Правові наслідки рецидиву злочинів та кримінальна відповідальність за такі злочини

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види:

1) загальний рецидив;

2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив — це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об’єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання [1].

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні (однорідні) злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів [9]. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види:

• простий: є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.
• складний (багаторазовий) рецидив – це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив можуть додатково утворювати загальний або спеціальний рецидив або комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку – сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють:

• пенітенціарний рецидив: має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві – не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч. З ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі [1]. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути достроково звільнені на підставі п. 2 ч. З ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. З ч. З ст. 81 особи, які звільнені умовно-достроково і вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. З ч. З ст. 107) [1];
• рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів – це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад: особа, яка раніше засуджена за розбій, і знову засуджена за новий розбій, відповідно до ч. 2 ст. 187 [1]. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі [ 4, с.67].

Кримінально-правове значення рецидиву злочинів проявляється у наступному:

1) у випадках спеціального  рецидиву він впливає на кваліфікацію скоєного і у зв'язку з цим тягне за собою кримінальну відповідальність за частиною статті Особливої частини КК, яка передбачає більш сувору санкцію;

2) у випадках, коли рецидив  не впливає на кваліфікацію скоєного, він може бути врахований судом при призначенні покарання як обставина, що його обтяжує (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК) [1].

Рецидив злочинів має спільні (однорідні) риси з декількома суміжними кримінально – правовими поняттями, однак найбільш актуальним є питання відмежування (відокремлення) його від повторності злочину. Необхідність такого відмежування зумовлена тим, що більшість випадків рецидиву злочинів одночасно має і всі ознаки повторності [8].

Однак не кожен рецидив злочинів є повторністю злочинів, і в той же час не кожна повторність злочинів є рецидивом. Зокрема, повторність і рецидив злочинів збігаються тільки там, де особа, будучи засудженою за певний умисний злочин, протягом строку судимості вчиняє новий такий самий або однорідний злочин.

Отже, збігаються тільки повторність умисних злочинів, пов'язана із засудженням, та спеціальний рецидив. Проте окремі види рецидиву не є повторністю. Наприклад, вчинення умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) особою, яка має судимість за зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК), є рецидивом, однак не є повторністю [1]. У той же час окремі види повторності не є рецидивом. Наприклад, вчинення двох крадіжок особою, яку за жодну з них ще не було засуджено, є повторністю, проте не є рецидивом. Точно так само вчинення нового необережного злочину, тотожного з тим, за який особа має судимість, є повторністю, але не є рецидивом. Таким чином, повторність та рецидив злочинів є поняттями, зміст яких частково перехрещується.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ТА МОЖЛИВА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РЕЦИДИВНІ ЗЛОЧИНИ. ПОПЕРЕДЖЕННЯ РЕЦИДИВНИХ ЗЛОЧИНІВ

2.1. Правові наслідки рецидиву злочинів та кримінальна відповідальність за такі злочини

Повторність, сукупність та рецидив злочинів особливо враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.

Ст. 35 KK встановлює випадки, коли повторність, сукупність та рецидив злочинів мають послідуюче кримінально-правове значення [1]. Ці види множинності злочинів враховуються при:

1. Кваліфікації злочинів:

Кваліфікація злочину – це кримінально-правова оцінка вчиненого діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою Особливої частини КК України, та правове закріплення цього у встановленій законом формі .

У процесі кваліфікації злочинів:

1. здійснюється кримінально-правова оцінка фактичних обставин справи;
2. проводиться об'єктивна і повна оцінка фактичних обставин скоєного злочину;
3. зіставляються обставини скоєного злочину з кримінально-правовою нормою;
4. кваліфікація злочинів є правовою підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосування заходів процесуального впливу, пред'явлення обвинувачення, віддання до суду, призначення покарання та його виконання [6, с.198].

Кваліфікація злочинів – це процес співвідношення ознак конкретного вчиненого діяння з моделлю злочину, якою є диспозиція норми, що визначає ознаки складу конкретного злочину. Це здійснюється з метою правильного застосування кримінального закону для вирішення завдань боротьби зі злочинністю.

Кваліфікація злочинів є правовою підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосування заходів кримінально-процесуального впливу, пред'явлення обвинувачення, віддання до суду, призначення покарання та його виконання.

Теорією та практикою вироблені правила кваліфікації злочинів, основні з яких сформульовані С.А. Тарухіним і полягають у тому, що [6, с.205]:

1. всі фактичні ознаки скоєного повинні відповідати юридичним ознакам складу злочину;
2. ознаки конкретного злочину повинні бути відмежовані, відокремлені від суміжних складів злочину;
3. до скоєного злочину завжди повинна бути застосована та кримінально-правова норма, яка найбільш повно містить його ознаки;
4. при конкуренції загальної та спеціальної норм застосовується спеціальна норма;
5. кваліфікований склад злочину має перевагу перед основним складом;
6. більш тяжка кваліфікуюча ознака має перевагу перед менш тяжкою і поглинає її;
7. кожна наступна стадія завершення злочину поглинає попередню;
8. умисел завжди поглинає необережність. Будь-яка вища форма вини поглинає нижчу;
9. якщо один злочин є способом вчинення другого, складовою частиною його об'єктивної сторони, то перший з них поглинає другий;

Наявність повторності, сукупності та рецидиву злочинів виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 – 48 [1]. Наявність рецидиву у поєднанні із засудженням до позбавлення волі має своїм наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно – дострокового звільнення, до двох третин строку покарання, призначеного судом та відповідного збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, до половини строку покарання, призначеного судом [11].

