятися від татар, групувалися в об’єднані загони. Вони називалися ватаги. Згодом в степу засновувалися укріплені табори і для багатьох козакування перетворилося на постійне заняття.

 

 

 

 

 

 

 

Багато козаків проживало  у містах. У 1600 році населення Канева нараховувало 960 мешканців, що належали до стану міщан, і понад 1300 козаків  з родинами. Як січовики, міські козаки ігнорували урядову владу. Вони визнавали  лише своїх старшин. Польський уряд сподівався залучити до себе на службу міське козацтво або певну його частину. В 1572 році король Август санкціонував утворення загону з 300 оплачуваних козаків на чолі з польським ватажком, який формально не підпорядковувався урядовим чиновникам. І хоча цей загін незабаром розформували, його поява стала важливим прецедентом. Вперше польський уряд визнав козацтво як окрему соціальну верству, що мала право на самоврядування.

 

 

 

 

 

    Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'являється 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495— 1575). У своїй «Всесвітній хроніці» він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами. Того часу дванадцять порогів (Кодацький, Сурський, Лоханський, Ненаситецький та ін.) перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100км. Після цього ріка розливалася в широку заплаву (Великий Луг), де було багато проток та островів (понад 250). У різні часи Січ розташовувалася на різних островах — Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін.

Рятуючись від репресій польського уряду та феодального гніту, чимало українських козаків та біглих селян  рушали у пониззя Дніпра, створюючи  укріплення. Вони називалися засіки. А  сукупність цих засік дістала назву “Січ”.

 

 

 

 

 

Першими магнатами, що організовували козаків, були православні українці. До найславетніших з них належав  Дмитро Вишневецький (Байда). Канівський староста Вишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно-розташованому за дніпровськими порогами острові Мала Хортиця форт, що мав стати заслоном від татар. Так Дмитро Вишневецький заснував Запорізьку Січ, яка вважається колискою українського козацтва.

Вишневецький  Дмитро (Байда, 1516—1563) — один із перших відомих в історії українського козацтва гетьманів, нащадок великого князя литовського Ольгерда. У 1551 р. — черкаський і канівський староста, організатор відсічі татарським нападам. У1560 р. — на службі в московського царя Івана Грозного, у 1561 р. повертається в Україну. У1563 р. здійснив військовий похід до Молдавії. Через зраду одного з молдавських претендентів на владу козацьке військо зазнало поразки, а сам гетьман потрапив у полон, був відправлений до Стамбула і там страчений.

                                                 -вищий законодавчий, адміністративний та судовий орган

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Саме слово “Січ” означало столицю  всього запорозького козацтва, центр  діяльності і управління всіма військовими  справами. Поряд з цим терміном вживалося й слово “Кіш”, під яким розуміли центральний орган управління, що керував адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами, її рішення були обов'язковими до виконання. На чолі Коша стояв кошовий отаман, який обирався козацькою радою на 1 рік, але й міг бути переобраним на новий строк. Як правило, рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, проводила поділ земель та угідь, судила злочинців, що вчиняли найтяжчі злочини та ін. Важливою функцією ради було обрання уряду Січі — військової старшини, а також органів місцевої влади — паланкової або полкової старшини (різні часи чисельність козацької старшини була не однаковою й інколи становила понад 150 осіб). До цієї групи козацтва входили: а) військова старшина — кошовий отаман, який обирався козацькою радою на 1 рік, але й міг бути переобраним на новий строк. В XVI-XVII столітті кошовий отаман називався гетьманом. Сюди також входили військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі: хорунжий, бунчужний, довбиш, канцеляристи та ін.;

б) похідні та паланкові начальники — полковник, писар, осавул та ін.

  Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені. Кошовому отаманові належала військова, адміністративна, судова і духовна влада, а у воєнний час він був головнокомандувачем. Другим за значенням у Війську Запорозькому був військовий суддя. Писар завідував військовою канцелярією, осавул стежив за порядком і гідною поведінкою козаків у мирний час на Січі, а у воєнний — у таборі.

Після запорозької  військової старшини йшли курінні отамани. Їх обирали на курінних радах. Вони виконували роль інтендантів, тобто зобов'язані були стежити за постачанням продуктів і дров у свій курінь, зберігати гроші та майно в курінній скарбниці.

За військовою старшиною йшли військові службовці. Так, військовий довбиш скликав козаків для воєнних походів, на ради, релігійні свята, виконував "поліційні" обов'язки. Військовий гарматник завідував всією запорозькою артилерією і боєприпасами. Військовий тлумач був перекладачем.

Для керування життям паланок  обиралися паланкові начальники на чолі з полковником. Полковник був також начальником бойової частини війська — полку — у воєнному поході.