Підсумовуючи
сказане вище, можна констатувати,
що «Таблиці…» Каллімаха – це дійсно
систематизаційне відображення усього
загалу операцій
щодо забезпечення
каталогізації в Олександрійській бібліотеці.
Формування даних таблиць здійснювалось
у відповідності зі змістом тієї літератури,
яка надходила до книгозбірні Мусейону.
Таким чином забезпечувалось упорядкування
документів для зберігання та подальшого
цільового, компетентного їх використання
в процесі науково-дослідної роботи вчених-пансіонерів.
Структура «Таблиць…» Каллімаха є еволюційним
надбанням і фактично пролонгацією аристотелівських
підходів до формування класифікації
знань. Адже бібліотека Аристотеля та
його твори становили значну частину книгозбірні
Мусейону. Його «Дидаскалії» були фактично
першим бібліографічним твором, підготовленим
на основі архівних даних. Ця систематизаційна
праця склала фундамент одного з підрозділів
«Таблиць…» Каллімаха. Варто також відзначити
абсолютну предметність «Таблиць…» Каллімаха
в аспекті розуміння змісту структури
класифікаційної схеми, відповідно до
якої і побудовані таблиці. Цей факт дає
підстави констатувати, що «Таблиці…»
Каллімаха були, по суті, першою бібліотечно-бібліографічною
класифікацією, побудованою з орієнтацією
на конкретний фонд та для роботи з ним.
Більше того, такий систематизуючий механізм
структурно був організований за аналогією
підходів до організації знань.
Усе це характеризує
його не як штучну класифікацію, а класифікацію,
в основу якої закладена здатність
динамічно розвиватися відповідно
до розвитку та еволюції класифікацій наук.
1.2 Походження терміна бібліографія
Історично поняття "бібліографія"
виникає на певному етапі становлення
інформаційної діяльності, коли усвідомлюється
необхідність у цілеспрямованому розвитку
цієї найважливішої сфери суспільної діяльності, культури.
У наш час ми можемо з повною визначеністю
говорити про чотири основні періоди в
історії бібліографії: I період - виникнення
у Стародавній Греції бібліографії (V в.
до н.е.) як книго писання, як праці ("бібліографа");
II період - виникнення бібліографії ( XVII-XVIII
ст.) як узагальнюючої науки про книги
й книжкову справу (інформаційну діяльність)
та як особливого літературного жанру;
III період - виникнення бібліографії (кінець
XIX - початок XX ст.) як особливої науки книгознавчого
(інформаційного) циклу; IV період (сучасний)
- усвідомлення бібліографії як особливої
області книжкової справи зі своєю специфічною
дисципліною - бібліографознавством.
У розробку
походження й історії розвитку бібліографії
за кордоном свій внесок внесли російські
науковці, особливо А.Н. Деревицкий, А.И.
Малеин, А.Г. Фомін, М.Н. Куфаев і К.Р.Симон.
Перший
період, як встановив на початку XX ст.
А.И. Малеин, пов'язаний з появою й
функціонуванням самого слова "бібліографія"
у Давній Греції у V ст. до н.е. Основним значенням
цього слова було "не книгоописання
а переписування книг, тобто створення
або поширення книги за допомогою єдиного
доступного античності способу для цього
- писання або переписки" Інакше кажучи,
бібліографія із самого початку своєї
появи позначала те, що ми тепер називаємо
"книжкова справа", або ширше - "інформаційна
діяльність".
Другий
період пов'язаний з формуванням
у Європі XVII ст. системи наук, яка
існує з деякими змінами й
доповненнями дотепер. Слово "бібліографія"
поряд з іншими - бібліологія,
бібліософія, й т.п. - стало позначати науку
про книгу (книжкову справі, інформаційну
діяльність). Як вважає К.Р.Симон, слово
"бібліографія" могло бути або запозичене
з вже наявного досвіду, або придумано
заново за зразком аналогічних назв наук
(наприклад, географія). Пальма першості
в цьому питанні належить французьким
науковцям. Саме у французькій інтерпретації
бібліографія як наука з'явилася у Росії
на початку XIX ст.
