Історія середніх віків

У 1219 р. Франциску вдалося з третьої спроби дістатися до сарацинів – султана Єгипту Мелек-ель-Камеля. На підтвердження істинності Христової віри Франциск запропонував жерцям султана пройти разом з ним через вогонь, але ніхто не наважився на таке випробування. І хоча султан Єгипту не прийняла християнство, Франциск завоював його повагу і отримав від султана охоронну грамоту.

Дізнавшись в 1220 р. про конфлікти, які виникли в Ордені, Франциск повернувся на батьківщину. Стурбований спорами щодо дотримання Статуту, він відмовився від обов’язків генерального настоятеля, довіривши їх Петру Каттані (1220-1221).

Не має відомостей щодо перших правил Чину, які тільки усно затвердив папа Інокентій ІІІ. Конституція Чину знає тільки правила, які були затверджені папською булою. У 1221 р. Франциск написав статут з 24 глав, згодом перероблений і затверджений в листопаді 1223 Папою Гонорієм III. Ці правила – результат компромісу між ревнителями євангельської убогості і свободолюбивих братів, які під проводом брата Іллі, який був Головним настоятелем Чину після смерті Петра Катані, бажали усунути суворість перших правил. Через це св. Франциск був дуже пригнічений. Перебуваючи в Римі, Франциск проповідував перед Папою і кардиналами так благочестиво і з такою силою, що було ясно: він говорив не вченими словами людської мудрості, а по Божественному натхненню.

 

1.3. Останні  роки життя св. Франциска

Франциск глибоко переживав таємницю Різдва Христового і став «родоначальником яселок», влаштувавши у Греччо різдвяну містерію на Різдво 1223 року – виставу зі справжніми волом, ослом і немовлям на сіні. Це відбувалось на схилі крутої гори в печері, де також встановили вівтар. Франциск, будучи дияконом, виголосив під час Меси натхненну проповідь. Одному з присутніх було видіння: ніби в яслах лежить зовсім маленький хлопчик. А сіно, яке лежало в яслах люди зберегли, бо через нього Господь Бог, множачи милість свою, зціляв худобу і інших тварин. І насправді сталося одного разу, що в сусідніх областях безліч худоби було уражено різними хворобами, але, поївши цього сіна, повністю позбулася цих недуг. Більше того, навіть деякі жінки, якщо траплялися у них важкі і затяжні пологи, просили підкласти їм пучок цього сіна, і тоді народжували благополучно. Подібним чином багато хто – як чоловіки, так і жінки – знаходили бажане зцілення. Нині на місці ясел спорудили вівтар і побудували Церкву на честь св. Франциска.

Будучи дуже хворим, щоб брати участь у головній Капітулі 1224 р., він іде в монастир на горі Алверна. Тут, відбувши сорокаденний піст, неначе печать довершення свої місії, одержує від Бога рани Христових Страстей – на руках, ногах і ребрі. Тільки два роки носив стигми, які приховував від інших. До Франциска Ассизького поява стигматів не була відома. Відтоді церква визнала 406 відносно достовірних випадків цього явища.

Влітку 1225 р. святий поселився в келії, збудованій недалеко від монастиря св.. Дам҆яна, де вже майже сліпий, знищений хворобою, укладає свій прекрасний гімн Творцеві, який називає «Гімном Сонця». На домагання кардинала Гуголіна Франциск погодився на лікування хвороби очей. У березні 1226 р., передчуваючи близький кінець, Франциск диктує братові Венедиктові з Прато свій духовний заповіт. Це зворушливий заклик до чистого, строгого зберігання Правил Чину. Після короткого відпочинку в Кортоні, де він весь опух, за наказом брата Іллі було його перенесено, вже смертельно хворого до Асижу. Жалобний похід у дорозі зустрів відділ озброєних людей, яких вислали власті міста Асижу берегти тіло святого, щоб сусіднє місто Перужія не присвоїло його собі.

У монастирі святої Марії Ангельської він отримав останні Святі Тайни, дав братам своє останнє напуття вірно заховувати святу убогість, дав присутнім своє благословення, сказав братам співати свій «Гімн Сонця». Одними з останніх його слів були: «Свою справу я виконав – а у вашій справі наставить вас Христос». А також: «Прощайте, сини мої, живіть в страху Божому і завжди в ньому перебувайте. І хоча наближаються вже до вас травлення і спокуси, ви збережете своє блаженство і обраність, якщо в цих спокусах продовжите те, що почали. А я поспіх до Бога і Його милості всіх вас доручаю.»

Завершивши таким чином останнє повчання, попросив прочитати вголос те місце в Євангелії від Івана, яке починається словами: «Перед святом Пасхи...». А сам він, поки вистачало сил, тихо співав псалом: «Повним голосом до Господа взиваю, повним голосом Господа молю».

Помер він 3 жовтня 1226 р. Один з його братів і учнів бачив, як його блаженна душа в образі найгарнішою зірки, оповитою пресвітлою хмарою, над багатьма водами піднялася і кинулася прямою дорогою до неба, сяючи блиском найвищої чесноти, мудрості небесної.

