Найбільшої могутності Галицько-волинська
Русь досягла у 30 - 60-ті рр. XIII ст. за часів
правління князя Данила Галицького (1201—1264
рр.), який у 1254 р. дістав від римського
папи титул короля. Вигідне географічне
становище давало можливість Галицько-Волинській
Русі встановити тісні економічні, політичні
та культурні зв'язки з країнами Західної
Європи, зокрема Німеччиною та Італією.
Завдяки об'єднанню етнічно
спільних українських земель у нове державне
утворення саме тут створились сприятливі
умови для становлення й подальшого розвою
національної культури.
Важливими осередками духовної
культури Галицько-Волинської Русі були
міста Галич, Луцьк, Звенигород, Во.лодимир-Волинський,
Перемишль, Холм і, особливо, Львів. Саме
через Львів проходив торговельний шлях
з Німеччини, Чехії і Польщі до Києва і
міст Волині, а також до гирла Дністра,
Сурожа (Судака) та Кафи (Феодосії) в Криму.
Міста Галицько-волинської Русі
стали значними центрами літописання
та книгописання. Найвизначнішою пам'яткою
літератури даного періоду є Галицько-Волинський
літопис (кінець XIII ст.), у якому відображені
події політичного і культурного життя
Галицько-Волинської Русі від 1201 до 1291
року.
Літопис складався при дворі
Данила Галицького, а згодом його племінника
Володимира Васильковича. Одним із авторів
першої частини літопису вважають княжого
печатника Кирила
У канцелярії князя Данила працювали
писарі, що вели дипломатичне листування,
готували тексти грамот, стиль яких у наступні
часи закріпився у Великому князівстві
Литовському. Грамоти князя Юрія II, боярина-правителя
Дмитра Детька, львівського воєводи Якші
Блотишевського написані виразним письмом,
їх текст складений за всіма. середньовічними
правилами, що регламентували написання
документів.
До пам'яток писемності Галицько-волинської
Русі XII—XIV ст. належать Христинопільський
апостол, Бучацьке, Галицьке, Холмське
Євангелія, переписані ченцем Васильком
при дворі Лева Даниловича. У Галичі працював
"мудрий книжник» Тимофій, книжник і
філософ волинський князь Володимир Василькович
сам переписував книги, мав велику бібліотеку,
близько 36 книг заповідав церквам Волині.
У м. Володимирі-Волинському була складена
нова редакція Кормчої книги — збірки
церковних та світських правових норм,
що поширювалися на Україні та в Білорусії.
Центрами переписування книг були Онуфріївський
та Святоюрський монастирі у Львові. Зростанню
ролі церкви у поширенні освіти сприяло
утворення в 1303 р. Галицької митрополії,
яка, незважаючи на її неодноразові скасування
та відновлення, існувала протягом XIV ст.
Галицько-Волинська архітектура органічно
поєднувала візантійсько-київську просторову
композицію з елементами західноєвропейського
романського стилю, що підтверджує наявність
пілястр, груп напівколон, аркатурних
поясів тощо. На жаль, архітектурних пам'яток
періоду Галицько-Волинського князівства
збереглося небагато. З монументальних
будівель Львова можна назвати Миколаївську
хрестовокупольну церкву з півкруглою
апсидою, П'ятницьку церкву, згодом перебудовану,
а також костьол Хрестителя. Традиційно
вважається, що його будував князь Лев
Данилович для своєї дружини — угорки
Констанції. До княжого періоду належать
і такі шедеври архітектури Галичини та
Волині, як білокам'яні храми в Перемишлі,
церква Пантелеймона в Галичі (близько
1200 р.), Святоіванівський собор у Холмі,
Спаський монастир поблизу Самбора, (тепер
Старий Самбір).
Видатними пам'ятками образотворчого
мистецтва XIV ст. є ікони «Юрій Змієборець»
зі с. Станилі поблизу Дрогобича та «Архангел
Михаїл в діяннях», створена у селі Сторонна.
Для них характерні пластичність форм,
відчуття простору, нахил до асиметричної
побудови композиції, багата кольорова
гама.
Про високий рівень живопису Галицько-волинської
Русі свідчать мініатюри, що збереглися
в окремих рукописах того часу. Колористична
вишуканість притаманна мініатюрам Галицького
Євангелія (кінець XII ст.), які, на думку
дослідників, за майстерністю виконання
не поступаються візантійському малярству
доби Палеологів.
Культура Галицько-Волинської держави
справила великий вплив на подальший культурний
розвиток України. Наприкінці XIV ст., коли
окремі частини Галичини і Волині були
загарбані польськими та литовськими
феодалами, культурні традиції Галицько-волинської
Русі відіграли істотну роль у збереженні
національної культури, сприяли формуванню
ідеології визвольної боротьби українського
народу проти іноземних поневолювачів.
Література
1. Гріненко Г.В. Хрестоматія по історії
світової культури. - М.: Юрайт, 1998.- 669с.
2. Грушевський М.С. Нарис історії
українського народу. - ДО.:Лыбидь, 1991.-398
з.
3. Гуревич А. Я. Категорії середньовічної
культури. - М.: Мистецтво, 1984. -350 з.
4 Дмітрієва Н. А. Коротка історія мистецтв.
- М.: Мистецтво, 1990.- 319с.