Культура Галицько-Волинської Русі

МНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

КАФЕДРА ГУМАНІТАРНИХ НАУК

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни: «Історія Української  культури»

на тему: «Культура  Галицько-Волинської Русі»

(Варіант № 6)

 

 

 

 

 

 

Виконав ст. групи ЕП-10-3з

Давіденко О. В.

Перевірив доц. Сергієнко  С. Ю.

 

 

 

 

 

 

Алчевськ, 2013

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

В Галицько-Волинському князівстві розвивались архітектура, живопис, художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в головних містах виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. В кінці XI століття в архітектурі спостерігаються значні романські впливи, особливо в Галичі і Володимирі на Волині. Наприклад, звичайний тип церков (так званих тринефних), видовжується в напрямку схід-захід через прибудову третьої пари стовпів. Такі церкви в середині мають шість пілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та інших міст. Вони складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають виразний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пантелеймона в Галичі (1200), яка має розкішний романський портал та інші різьблені з каменю деталі. В центрі староукраїнської культури Галичі було знайдено понад ЗО фундаментів різних будов тринефних церков і однієї ротонди, що вказують на переплетення східних, західних і місцевих архітектурних традицій.

 Яскраву картину  спорудження Данилом церкви у  Холмі подає літопис, розповідаючи, що церква була «гарна і гожа». Церква мала чотири склепіння і «стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені стеклами римськими».

 Кам'яне зодчество  у Галицько-Волинському князівстві  було дуже поширеним. Міські  забудови, оборонні і церковні  споруди виконувались досвідченими  будівничими. Літопис повідомляє, що, наприклад, міські укріплення на Волині зводив «муж хитрий» Олекса. Археологічні розкопки відкрили багато нових і цікавих матеріалів про архітектуру й мистецтво в Галицько-волинській державі.

 У Галицько-Волинському  князівстві високого рівня розвитку  набув живопис. Українське живописне мистецтво, як доводить, академік Айналов, виникло ще в дохристиянську добу. Істотний вплив на його розвиток зробив стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в старокиївській державі, але й по всій Європі. Візантійський живопис, як відомо, виріс на грунті античного, який у своїй основі був реалістичним. Християнський живопис порвав з реалістичними традиціями і перейшов до стилізованої декоративності, замість життєдіяльності стверджував аскетизм. Саме в цьому варіанті християнський живопис прийшов з Візантії в Україну. Його характерною рисою було те, що окремі постаті розміщувались на картині в небесній гармонії, а не в життєвому безладді. Це був досить високий рівень живописного мистецтва, але прийшов він у Стародавню Русь у дещо видозмінених формах, зокрема, у формі монументального мистецтва, тобто декоративного малювання на стінах, і в формі книжкових мініатюр (рисунків і початкових літер у текстах книг). Монументальне мистецтво теж зазнало певних змін, зокрема в техніці малювання. Воно прийшло в Україну у формі стінного розпису та у вигляді мозаїки. Стінний розпис нашими живописцями був названий фресками. Отже, монументальне мистецтво ділиться на мозаїку і фрески.

 У Галицько-Волинському  князівстві оздоблення інтер'єрів  давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками, фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам'яткою живопису тих часів є мініатюри в літописах і художнє оздоблення книг. Дослідники характеризують XII століття як початок самостійної художньої творчості в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА І КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ В ГАЛИЧИНІ ТА НА ВОЛИНІ В ХІІ – ХІІІ СТОЛІТТЯХ

 

 

Історія Галицько-Волинського князівства – частина історії Стародавньої Русі періоду феодальної роздрібненості. Причини роздрібненості обумовлені виробничими відносинами, для яких було характерне зростання продуктивних сил у сільському господарстві та ремеслі. Розвиток натурального господарства, відсутність національного ринку, ослаблення економічних зв'язків породжували прагнення до відокремлення. Опора великого князя київського – дружинники, ставши землевласниками, керувалися перш за все власними інтересами. Влада київського князя їх обтяжувала. Посилилась експлуатація смердів з боку удільних князів і бояр. В умовах феодального гніту вибухали народні повстання проти гнобителів. Великий князь київський у межах всієї держави не міг захистити феодалів і бояр, забезпечити їхні інтереси. В удільних князівствах створювався апарат влади, що відповідав потребам князів. Роль політичного центру вже відігравав не Київ, а головне місто у вотчині князя, де знаходилась його резиденція. Удільний князь, керуючись власними інтересами та інтересами підлеглого йому боярства, енергійно домагався незалежності від великого київського князя. Отже, роздрібненість давньоруської держави мала об'єктивний характер, оскільки вона була обумовлена розвитком феодального ладу.

В середині XII ст. єдина держава  розпалася на окремі землі або  князівства. Кожна земля мала своє самоврядування, а політичне управління здійснював князь. Влада і управління в князівствах ґрунтувалися на принципі васальної залежності. У кожній руській землі були свої особливості політичного устрою. Так, у Новгородській та Псковській землях утворились боярські республіки, у Володимиро-Суадальській землі перемогла сильна князівська влада, в Галицько-Волинському князівстві виник симбіоз влади, тобто поєднання великого впливу на соціально-економічне і політичне життя боярства разом з авторитетом княжої влади.

