Система та принципи кримінального права

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження кримінального права

1.1 Поняття кримінального права

1.2 Загальна характеристика нового  Кримінального кодексу України

1.3 Завдання кримінального права

1.4 Наука кримінального права

Розділ 2. Система та принципи кримінального права

2.1 Кримінальне право в системі права України

2.2 Поняття «система кримінального права»

2.3 Принципи кримінального права

Висновки

Список використаних джерел та літератури

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Як свідчить багатовікова історія людства, злочинність є постійним супутником його існування та розвитку, більше того, в останні століття у переважній більшості країн спостерігається зростання рівня найбільш небезпечних злочинів.

Певне збільшення кількості таких злочинів, перш за все організованих, насильницьких та корисливих, спостерігається і в Україні. Значною мірою це зумовлено складним перехідним етапом розвитку держави та багатьма іншими, як суб’єктивними, так і об’єктивним чинниками.

У цих умовах проблема боротьби зі злочинністю вийшла на загальнодержавний та міжнародний рівні і має виключно важливе значення. Свідченням цього є і Декларації ООН «Про злочинність та суспільну безпеку», затверджена резолюцією 51/60 Генеральної Асамблеї ООН віл 12 грудня 1996р., у якій зазначається, що держави-члени цієї організації повинні прагнути захищати безпеку держави, шляхом здійснення ефективних національних заходів щодо боротьби з небезпечною транснаціональною злочинністю, утому числі з організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків і зброї, контрабандою таких предметів, організованою торгівлею людьми, терористичними злочинами тощо.

Боротьба зі злочинністю в нашій державі здійснюється за допомогою політичних, економічних, законодавчих та інших заходів. Але тільки кримінальне законодавство створює необхідну правову основу для боротьби зі злочинністю.

Для вирішення цих важливих питань важливо, щоб не тільки саме це законодавство було досконалим, а й щоб його глибоко і ґрунтовно вивчали ті, хто його застосовуватиме, впроваджуватиме в практику.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є кримінальне законодавство України.

Предмет дослідження – поняття та система кримінального права.

Метою Курсової роботи є дослідження поняття та системи кримінального права.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• визначити теоретичні засади дослідження кримінального права
• здійснити аналіз системи та принципів кримінального права.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

Основою для написання роботи стало практичне вивчення конституційного та кримінального законодавства України.

 

 

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження кримінального права

 

1.1 Поняття кримінального  права України

 

Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак, як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:

1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві. Норми  кримінального права – це узагальнені  правила, що охоплюють безліч  відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. На­приклад, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони один від одного не відрізнялися. Норми кримінального права, призначені на загальну дію, крім того, є загальнообов’язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов’язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність під погрозою застосування за них особливих примусових заходів – кримінального покарання;

2) норми (правила поведінки) кримінального  права встановлюються лише вищими  органами законодавчої влади  й дістають закріплення у відповідних  законах. Це так зване позитивне право, або інакше, чинне право. Саме тому кримінальне право має формальну визначеність – воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, які висунуто до поведінки людей, рамки й умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Треба спеціально зазначити, що формальна визначеність кримінального права це не тільки гарантія законності й однаковості застосування його норм, а й одне з невід’ємних прав людини. Визначеність пра­вових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко окреслює тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти собі, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

Відповідно до Конституції України кримінальні закони видає лише Верховна Рада України. Ніякі інші органи держави або посадові особи (навіть Президент України) неправомочні на видання норм кримінального права. Цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права – навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право дістає вираження тільки в законах. Основним джерелом кримінального права, таким чином, є кримінальний закон;

3) кримінальне право відрізняється  також своїм предметом і методом  правового регулювання. Норми кримінального  права встановлюють, які суспільно  небезпечні діяння є злочинами  і які покарання підлягають  застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч. 2 ст. 1 Кримінального кодексу України). Злочин і покарання — це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв’язку зі вчиненням злочину і застосуванням за нього певних покарань, і є предметом кримінального права. Оскільки злочини становлять собою підвищену суспільну небезпечність для встановлених в Україні суспільних відносин і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення і найбільш гострі примусові заходи – кримінальні покарання. Застосування покарання – це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку з вчиненням злочину [10, c. 14].

У покаранні, що визначається судом від імені держави за вчинений злочин, як санкція за порушення кримінально-правової заборони, що передбачена в законі, виявляється і така властивість кримінального права як його державна забезпеченість.

У підсумку можна зазначити, що кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов’язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властивий йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки, властиві праву взагалі, щодо кримінального виступають дуже чітко і своєрідно, відображаючи особливості цієї галузі права.

Отже, кримінальне право як галузь права – це система, (сукупність) юридичних норм (власне, законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили [10, c. 15].

У цьому визначенні вказано основні ознаки кримінального права, що відрізняють його від інших галузей права. Звичайно, кримінальне право передбачає підстави, умови кримінальної відповідальності, випадки звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, звільнення від відбування вже призначеного покарання, погашення і зняття судимості. Однак усі ці норми і відносини, що ними врегульовано підкоряються загальним, вихідним інститутам кримінального права – злочину і покаранню, визначаються ними. Значення цих понять, їх ключова роль є настільки великою, що навіть найменування цієї галузі права в багатьох мовах, у тому числі й українській, пов’язується з ними. Кримінальне право – від латинського «crimen» – злочин. В українській мові іноді цю галузь права іменують «карне право», від кара — покарання. Також і відповідний Кодекс називають Кримінальним (Кодекс про злочини) чи Карним (Кодекс про покарання) [10, c. 16].

