Історичні передумови виникнення та джерела формування української культури

Основний пантеон супроводила  ціла низка малих божеств: Аель, Діванія, русалії, домові, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кожний був покровителем певного роду діяльності, роду, сім'ї.

Поряд з віруванням в  істот обожнювались всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива шана віддавалась деревам: кожне символізувало  той чи інший рід, плем'я свято  оберігалось. Перше місце займав дуб, особливо старий — символ мудрості; ясен — присвячувався Перуну; клен і липа — символи подружжя; береза — символ чистоти. