Писемність та освіта в Київській Русі

Терор польської окупаційної  влади не оминув і "Просвіту". Заарештованого голову Товариства Івана Кивелюка було вивезено до табору інтернованих біля Кракова.

Лише від початку 1920 року знову пожвавилося просвітянське  життя. Щоб піднести народний рух, у грудні 1920 року було проведено "Свято Просвіти", а через два місяці відзначено 60-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, під час якого створено видавничий фонд "Учітеся, брати мої!".

Для збирання матеріалів про історію визвольної боротьби Головний виділ Товариства створив окреме видавництво "Червона Калина". У п'ятиріччя смерті Івана Франка тлінні останки великого поета були перевезені на нове місце поховання. Одночасно був оголошений конкурс на проект надмогильного пам'ятника. 1 листопада 1921 року відбувся загальний збір, який обрав головою головного Товариства Івана Кивелюка, шо саме сидів під арештом. На жаль, йому не довелося головувати довго: рівно через чотири місяці Іван Кивелюк помер. Більше року "Просвіту" очолював голова міста доктор Іван Брик. У квітні 1923 року загальний збір обрав головою професора Михайла Галущинського.

Про розмах організаційної праці в "Просвіті" свідчать такі дані: за п'ять повоєнних років число філій зросло до 96, а читалень "Просвіти" – до 2934, що перевищило передвоєнні дані відповідно на 9 і 65 одиниць. Організаційні успіхи затьмарювали великі борги, які не давали можливості просвітянам розгорнути діяльність на повну силу.

Після смерті професора М. Галущинського десятим головою "Просвіти" був обраний Іван Брик. Товариство працювало далі, переборюючи труднощі.

У 1928-му, своєму ювілейному році, "Просвіта" мала на землях окупованої Польщею Галичини 2934 читальні і 12 508 безпосередніх членів. Значно слабше працювало Товариство на Волині, Підляшші та Холмщині, де діяло близько 600 його читалень.

Розпочатий польською  владою на зламі 20-30-х років брутальний наступ на українську культуру призвів  до сумних наслідків. Значно скоротилося  число читалень і безпосередніх  членів "Просвіти", різко зріс в умовах тодішньої економічної кризи її борг.

Але Товариство не здавалось  і вже 1934 року мало 3046 читалень і  близько 500 тисяч членів. Відновлено і відкрито нові читальні. За редакцією  професора Василя Сімовича далі виходив ілюстрований науково-популярний місячник "Життя і Знання". Видавалися книжки фірми фонду "Учітеся, брати мої!" – для найширшого загалу української громадськості, новорічні календарі. Просвітяни організували конференції та перевишкіл бібліотекарів і керівників гуртків самоосвіти й аматорських театрів. 1936 року "Просвіта" мала 83 філії, 3210 читалень, 1207 домівок, 3209 бібліотек із фондом 688 186 книжок, 2185 театральних гуртків, 1115 хорів, 138 оркестрів, 550 гуртків самоосвіти, 86 курсів для неписьменних і 262 гуртки просвітянської молоді.

У наступні два роки справи були ще кращими. Лише активних членів налічувалося близько півмільйона. Працювало 11 комісій (просвітньо-організаційна, освітньо-виховна, видавнича, бібліотечна, господарсько-фінансова, театрально-співова, для поборювання неписьменності та інші).

Урочисто відзначено 70-річчя  заснування "Просвіти". 22 травня 1938 року відбулося богослужіння, яке  відправив єпископ Микита Будка. Андрей Шептицький освятив новий  біло-золотистий прапор "Просвіти" з написом: "В силі духа-перемога народу!". Цей прапор вигаптували жінки з "Народного мистецтва" за проектом Святослава Гординського. Прапор увінчали стрічками голова Наукового Товариства імені Шевченка професор Іван Раковський, голова "Рідної школи" професор Іван Галущинський, представник української кооперації та інших організацій.

Після 1937 року "Просвіта" переживала тяжкі часи. Польська влада закривала читальні, особливо на північно-західних землях. Комуністи намагалися через низові читальні пропагувати "великі перетворення" за Збручем. У таких умовах 8 червня 1939 року відбувся в "Театрі Ріжнорідностей" останній загальний збір "Просвіти". Він обрав головою Товариства отця Юліана Дзеровича.

1939 рік став останнім роком існування "Просвіти" на наших землях. Сталінські опричники знищили у центральному будинку Товариства (площа Ринок, 10) його архів, цінні історичні документи і рукописи, друковану продукцію. Так вони вчинили з осередками "Просвіти" і в інших містах і селах. Не дозволили відновити роботу "Просвіти" і гітлерівські окупанти.