16 липня 1228 р. Папа Григорій IX, який був особисто знайомий з Франциском, урочисто зарахував його до лику святих.

 

2. Особистість Франциска Асизького

Хоча перші житія про Франциска написані негайно після його смерті, коли було в живих ще багато очевидців його перших кроків до ідеалу, проте, автори цих житій мало дбали про точно встановленні біографічних даних свого героя. Сама убогість цих даних відкрила простір благочестивому і поетичному вимислу; дійсний образ Франциска закритий від нас легендарним, в творенні якої брала участь не тільки богословська література житій, але й народна фантазія. Передання лише яскравіше освітило корінні властивості його особистості.

Основною властивістю Франциска було живе, чуйне співчуття. Це почуття не призвело його до світової скорботи; під впливом його життєрадісної натури і поетичного чуття, він бачив живу душу у всьому, що охоплювало всю природу, одухотворену і неживу, яка скрізь представляла йому, за словами його гімну, братів і сестер. Як слід поводитися з братом чи сестрою? Їх не слід експлуатувати , їх треба любити і поважати. Розширення цієї концепції до включення всього сущого і стало проявом геніальності святого. Його турбота про тварин привела його до того, що він не вбивав їх, хоча й суворим вегетаріанцем не був. Він виступав на захист звірів у неволі, дбав про них або звільняв, випускав у воду спійману рибу, Святий врятував кілька диких голубів, яких несли на базар. Сокіл добровільно служив йому як будильник. Він поважав і неживу природу: намагався не наступати на воду і почитав скелі. Він змусив людей годувати вовка, взявши з нього клятву не красти овець. Просив імператора видати указ про святкове годування домашніх ослів і биків напередодні Різдва. Франциск в будь-якій життєвій формі бачив елемент святості. Споглядаючи квітка, він відчував містичний екстаз. Просив садівників залишати в садах місце для диких трав, створивши свого роду прообрази заказників для дикої природи.

Він вірив , що природа сама по собі має значення , тому що створена Богом і не залежить від цінності, надавало їй людиною. На думку святого, відносини людини з природою повинні носити характер взаємозалежності. Природа значима не завдяки своїй користі для людей, а й завдяки численним формам вираження доброзичливого присутності Бога. Франциск Ассизький підкреслював присутність Бога в різноманітності істот і бажання того, щоб люди раділи цій різноманітності і прославляли Бога за це.

Нововведенням Франциска стало його проповідування безпосередньо тваринам і рослинам. Він читав Біблію птахам, квітам і рибам. Франциск вважав, що ні істоти повинні служити людині, а людина істотам. Всі творіння, на його думку, гарні, в них він бачив Бога.

Кажуть, що в момент його смерті зграя жайворонків злетіла, щоб супроводжувати святого на небо .

Образ жебрака і страждаючого Христа, що закликає всіх слідувати за ним, став для Франциска джерелом одкровення, дав зміст його особистого життя і напрямок його діяльності; принісши покаяння, тобто відірвавшись від світу; він визнав своїм завданням закликати і інших до такого ж покаяння, щоб слідувати за жебраком, мандрівним Христом.

Проповідь такого ідеалу могла призвести Франциска до зіткнення з духовенством і курією; але глибоке смиренність, що виявлялося в наївно-зворушливих формах і, проте, посилена робота над собою, утримувала Франциска в середовищі церкви. Нездатний когось засуджувати, Франциск не міг зробитися реформатором; його заклик до євангельського досконалості не став, як у вальденсів, приводом до розриву з папством, а, навпаки, привів до посилення релігійного ентузіазму в межах католицької церкви.

Святий Тома Селяно, якого сам Франциск прийняв до Чину, залишив його докладний опис. Святий Франциск був низького зросту, голову мав круглу, малу, лице продовгасте, що справляло сильне враження. Очі темні, ясні та щирі, волосся чорне, брови рівні, ніс удатно збудований, тонкий і рівний… Одяг носив з грубого сукна, був дуже милий, веселий, відважний, але не влізливий. Голос його був сильний, солодкий, чистий та звучний. Був франциск знаменитим бесідником. Та цей лагідний Франциск, каже його життєписець, вмів бути часами строгий і вибухав гнівом. Франциск був одним із найвеселіших святих. Він не любив бачити сумні, насуплені обличчя і постійно ганьбив зажурених сумовитих братів. Бажав, щоб усі його брати, як «Божі весельчаки», перебігали світ та оспівували правди святого Євангелія. «Я бачив, – каже св. Тома Селяно, – своїми власними очима, як Франциск узяв два шматки дерева і неначе на скрипці грав, співаючи побожні пісні по-французький.»

Ідеалом св.. Франциска була убогість, а не жебрацтво. Він постійно твердо нагадував братам, що мають жити чесною працею і тільки винятково, у разі конечної потреби , можуть просити милостиню. У своїм заповіті він пише: «Я сам працював своїми руками і завжди бажав праці. Я рішуче хочу і бажаю, щоб усі брати займались якимось ремеслом. Якщо хто не знає ремесла, нехай вчиться, не для зарібку, але для прикладу та щоб убезпечитись від лінивства.»