Тут
варто зазначити, що російські науковці
не просто запозичили основи бібліографічної
науки, але, опираючись на свій багатовіковий
історичний досвід, привнесли багато оригінального.
І доводиться тільки шкодувати, що багато
досягнень історії вітчизняної бібліографії
або недостатньо вивчені, або просто ігноруються
на догоду самостійним, псевдонауковим
побудовам.
Особливе
новаторство російської бібліографії
виявилося в наступний третій
період її розвитку на початку XX в. Російські
бібліографи у своїх наукових
розробках ішли тепер урівень
із західноєвропейськими й, виходить,
усього світу. Досить
послатися на російську участь у роботі
Міжнародного бібліографічного інституту
у рюсселі, на співзвучність ідей Н.М. Лисовского,
А.М. Ловягина й Н.А. Рубакина з ідеями П.
Отле (одного із засновників названого
інституту). Більше того, російські нуковці
у багатьох аспектах, особливо теоретичних,
випереджали закордонних дослідників.
Головне
з вітчизняних досягнень розглянутого
періоду полягає у тому, що була
усвідомлена специфічна роль бібліографії
як діяльності в більше широкій системі
інформаційної діяльності (книжкової
справи, документації), а бібліографії
як науки - у системі книгознавства. Зокрема,
стало зживати себе горезвісна відомість
бібліографії до книгописання. Особливо
цьому сприяло трактування так званих
видів бібліографії, запропоноване Н.А.
Рубакіним, а потім Н.В. Здобновим. Методологічно
це було показано у роботах А.М. Ловягина,
які дотепер замовчуються - або нарочито,
або через незнання. А він розвивав серед
багатьох інших наступні дві, можна сказати,
що видаються ідеї. Перша стосується визначення
бібліографії (книгознавства) як науки
про спілкування людей, тобто про книжкову
справу, інформаційну діяльність, комунікацію.
Друга пов'язана з використанням і конкретизацією
стосовно до завдань бібліографії такого
діалектичного методу, як сходження від
абстрактного до конкретного. На противагу
технократическому підходу Н.М.Лисовского
("книгопроизводство - книго А.М. Ловягин
трактував інформаційне спілкування як
сходження, як методологічну редукцію
від опису до аналізу, а від нього до синтезу
(згадаємо гегелівську формулу "теза
- антитезис - синтез"). Причому бібліографія
займає тут серединне положення, тому
що синтез її результатів, піднесення
їх на загальнокультурний рівень можливі
тільки за посередництвом методології
більше загальної науки - книгознавства
(або можливої тепер більше широкої науки
про інформаційну діяльність). І серединне,
центральне місце бібліографії тут не
можна вважати випадковим, тому що інформаційне
спілкування - це діалектичний процес
зі зворотним зв'язком, коли, відповідно
до поглядів того ж А.М. Ловягина, потрібне
постійне пожвавлення - по собі мертвої
- паперової культури, тобто впровадження
на кожному діалектичному витку інформаційної
діяльності всього самого коштовного,
соціально значимого в культурно-історичному
розвитку суспільства. У цьому зв'язку
примітно, що П. Отле у своїх теоретичних
побудовах пішов ще далі, уважаючи бібліографію
метанаукой стосовно документації, тобто
системі всіх наук інформаційно-комунікативного
циклу.
Третій період у розвитку
бібліографії був її золотим століттям.
На жаль, ми дотепер недостатньо використовуємо
його новації. А тим часом ідеї А.М. Ловягина
й Н.А. Рубакина одержали свій подальший
розвиток у роботах М.Н. Куфаева, але і
його творча спадщина належною мірою не
вивчене й не використовується.
