Місто при фортеці Святої Єлизавети

40-50 рр. 19 ст. перiод активного  будiвництва за рахунок держави. У цей перiод (1835-1850 роки) начальником вiйськових поселень у Новоросiйському краї був граф Дмитро Остен-Сакен, а єлисаветградським мiським архiтектором вiд 1849 до 1858 р. - Андрiй Достоєвський, випускник Петербурзького будiвничого училища. Цим видатним адмiнiстраторам ми завдячуємо на привнесення у мiсцеве мiстобудування принципiв програмностi та високого професiоналiзму. Не зважаючи на особистi конфлiкти, Достоєвський та Остен-Сакен реалiзувати велику програму благоустрою ( вуличне освiтлення, брукiвка, протипожежнi заходи ), органiзували велике будiвництво. Сучасники вiдзначали, що завдяки зусиллям А. Достоєвського Єлисаветград став мiстом з європейським обличчям. Але сам архiтектор досить критично оцiнив i свою роботу, i наше мiсто взагалi. Вiн залишив досить цiкавi спогади про Єлисаветград, в яких зазначив, що вiн "рокiв 46 тому... пiд час мого туди вселення, був дуже неважним мiстечком з 15 тисячами населяння, й то сумнiвних. Самий зовнiшнiй вигляд мiста був далеко непоказним! На так званiй Великiй вулицi, що йде за напрямом великої дороги з Кременчука до мосту на р. Iнгулi, найкращiй тодi вулицi, зустрiчалося декiлька дерев`яних будiвель, критих соломою     ( дерев`яна крамниця купця Романченка та iн. )."

Iснує й iнша характеристика  Єлисаветграда. У цiкавому уривку iз щоденника невiдомої дами, що  подорожувала Україною в самiй  серединi ХIХ столiття, дається оцiнка  не лише мiсту, але i його мешканцям:"... його ( Єлисаветград ) недостатньо назвати  гарненьким. То є зовсiм європейське i навiть вишукане мiсто. Будинки  тут усi в iталiйському смаку i навiть  усi з чудовим оздобленням, з бельведерами  та фронтончиками; у кожному будинку  є або балкон, або лiхтарики, або  скляна галерея. Вивiски магазинiв  надзвичайно цiкавi. Одне лиш погано. Вузькi вулицi. Але головне, що менi сподобалось, так це риси освiти  тутешнiх людей. Не кажучи вже  про вищi кола, де я помiтила  велику делiкатнiсть, тут кожен  мiщанин намагається дати освiту  своїм дiтям, напевне саме тому  ми й зустрiчаємо тут великий  порядок i ввiчливiсть у спiлкуваннi. Наша вулиця була велика i цокiт  екiпажiв не замовкав...". Цей  опис вiдноситься до перiоду, коли  Андрiй Достоєвський щойно залишив  мiсто, вiн засвiдчує, що й цей  архiтектор, мабуть, недаремно приклав  стiльки зусиль для того, щоб  змiнити вигляд Єлисаветграда.

У цi роки, крiм вiйськового мiстечка та храму Покрова Богородицi на Ковалiвцi, було збудовано надзвичайно виразний пiзньо-ампiрний будинок окружного суду, примiщення громадського зiбрання, новий мiст через Iнгул. Було розбито Османський бульвар на правому березi Iнгулу, бульвари у ровах фортецi та бiля плацу кавалерiйського училища, яке розмiстилося у комплексi вiйськового мiстечка, реконструйовано мiський сад за фортецею.

