Правові наслідки рецидиву злочинів та кримінальна відповідальність за такі злочини

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ ЯК ВИД МНОЖИННОСТІ ЗЛОЧИНІВ: ТЕОРЕТИЧНА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКИ.......................4

1. . Поняття кримінологічної характеристики рецидивної злочинності..........4
2. . Теоретична характеристика поняття «рецидив злочинів»: поняття, ознаки та види.................................................................................................................8

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ТА МОЖЛИВА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РЕЦИДИВНІ ЗЛОЧИНИ. ПОПЕРЕДЖЕННЯ РЕЦИДИВНИХ ЗЛОЧИНІВ.................................................................................14

2.1. Правові наслідки рецидиву злочинів та кримінальна відповідальність за такі злочини............................................................................................................14

2.2. Попередження рецидивних злочинів............................................................16

ВИСНОВКИ ..........................................................................................................20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................21

ДОДАТКИ..............................................................................................................22

Додаток А...............................................................................................................22

 

ВСТУП

Одним з пріоритетних напрямів державної політики традиційно є проблема боротьби зі злочинністю. Для України, як молодої суверенної держави, вказане питання набуває надзвичайної гостроти. Адже створення ефективної системи протидії злочинності без перебільшення можна вважати важливим кроком у просуванні держави на шляху реформ. Серед питань, безпосередньо пов'язаних зі зміцненням правопорядку і подоланням негативних тенденцій сучасної злочинності, особливе місце посідає проблема запобігання рецидиву серед осіб, засуджених до кримінальних покарань.  Злочинний досвід у сукупності з впертим небажанням вести законослухняний спосіб життя, навіть за умови впливу кримінального покарання – ось ті риси, що виділяють рецидивістів серед інших категорій порушників кримінального закону.

Стан наукової розробки: теоретичну базу дослідження складають наукові праці таких вчених, як: Ю.І. Битко, М.Г. Вербенський , О.М. Гумін, В. Голіна, П.С. Дагель, С.Ф. Денисов, А.Ф. Зелінський, І.І. Карпець, М.Й. Коржанський, І.О. Кисельов, О.М. Литвак, П.В. Мельник, М.А. Стручков, В.М. Трубников, М.Д. Шаргородський та інших фахівців з психології, кримінології, кримінального та кримінально-виконавчого права.

Мета: охарактеризувати поняття та сутність рецидиву злочинів та дати характеристику кримінальної відповідальності за дані злочини.

Вирішення поставленої мети передбачає розкриття наступних завдань:

• дати визначення теоретичної та кримінологічної характеристики такому виду множинності злочинів як рецидив злочину;
• охарактеризувати правові наслідки та можливу кримінальну відповідальність за рецидивні злочини;
• визначити можливі варіанти попередження рецидивних злочинів.

Об'єктом дослідження контрольної роботи є рецидив злочину як вид множинності злочинів та кримінальна відповідальність за даний вид злочину.

Предметом дослідження даної контрольної роботи є правова характеристика рецидиву злочину.

Структура контрольної роботи: Робота складається зі вступу, двох розділів, двох підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. При написанні контрольної роботи було використано 11 джерел.

 

РОЗДІЛ 1. РЕЦИДИВ ЯК ВИД МНОЖИННОСТІ ЗЛОЧИНІВ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ І КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

 

1.1.Поняття кримінологічної характеристики рецидивної злочинності

 

Кримінологічне поняття «рецидивна злочинність» тісно пов'язане з кримінально-правовим поняттям «рецидив злочину». Термін «рецидив» походить від латинського слова «recidivus» і означає те, що повертається, повторюється, тобто повторний прояв чогось (Додаток А). У статті 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин [1]. Такий рецидив дістав назву легального. Залежно від характеру вчинених особою злочинів, кількості судимостей у злочинця, ступеня суспільної небезпечності злочинів, що входять до рецидиву, легальний рецидив класифікується за такими видами: загальний і спеціальний рецидив, простий і складний (багаторазовий), пенітенціарний.