Наявність рецидиву, пов'язаного із вчиненням діяння після умовно – дострокового звільнення і протягом невідбутої частини покарання нового умисного злочину, має наслідком збільшення покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно – дострокового звільнення, до трьох четвертих строку покарання, призначеного судом (п. З ч. З ст. 81), та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, до двох третин строку покарання, призначеного судом [11].

Збільшення мінімальних строків, що їх винний повинен відбути для отримання можливості умовно – дострокового звільнення, у деяких випадках рецидиву передбачається також і щодо осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років.

За певних умов вчинення нового злочину, який разом з раніше вчиненим злочином становить повторність чи сукупність, призводить до переривання строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 49) або ж строку давності виконання обвинувального вироку (ч. 4 ст. 80), внаслідок віддаляється можливе звільнення особи від кримінальної відповідальності або відбування покарання за раніше вчинений злочин [1].

2.2. Попередження рецидивних злочинів

Рецидивна злочинність – складне явище, що притаманне людському суспільству, має свої закономірності і не може бути викорінене в найближчі часи [3, с.153]. Максимум можливого у боротьбі з нею – зменшення її до розмірів, утримання на контрольованому рівні, здійснення ефективного контролю з боку суспільства за її станом та заходами боротьби з нею. Основне завдання протидії рецидивній злочинності зводиться до необхідності довгострокової, послідовної, комплексної, контрольованої боротьби з нею. Для ефективної боротьби зі злочинністю взагалі і рецидивом зокрема потрібні не тільки каральні, а й запобіжні заходи, спеціальне реформування, у тому числі і реформи у пенітенціарній сфері [8]. Ці заходи мають бути спрямовані на вдосконалення суспільних відносин з метою створення всіх необхідних політичних, економічних і соціальних умов для задоволення духовних і матеріальних інтересів людини та кожної сім'ї.

Спеціально-кримінологічне запобігання рецидивній злочинності – це безпосередня протидія причинам і умовам, що її породжують або їй сприяють, формують сталу антисуспільну установку, послаблюють контроль над їх свідомою поведінкою, провокують повторні злочинні прояви, а також запобігання і припинення на будь-якій стадії розпочатого злочину і ресоціалізація та адаптація осіб, що відбули покарання. Воно складається з таких трьох головних напрямів протидії рецидиву: кримінологічної профілактики, відвернення і припинення [3, с.151].

Кримінологічна профілактика – це головним чином випереджальний напрям запобігання рецидивній злочинності. При його здійсненні боротьба з нею виноситься на ранні стадії соціалізації особи. Правопорушення і злочинність неповнолітніх є важливим джерелом рецидивної злочинності. Її запобігання необхідно починати із запобігання первинній злочинності неповнолітніх [10]. Треба рішуче усувати недоліки у професійній діяльності фахівців, які відповідають за процеси навчання та виховання дітей, підлітків, молоді; вживати заходів щодо зменшення негативних умов мікросередовища, які є складною справою сьогодення; нейтралізувати сімейне неблагополуччя, де формуються криміногенні риси майбутнього рецидивіста; заборонити деморалізуючу пропаганду в засобах масової інформації цинічної позиції щодо шляхів досягнення особою матеріальних благ, сексуальної свободи, задоволення розбещених потреб за будь-яку ціну і в будь-який спосіб тощо.  Істотним резервом запобігання рецидивізму злочинів є подальше вдосконалення правоохоронної діяльності, зокрема своєчасне виявлення і розкриття злочинів, неухильне забезпечення принципів невідво­ротності і більш суворого покарання злочинців за новий злочин. На жаль, ці принципи не завжди виконуються послідовно на практиці. Багато злочинців через різні обставини звільняються від покарання або засуджуються на незначні строки позбавлення волі, що викликає обурення такою несправедливістю не тільки суспільства, а й навіть інших засуджених.

Важливу роль у запобіганні новим злочинам відіграє пенітенціарна і постпенітенціарна робота виправних установ і органів внутрішніх справ. Як зазначалося, саме позбавлення волі і місця відбування покарання значною мірою сприяють десоціалізації засудженого [9].

Істотне значення для запобігання рецидивній злочинності має адміністративний нагляд за певною категорією осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 грудня 1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» такий нагляд строком від одного до двох років установлюється з метою попередження злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них [7].