Кримінально правова характеристика насильницьких злочинів проти власності

Заволодіння майном громадян шляхом зловживання довірою має кваліфікуватися не як грабіж, а як шахрайство.

Стаття 191 КК передбачає відповідальність за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату та заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Їх загальною ознакою є повноваження винного щодо майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо нього.

Привласнення характеризується незаконним утриманням (заволодінням) винним на свою користь чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його віданні. Розтрата чужого майна, яке було ввірене винному або перебувало в його віданні, характеризується його протиправним витрачанням (продажем, даруванням, споживанням тощо). Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає у незаконному оберненні чужого майна на свою користь або користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Кваліфікуючі ознаки злочинів проти власності

До ознак, залежно від наявності  яких виділяються кваліфіковані  та особливо кваліфіковані види корисливих злочинів проти власності, закон  відносить вчинення таких діянь: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) організованою групою; 4) у великих розмірах; 5) особливо великих розмірах; 6) із заподіянням значної шкоди потерпілому. До обставин, що обтяжують крадіжку, грабіж і розбій, віднесено також вчинення цих злочинів із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Згідно з приміткою 1 до ст. 185 КК крадіжка, грабіж, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата майна або  заволодіння ним шляхом зловживання  службовим становищем визнаються вчиненими  повторно, якщо вони вчинені особою, яка раніше вчинила будь-який із цих злочинів, розбій (ст. 187) чи викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 262 КК).

Повторність крадіжки згідно з приміткою 1 до ст. 185 КК має місце як тоді, коли крадіжка повторно вчинена після  крадіжки, так і тоді, коли вона вчинена  після вчинення злочинів, передбачених статтями 186, 189 - 191 КК або статтями 187, 262 КК. Повторність виключається, якщо: на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин; судимість за раніше вчинений злочин знята з винного в порядку амністії чи помилування, погашена чи знята згідно зі статтями 88 - 91 КК; винна особа, хоча раніше і вчинювала діяння, що містять ознаки злочинів, передбачених у примітці 1 до ст. 185 КК, була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Певну особливість мають ознаки вчинення розбою особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187 КК) та викрадення електричної  або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ч. 2 ст. 1881 КК). Виходячи з ч. 2 ст. 187 КК повторність розбою має місце лише в тих випадках, коли йому передували тільки розбій або бандитизм. Відповідно до ст. 1881 КК викрадення електричної або теплової енергії слід кваліфікувати за ознакою повторного вчинення лише тоді, коли йому передувало вчинення такого самого злочину. Для визначення будь-якого із зазначених злочинів повторним не має значення, чи був перший злочин закінченим, вчинювався він особою як виконавцем чи як іншим співучасником, був винний засуджений за його вчинення чи притягується до кримінальної відповідальності одночасно за попередній і новий злочини. Повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності або судимість була знята чи погашена.

Повторне викрадення майна або  протиправне заволодіння ним  у інший спосіб слід розрізняти від  продовжуваного викрадення, вимагання, заволодіння шляхом шахрайства тощо. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 32 КК повторність  відсутня, коли особа вчиняє два  або більше тотожних викрадень майна, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили  декілька осіб (дві або більше), які  заздалегідь, тобто до початку  злочину, домовилися про спільне його вчинення. При цьому необхідно, щоб змова відбулася до початку вчинення злочину, але не на стадії замаху і не під час його вчинення.

Оскільки конструкція різних форм посягань на власність така, що вчинення їх групою осіб може кваліфікуватись як за ознакою вчинення їх групою осіб за попередньою змовою, так і за ознакою вчинення організованою групою, то розрізнення групи осіб за попередньою змовою від організованої групи має значення для правильної кваліфікації такої категорії злочинів за цими ознаками. Поняття "вчинення злочину організованою групою" визначено в ч. 3 ст. 28 КК, згідно з якою така форма співучасті має місце, коли в підготовці до злочину або його вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувались у стійке об'єднання для вчинення злочинної діяльності, об'єднані єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи. Попередня зорганізованість трьох або більше осіб для вчинення злочину може мати форму взаємопогодженного розподілу ролей між співучасниками організованої групи. При цьому її учасники можуть виконувати різні, обумовлені змовою про спільне розкрадання функції у здійсненні загального злочинного наміру. У такому випадку кожний з них визнається виконавцем злочину незалежно від тієї ролі, яку він виконував. Для кваліфікації за ознакою вчинення організованою групою не має значення, чи створювалася група тільки для вчинення лише цього виду (наприклад, для розбійного нападу) або ще й інших злочинів.

