Феодалізм. Еволюція форм феодальної ренти

ЗМІСТ

1. ВСТУП……………………………………………………………………………3
2. ФЕОДАЛІЗМ – НОВИЙ СТАН СУСПІЛЬСТВА……………………………4

1.1.Поняття про феодалізм………………………………………………………4 
1.2.Виникнення та основні етапи розвиток феодалізму……………………..6

1.3. Форми феодального землеволодіння, що сформувалися у Західній Європі…………………………………………………………………………….9

1.4.Феодальне місто. Цех……………………………………………………….15

3. ЕВОЛЮЦІЯ ФОРМ ФЕОДАЛЬНОЇ
4. РЕНТИ…………………………………………………………………………..19
5. СПАДКОВІСТЬ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ВІД АНТИЧНОСТІ ДО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ……………………………….…24
6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Представлена робота присвячена темі «Феодалізм. Еволюція форм феодальної ренти. Спадковість господарського розвитку Західної Європи від античності до середньовіччя»

Актуальність роботи обумовлена, з одного боку, великим інтересом до теми еволюції форм феодалізму в сучасній науці, а  з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань пов'язаних з даною тематикою, носить як теоретичну, так і практичну значимість.

Метою роботи є розгляд та аналіз такого історичного періоду як феодалізм.

Об’єктом дослідження є феодальні відносини, предметом дослідження є феодалізму. 
  Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є:

• коротко охарактеризувати феодалізм;
• провести аналіз економіки в період феодалізму;
• дослідити еволюцію феодальної ренти;
• проаналізувати спадковість господарського розвитку Західної Європи від античності до Середньовіччя.

Теоретичною основою даного дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної науки в галузі історії економіки.

Інформаційну базу дослідження склали підручники, наукові публікації з обраної тематики, публікації у пресі, власні спостереження. 
     Методи дослідження. Робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У ході написання роботи використовувалися метод порівняння, системного підходу й аналізу.

Структура роботи: Вступ, 4 розділи, висновки, література.

 

 

 

 

1.ФЕОДАЛІЗМ. 
1.1.Поняття про феодалізм.

В середині першого тисячоліття світ вступив у новий період епохи — період Середніх віків ( 5 – 16ст. ). Його часові рамки пов'язують з падінням Римської імперії і Великим переселенням народів ( 5 ст. ), до епохи Відродження та Реформації (кін.15ст. — поч.16ст.).  Однак будь-яка періодизація Середньовіччя носить умовний характер.

Основною рисою цього періоду став феодалізм — новий соціально-економічний, політико-правовий і духовний стан суспільства. 
«Феодалізм» походить від французького «еосіаіііе», який в свою чергу пов'язаний з середньовічним німецьким «еисіит», що означає «майно» (земельне володіння). Марксистські історики розглядають феодалізм  як соціально-економічну формацію, що передує капіталізму і вважають, що сам термін «феодалізм» означав «старий порядок» - політичний і соціально-економічний режим, що існував у Франції приблизно з кінця XVI до початку XVII ст. до Великої Французької революції ( 1789 – 1799рр. ). Однак переважна більшість немарксистських істориків з цим не погоджується, перш за все, з тієї причини, що в «Старому порядку» були відсутні основні ознаки феодалізму. У сучасній історичній науці феодалізм аналізується як соціальна система, яка існувала тільки в Західній і Центральній Європі в епоху середньовіччя, хоч окремі риси феодалізму можна знайти і в інших регіонах світу, і в різні епохи.  
Право власності на землю визначало нову соціально-класову структуру суспільства, основними класами якого стали феодали й селяни.

Взагалі теоретики малюють феодальне суспільство у вигляді тричленної системи на чолі з монархом:

• духовенство і ченців («ті, хто моляться»);
• лицарство («ті, хто воюють»);
• селяни («ті, хто оре землю »).

В основі феодалізму — міжособистісні відношення васала і сеньйора, підданого і сюзерена, селянина і великого землевласника.  Феодальна держава є організацією класового панування, що забезпечує експлуатацію пануючим класом підлеглих мас. Специфічною межею цього типу держави є безпосередній зв'язок між власністю на землю або володінням нею і політичною владою. Вона виражена в тому, що власник або власник землі має більший або менший степінь влади над населенням, необхідного йому для того, щоб шляхом позаекономічного примусу підпорядкувати і використати в своїх інтересах трудящих.