 

Галицько-Волинське князівство утворилося в 1199 р. на основі об'єднання Галицької і Волинської земель, яке здійснив Роман Мстиславич. Воно було розташоване в лісовій та лісостеповій зонах. Вуйні незаймані ліси росли в Карпатах, на Поліссі, на ландшафтах рік Дністра, Сяну, Бугу. У низинах мешкало сільське населення, яке займалося виробництвом зерна, тварипництвом, рибальством, мисливством, бджільництвом. Важливе значення мало видобування солі в Прикарпатті. Волинська земля славилась великими містами – Володимиром, Белзом, Кременцем, Луцьком, Псресопницею, Берестям, Дорогобужсм; в Галичині відігравали важливу роль в економічному і культурному житті – Перемишль, Звенигород, Галич, Теребовль.

Відбувався процес відокремлення  ремесла від сільськогосподарського виробництва. У містах розвивається виробництво одягу, бойового спорядження, обробка хутра і шкіри, гончарство, ливарництво, ювелірне виробництво, яке досягло високого рівня.

Активно розвивалася торгівля. Галицько-Волинські  землі експортували продукцію сільського господарства, хутро, віск, сіль, зерно, художні вироби. У митному тарифі XIV ст. названі лисячі й овечі шкіри, «які раховано тисячами», хутра і віск «лічено кругами». З чорноморських країн та з Візантії в Галичину і Волинь привозили шовк, коштовні тканини, прикраси, зброю, вино, рибу, південні фрукти. У митному тарифі згадується шовк, перець, імбир та інше східне коріння. З країн Західної Європи привозили сукно, полотно й оселедці. Жвава торгівля велася з Києвом та іншими стольними містами. Археологічні знахідки засвідчують, що з Києва до Галицько-Волинського князівства надходили промислові вироби, в першу чергу художні твори і ювелірні вироби. Літопис повідомляє, що Данило привіз із Києва дзвони для збудованої ним у Холмі церкви.

Зростання торгівлі впливало на розвиток шляхів, через які транспортувалися товари па великі відстані. У ті часи існувало багато різних шляхів, якими користувалися купці. Найважливішим був шлях, який сполучав Галицько-Волинське князівство з Києвом. Він проходив з Володимира на Пересопницю, Корець, Білгород до Києва; інший шлях – з Галича через Товпач і Василів до Києва. До західного кордону Галицько-Волинської держави вела дорога з Володимира до Варшави, з Галича через Карпати до Угорщини. Дорога з Балтійського моря, з Торуня проходила на Холм і далі на Володимир. Торгівля зв'язувала Галицько-Волинське князівство з країнами Заходу і Сходу, вопа відігравала важливу роль не лише у розвитку економіки краю, але і його освіти та культури.

Розвиток феодальної власності  привів до соціального розшарування Галицько-Волинського суспільства. Класовий поділ відображають вживані у літописах тсрміпи: «бояри і проста чадь», «луччі бояри і слуги», «ліпші мужі володимирські», «городяпи», «простий люд» тощо. Селяни в усіх землях Стародавньої Русі звалися смердами. Переважна частина з них була вільними, що мали власні господарства і коней. Існувало незаможне селянство, яке залежало від бояр. Залежні люди згадуються в літописах під різними назвами: «слуги князя», «дворові слуги» при князі чи єпископі, «паробок», тобто наймит боярипа. Частина селян викопувала відробіткову ренту. Всі ці соціальні прошарки складали «простий люд», основну масу населення. Літописні джерела, на жаль, подають дуже мало відомостей про простих людей.

Серед жителів міст існувало досить чітке соціальне розшарування, виділялись заможна верхівка, середнє міщанство та «прості люди». Про обов'язки міщап можна судити з грамоти Мстислава Даниловича, яку він надіслав у Берестя, де сказано – від кожної сотні «по дві міри меду, дві вівці, 15 десятків льону, 100 хлібів, 5 цебрів вівса, 5 цебрів жита, 20 курей, крім цього від усіх міщан 4 гривні кун».

До вищої соціальної верхівки належали князі, бояри, багаті міщани, вище духовенство, які були великими землевласниками. Князь Володимир Васильович, як розповідає літопис, перед смертю дав «землю свою всю і городи» Мстиславу Даниловичу. У цьому випадку йдеться лише про право па державну територію, а фактичне розпорядження землею. Князі не були власниками всієї землі. Великі князі могли розпоряджатися лише окремими княжими землями, а також особистими. Бояри успадковували землю від родичів або одержували її від князів (так, Данило, здобувши місто Галич, роздав землі і городи боярам і воєводам). У середовищі боярства виділялась верхівка, тобто «луччі», «великі» і «нарочиті», та досить велика верства малоземельних і дрібних бояр. «Великі» бояри займали привілейоване становище при великих князях, служили в княжій дружині, їхні сини виконували обов'язки слуг у княжому дворі. У суспільному житті та культурі тих часів провідну роль відігравало вище духовенство, єпископи та ігумени монастирів.

