Історичні передумови, хід і наслідки революції 1905-1907 рр

 “Просвіти” влаштовували  бібліотеки і читальні для населення, організовували літературні та музичні вечори, лекції, видавали українською мовою книги, газети. Широко пропагувалися твори Тараса Шевченка, відбувалися щорічні урочистості, Шевченкові роковини. Хоча царська адміністрація всіляко гальмувала вихід україномовних видань, штрафувала видавців, закривала газети, але вони з’являлися знову, нерідко під новою назвою. Всього протягом 1905-1907 рр. виходило 24 україномовних газет, щотижневиків і журналів.

 Вони дотримувалися  різних ідейно-політичних орієнтирів, однак переважав революційно-демократичний напрям. З вимогою надати українцям політичну автономію і запровадити українську мову в школах, судах та місцевих адміністративних органах, виступили Українська думська громада, яка об’єднувала 40 депутатів – українців у І та ІІ Державних думах.

 Діячі “Просвіти”  виступаючи на різних засіданнях, зборах і з’їздах, а також у  періодичній пресі, наполегливо  боролися за впровадження української  мови в народу освіту, самі  робили спроби відкрити школи з українською мовою викладання. Одна з перших таких шкіл в Україні почала працювати у селі Богданівна на Миколаївщині. Її відкрив керівник Миколаївської “Просвіти” – Микола Аркас. Працювала школа два роки, а потім була заборонена властями у відповідь на доноси місцевого священика, який відмовився викладати “Закон Божий” українською мовою.

Власті всіляко перешкоджали діяльності “Просвіти” ще й тому, що одним з першорядних своїх завдань просвітяни проголосили розвивати національну самосвідомість народних мас. Разом із тим “Просвіти” не замикалися, вони встановлювали ділові зв’язки з культурними діячами інших народів Російської імперії, а також з українцями на західноукраїнських землях. Членами “Просвіти” були українці, росіяни, євреї, німці, поляки та інші. Культурно-освітні заходи “Просвіт” відвідували представники широкої громадськості, незалежно від національності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 Висновок

 

Отже, різке загострення економічних, політичних, соціальних та національних проблем, посилене поразкою царизму в російсько-японській війні 1904—1905 рр. призвело до стихійного вибуху народного незадоволення — першої російської революції. Ця революція пройшла у своєму розвитку кілька фаз: "піднесення — кульмінація — спад", яким відповідають кардинальні зміни та зрушення у суспільному житті. Надзвичайно важливо, що в процесі розгортання революційних подій виникли нові суспіль¬но-політичні явища та тенденції, які надалі суттєво вплинули на історичну долю України: переплетення та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольного рухів; виникнення широкомасштабних народних виступів; усвідомлення народними масами ефективності та результативності спільного натиску на самодержавство; посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії; суттєве розширення внаслідок проголошення царського Маніфесту меж легальної політичної та культурної діяльності, помітне її пожвавлення та урізноманітнення; активізація процесу масової самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо); поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу — думської трибуни.

 Основні причини поразки:

1. Майже не підтримали  інші міста.

2. Не вдалася агітація  в армії.

3. Погане озброєння повсталих.

4. Селяни не підтримали повсталих.

5. Була застосована оборонна  тактика ( "Кращий захист - напад" ).

6. Ессери, кадети й ін. партії не підтримали повсталих.

 

 

               Список використаної літератури

 

1. Бойко О. Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів

    вищих навчальних закладів. Видання 3-тє, виправлене, доповнене. —

    К.: Академвидав, 2005. 

2. Мирончук В. Д., Ігошкін Г. С. Історія України: Навч. посіб. — 2-ге

    вид., випр. — К.: МАУП, 2002.

3. Новітня історія України (1900—2000): Підручник / А. Г. Слюсаренко,

    В. І. Гусєв, В. П. Дрожжин та ін. — К.: Вища шк., 2000.