Розвиток світової культури першої половини ХХ ст

Саме в ті роки з ’явилися Еркю ль Пуаро - герой детективних романів англійки Агати Крісті, комісар Мегре - француза Жорж а Сименона, Ніро Вульф і Пері Мейсон - американців Рекса Стаута і Ерла Стенлі Гарднера. За всієї різноманітності жанрів західної літератури в ній переважала література масова.

 

4. Основні ідеї та  напрями у розвитку мистецтва  в першій половині XX cт.

 

       Світова економічна криза, наступ фашизму, нацизму, поява тоталітарних

режимів на початку ХХ ст. не могли не відбитися трагічно на долі й творчості літераторів і митців. Еміграція архітекторів, скульпторів, музикантів, митців з країн, де утвердилися нацизм і тоталітаризм, внесла істотні зміни до художньої культури багатьох країн. Так, митці «паризької школи», що знайшли притулок у США, сприяли перетворенню Нью-Йорка на міжнародний художній центр у творчості діячів мистецтва в 20-30-х pp., особливої ваги набули соціально-політичні чинники. З іншого боку, соціальні рухи в багатьох країнах викликали до життя новаторські

революційні течії в мистецтві. До нових явищ міжвоєнного періоду можна віднести й інтенсивний розвиток інтернаціональних і національних мистецьких процесів. Відбувалося зближення мистецтва різних країн і народів.

       Важливим новим явищем 20-х pp. стало народження масової культури внаслідок тих різноманітних змін, що відбувалися в ХІХ - ХХ ст. Більша частина населення європейських країн стала писемною, а відтак - «споживачем» культурної продукції. З іншого боку, під впливом промислової революції руйнувався старий життєвий уклад, мільйони людей залишили село і стали мешканцями міста. На їхнє мислення й поведінку почали впливати вже не традиції, а засоби масової інформації, насамперед газети й журнали, що мали в ті роки колосальний вплив.

      З появою радіо розпочалася епоха масової естрадної музичної культури, пісень, що буквально одразу ж , завдяки виконанню по радіо, а після цього - тиражуванню на грамплатівках, ставали надбанням мільйонів, які робили виконавців «зірками». Це — «король танго» Карлос Ґардель в Аргентині, Марлен Дітріх у Німеччині, Моріс Шевальє у Франції, Леонід Утьосов, Клавдія Шульженко в СРСР.

       Специфіка масової культури полягає в тому, що фільм, книга чи пісня стають справді культурною продукцією, яка створюється та розповсюджується в масовому порядку. Вона, завдяки своїй специфіці, мусить відповідати потребам масової аудиторії в дозвіллі, розвазі, розрядці постійно ніби балансуючи між високими критеріями мистецтва та рівнем його масового сприйняття.

 

5. Живопис

           Модерністські течії у 20-ті pp. вже стали «старими» майстрами. Фовісти, кубісти, футуристи заспокоїлися. Вони вже не «бунтівники», а визнані метри, хоча й не створювали більше нічого незвичайного (крім П. Пікассо). До модерністів поступово прийшло визнання, але більшість музеїв ще не поспішала придбати їхні твори. Час «зірок» минув, накотилася широка хвиля приблизно рівнозначних багатолюдних шеренг митців.

           Того, ж часу, в перші повоєнні роки, стало помітним піднесення абстрактного мистецтва. Після Першої світової війни інфляція духовних цінностей, прискорена еволюція стилів і напрямів, що стала дуже інтенсивною у другій половині 10-х pp., призвели до появи безпредметного мистецтва. К. Малевич створив свій знаменитий «Чорний квадрат на білому тлі» 1915 р. Ця крайня школа модерністського мистецтва розвивалася з 1912 р. як протистояння кубізмові та вихід на безпредметне

зображення, позбавлене всякого з в ’язку з предметним світом. У 20-ті pp. його репрезентували француз Р. Делоне, голландець П. Мондріан, К. Малевич та інші митці, які потрапили під вплив абстракціоністських живопису й теорії. Інше русло еволюції стилів, що йшло від символізму і стилю модерн, привело до появи унікального засобу абстрактного живопису, засновником якого був В . Кандінський, що, практично, не мав прямих послідовників. Творчість В . Кандінського однаково належала як російському, так і німецькому авангардові.

     У 20-ті pp. в наукових і творчих лабораторіях Парижа, Москви, Мюнхена робилися спроби узагальнити досвід абстракціонізму, вивчити першоелементи художніх форм (лінія, крапка, пляма, колір тощо), а також опрацьовувались ідеї синтезу живопису, архітектури, ужиткового мистецтва, початок дизайну. У другій

половині 20-х pp. інтерес до абстракціонізму зменшився. У ряді країн з авторитарними й тоталітарними режимами цю течію затаврували і навіть заборонили.

         Науково-технічний прогрес став поштовхом для формування нових стильових напрямів у мистецтві супрематизму (від лат. supremus - найвищий), конструктивізму, раціоналізму.