На противагу легальному рецидиву в кримінологічній літературі конструюється інше поняття рецидиву, коли особа повторно вчиняє злочин незалежно від кримінальних та кримінально-процесуальних наслідків першого злочину. Отже, кримінологічний рецидив злочинів – це повторне вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила злочин, незалежно від наявності у неї судимості. Кримінологічне поняття рецидиву дозволяє виділити [11]:

• повторні злочини, вчинені особами, до яких за різних обставин заходи кримінально-правового впливу взагалі не вживалися;
• вчинені особами, які мають непогашену або не зняту судимість;
• особи, судимість яких погашена чи знята;
• особи щодо яких застосовані за попередні злочини інші, некримінальні покарання або заходи правового впливу.

Отже, рецидивна злочинність з точки зору кримінології - це сукупність повторних злочинів [3, c.149]. Розгляд рецидивної злочинності як єдиного цілого передбачає необхідність виявлення її загальних кількісно-якісних показників.

Аналіз структури рецидивної злочинності та її змін свідчить про негативні тенденції зростання тяжких, особливо тяжких насильницьких, корисливо-насильницьких злочинів, крадіжок, у тому числі із квартир, хуліганства. Узагалі в Україні кожний четвертий злочин вчиняється особами з кримінальним минулим і майже кожен другий злочин є тяжким. У структурі рецидивної злочинності «лідирують» корисливо-насильницька і корислива злочинність, і це пояснюється тим, що більшість рецидивістів орієнтуються на ті злочини, вчинення яких приносить швидку наживу. Найбільш незахищеними і кримінально доступними стали квартири громадян, крадіжки з яких та розбійні напади на які стали загальним лихом в Україні [3, с.150]. Разом з тим у середньому кожний десятий злочин припадає на крадіжки майна із магазинів, фірм, баз, складів, інших приміщень. Як свідчить практика, зграї рецидивістів, які часто формуються ще у місцях позбавлення волі, тривалий час безкарно обкрадають сільські магазини, корівники, птахо­ферми тощо.

За кримінологічними дослідженнями, набагато почастішали випадки рецидивних злочинів, які вчиняються групою злочинців. На факт підвищення професіоналізму і організованості рецидивних угруповань вказують і кримінологи країн СНД (Росії, Білорусі). Деяке зниження групового рецидивізму в Україні може свідчити не про дійсне його зменшення, а про підвищення рівня організованості і захищеності злочинних груп від їх виявлення і покарання [5, с.283].

Переважна більшість рецидивістів – чоловіки. Кількість жінок серед рецидивістів невелика. Серед тих, хто раніше вчинив злочин по лінії карного розшуку, певна частина рецидивістів має три і більше судимостей; значна частина рецидивістів перебувала під адміністративним наглядом. Але не всі, навіть беручи неоднократних, рецидивісти стають «авторитетами», лідерами злочинних груп, «блатними» і засвоюють, як зазначається в літературі, риси професійних злочинців.

З числа чоловіків і жінок шлюбного віку помітно більше несімейних. Сім'ї у засуджених до позбавлення волі, особливо жінок, часто розпадаються (приблизно кожна третя), а фактичні шлюбні відносини підтримуються десь у половини засуджених.

Дослідження особи рецидивістів минулих років і сучасності свідчать про те, що загальними їх рисами є соціальна дезорганізація, соціопатія, відчуження від людських цінностей, перекручені уявлення про нормальні людські стосунки, моральна занедбаність, алкоголізація, наркотизація, імпульсивність, конфліктність [3, с.153]. Це в основному рецидивісти старшого покоління, неоднократні «відсидки» яких довершують портрет патологічної, аморальної, хронічно хворої соматично і психічно, асоціальної людини. З досягненням 45 – 50-річного віку «кар'єра» рецидивістів, як правило, завершується, їх злочинність набуває примітивного, часто ситуативного характеру, поєднується із здобуванням коштів на спиртні напої, наркотики. Багато рецидивістів не мають постійного місця проживання, засобів до існування, позитивних соціальних зв'язків, сім'ї (особливо драматичною є доля жінок-рецидивісток).