Подiєю стало створення у 1850-х рр. мiського бульвару-скверу в центрi мiста, на мiсцi нинiшньої площi Кiрова. На бульвар виходив тодi ж споруджений, надзвичайно iмпозантний пiзньокласичний двоповерховий будинок мiської ратушi. Прикрашений вежею-каланчою з годинником, фланкiрований одноповерховими корпусами пожежного управлiння та банку, цей комплекс, автором якого, вiрогiдно, був петербурзький архiтектор Олександр Брюллов, завершив формування репрезентативного мiського центру. На жаль, зараз цей будинок ратушi ( нинi примiщення облдержадмiнiстрацiї ) невпiзнанно спотворено реконструкцiями. [5]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Період економічного та культурного піднесення

 

У сiчнi 1858 року вiйськовi поселення були лiквiдованi. Проте Єлисаветград ще бiльше двох рокiв продовжував пiдпорядковуватись вiйськовому вiдомству. Доленосний для Росiйської iмперiї взагалi, i для України в її складi зокрема, 1861 рiк став етапом i в розвитку мiста. Iз скасуванням крiпацтва пожвавлюється економiчний i культурний розвиток Єлисаветграда, який iз заштатного у 1865 роцi знову став повiтовим центром.

До середини 1890-х рокiв кiлькiсть фабрично-заводських пiдприємств Єлисаветграда збiльшилась удвiчi, в той час як обсяг виробництва на них зрiс бiльш як у 13 разiв. Такий стрибок у темпах промислового виробництва був обумовлений переходом на рейки передового - капiталiстичного - способу виробництва та паралельним переходу бурхливим розвитком технiки.

У 1868 роцi була споруджена залiзнична лiнiя Балта-Єлисаветград, що дала вихiд до моря, i, вiдповiдно, за кордон. У наступному, 1869 роцi була здана в експлуатацiю залiзниця Єлисаветград-Кременчук, яка з`єднала мiсто з водним шляхом по Днiпру, а також з Донецьким басейном.

Близько двох третин пiдприємств пореформенного Єлисаветграда займалися переробкою продуктiв хлiборобства та тваринництва. Особливо широким попитом, не лише на внутрiшньому ринку iмперiї, але й на ринках Австрiї, Прусiї, Туреччини, Єгипту користувалася продукцiя єлисаветградських млинiв. Якщо 1884 року в мiстi 5 парових млинiв виробляли борошна на 200 тисяч карбованцiв, то через два десятилiття 13 млинiв давали продукцiї вже на 13 мiльйонiв карбованцiв.

Швидкий розвиток капiталiстичного сiльського господарства прискорив будiвництво пiдприємств для виготовлення сiльськогосподарських машин i знаряддь. Протягом 60-90-х рокiв минулого столiття тут було вiдкрито до десяти заводiв цiєї галузi. Бiльшiсть зазначених пiдприємств належала iноземцям Ельвортi, Краузе, Бургардту, Кессеру...

Серед машинобудiвних пiдприємств мiста, що орiєнтувались на сiльське господарство, рiзко видiлився завод братiв Ельвортi. Вiн був заснований 1874 року як майстерня по ремонту сiльськогосподарського реманенту братами-пiдприємцями з Англiї Робертом та Томасом Ельвортi. Спочатку в майстернi працювало 6-12 робiтникiв. Проте, справи пiдприємства рiзко пiшли вгору, коли у 80-х роках минулого столiття на ньому почали випускати машини власної конструкцiї ( молотарки, сiвалки, крупорушки, кiннi приводи тощо ), якi були добре пристосованi до грунтiв країни. Саме на цьому заводi Роберт Ельвортi сконструював першу в Росiйськiй iмперiї рядкову сiвалку. Пiсля вдосконалення вона займала перше мiсце за якiстю серед аналогiв, якi випускались як в країнi, так i за кордоном.

Про мiсто тiєї доби знаходимо iнформацiю у вiдомому географiчному довiднику: "В Єлисаветградi нараховується за переписом 1897 р. бiля 61,5 тисяч жителiв... У мiстi 10 православних храмiв, у тому числi Шестипрестольний Успенський собор. Є мiська та земська лiкарнi, бiля 40 навчальних закладiв. Торговельних пiдприємств нараховується в мiстi бiля 525 iз загальним оборотом 10 мiльйонiв рублiв. Крiм того, в Єлисаветградi збираються 4 ярмарки. Фабрик та заводiв нараховується бiльше 200 з виробництвом товарiв на суму бiльше 6,5 мiльйонiв рублiв. Мiсто вiдрiзняється великим благоустроєм. Воно має широкi брукованi вулицi, бульвари з тополь та бiлих акацiй, добре устатковане водогоном, освiтленням, а також трамвайним сполученням. Краща вулиця - Велика Перспективна". [8].

