История Украины

 

 

Зміст

 

1. Вступ…………………………………………………………….…………2
2. Причини виникнення козацтва………………………………….………...4
3. Теорії походження козацтва…………………………………….………....6

3.1. Хозарська теорія……………………………………………….……....7

3.2. Черкаська теорія……………………………………………………….7

3.3. Татарська теорія……………………………………………………….8

3.4. Бродницька теорія……………………………………………………..8

3.5 Уходницька теорія………………………………………………….….9

3.6. Захисна теорія………………………………………………………....9

3.7. Теорія селян-утікачів………………………………………………...11

3.8. Блохівська теорія……………………………………………………..11

4. Висновок…………………………………………………………………..13
5. Список джерел………………………………………...…………………..15
 

1. Вступ

Вперше термін «козак» згадано у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання».

Козацтво – нова соціальна верства українського суспільства, яка в основному виникла в XIV-XV.

Склад: Козаками ставали передусім селяни, а також міщани і дрібна шляхта. За національним складом козацька спільнота була дуже неоднорідною: до неї входили молдавани, литовці, білоруси, росіяни і навіть татари, але найбільше було українців.

Основні заняття козаків: землеробство, скотарство, полювання, рибальство, торгівля. Нерідко грабували татарських купців. Заможні козаки мали наймитів, у тому числі з козацького середовища, які допомагали вести господарство.

Козацтво поділялося:

І – за соціальним статусом: на реєстрове і нереєстрове; 
 
ІІ – за місцем проживання: на січове і міське (городове);

Січове козацтво ще називали низовим (жило в нижній течії Дніпра) або запорозьким (розташовувались за дніпровськими порогами). Центром організації запорозького козацтва була Січ, розташована в недосяжності для урядової влади. Кожен християнин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова-фортеці з його непримітними куренями з дерева та очерету й приєднатися до козацького братства. Міг він при бажанні й покинути Січ. Жінок і дітей сюди не приймали, оскільки вважали, що в степу вони будуть зайвими. Відмовляючись визнати авторитет будь-якого правителя, запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь. Усі мали рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах, у яких частіше перемагала сторона, що найголосніше кричала.

На цих стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків — гетьмана чи отамана, осавулів, писаря, обозного та суддю. Кожен курінь (це слово згодом почали вживати як назву військової одиниці, що жила в курені) обирав аналогічну групу нижчих офіцерів, або старшину. В період воєнних походів старшина користувалася абсолютною владою, включаючи право застосування смертної кари. Але в мирний час її влада була обмеженою. У другій половині ХVІ ст. запорожців налічувалося 5—6 тис., із них 10 %, зміняючись, служили січовою залогою, в той час як інші брали участь у походах чи займалися мирним промислом. 
 
У 1572 році польський король взяв на службу 600 козаків, записавши їх до реєстру (спеціального списку). 
 
Реєстрове козацтво- це військовослужбовці короля, які складали присягу на вірність польській короні. 

Реєстрові козаки обирали свою старшину на чолі з гетьманом, резиденцією якого було місто Терехтемирів, де містився козацький шпиталь та зберігалися клейноди. Кошовий отаман Запорізької Січі був формально підпорядкований гетьману. У 1625 р. з реєстрових козаків було сформовано 6 полків, що були розташовані у прикордонних містах - Чигирині, Черкасах, Корсуні, Каневі, Переяславі та Білій Церкві.

Вищим органом влади виступала Січова Рада.

Повноваження Ради: 
 
— оголошення війни і підписання миру; 
 
— організація військових походів; 
 
— покарання злочинців; 
 
— розподіл угідь тощо.

Рішення Ради вважалися рішеннями всього війська і були обов'язковими для виконання; проводилася вона 2-3 рази на рік: 1 січня, 1 жовтня та після Великодня.

2. Причини виникнення козацтва

 Проблема появи та формування козацької верстви досі є дискусійною. Перші спроби її розв´язання було зроблено ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з татарами.

Основні причини виникнення козацтва: 
 
— економічні: захоплення українських земель польськими та литовськими феодалами, нестача власної землі у селян і як наслідок — переселення селян на «Дике поле», у Запоріжжя та нижнє Подніпров'я; 
 
— соціальні: посилення феодального гніту, оформлення кріпосної залежності; 
 
— політичні: намагання Польщі встановити контроль над утікачами в Подніпров'ї; 
 
— національно-релігійні: політика спольщення, гоніння на православну церкву; 
 
— військові: необхідність захисту кордонів від зазіхань Кримського ханства.