Для феодальної економіки характерні такі риси:

• панування великої земельної власності, що знаходилася в руках класу феодалів;
• поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників - селян, що часто мали в приватній власності основні засоби виробництва, худобу;
• позаекономічний примус, як форма залежності безпосереднього виробника від власника-феодала;
• рентні відносини, що включали сплату селянином феодальної ренти за використання землі. Рентні платежі стягувалися у двох формах:
• натуральна рента (барщина, оброк);
• грошова форма (чинш).
• становий характер суспільства та ієрархічна структура феодальної становості;
• корпоративні форми організації господарства та відносин;
• своєрідний статус селян, які не були власниками землі, а були її держателями на різних умовах аж до права спадкового користування;
• різні форми і ступінь позаекономічного примусу селян - особиста і поземельна залежність, судове підпорядкування влади феодала;
• переважання аграрного сектора над торговим і промисловим;
• панування натурального господарства та дрібного виробництва;
• низький в цілому рівень техніки і знань, ручне виробництво, що надавало особливого значення індивідуальним виробничим навикам.

Дані ознаки не вичерпують усіх особливостей феодалізму. Також необхідно виділити умовний характер феодальної власності на землю і розподіл права на неї між кількома феодалами. Відносини між феодалами в Європі будувалися на основі залежності одних феодалів від інших.  Феод – це спадкове земельне володіння в епоху феодалізму, пов’язане з обов’язками несення служби (переважно військової), та інших  повинностей на користь вищого сеньйора. Бенефіцій, що передався у спадок. Така специфіка породжувала особливу значимість феодальної ієрархії та особистих васально-ленних зв'язків.

Отже, нижчі васали були пов'язані з присягою вірності, обов'язком військової служби і правом утримання землі.

 

1.2.Виникнення та розвиток феодалізму.

Зародження й розвиток феодалізму відбувався на базі застарілих суспільних відносин, рабовласницьких держав (Китай, Індія, Рим), які існували вже не одне тисячоліття та на базі родоплемінних відносин у різних племен (слов'ян, арабів, японців, франків, англосаксів тощо). Феодалізм або аграрне суспільство сформувалося в результаті трансформації господарського, соціального, політичного та культурного життя людства. Феодальний лад формувався, як правило, протягом тривалого часу і поступово  прийшов на зміну рабовласницькому типу в результаті закономірного історичного процесу. Падіння Західної Римської імперії, утворення на її території численних варварських королівств; християнізація європейських королівств (5 – 8ст.) стали головними фактори, які сприяли розвитку феодальних відносин.  
Багато проблем історії феодалізму достатньо дискусійні, зокрема його періодизація, адже перехід до феодалізму в різних країнах Європи та Азії не був одночасним. Раніше за інших країн феодальні відносини, на думку багатьох дослідників, склались у Китаї; в Європі їх формування датується V—VІІ ст. н.е. Різними є для різних країн і хронологічні рубежі, що відділяють період раннього середньовіччя від періоду його розквіту та входження у завершальну стадію. 
Останнім часом найбільшого поширення набуло виділення наступних етапів:

1. Раннє середньовіччя або період генезису феодальної економіки ( V - IXст.) У цей період з'явилися перші паростки феодалізму: земля концентрувалася у вищих верств суспільства, формувався шар залежного селянства, встановлювалися васально-ленні відносини.
2. Високе середньовіччя або період класичної ( зрілої ) феодальної економіки ( X - XIII ст. ). Для цього періоду характерне панування доменіальної  системи господарювання, значний розвиток ремесла і торгівлі. Відзначимо, що XIII в. в Західній Європі це було своєрідним піком в розвитку феодалізму. Аж до XIII ст. повсюдно відзначався значний економічний підйом, виросли тисячі міст, багато з яких домоглися самоврядування. У них трудилися ремісники сотень спеціальностей, склалися цехи і гільдії. У сільському господарстві виникли важливі удосконалення орних знарядь, відбувалася внутрішня колонізація: розчистка лісів, розорювання пусток, меліорація. Економічний підйом супроводжувався двохразовим, триразовим зростанням населення.
3. Пізнє середньовіччя або період кризи феодальної економіки ( XIV - XVст.). Під впливом товарно-грошових відносин скорочувалося або повністю зникало доменіальне господарство, йшов активний процес особистого звільнення селянства, розмивалася феодальна ієрархія. У феодальній системі виникли кризові явища, з'явилися елементи раннього капіталізму.

Ця періодизація не єдина і не безперечна. Ряд дослідників включає в період феодалізму XVI - першу половину XVII ст., деякі і XVIII ст. аж до Великої французької буржуазної революції.