       Конструктивізм протистояв абстрактній філософічності супрематизму Малевича, прагнучи за допомоги безпредметної форми винайти компроміс мистецтва і техніки. У Росії цей напрям (В. Татлін, А. Родченко, Е. Лисицький) відіграв важливу роль в архітектурному мистецтві, дизайні та будівництві. У Москві від тих часів залишилося чимало будинків, створених у стилі конструктивізму. Проекти й ескізи російських архітекторів справили значний вплив на видатних західноєвропейських зодчих Ле Корбюзье та Міс ван дер Рое.

Створена В . Гропіусом у Німеччині школа «Баугаух» (1912-1932 pp.) проголошувала єдність усіх мистецтв, відкидала традиційні відмінності між ремісником і митцем, прагнучи створити нові з в ’язки між ремеслами і промисловістю, виробництвом і науками, між художньою творчістю й технічною творчою думкою, його лабораторія дизайну опрацьовувала проекти для промисловості, з приходом фашистів до влади в Німеччині школа припинила існування, але її діячі продовжували творити в еміграції.

      Наприкінці війни  та в перші повоєнні роки  кубізм, футуризм та експресіонізм  втратили популярність їх заступили  нові течії - дадаїзм, згодом сюрреалізм.

      Світової слави зажила творчість каталонця Сальвадоре Далі, який з 1929 р. по 1940 р. жив у Франції. Сюрреалісти на чолі з С. Далі намагалися зобразити ірраціональний світ. У 30-ті pp. вплив сюрреалізму поширився за межі Західної Європи, досягнувши Латинської Америки та Японії.

 

 

6. Театр і музика

      Після закінчення Першої світової війни значно пожвавилося театральне життя в Західній Європі та США. У ньому поряд з модерністським «новаторством» виникло чимало реалістичних напрямів.

        Театр Заходу зазнав потужного впливу славетної системи К.С. Станіславського, а також впливу радянської режисерської школи В.Е . Мейєрхольда. Велике значення в міжнародному культурному житті мали гастролі радянських театрів, особливо МХАТу.

       У Радянському Союзі в 20-х pp. працювало багато талановитих режисерів-новаторів. Найбільш відомими з них були К. Станіславський, який створив свою цілісну театральну систему, де кожен працівник театру знав свою роль, а також В.Немирович-Данченко, В. Мейєрхольд, О. Таїров, Л . Курбас та ін. Вони ставили вистави за творами драматургів М. Островського, А. Чехова, М. Горького, М. Булгакова, В . Вишневського. З цими режисерами в кращ их театрах Москви та Ленінграда працювали актори В. Качалов, М. Царьов, А. Нежданова, в Україні - М.Литвиненко-Вольгемут, П. Саксаганський та ін.

        У театральному мистецтві Німеччини прогресивне значення мала творчість невтомного шукача, майстра яскравої виразності, режиссера М. Рейнгардта. Світове визнання дістала новаторська діяльність талановитого драматурга і режисера Б.Брехта, який ще в 20-х pp. створив у Берліні «епічний театр» високої художньої якості.

      Музична культура Німеччини періоду Веймарської республіки вирізнялася розмаїттям ідейно-естетичних напрямів. Багатостороннім був репертуар музичних театрів, концертів, фестивалів. Плідно працювали визначні композитори Німеччини Г. Гіндесміт, К. Вейль, які перебували на гуманістичних позиціях. Всесвітньої слави зажили Берлінський філармонічний оркестр, Лейпцизький симфонічний оркестр. Дрезденська та Берлінська опери.

      У Франції в 30-х pp. великої популярності набув новаторський театр «Картель», що успадкував кращі традиції минулого. Найталановитішим режисером цього театру був Ш. Дюллен, який усував із нього натуралізм і декадентські елементи. Велику роль у пропаганді драматургії А. Чехова у Франції відіграв Ж.Пітоєв. Продовжувачем класичних традицій залишався театр «Комеді франсез». Найбільшим центром передового театрального мистецтва став Національний народний театр, очолюваний Ж.Шларом. Кращі режисери (Ж.Сарту,А.Сельє) ставили прогресивні, часом гостросоціальні п ’єси .

В Італії найпопулярнішим драматургом був Луїджі Піранделло. Найближче до народного життя стояв Неаполітанський театр, на сцені якого ставилися п ’єси місцевого драматурга Рафаеля Вівіан . Музична культура Італії мала глибокі традиції та вважалася однією з провідних у світі. Всесвітньої слави зажили італійські майстри оперного мистецтва Енріко Карузо, Тітто Руффо, Беньяміно Джильї та ін. Велику роль у світовій музичній культурі відігравали диригент А.Тосканіні, піаніст і композитор Ф. Бузоні, Д ж . Маліп’єро і Р . Піцценетті прагнули відродити традиції старовинної італійської музики. Світове визнання дістали театри «Ла-Скала» (Мілан), «Сан-Карло» (Неаполь), «Феніче» (Венеція), Римська опера.