 

 

 

1.2 Загальна характеристика  Кримінального кодексу України

 

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. новий КК України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р., є знаменною віхою в становленні України як правової держави. Він є першим фундаментальним кодексом, прийнятим внаслідок проведення в Україні правової реформи, яка ставить своїм завданням кодифікацію найважливіших галузей права. Новий КК є базовим для майбутніх Кримінально-виконавчого і Кримінально-процесуального кодексів України. Кримінально-виконавчий кодекс має визначати порядок і умови виконання кримінальних покарань, система, підстави і порядок застосування яких встановлені саме в КК.

Кримінально-процесуальний кодекс покликаний визначити ту процедуру, в ході якої встановлюється винність особи у вчиненні злочину. Вихідним тут є положенні ч. 2 ст. 2 КК, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Робота над проектом нового КК тривала більше восьми років, і він є результатом колективної праці вчених, практичних працівників, комітетів Верховної Ради України і, звичайно, народних депутатів України, що і прийняли цей кодекс. Положення КК цілком ґрунтуються на приписах Конституції України, відповідають потребам сучасного життя, відображують зміни, що сталися в політичній, економічній і соціальній сферах нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвиткові України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави [6, c. 40].

Основними концептуальними положеннями КК є:

1) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності і всього правопорядку від злочинних посягань;

2) закріплення принципу, що КК - це єдиний законодавчий акт, який  включає в себе всі закони  України про кримінальну відповідальність.

3) закріплення основного принципу  цивілізованого кримінального права "немає злочину - немає покарання  без вказівки на це в кримінальному  законі";

4) наявність в діях особи ознак  складу злочину, встановленого (описаного) в кримінальному законі, - єдина підстава кримінальної відповідальності;

5) закріплення принципу особистої  і винної відповідальності;

6) посилення відповідальності за  вчинення тяжких і особливо  тяжких злочинів з наданням  можливості (шляхом введення альтернативних  санкцій) застосування до осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Введено, наприклад, таке покарання, як громадські роботи;

7) наявність низки норм, спрямованих  на посилення боротьби з організованою  злочинністю (наведено поняття організованої злочинної групи, злочинної організації, створені спеціальні склади злочинів про відповідальність організаторів і учасників організованих груп, передбачена відповідальність за вчинення терористичного акту та ін.);

8) введення системи покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих, що забезпечує справедливість кари залежно від тяжкості злочину і особи засудженого. Істотне зниження санкцій порівняно з КК 1960 р.;

9) наявність широкого переліку  норм, що встановлюють можливість  звільнення від кримінальної відповідальності (при дійовому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості та ін.), а також від покарання (наприклад, при звільненні з випробуванням, при умовно-достроковому звільненні та ін.).

10) відмова від покарання у виді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі. Відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;

11) наявність низки заохочувальних  норм, що стимулюють позитивну  посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, та ін.);

12) включення в Загальну частину  самостійного розділу про відповідальність  неповнолітніх, норми якого з  урахуванням віку в багатьох випадках пом'якшують відповідальність порівняно з дорослими злочинцями;

13) значне перевищення за обсягом  КК 1960 р. (більш ніж на 150 статей), але  це не означає, що новий КК  цілком відкидає норми, які містяться  в КК 1960 р. Багато з них витримали  випробування часом, передбачені у всіх кримінальних кодексах цивілізованих країн і тому збережені в новому КК (наприклад, положення про неосудність, умисел і необережність, необхідну оборону, давність, види вбивств, характеристику тілесних ушкоджень та ін.). Деякі норми КК 1960 р. були незначно змінені і доповнені (наприклад, статті про готування до злочину, окреслення видів співучасників, формулювання диспозицій статей деяких злочинів, у тому числі проти власності, господарських злочинів та ін.). І таке положення є природним, тому що наступність у праві, в тому числі кримінальному,  найважливіша тенденція розвитку всієї правової матерії;

14) КК поділено на Загальну  і Особливу частини. Загальна  частина (статті 1108) включає норми  загального характеру: про завдання КК, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі і просторі, поняття злочину і його види, вік відповідальності, умисел і необережність, співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів, норми про. звільнення від кримінальної відповідальності, поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і звільнення від нього та деякі інші. Особлива частина (статті 109447) містить норми, в яких передбачена відповідальність за окремі види злочинів і зазначені покарання, застосовувані до осіб, що їх вчинили. Це злочини проти основ національної безпеки України, проти особи, її конституційних прав і свобод, проти власності, злочини у сфері господарської діяльності, у сфері охорони довкілля, проти громадської безпеки, виробництва і транспорту, проти здоров'я населення, громадського порядку і моральності, авторитету органів державної влади і органів місцевого самоврядування, у сфері службової діяльності, проти правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру і міжнародного правопорядку та ін. [6, c. 47].