Також однією з головних причин утворення козацтва були утиски з боку феодалів. Після Люблінської унії на землях України запанував колоніальний польський режим. Саме польська влада з її панщиною, звичаями і традиціями адміністративного управління, законодавчими нормами і нетерпимим релігійним світоглядом несвідомо сприяла породженню ворожої для себе сили в особі українського, а потім і запорозького козацтва.

Взагалі поява українського козацтва, зумовлена такими взаємопов’язаними факторами:

По-перше – це природне прагнення людей до особистої, господарської, духовної і політичної свободи, яку вони у Польсько-Литовській державі поступово втрачали. Щоб отримати цю свободу, найсміливіші, найпідприємливіші селяни і міщани Поділля,Волині, Київщини, а також Західного Поділля і Галичини втікали з давно обжитих земель спочатку у степи Південної Брацлавщини та Київщини, а згодом у безкраї простори Дикого Поля та за Дніпровські пороги.

По-друге – на цих необжитих землях втікачі знаходили особисту волю, але разом з тим життя тут проходило на межі смертельногоризику, під постійною загрозою ворожого татаро-турецького нападу і знищення, тому вони постійно мали бути готовими до відсічі і боротьби з ворогом

До появи українського козацтва вели і такі глибинні причини, як інстинкт самозбереження народу, небажання частини еліти націївтратити велич княжої доби, незалежності, яка, хоча мінімально, але ще втримувалась до др. пол. ХУ ст.

Козацький стан втілював споковічне прагнення людини до волі, свободи, романтики, слави, мужності, це була втеча і захист від примусу, підданства, приниження і т. д.

Отже, причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали як економічні, політичні, військово-стратегічні, так і соціальні чинники тощо. Ігнорування чи, навпаки, гіпертрофоване зображення будь-якого з них призводять до деформованого відтворення обставин появи і розвитку козацтва. Тут недоцільно віддавати пріоритет господарським заняттям населення перед необхідністю захисту південного порубіжжя від вторгнень татар або акцентувати увагу лише на втечах від панів як одній з форм соціальної боротьби на шкоду іншим факторам. Лише з урахуванням усіх обставин, причому не механічно, а в широкому діалектичному взаємозв’язку, можна наблизитись до відтворення цілісної картини виникнення та початкових етапів розвитку українського козацтва.

Загалом проблема поява та формування козацтва дискусійна. О.Д.Бойко в навчальному посібнику “Історія України” для студентів вузів нараховує 10 версій виникнення козацтва. При цьому дуже слушно орієнтує на необхідність врахування сумарної дії пропонованих версіями чинників, які тільки в такому разі наближають нас до істини.

3. Теорії походження козацтва

Отже, розглянемо основні теорії походження українського козацтва в сучасній та минулій історіографії.

3.1. Хозарська теорія виводить козацькій родовід від давніх сусідів Київської Русі хозарів. Ця теорія була дуже популярною серед так званих козацьких літописців - Григорія Граб'янки та Самійла Величка, звертався до неї і Пилип Орлик у преамбулі до Конституції.

Чому ж звернулись представники козацької старшини до такої непідтвердженої фактами теорії? Річ у тім, що за тогочасними уявленнями, щоб довести право на існування, легітимність козацької держави, потрібно було пов'язати козацькій родовід зі славетним, але зниклим народом, який, в свою чергу, вивести від Ноєвих синів. Отже, йдучи вслід за спільністю вимови літописці і звертаються до так званої хозарської теорії.

3.2. Черкаська теорія. Головним аргументом цієї теорії є поширення назви «черкаси руські» у ХVI - ХVII ст. щодо українців. Одна з гіпотез, яка пояснює цю назву: у XIV ст. на Подніпров'я переселились громади адигейців та кабардинців завдяки яким і прижилась на слов'янських теренах ця назва. Вважається, що у XIV ст. вони, проживаючи у Курському князівстві під владою татар, зіграли велику роль і в появі українських козаків. Також з цими народами ряд дослідників пов'язує і назву міста Черкаси. Навпаки, висловлюється думка, що саме від назви міста і стали називати козаків «черкасами».

Але, нажаль, ця теорія походження козаків ще не розроблена в повній мірі. Проте можна припустити, що під час панування монголів (або ж навіть раніше) переселенці з Кавказу (або ж полоненні) могли оселитись на території Подніпров'я і не тільки вплинути на культуру і побут майбутніх козаків, але й залишити їм у спадок власну назву. Тим більше, що історія знає вже подібні приклади - волжські булгари, емігрувавши з власної землі, розчинились серед слав'янського населення, але подарували назву цілій державі, сучасній Болгарії.