З точки зору соціальної оцінки одержані при дослідженні рецидивістів дані дозволяють зробити висновок про те, що цих людей характеризує чітко виражена антисуспільна установка особи. Соціальний зміст цієї установки становить наявність у свідомості і поведінці рецидивістів таких усвідомлених антисуспільних поглядів і звичок, як корисливі і паразитичні прагнення, зневажливе ставлення до людей і суспільного ладу, небажання виправлення і адаптації.

Типові загальні і специфічні кримінологічні риси особи злочинців-рецидивістів дозволяють групувати цих осіб. За типом стійкості і спрямованості антисуспільної установки у кримінологічній теорії розрізняють три основних типи рецидивістів [5, с. 321]:

1. рецидивісти антисуспільного типу – цю групу становлять найбільш небезпечні, кримінально активні, злісні злочинці. До них належать особливо небезпечні рецидивісти, неоднократні рецидивісти, рецидивісти-гастролери, лідери кримінального середовища, «злодії у законі», злочинні «авторитети», «блатні»;
2. рецидивісти ситуативного типу – для даної групи характерним є рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий злочин. Зазначеному типу рецидивістів притаманні нестійкість ставлення до соціа-льних цінностей, відсутність більш-менш сталих моральних принципів, примітивність поглядів, імпульсивність реакцій тощо. До цієї групи належать рецидивісти, які вчиняють різнорідні злочини, рецидивісти-неповнолітні та ін.;
3. рецидивісти асоціального (деградованого) типу -  характерним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічаються втрата основних життєвих позицій, суспільно корисних зв'язків, глибока соціальна дезадаптація, що є наслідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворювань. Через похилий вік і тривале перебування у місцях позбавлення волі, примітивізм потреб та інтересів, фізичну неспроможність вчиняти складні за задумом злочини такі особи вчиняють дезадаптивні злочини - дрібні крадіжки, хуліганство тощо.

Таким чином, стан рецидивної злочинності в Україні в період соціально-економічного і політичного реформування можна оцінити як несприятливий. Він погіршується внаслідок дуже повільного зниження первинної злочинності.

 

  
1.2. Теоретична характеристика поняття «рецидив злочинів»: поняття, ознаки та види

 

Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК) [1]. Оскільки рецидив — це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки [5, с.313]:

• злочини вчиняються особою кількома окремими діяннями;
• зазначені діяння вчиняються в різний час.

Ці ознаки характерні як для повторності злочинів у власному розумінні слова, і для рецидиву злочинів. Тому для «відокремлення» рецидиву злочинів від їх повторності необхідною є ще одна ознака – принаймні за один із злочинів на момент вчинення наступного особа мала судимість [ 2, с.265].

Із урахуванням цих ознак рецидив злочинів можна визначити як таку форму їх множинності, яка полягає у вчиненні особою, судимою за один чи кілька злочинів, одного чи кількох нових злочинів. Протягом строку покарання, а в ряді випадків і протягом певного проміжку часу після відбуття покарання, існує судимість як певний правовий стан. Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимості, тобто протягом строку покарання або протягом певного строку після його відбуття і створює рецидив злочинів. Вчинення нового злочину протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК закріплене саме поняття легального рецидиву, тобто такого рецидиву, що відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше вчинений умисний злочин. Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів виключається [1].

Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує:

1. вказівкою на попередню судимість (наприклад, ч. З ст. 296) [1];
2. вказівкою на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185) [1].

Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів. [ 3, с.148]. Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кримінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов'язану із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття фактичного рецидиву зайве, тому що воно ототожнює рецидив з повторністю, тоді як рецидив більш небезпечний вид множинності, ніж фактична повторність. Саме легальний рецидив вирізняється з усіх видів множинності своєю більшою суспільною небезпечністю.

У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності [5, с.346].