Культура Галицько-Волинської Русі

Серед поширеної літератури в Галицько-Волинському князівстві перше місце посідала оригінальна творчість. Тут складалися власні літописи, розвивалась морально-повчальна література. До таких літературних пам'яток належить «Слово» єпископа Кирила Туровського, якого прозвали другим Златоустом, а також митрополита Клима Смолятича, про якого літописець пите, що це «книжник і філософ, якого не було на Русі». Такі діячі культури дбали про розвиток літературної справи, доручали переписувати твори кращим нисьмспникам. Оригінальна література була як правило релігійною, оскільки вопа, наслідуючи візаптійську традицію, була покликана зміцнювати основи християнського віровчопня і моралі. Водночас вона мала самобутній характер.

Академік І.П. Крии'якевич пише, що тогочасна література була «тісно пов'язала з народною творчістю». У літописах згадуються різні народні твори, зокрема такі, як переказ про виникнення Галича, поетичне оповідавші про хана Отрока та зілля «євшан», пісню, складену на честь перемоги Данила і Василька, різні перекази і прислів'я. Подаються відомості про таких народних співців, як «словетний співець» Митуса з Перемишля, який був дуже гордий і не бажав служити князеві Данилові. Польський дослідник Длугош наводить героїчну пісню на честь Мстислава Мстиславовича, що можна побачити в літописі. Все це засвідчує факт, що тогочасна народна творчість мала істотний вплив на розвиток літератури.

Досить поширеним був  героїчний епос і перекази про  старовину, в яких прославлялися  подвиги народних героїв-богатирів. В історичних піснях княжої доби відображена  боротьба народу з різними завойовниками, зокрема з печенігами, половцями, татаро-монголами тощо. Згодом героїчний епос і билинна поезія злилися з українським фольклором. Великим культурним центром староруської держави був Київ, де започаткувалось і розвинулось літописання, перекладна й оригінальна література.

Коли значення Києва  як культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному житті  почали відігравати окремі князівства, в тому числі й Галицько-Волинське. Воно успадкувало і продовжило культурні  традиції Київської Русі. Зразком цього е Галицько-Волипський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису засвідчили, що вій мав п'ять редакцій, в той же час віл є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи.

Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ці «премудрі хронографи» були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе, писав: «Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє – мудрий читач зрозуміє». Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Правда, літонис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи іпшої події визначався фразами «в ті ж роки», «в той же час», «після того» тощо. У процесі подальшого редагування літопис набув форми суцільного оповідання про історичні події.

Джерела для написання  літопису, як засвідчують досліджспня, використовувались різні. У ньому  наводились документи, окремі літописні  записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі, деякі  оповідання, як наприклад, розповідь  про бій над річкою Калкою тощо. Літописці порідко користувались народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.

Літонис, як правило, складався  у княжому дворі і його автори представляли інтереси княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збереження єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли крамолу і підривали авторитет княжої влади. Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літонис писався різними авторами, то літописці передавали погляди різних князів. Перший автор, наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила Галицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васильовича. Основна ідея літопису виражається в обґрунтуванні права князя Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю. В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-Волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали вже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.

Виникали й суто літературні  твори художнього характеру, що були споріднені з народною творчістю. У Галичі в період князювання Романа Мстиславича жив "премудрий книжник" Тимофій, який був родом з Києва. Він написав твір про останні роки життя князя Романа і початок діяльності його сипа Данила. Письменник яскравими художніми фарбами змалював образ князя як видатного державного діяча, який гідпо "наслідував предка свого Мопомаха". Давньоруська література в період феодальної роздрібненості, відбиваючи інтереси феодального класу, зберегла загальнонародний характер. Переважна більшість літературних творів присвячувалась церковпо-богословській тематиці.

Проте в літературі того часу трапляються твори, котрі не вписувалися в церковну традицію. Вони мали велику популярність серед  освічених кіл не лише Галичини та Волині, але й усієї староруської держави. Це так звалі «духовні повісті», такі як «Про трьох королів-волхвів», «Про Таудада-лицаря», світські повісті «Житіє Олексія, чоловіка Божого», «Олександрія», «Троянська історія» та ін. Досить популярним був збірник афоризмів і приповідок під назвою «Пчела», де світоглядні переконання та моральні принципи людини виводяться з її власної природи. Це суперечило християнському вченню, що мислення людини і її доля визначаються Богом. Популярність духовної літератури була зумовлева багатьма причинами, перш за все – переорієнтацією суспільної свідомості з героя "аскетичного ідеалу" на ідеал «героя борця». Деякі дослідники вказують на те, що в українській культурі з'являються ранньогуманістичні ідеї, пов'язані з новим підходом до розуміння візантійської культури.

Характерно, що редакції перекладної літератури робилися в напрямку и «осучаснення». У класичні літературні збірники часів Галицько-Волинської держави включались апокрифічні твори, праці Климента Смолятича, Кирила Туровського, Феодосія Печерського, Іоанна Грішного, тобто тих, хто з нових світоглядних позицій осмислював класичну літературну традицію візантійської і давньоруської культури.