Пережитий
нами сучасний, четвертий по рахунку,
період у розвитку бібліографії бере свій початок
приблизно в 60-е роки, коли почалася чергова
науково-технічна революція, пов'язана
із впровадженням нової інформаційної
технології (комп'ютеризації), і бурхливо
формувалися такі нові наукові напрямки,
як кібернетика, теорія інформації, інформатика,
семіотика й т.д. Більш глибоко були обґрунтовані
й нові наукові принципи, наприклад, діяльності
й системності. Саме відповідно до принципу
діяльності по-новому стали трактувати
типову структуру й людської діяльності
взагалі, і книжкової справи (інформаційної
діяльності) зокрема, де бібліографія,
як ми вже відзначали, соотносима з такого
невід'ємного складового будь-якого виду
суспільної діяльності, як керування,
точніше - інформаційне керування.
Саме
на сучасному етапі й тільки в
нашій країні було уведено нове
поняття для позначення науки про бібліографію
- "бібліографознавство". Уперше воно
було запропоновано в 1948 р. И.Г.Марковым,
що, щоправда, розумів бібліографію й науку
про неї зайво вузько й прагматично: "Бібліографія
- це покажчики й довідники, які мають своїм
об'єктом книги, а бібліографічна наука
- це теорія створення, оформлення й використання
бібліографічних покажчиків". Нове
позначення бібліографічної науки ввійшло
у ДЕРЖСТАНДАРТ 16448-70 "Бібліографія.
Терміни й визначення", також впроваджений
вперше у світовій практиці. Потім термін
"бібліографознавство" був повторений
у новій редакції зазначеного нормативного
документа - ДЕРЖСТАНДАРТ 7.0-77. Але, на жаль,
нова назва бібліографічної науки була
відсутня в новій редакції - ДЕРЖСТАНДАРТ
7.0-84. Зате, як ми знаємо, вийшов перший
вузівський підручник під такою назвою:
"Бібліографознавство. Загальний курс".
Можливі
нові дискусії й підходи. Важливо
підкреслити, що додання бібліографії
управлінської функції у якості
специфічної для її суспільної ролі в інформаційній
діяльності проглядається як визначальна
тенденція протягом всієї її історії у
нашій країні (В.Г. Анастасевич, М.Л. Михайлов,
А.Н. Соловйов). Але чомусь цьому дотепер
надається мало значення, це просто не
враховують у пропонованих зараз концептуальних
побудовах бібліографії й науки про неї.
Але іншої альтернативи немає. Більше
того, саме функція інформаційного керування
відрізняє як минулу, так і сучасну практику
бібліографії. Наприклад, завдання "керівництва
читанням" написані на прапорі одного
з функціональних напрямків бібліографії
- рекомендаційної. Бібліографічна підсистема
з визначальною функцією керування характерна,
як я вже відзначала, для апарата традиційної
книги, більше того, стає специфічною частиною
сучасних автоматизованих інформаційних
систем (АИС) - різного типу ИПС, БД, БЗ,
ЭС, ИИ й т.п.
Таким
чином, на основі констатації особливостей
виникнення й розвитку бібліографії
й бібліографознавства можна
вважати, що визначальною сутністю цієї
специфічної галузі інформаційної діяльності є інформаційне
керування.
2. Теоретичні підходи до використання
інформаційних технологій
2.1. Поняття інформаційної технології
Існування сучасного
світу неможливе без використання
розвинутої структури інформаційних
технологій. Визначимо, що мається на увазі під
поняттям "інформаційні технології".
Інформаційна технологія
- це комплекс взаємозалежних, наукових,
технологічних, інженерних дисциплін,
що вивчають методи ефективної організації
праці людей, зайнятих опрацюванням
і зберігання інформації; інформаційну
техніку і методи організації і взаємодії
з людьми і виробничим устаткуванням,
практичні додатки, а також пов'язані з
усім цим соціальні, економічні і культурні
проблеми. Самі інформаційні технології
вимагають складної підготовки, великих
початкових витрат і наукомісткої техніки.
Їхнє введення повинно починатися зі створення
математичного забезпечення, формування
інформаційних потоків у системах підготовки
спеціалістів.