      У Великій Британії в театральному житті прогресивне новаторство впроваджувалося повільно, тут давався взнаки традиційний консерватизм. Класичні

традиції успадкував і розвивав шекспірівський будинок «Олд Вік » . Дуже вплинула на розвиток англійського театру драматургія Б . Шоу та Д. Прістлі. З-поміж режисерів вирізнявся Гордон Крег (син славетної актриси Елен Террі). З акторів найвідоміпіими були Джон Гілгуд, Сібіл Торндайк, Едіт Еванс, Пеггі Ешкрофт, Лоуренс Олів’є. Велике значення для пропаганди оперного мистецтва країни мала діяльність Т. Бічема, головного диригента лондонського оперного театру «Ковент-Гардон».

       США до світової війни 1914-1918 pp. були країною невисокої театральної культури. Тільки під час війни виник рух за створення самобутнього високохудожнього театру, очолений драматургом Юджином О’Нейлом. Центром театрального життя став Нью-Йорк.

        Збагачувалася й музична культура Сполучених Штатів. Посилилося зацікавлення у вивченні національного фольклору, поширювалися стиль кантрі-мьюзик («сільська музика»), негритянський фольклор, блюз.

        Найзначніший американський композитор першої половини XX ст. Ч.Айве, який поєднав у своїх творах багатства різних стилів і напрямів музики, став першим справжнім національним композитором США.

       Серед виконавців 20-30-х pp. - симфонічні диригенти А. Родзінський, Ю.Орманді, Д. Селл, Д. Мітропулос; керівники симфонічних оркестрів Ф . Уерінг, П. Уатмен; піаніст В . Горовиць, скрипалі Н. Мільштейн, І. Мінухін, І. Стерн; співаки М. Ланца, Д ж . Лондон; співачки Е.Стібер, М. Андерсон. Всесвітнє визнання здобула опера Д ж . Гершвіна «Поргі та Бесс», яка відтоді не сходить зі сцен кращих театрів світу.

       Подальший розвиток дістало мистецтво джазу, що народилося на меж і ХІХ-ХХ ст. у Новому Орлеані й набуло найбільшого поширення в Європі.

 

7. К і н о

        Найбільш популярним видом масового мистецтва 20-30-х pp., безперечно, було кіно. Воно в ті роки якісно змінилося: 1927 р. було знято перший звуковий фільм, а вже у другій половині 30-х pp. кіно отримало колір.

      На новаторських позиціях перебувала група передових французьких кінематографістів «Авангард» (Л. Деллю к, Ж . Ентгейн, М .Л . Ерб’є, Ф . Дюлак). Тут починали свою діяльність режисери реалістичного напряму - А. Ганс, Ж.Ренуар, Р. Клер, Ж . Фейдер.

        Наприкінці 20-х pp. на світове кіномистецтво почали серйозно впливати радянські кінодіячі, особливо С. Ейзенштейн і О. Довженко. Фільм С. Ейзенштсйна «Панцерник “Потьомкін” » справив величезний вплив на глядачів багатьох країн світу. У 30-ті pp. Ейзенштейн створив фільм «Олександр Невський», що увійшов до гурту кращих історичних фільмів світового кіномистецтва. Великою популярністю користувалися фільми О. Довженка «Арсенал», «Земля», «Аероград». Проте найбільш відомими та улюбленими для кількох поколінь глядачів були фільми «Чапаєв» (1934 р.) братів Васильєвих та «Веселі хлоп’ята» (1934 р.) Г. Александрова - перша радянська музична комедія з блискучими акторами Л.Орловою та Л.Утьосовим. Через два роки вийшов іще один надзвичайно популярний фільм цього режисера - «Цирк».

       Екрани всього світу заполонила продукція голлівудських студій. Це були фільми, різні за жанрами, стилями та якістю . Різноманітним було й їхнє спрямування: музично-розважальні, родинно-побутові, гостро-соціальні. Серед останніх - фільм Е. Штрогейма «Ненажерливість», антивоєнний фільм К .У . Відера «Великий парад». Улюбленим актором мільйонів людей став Чарльз (Чарлі) Чаплін, який комічним гротеском підкреслював трагедію життя «маленької людини». Зірки тогочасного кіно - переважно американці: Діна Дурбін, Дуглас Фербенкс, Кларк

Гейбл, Гарольд Ллойд. Кращі фільми американського кіно 30-х pp., що увійшли до скарбниці світового кіномистецтва, відзначені реалізмом, соціально-критичним спрямуванням, блискучою майстерністю режисерів і артистів. Серед них - фільми Ч.Чапліна «Нові часи», Дж . Форда «Грона гніву», У. Уайлера «Глухий кут».

       В Японії великого поширення набули фільми, де оспівувалися мужність самураїв, їхня готовність пожертвувати своїм життям за імператора, пропагувалися насильство і расова нетерпимість.

      Кінематографічне мистецтво завойовувало дедалі більше шанувальників у всьому світі й ставало найважливішим явищем суспільного життя.

 

8. С п о р т

      Наприкінці XIX - на початку XX ст. людство знову повернулося до проведення масових змагань, чемпіонатів, першостей з різних видів спорту, у тому числі виникла ідея відродити олімпійський рух і проводити Олімпійські ігри, з такою ініціативою виступив французький громадський діяч П ’єр де Кубертен. Ініціативу де Кубертена було підтримано громадськістю, і з 1896 р. Олімпійські ігри почали влаштовуватися знов.