Перекладним, оригінальним книгам і літописам надавалося великого значення. Літописець пише, що від читання книг велика користь людині: «Той хто книги читає, той з Богом розмовляє». Підтримуючи в читача релігійні почуття і загальнолюдські моральні цінності, книги одночасно задовольняли потребу в знаннях людини про навколишній світ. Читачі, як правило, прагнули до максимально можливого енциклопедизму і пе обмежувались читанням праць одного автора, а читали різну за змістом літературу. Як приклад можна вказати на «Ізборник» князя Святослава (1073), де поруч зі словами про «житіє» святих знаходимо «Слово о чтении книг», слово «Про риторичні фігури» тощо.

У Галицько-Волинському  князівстві розвивались архітектура, живопис, художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в  головних містах виконувались у традиціях  візантійської та місцевої народної архітектури. В кінці XI ст. в архітектурі спостерігаються значні романські впливи, особливо в Галичі і Володимирі на Волині. Наприклад, звичайний тип церков (так званих тринефних), видовжується в напрямку схід-захід через прибудову третьої пари стовпів. Такі церкви в середині мають шість пілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та інших міст. Вони складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають виразний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пантелеймона в Галичі (1200), яка має розкішний романський портал та інші різьблені з каменю деталі. В центрі староукраїнської культури Галича було знайдено понад ЗО фундаментів різних будов тринавних церков і однієї ротонди, що вказують на переплетення східних, західних і місцевих архітектурних традицій.

Яскраву картину спорудження  Данилом церкви у Холмі подає  літопис, розповідаючи, що церква була "гарна і гожа". Церква мала чотири склепіння і "стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені стеклами римськими". При вході у вівтар «стояли два стовпи з цілого каменя і на них склепіння, а верх же прикрашений зорями золотими на лазурі». Внутрішній поміст її «був вилитий з міді і чистого золота, так що блищав він, як дзеркало». Дверей було двоє, і «прикрашені вони каменем тесаним — галицьким білим і зеленим холмським, різьблені одним умільцем Авдієм...» «На західних дверях був зроблений Спас, а на північних святий Іоанн Золотоустий, так що всі, хто дивився на них, дивувалися». Прикрасив князь дорогоцінним камінням і золотом ікони, які він привіз з Києва. Коли ця церква згоріла під час пожежі у Холмі, то Данило побудував новий собор Богородиці, що був прикрашений різними скульптурами та виробами художнього ремесла. Поряд з прикрасами місцевих умільців, багато архітектурних деталей привозилося з Києва та інших міст, а також з-за кордону. Князі і бояри дбали, щоб у церквах були високохудожні ікони, прикрашені золотом, сріблом і коштовним камінням, а також шатами, виготовленими з дорогоцінних тканин і гаптованими золотом. Деякі дослідники припускають, що палати князів і багатих вельмож прикрашались пишно і з великим культурним смаком.

Кам'яне зодчество у Галицько-Волинському князівстві було дуже поширеним. Міські забудови, оборонні і церковні споруди виконувались досвідченими будівничими. Літопис повідомляє, що, наприклад, міські укріплення на Волині зводив «муж хитрий» Олекса. Археологічні розкопки відкрили багато нових і цікавих матеріалів про архітектуру й мистецтво в Галицько-Волинській державі.

У Галицько-Волинському  князівстві високого рівня розвитку набув живопис. Українське живописне  мистецтво, як доводить, академік Айналов, виникло ще в дохристиянську добу. Істотний вплив на його розвиток зробив стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в старокиївській державі, але й по всій Європі. Візантійський живопис, як відомо, виріс на ґрунті античного, який у своїй основі був реалістичним. Християнський живопис порвав з реалістичними традиціями і перейшов до стилізованої декоративності, замість життєдіяльності стверджував аскетизм. Саме в цьому варіанті християнський живопис прийшов з Візантії в Україну. Його характерною рисою було те, що окремі постаті розміщувались па картині в небесній гармонії, а не в життєвому безладді. Це був досить високий рівень живописного мистецтва, але прийшов він у Стародавню Русь у дещо видозмінених формах, зокрема, у формі монументального мистецтва, тобто декоративного малювання на стінах, і в формі книжкових мініатюр.

 

 

ВИСНОВОК

 

 

Таким чином третій період української історії, до якого належить Галицько-Волинське князівство, розглянувши  причинно-наслідковий хід подій  даного періоду, можна зробити наступні висновки. 

Протягом ста років  після падіння Києва Галицько-Волинське  князівство слугувало опорою української  державності - в тому сенсі, що не тільки наслідувало політичну роль і  політичний устрій Київської Русі, а й перешкоджало поглинанню західноукраїнських земель Польщею.

Таким чином, жителі цих  земель - українці чи, як їх тоді називали, русини - у переломний момент своєї  історії зберегли почуття культурної та політичної спільності. І це почуття  українців буде мати вирішальне значення для виживання їх як окремого національної освіти в ті важкі часи, які ще тільки починалися.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

 

 

1. Культурологія. Українська  та зарубіжна: Навч. посіб. / За  ред. М. М. Заковича. – К., 2006. – 567 с.

2. Субтельный Орест, Украина: История, Киев, Либідь, 1994. – 285 с.

3. Бойко О. Д. Історія України: Навч. посіб. К., 2008. – 688 с.