На початку ХХ столiття в Єлисаветградi було вже 227 фабрично-заводських i ремiсничних пiдприємств, де працювали понад двi тисячi робiтникiв. Рiчна продукцiя всiх фабрик i заводiв мiста останнього року перед Першою свiтовою вiйною склала 12 мiльйонiв карбованцiв.

Значну роль у розвитку економiки Єлисаветграда вiдiгравали у той час 6 кредитно-фiнансових установ, у тому числi вiддiлення Державного банку, Росiйського банку для зовнiшньої торгiвлi, вiддiлення Петербурзького мiжнародного комерцiйного банку. Однiєю з найбiльших фiнансово-кредитних установ мiста було Єлисаветградське товариство взаємного кредиту, створене у 1906 роцi.

У другiй половинi ХIХ столiття Єлисаветград продовжує iнтенсивно впорядковуватись. 1869 року у мiстi було вiдкрито телеграф, 1884 року - нову поштову контору.

В 1880 роцi мiською думою була пiдписана угода з петербурзьким iнженером М. Алтуховим на будiвництво ним водогону в Єлисаветградi, перша черга якого була здана в експлуатацiю в 1893 роцi. Протяжнiсть водогону була 13 верст. Мiсто почало щодобово отримувати близько 22 тисяч вiдер води. 1897 року роботи були повнiстю завершенi - загалом стали до дiї 167 пожежних та 160 дворових колонок. Вода, звiсно, була платною.

Що ж стосовно змiни архiтектурних стилiв, то вiдзначимо, що ще пiсля смертi Миколи I та реформ початку 1860-х рр. розпочинається бурхливе приватне будiвництво. Скасовано стильовi обмеження й новi особняки одягаються у яскравi шати iсторичного декоруму. Приходить час стильового розмаїття, пошуку нових засобiв досягнення виразностi архiтектурних форм, гострої творчої конкуренцiї авторiв. Романтичний напрям у мiстобудуваннi, для якого характерне "цитування" архiтектурних пам`яток минулих епох, об`єднав стилi з приставкою "нео": неоготику, необароко, неоруський стиль. На вулицях Єлисаветграда з`являються справжнi невеличкi палаци - мавританськi, бароковi. Стали популярними будинки, на фасадах яких поєдналися готичнi та класицистськi мотиви, рококо та ренесанс. Особливо виразне маленьке "палаццо" Ельвортi, яким прикрашено iндустрiальну зону мiста. Прикладом напруженого пошуку стала творчiсть двох визначних єлисаветградських архiтекторiв - Якова Васильовича Паученка (1866-1914), вихованця Московського училища живпису, архiтектури та скульптури, та випускника Петербурзької академiї красних мистецтв Олександра Львовича Лiшневського ( 1868-1942).

Як зазначала газета "Голос Юга" у некролозi на смерть Я. Паученка, - "вiн перший у нашому мiстi дав зразки художньої архiтектури. Яків Васильович був невтомний працiвник. Розбитий паралiчем, важко пересуваючись по риштуваннях, архітектор присвячував цiлi днi будiвлям. Останнього вечора вiн ще креслив деталь незакiнченого будинку Харлаба". Для творчостi Паученка характернi камерний масштаб будiвель / навiть велику лiкарню Св. Анни вiн збудував як комплекс невеликих особнякiв /, увага до деталей, розрахунок на фiлiгранну технiку будiвництва. Споруди Паученка вражають вiртуознiстю цегляної кладки, чудовим малюнком металевих прикрас, гармонiєю архiтектурних форм. Я. Паученко - блискучий стилiст, який чудово опанував рiзнi архiтектурнi напрямки. Згадуємо його кращi роботи - будинок Вайсенберга ( нинi облздороввiддiл ) у ренесансно-барокових формах, електроводолiкарню Гольденберга ( нинi третя мiська лiкарня ) у "мавританському" стилi, лiкарню Св. Анни ( нинi друга мiська лiкарня ) та власний будинок ( нинi музей О. Осмьоркiна ) у формах неоруського стилю. Останнi роботи схожi на рiзбленi дерев`янi тереми - але вони збудованi iз цегли! Такого ефекту Паученко змiг досягти тiльки завдяки високiй культурi будiвничої технiки єлисаветградських майстрiв.