Розмір майна, яке було вилучено чи яким заволодів винний у результаті вчинення злочину, визначається його вартістю, яка виражається у грошовій оцінці конкретної речі. Вартість викраденого  майна визначається за роздрібними цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. При цьому суди керуються нормами законодавства про ціни та ціноутворення і спеціальними нормативно-правовими актами, якими передбачено порядок визначення розміру шкоди, зокрема Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 116. У разі відсутності ціни на майно його вартість визначалася шляхом проведення відповідної експертизи.

Згідно з чинним законодавством, якщо для кваліфікації злочинів або  правопорушень містяться посилання  на неоподатковуваний мінімум, то для таких цілей сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги. Розмір такої пільги визначається Законом від 22 травня 2003 р. N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб". На перехідний період податкова соціальна пільга визначається для кожного року окремо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Крадіжка (таємне викрадення майна) - це таке викрадення, здійснюючи яке, винна  особа вважає, що робить це непомітно  для потерпілого чи інших осіб.

Грабіж - це відкрите викрадення майна у присутності потерпілого або інших осіб, якщо винна особа усвідомлює цю обставину.

При відмежуванні крадіжки від грабежу  належить виходити із направленості  умислу винної особи і даних про  те, чи усвідомлювали потерпілий або  інші особи характер вчинюваних винним дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється у відсутності потерпілого чи інших осіб, але й тоді, коли воно відбувається у їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють (в силу сп'яніння, малолітства тощо) факту протиправного вилучення майна.

 Крадіжку і грабіж належить  вважати закінченими з моменту,  коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо).

Дії, розпочаті як крадіжка, але  виявлені потерпілим чи іншими особами  і, не дивлячись на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - в залежності від характеру насильства чи погроз як грабіж чи розбій.

 При відмежуванні вимагання  від грабежу чи розбою належить виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до близьких йому осіб у майбутньому, належить кваліфікувати як вимагання.

Шахрайство - це заволодіння приватним  майном громадян або набуття права  на нього шляхом обману потерпілого  чи зловживання його довір'ям. Слід мати на увазі, що обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довір'ям (недобросовісне використання довір'я з боку потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання належить кваліфікувати  як здійснені за попередньою змовою групою осіб тоді, коли за домовленістю, яка виникла до початку вчинення відповідного злочину, в ньому брали участь як співвиконавці дві й більше особи.

Вирішуючи питання про кваліфікацію дій винної особи за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди, судам  належить виходити із вартості викраденого  на час вчинення злочину, його кількості і значущості для потерпілого, а також з матеріального становища останнього, наявності у нього утриманців тощо. Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденої речі, престижність володіння нею тощо), при цьому враховуватися не повинні.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341–14. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25 – 26. – Ст.1312.
2. Постанова Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" № 12 від 25.12.1992р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України, 2002,  № 8.
3. Лист Верховний Суд "Узагальнення практики розгляду судами справ про злочини проти власності" від 01.11.2008 // Вісник Верховного Суду України, 2009, № 2.
4. Ємельянов В.П. Кваліфікація злочинів проти власності: Навч.посібник.- Х.,1996. 112 с.
5. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. - К., 1996. - 144 с.
6. Кундеус В.Г. Кримінально-правова характеристика викрадення: Автореф. дис. … канд.. юрид. наук / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 19 с.
7. Ільїна О.В. Кримінально-правова характеристика кваліфікуючих ознак корисливих злочинів проти власності : дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2007. — 201арк. — Бібліогр.: арк. 184-201.
8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2001.
9. Філей Ю.В. Кримінально-правові санкції та їх застосування за злочини проти власності : дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2006.