3.3. Татарська теорія. Д. І. Яворницький чітко відокремлює «початок і розвиток» запорізького козацтва та причини його посилення. В багатьох джерелах, досліджених істориком, є свідчення про білгородських, азовських, ординських козаків, козацькі орди. Навіть у Криму татари виділяли у суспільстві окремий стан козаків. Отже, Яворницький робить висновок, що спочатку «на півдні Росії з'явились татарські козаки, за татарськими - козаки українські або південноруські, чисто слов'янської народності». Тим більше, що коли татарські козаки перестають згадуватись у джерелах, запорожці виходять на політичну арену Речі Посполитої. Проте не можна заперечувати взаємовплив українців і татар, які мешкали у так званій «буферній зоні» Дикого Поля, адже досі в українській мові залишилось багато слів тюркського походження, а козацькі думи «є яскравим породженням азійської моделі мелосу»

Погоджувався з тим, що татари значно вплинули на козацький побут і В. Голобуцький, але він поянював це пізнішими контактами між запорожцями і Кримським ханством, маючи на увазі «не тільки військові сутички, а й те, що неодноразово татари були союзниками козацтва, мали з ними торгівельні зв'язки».

3.4. Бродницька теорія- висвітлює генетичний зв´язок козацтва зі слов´янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю. П. Голубовський у своїй праці «Печенеги, торки и половцы до нашествия татар» висловлював думку, що на життєвий уклад причорноморських слов'янських племен повинні були суттєво вплинути їх сусіди-кочівники. Дослідник навіть висловив припущення, що причорноморські слов'яни приймали участь у походах кочовиків. При цьому простежити взаємовпливи двох народів - тюрків і слав'ян, двох культур - кочової і осілої, виявляється досить складною справою, адже більшість джерел лише побіжно освітлюють процеси, які відбувались на порубіжжі в часи Київської Русі.

Під натиском кочовиків слов'янське населення все ж таки не залишало освоєних земель, залишаючись серед жителів степу і пристосовуючись до нових ворожих умов життя (довести це знову ж таки допомагають археологічні дослідження). Залишившись без князя, вони повинні були самостійно обирати собі ватажка, змінювати свій побут. Тобто ми бачимо особливий тип людей з одного боку слов'янського походження, з іншого - з тюркськими звичаями, вправних воїнів, які повинні були постійно захищати свої поселення. Ці громади, як вважає Голубовський, підпали під безпосередній контроль татар. Саме з цими громадами пов'язує історик появу козаків.

3.5. Уходницька теорія. У спогадах Гійома Левассера зазначається, що козаки вправно володіли багатьма ремеслами, серед них зустрічалися «теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум'яки, римарі, шевці, бондарі, кравці», також є свідчення, що одним з основних козацьких занять поряд з військовою справою, були різноманітні промисли. На основі цих фактів багато дослідників підтримали так звану уходницьку теорію, вважаючи, що козаки - це озброєнні ватаги промисловців, які займались збиральництвом, мисливством, риболовством, крім того, заробляли іноді навіть грабуючи купецькі каравани, а іноді - наймаючись когось охороняти. Отже, уходники розвідували нові місця, сприяли колонізації степу, засновували тимчасові стоянки, які з часом могли стати поселеннями. Такі ватаги і справді могли стати одними з попередників тих запорожців, для яких першочерговим стане вже заняття військовою справою.

3.6. Захисна теорія. Згадаємо, що ще з часів Київської Русі південні рубежі країни завжди потерпали від нападів кочівників - хозарів, пізніше печенігів, половців та інших. У князівські часи для захисту від ворогів будувалися оборонні фортеці та вали, але і їх часто було недостатньо. Пізніше, коли ці території потрапили під владу Великого Литовського князівства, а далі - Речі Посполитої, обов'язок оборони південних рубежів було покладено переважно на місцевих старост, які, за висновком дослідників, і були першими організаторами охоронних козацьких загонів. Але тих кількох замків «у Поросі - Канів, Черкаси і Звенигород… на Побужжі - Вінниця і Брацлав, на Поділлі - Хмільник і Бар» було замало. До речі, наймаючи на службу козаків, старости намагалися таким чином і контролювати їх розбійницьку діяльність, адже навіть в дипломатичному листуванні, наведеному вище, згадувались напади козаків на турецькі галери у часи миру між Османською імперією та Литвою, які були причиною нових конфліктів. Старости подавали проекти і до сейму про офіційне прийняття козаків на службу. Наприклад, черкасько-канівський староста Остафій Дашкевич представив на сеймі проект захисту Литовських кордонів від татар, за яким на одному з неприступних дніпровських островів потрібно було звести укріплений замок, у якому перебувала б постійна козацька залога. На жаль, цей проект так і не був втілений у життя, хоча і сподобався учасникам сейму