Відтоді Товариство "Просвіта" існувало лише за межами України, де українські емігранти відсвяткували його сторічний  ювілей.

    Новітня історія "Просвіти"

Наприкінці 80-х років, коли агонізувала комуністична система в Україні, досвід "Просвіти" прислужився справі самоусвідомлення, самоідентифікації українців, реалізації національної ідеї, квінтесенцією якої стало проголошення Акта Незалежності 24 серпня 1991 року. Становлення організації відбувалося в умовах шаленого тиску комуністичної номенклатури. 17 грудня 1988 року в Києві був створений організаційний комітет для скликання установчої конференції Товариства української мови, який очолив Дмитро Павличко. Через 2 місяці був підготовлений статут. А 11-12 лютого 1989 року в Республіканському будинку кіно відбулась установча конференція – перший легальний форум незалежної громадської організації у Києві. Було прийнято статут і обрано керівні органи Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Головою став Дмитро Павличко.

Товариство брало найактивнішу участь у всіх загальнополітичних заходах, не випускало з поля зору проблему зміцнення позицій української мови як державної, підготовку Верховною Радою Закону про мови в Україні.

29-30 вересня 1990 року відбулася  ІІ конференція в місті Києві. Змінено статут. На альтернативній основі головою Товариства було обрано народного депутата України Павла Мовчана.

12 жовтня 1991 року була  скликана ІІІ позачергова конференція,  на якій Товариство було реорганізоване у Всеукраїнське товариство "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Постали й нові завдання, продиктовані новим, незалежницьким курсом держави, – на її розбудову і зміцнення, на утвердження української мови як державної в усіх ділянках суспільного життя, поширення знань серед населення, формування національної свідомості.

4-5 грудня 1993 року відбувся IV з’їзд Всеукраїнського товариства "Просвіта" та ювілейне засідання,  присвячене 125-літтю організації.  Головою Товариства обрано народного  депутата України Павла Мовчана.  З’їзд окреслив актуальні проблеми українського відродження і розбудови держави. Особливу увагу було звернуто на майбутні вибори до Верховної Ради України. Просвітяни продовжили взятий курс на висвітлення замовчуваних раніше сторінок нашої трагічної історії, на відродження української національної культури через видавничу, лекційно-просвітницьку діяльність, визначили як пріоритетну економічну просвіту народу.

Активну участь взяли просвітяни і в конституційному процесі, який завершився перемогою демократичних сил – ухваленням 28 червня 1996 року Конституції – Основного Закону України та проголошенням статтею 10 державності української мови. Великий резонанс в українському суспільстві викликала зорганізована Товариством серія "круглих столів" за участю урядових структур щодо активного впровадження статті 10 Конституції України в усі ділянки суспільного життя.

Не є ні для кого секретом, що саме із лона "Просвіти" виокремились більшість новітніх організацій  і партій, які так і не змогли осягнути масштабів Товариства й  зробленого ним: внутріпартійні чвари  розчленили ці й так нечисленні політичні  угруповання ледь не до карликових розмірів. Просвітянам удалось уникнути такої долі і прийти до свого V з’їзду згуртованими й об’єднаними задля здобуття спільної мети: побудови не на словах, а на ділі незалежної Самостійної Соборної Української Держави, в якій українці відчували б себе повноправними господарями, українським народом, а не зденаціоналізованим народом України.

Просвітянський форум, що дуже символічно, відбувся у переддень  вікопомної дати – п’ятої річниці Референдуму, який підтвердив всенародним волевиявленням Акт про самостійність Української держави і пройшов під знаком єдності і взаєморозуміння. Лише єдиним фронтом усіх національно-демократичних сил – і це стало лейтмотивом з’їзду – зуміємо відстояти українське в Україні.

"Ми, просвітяни кінця  ХХ століття, – відзначив голова  Товариства Павло Мовчан, – мусимо  усвідомити становище української  нації в постійно змінюваному  світі, бачити її перспективу, її спроможність відновити свій власний шлях розвитку... Наші наміри найсерйозніші. До цього нас спонукає реальність, коли йдеться не лише про виживання української культури, а й мови, отже, нації. А наша нація невмируща. Ми свідомі цього".

Список літератури

1. Українська культура: Історія і сучасність. Навч. посібник./ За ред. Черенанова С.О. – Львів. Світ, 1994 р.
2. Субтельний О. Історія України. – Київ, 2000.
3. Українознавство. Енциклопедія. – Київ, 1994-1996.
4. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. Видання 2-ге, перероб. та доп. / за ред. І. І. Тюрменко. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005.
5. Толочко О. П. Толочко П. П. Україна крізь віки: У 15-ти т. – Київська Русь. – Т. 4. – Київ: Альтернатива, 1998.