Князівсько-боярська верхівка експлуатувала  й утискувала нижчі верстви населення. Літописи згадують про «грабежі нечестивих бояр». Простий люд чинив опір насильству і неодноразово піднімався на повстання, що інколи мали збройний характер. Наприклад, у 1144 р. міщани Галича виступили проти князя Володимирка, в 1230 р. вони новстали проти боярина Судислава, в 1289 р. проти

Мстислава Даниловича повстали жителі Берестя. Великий відгомін мав рух «болохівців» у 1236 – 1255 р., який набув гострого соціально-політичного характеру. Цей рух охопив землі у верхів'ях Случі, Південного Бугу і Тетерева, які лежали на межі між Київським та Волинським князівствами і зазнавали нестерпних утисків та пограбувань.

Опір народних мас  соціальному гніту часто мав пасивний характер. Люди нерідко кидали свої садиби, шукаючи кращих умов життя. У літописі розповідається, коли в 1159 р. під Уганцю па Пониззі прийшов претендент на Галицьке князівство Іван Ростиславович, то селяни масово приставали до Івана. їх під Ушицсю зібралось понад 6 тисяч. Справа в тому, що Іван Ростиславович організував князівство над нижнім Дунаєм зі столицею у Берладі. Ця луго-степова смуга з багатою природою була рідко заселена і тому приваблювала людей, особливо тих, які були невдоволені князівськобоярським режимом і сподівалися па кращі умови життя. Характерною рисою політичного життя цього періоду була боротьба князів проти боярства за зміцнення монархічної влади і за об'єднання південпо-західиих земель у єдине князівство.

Київські князі в  процесі боротьби з Угорщипою  досить рано створили могутню галицьку державу. В XI ст. син Ярослава Мудрого  Ростислав, а згодом його сипи Рюрик, Володар та Василько підготували  об'єднання західних земель. Завершив процес об'єднання Володимирко (1124 – 1153). За Ярослава Осмомисла – одного з героїв «Слова о полку Ігоревім» – держава пабула значного розквіту. Роману Мстиславичу вдалося об'єднати Галич і Волинь у єдину державу, могутність якої посилилась за князя Данила Романовича. Князь Дапило був видатним державпим діячем. Академік І. Крип'якевич так писав про його діяльність: «Дапило – це найбільша постать в історії Галицько-Волинської держави. Він вів свою діяльність серед надзвичайно ваяских обставин. З великими зусиллями він заново з'єднав розбиту державу, ведучи боротьбу з Польщею та Угорщиною і з анархічним боярством. Нічого пе втратив з батьківських земель, забезпечив кордон у Карпатах і від Вісли, поширив державну територію па півночі. Привернув авторитет княжої влади, наново зорганізував державний апарат. Не дав знищити своєї держави татарам, особистими жертвами здобув мир і підготував свою країну до відсічі орді. Супроти наступу Азії ввійшов у зв'язки з Західною Європою, шукаючи там політичної і культурної допомоги. Трудом свого життя віл відбудував державу свого батька Романа і поклав основи під її дальший розвиток». Галицько-Волинське князівство користувалося великим авторитетом серед європейських країн, багатство і культура міст цієї держави викликали подив, військова тактика і майстерність здобули заслужену славу.

Історичні обставини, що склалися в ті часи, не дали Данилові Галицькому можливості довести до кінця  справу розбудови української державності. У 1349 р. польський король Казимир  в союзі з уграми загарбав західні  землі. Галицько-Волинське князівство почало занепадати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 ОСНОВНІ ОСЕРЕДКИ  СОЦІАЛЬНОГО І КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ

 

 

Центрами соціального  і культурного життя в Галицько-Волинському князівстві були міста, княжі двори і церква. У літописі розповідається, що Данило Галицький заснував понад 70 міст, у яких розвивались різні промисли, процвітали ремесла, торгівля, споруджувались храми, княжі двори тощо. Провідна роль у суспільно-політичному та культурному житті належала стольним містам, серед яких виділяються Володимир, Галич і Холм.

Чільне місце займав Володимир. Центром культурного  життя тут був княжий двір. Князь  Володимир Васильович був талановитим  будівничим і великим любителем  письменства, особливу увагу приділяв розвитку освіти й культури. На княжому  дворі був написаний Володимирський «літописець», що ввійшов як складова частина до Галицько-Волинського літопису. Володимир був центром рицарської поезії. У літописі згадуються пісні, присвячені князям Романові і Данилові та іншим вельможам. Князі сприяли укріпленню і розвитку архітектури міста. Так, Мстислав Ізяславич збудував величний собор, за часів Данила були розбудовані укріплення міста, Володимир Васильович заснував монастир Святих Апостолів і дав йому в користування село Березовичі.