Вiддав Я. Паученко данину й неокласицизму початку ХХ столiття. Тому свiдченням є чудовий будинок банку на розi вулиць Двiрцевої та Iнгульської. Неокласичний фасад оформлено пiдкреслено соковитими, трохи перебiльшеними деталями. Асиметрiя, за модою ХХ столiття, поєднується з класичним декорумом ( купол, колони, античнi мотиви лiпного фризу ).

Цi ж прийоми характеризують й оформлення iншої неокласичної будiвлi початку сторiччя - кiнотеатру "Олiмп" , авторство якого теж, можливо, належить Я. Паученку. Строгi форми антикiзованого фасаду продовженi у стриманому оформленнi вестибюлю головних сходiв, але в iнтер`єрах бiльшостi примiщень панує еклектичне поєднання рiзних стилiв.

Сучасником Паученка був О. Л. Лiшневський, який займав посаду мiського архiтектора у 90-тi роки XIX ст. На вiдмiну вiд Якова Васильовича вiн вiддавав перевагу великим iмпозантним будiвлям. За його проектами збудовано неоренесанский будинок Заславського ( знесений ), "мавританську" Велику синагогу, у неоруському стилi споруджено Пушкiнське училище ( нинi школа № 7 ) та жiночу гiмназiю ( педуніверситет ). Авторство однiєї з перших пам`яток стилю модерн у Єлисаветградi-будинку Барського ( нинi краєзнавчий музей ) також належить Лiшневському. Дещо докладнiше про двi останнi роботи. Жiноча гiмназiя на 700 - 1000 учениць за задумом автора розмiщена не просто у великому - у величному будинку iз надзвичайно репрезантативним фасадом. З ним контрастує скромнiсть та строгiсть оформлення iнтер`єрiв. Виняток - головний вестибюль з комплексом парадних сходiв та величний актовий зал "на два свiтла" та його фойє на другому поверсi. Дещо суворий, академiчний вигляд вестибюлю визначається мронохромнiстю кольорового рiшення iнтер`єру, монументальнiстю масштабу ренесансно-барокових лiпних прикрас. Основний декоративний ефект створює складна система склепiнь та арок на вдох перехресних вiссях. Широкi мармуровi параднi сходи ведуть до фойє другого поверху. Сходи й своєрiднi лоджiї фойє прикрашенi ефективними кованими перилами, малюнок яких подiбний до малюнку металевих парапетiв двох широких балконiв - хорiв великого актового залу.Два свiтла, тобто вiкна на двох протилежних довгих стiнах, чудове ренесенсно-барокове лiплення, складний дерев`яний каркас вiкон, величнi дверi створюють особливий декоративний ефект, урочисту, святкову атмосферу.

Особняк Барського - невеликий у порiвняннi з гiмназiєю будинок. Але автор змiг зробити його також монументальним та величним. Симетрична композицiя веж-ризалiтiв, прикрашених банями з кованими гребенями, доповнена найскладнiшим лiпленням, зооморфним та рослинним орнаментом у стилi модерн ( птахи, маки, пальметки ), масками у виглядi жiночих обличч. Особливо ефектнi округлi вiкна ризалiтiв iз складним дерев`яним декорумом - хвилястим, як i аттiк над центром фасаду.

Iнтер`єри не менше вражають  рiзноманiтнiстю. Модернова зелена  їдальня - сусiдка чепурної золотої "мавританської курительної" кiмнати, величний бiлий ренесансний зал - поруч iз гарненьким рококо-будуаром, лiплення якого схоже на прикрашений  квiтами торт.