Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Апреля 2014 в 10:56, доклад
Найдавнішим з войовничих кочових народів, чиє ім'я згадують письмові джерела, були іраномовні номади — кіммерійці (VIII—VII ст. до н. е.). З ними пов'язана низка важливих подій в історії стародавнього населення Північного Причорномор'я, Північного Кавказу, Передньої та Малої Азії, Карпато-Подунав'я. За свідченнями письмових та археологічних джерел, первинною територією проживання кіммерійців були степові та лісостепові терени Північного Причорномор'я і рівнини Північного Кавказу. Деякі кіммерійські пам'ятки знаходять і за межами окреслених областей, зокрема в Нижньому Поволжі та Нижньому Подунав'ї — мабуть, на шляхах кіммерійських походів.
Військова специфіка кіммерійського побуту відбилася в розробці і виготовленні першокласних для свого часу зразків озброєння і спорядження бойового коня. Як свідчать археологічні знахідки і рідкісні зображення, кіммерійці були легкоозброєною кіннотою. Якихось даних про застосування в них захисного озброєння наука не має, хоча не виключено, що перед боєм кіммерійці могли одягатися в просте, але вельми ефективне шкіряне оснащення, прикриваючись від ворожих стріл та ударів мечів легкими щитами. Широке розповсюдження кіммерійської кінської збруї і зброї є найкращим підтвердженням їхньої високої ефективності та вдалої конструкції.
Кочівницько-скотарський спосіб життя відбився і на соціальному розвитку кіммерійців. Головною цінністю кочовиків була худоба, стада якої могли легко переходити з рук у руки внаслідок озброєних зіткнень, засух та інших причин, скупчуючись у найбільш заповзятливих і успішних одноплемінників. Їм же перепадала й основна частина військової здобичі, що призводило до майнового і соціального розшарування кіммерійського суспільства. Про кіммерійських вождів говориться у низці письмових джерел, наприклад, у Геродота, де вони названі царями, а археологічно це простежується в появі поховань військової аристократії, які своїм багатством помітно відрізняються від основної маси рядових могил. Наведемо декілька найбільш виразних прикладів. Тільки залізний кинджал супроводжував дорослого чоловіка, похованого у невеликому дерев'яному склепі в кургані біля с. Берізки в Нижньому Придністров'ї. З іншого боку, незрівнянно більш грандіозним виглядає кіммерійське поховання в кургані біля с. Квітки на півдні правобережного лісостепу. За розмірами поховальної споруди (зруйнована шатроподібна конструкція на рівні давнього горизонту охоплювала площу 330 кв. м) воно не має собі рівних серед відомих нині могил кіммерійців півдня Східної Європи. Вцілілі знахідки, включають різноманітне озброєння (вістря стріл, 2 списи, залізний кинджал чи меч з різноманітними золотими прикрасами, зокрема, круглою бляхою, залізну сокиру, кам'яний оселок), 6 наборів кінської упряжі, зокрема й з деталями колісничного спорядження, бронзову кавказьку посудину, залишки восьми глиняних посудин та деякі інші предмети. Дата могили — кінець VIII – початок VII ст. до н. е. Все, що відомо про поховання в кургані біля с. Квітки, дозволяє вбачати в ньому могилу представника вищої кіммерійської знаті, найімовірніше, одного з вождів. Таким чином, археологічні дані яскраво демонструють значне майнове та соціальне розшарування кіммерійського суспільства, на полюсах якого стояли, з одного боку, народ, рядові воїни-кіммерійці, з іншого — військово-кочова аристократія на чолі з вождями. Вказані риси цілком характерні для суспільства вії.