Технологія – це сукупність
методів обробки, виготовлення, зміни
стану, властивостей, форми сировини,
матеріалу або напівфабрикату, здійснюваних у процесі виробництва
продукції. Технологія – це уміння щось
робити досконало. Коли йде мова про інформаційну
технологію, то матеріалом виступає інформація.
Продуктом є також інформація. Але це якісно
нова інформація про стан об'єкта, процесу
або явища. Технологія представлена методами
і способами роботи персоналу і технічних
пристроїв з інформацією.
У технологічному плані
підприємство можна розглядати як сукупність
інформаційних, людських і технологічних
ресурсів та методів їх взаємодії, організованих для досягнення певної мети
(табл.1).
Кожна з перелічених
у визначенні інформаційної технології
фаз перетворення і використання
інформації реалізується за допомогою
специфічної технології, тому інформаційну
технологію можна розуміти як сукупність технологій – технології збирання
інформації, технології передавання інформації
тощо.
Таблиця 1.
Зіставлення основних компонентів
Компоненти технологій
для виробництва продуктів |
Матеріальних |
Інформаційних |
Підготовка сировини
і матеріалів |
Збирання даних або первинної інформації |
Виробництво матеріального
продукту |
Опрацювання даних і
отримання результатної інформації |
Збут вироблених продуктів
користувачам |
передавання результатної
інформації для прийняття на її основі
рішень |
Інформаційні технології
у бібліотекознавстві реалізуються в автоматизованому
і традиційному (паперовому) видах. Обсяг
автоматизації, тип і характер використання
технічних засобів залежать від характеру
конкретної технології.
Автоматизація – це заміна
діяльності людини роботою машин і механізмів. Ступінь автоматизації
може змінюватися і в широких межах –
від систем, у яких процес управління повністю
здійснюється людиною, до таких, де він
реалізується автоматично.
Автоматизована інформаційна
технологія у бібліотекознавстві передбачає існування комплексу відповідних технічних
засобів, що забезпечують реалізацію інформаційного
процесу, і системи управління цим комплексом
технічних засобів (як правило, це програмні
засоби й організаційно-методичне забезпечення,
що пов'язує дії персоналу і технічних
засобів у єдиний технологічний процес).
Оскільки істотну частку технічних засобів
для реалізації інформаційних технологій
становлять засоби комп'ютерної техніки,
то часто під інформаційними технологіями,
особливо під новими інформаційними технологіями
(HIT), мають на увазі комп'ютерні інформаційні
технології, хоча поняття "інформаційна
технологія" стосується будь-якого
перетворення інформації, в тому числі
й на паперовій основі.
Інструментарієм нової
інформаційної технології є один
або декілька взаємопов'язаних програмних продуктів
для певного типу комп'ютера, технологія
роботи в якому забезпечує можливість
досягти поставленої користувачем мети
(табл.2).
Таблиця 2.
Основні характеристики
нових інформаційних технологій
Методологія |
Основна ознака |
Результат |
Принципово нові засоби
опрацювання інформації |
"Вбудовування" в
технологію управління |
Нова технологія комунікацій |
Цілісні технологічні системи |
Інтеграція функцій
фахівців і менеджерів |
Нова технологія опрацювання
інформації |
Цілеспрямовані створення, передавання, зберігання і відображення
інформації |
Облік закономірностей
соціального середовища
|
Нова технологія прийняття
управлінських рішень
|
Таким чином, автоматизована
інформаційна технологія у бібліотекознавстві
складається з технічних пристроїв, найчастіше – комп'ютерів, комунікаційної
техніки, засобів організаційної техніки,
програмного забезпечення, організаційно-методичних
матеріалів, персоналу, об'єднаних у технологічний
ланцюжок, який забезпечує збирання, передавання,
накопичення, зберігання, опрацювання.
Якщо розглядати весь життєвий цикл інформаційної
системи, то під автоматизованими інформаційними
технологіями у бібліотекознавстві розуміють
сукупність методологій і технологій
проектування інформаційних систем, базових
програмних, апаратних і комунікаційних
платформ, які забезпечують весь життєвий
цикл інформаційних систем та їх окремих
компонентів від проектування до утилізації.