Формування феодальних держав відбувалося за такими шляхами:

1. Синтезний шлях - це шлях поступового розкладання рабовласницького економічного і соціально-політичного ладу. Цей процес відбувався в усіх рабовласницьких державах і суспільно-політичних системах.( Італія, Південна Франція, Іспанія ). Як результат синтезу протофеодальних елементів пізньоантичного і варварського суспільств (за еталон умовно приймають північно-французьку модель феодалізму, де він затвердився достатньо рано – на території Північно-східною Галії в VХI–IX ст.). Швидше розвивалися ті регіони, де варварський елемент синтезу превалював над античним. Біля варварських племен елементи нових ладів знаходили вираження у використанні рабів патріархального типа як землеробів, поглибленні соціального розшарування, посиленні влади військових вождів і королів, все більшому розвитку дружинних стосунків, що підривали систему військової демократії.
2. Так званий без синтезний (чистий ) шлях генезису феодалізму, що минав при повній відсутності греко-римського і варварського синтезу або з дуже слабкими його елементами. Феодальний лад сформувався на основі розкладання родових (общинних) відносин. Характеризується тривалим збереження громади. Він характерний для Англії (за винятком південних районів), Південної Шотландії, частково Німеччини.

Типовою формою феодальної держави була монархія. Феодальна республіка була характерна для порівняно небагатьох середньовічних міст Північної Італії, Німеччини, Росії. А що стосується самих форм феодальної держави, то за час свого розвитку воно пройшло етапи:

• Ранньофеодальна монархія ( V-IX ст. ) - характерна для періоду становлення феодальної власності, коли формується клас феодалів, гуртується навколо влади короля. У цей період складаються перші відносно великі феодальні держави.
• Васально - сеньйоріальна монархія ( Х-Х IIIст.) - спостерігається розквіт феодального способу виробництва і панування натурального господарства, що спричинило за собою феодальну роздробленість, що супроводжується переходом влади від короля до окремих феодалів і організацію державної влади на основі васальних зв'язків.
• Станово-представницька монархія ( XIV-XV ст. ) - характерний процес централізації держави і виникнення королівської влади. Початок функціонування представницьких органів Генеральних штатів у Франції, Рейхстагу в Німеччині, Кортесів в Іспанії і т.д.
• Абсолютна монархія ( XVI-XVII ст.) - характеризується зосередженням всієї повноти державної влади, в тому числі законодавчих, судових і фіскальних функцій, в руках короля; створенням великої професійної армії та бюрократичного чиновницького апарату, що забезпечує йому пряме управління і контроль за країною.

 

1.3.Форми феодального землеволодіння, що сформувалися у Західній  Європі.

В основі виробничих відносин феодалізму лежить власність феодала на головний засіб виробництва-землю і встановлення прямої влади феодала над особистістю селянина. Саме поземельні відносини і власність на землю визначали в той час обличчя суспільства, характер його соціального і політичного ладу. Становий розподіл феодального суспільства, будучи вираженням фактичної і формальної нерівності людей, супроводжувалося встановленням особливого юридичного місця для кожної групи населення. 
Панівний клас феодалів в цілому і кожна його частина окремо представляли собою більш-менш замкнені групи людей, наділені привілеями правом власності на землю, володінням кріпаками і монополією на право участі в управлінні і суді, закріпленими законом.

Аллод - повністю незалежне спадкове землеволодіння; земля, що вільно відчужується.

Бенефіций - умовна, неспадкова форма землеволодіння, що передбачає несення певної служби, найчастіше військової.

Феод - умовна, спадкова форма землеволодіння, що передбачає прийняття васальної присяги сюзерену-феодалу, який надав землю. Присяга зобов'язувала васала воювати під командою сюзерена і, за необхідності, викупати останнього з полону.

Феодалізму властиві станова нерівність, закріплена правом, і рицарська військова організація. Ідеологічною і етичною основою феодалізму стало християнство, яке визначало характер середньовічної культури. Формування феодалізму охопило V—IX ст., після завоювання Римської імперії варварами. 
У період розквіту феодалізму (XII—XIII ст.) економічно і політично зміцнюються міста, оформлюються станово-представницькі установи (англійський парламент, французькі Генеральні штати тощо ), станова монархія змушена рахуватися з інтересами не тільки знаті, але й інших станів. Протистояння папства і світської монархії створювало простір для затвердження особистої свободи, яка поступово підточувала станово-ієрархічний лад феодалізму.

Розвиток міської економіки підірвав натурально-господарські основи панування аристократії, а зростання вільнодумства призвело до переростання єретичних течій в Реформацію XVI ст. Протестантизм з його новою етикою і системою цінностей сприяв розвитку підприємницької діяльності капіталістичного типу. Революції XVI—XVIII ст. в основному ознаменували завершення феодалізму.

Біля витоків феодалізму в Західній Європі стояли дві соціальні системи: антична, рабовласницька, варварська, родоплемінна. Розрив між ними був величезним. Перша була досить високо розвинена, друга ще не знала класового ладу. З одного боку, в античному суспільстві в IV - V ст. почали складатися прото феодальні елементи, з іншого - багато народів приходили до феодалізму шляхом самостійного внутрішнього розвитку.