За переказами, Франциск здійснив багато чудес, він зціляв сліпих, воскрешав мертвих, лікував паралітиків, ревматиків, прокажених, хворих водянкою.

Серед збережених текстів Франциска молитви, канонічні правила, умовляння братії і невелика епістолярія. Унікальне місце у спадщині займає складена ним на смертному одрі (1224 або 1225) «Пісня про Сонце» (у жанрі Лауди), славослів’я Господу і всім його творінь, перш за все, Братові Сонцю (frate sole) і Сестрі Місяці (sora luna), а також Брату Вітру (frate vento), Сестрі Воді (sor 'aqua), Брату Вогню (frate focu), Матері Землі (matre terra), а під кінець навіть Сестрі Смерті (sora morte). Написана ритмічною прозою на умбрийскому діалекті «Пісня про Сонце» Франциска нині вважається першим у світі пам’ятником специфічно італійської літератури.

 

3. Вшанування Святого  Франциска

Франциск Асизький є засновником і покровителем монарших Чинів Францисканців, Кларисок. Справа, яку розпочав Франциск продовжувалась його послідовниками. З 1226 року францисканиці отримали право викладати в університетах. У 1525 році як відгалуження ордену виник чин капуцинів. Нині орден разом зі своїми відгалуженнями налічує близько 40 тис. чол. На українських землях Францисканці з’явилися у другій чверті 14 століття, насамперед на Галичині. У своїй діяльності серед некатолицького населення францисканці відзначалися віротерпимістю.

У день пам’яті святого Франциска Ассізького 4 жовтня в Європі святкується Всесвітній день тварин, адже він вважається католиками заступником тварин. Товариства захисту тварин багатьох країн світу заявили про свою готовність щорічно відзначати цю дату і організовувати різноманітні масові заходи.

Одним з перших не тільки в християнстві, а й західної культурної традиції став підкреслювати духовну рівноправність з природою, проповідував любов і співчуття до всього живого, намагався замінити ідею про безмежність панування людини на ідею рівності всіх живих створінь, включаючи людину. У 1979 році Папа Іван Павло II офіційно назвав святого Франциска Ассизького патроном екологів.

Американський історик Лінн Уайт -молодша справедливо назвала святого Франциска Ассизького «найбільшим радикалом у християнській історії після Христа». Дійсно, незрозуміло, як за свою «єресь» він не скінчив багаттям – адже жив і проповідував свої еколого-етичні ідеї в середні віки.

На честь святого названа велика ріка Сан-Франсіску на північному заході республіки Бразилія. На його честь названо велике місто Сан-Франциско (США).

Французький композитор Олів’є Мессіан написав оперу «Святий Франциск Ассизький» (Saint Franois d'Assise), світова прем’єра якої відбулася 28 листопада 1983 року. Меса в честь Святого Франциска Ассизького (1981-1994) композитора Віктора Копитько, світова прем’єра 30 вересня 1994 року в Нью-Йорку в Храмі Доброго Пастиря (The Church of the Good Shepherd) у виконанні Російського камерного хору Нью-Йорка під керівництвом М. Качанова.

Про життя святого було знято кілька кінофільмів. У 1950 році Роберто Росселліні зняв фільм «Франциск, менестрель Божий»; у 1961 році Майкл Кертіс зняв картину «Франциск Ассизький»; у 1972 році Франко Дзеффіреллі фільм «Брат Сонце, сестра Луна»; у 1989 році Ліліана Кавані зняла картину «Франциск», з Міккі Рурком у ролі святого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Вважається, що св. Франциск не винайшов нічого, що можна було б назвати відкриттям для християнства; тим не менше, роль Ассизького Бідняка в історії важко переоцінити. Відомий і як засновник трьох орденів: ордену францисканців (точніше кажучи, Ордену Братів Менших), який на сьогодні має чимало гілок та відгалужень, чоловічих і жіночих, ордену Сестер Кларисок та Францисканського Ордену Мирян; як співець «Пані Бідності», реформатор Церкви, поруч зі св. Домініком. Його називають натхненником раннього Відродження, і насамперед Джотто, першим борцем за захист довкілля, «першим хіппі», ним захоплюється велетенське число віруючих різних Церков. Його «Гімн Сонцю» став першим віршем на італійській мові, який дав поштовх розвитку поезії на національних мовах і надихнув великого Данте. Знаний як один із найвідоміших в історії стигматиків. І хоч орден заснував, а священиком так і не став.

Франциск не збирався бути реформатором, так само як не збирався ставати родоначальником італійської літератури. Просто це в нього так вийшло «поміж іншим». Він слідував за Христом, якого пізнав так, як пізнав: у крайній вбогості та служінні всім. А те, що своїм щирим наслідуванням Христа він потягнув половину Європи за собою, то вже інша справа.

Можливо, головне, що зробило особистість Божого Бідняка настільки привабливою, – це та дивовижна атмосфера любові, добра і простоти, яку він зумів створити поряд з собою за життя, яку чудово передали його сучасники і яку відчуває, напевно, кожен, хто зустрічає на своєму шляху цього святого.

 

 

 

 

 

 

 

Використана література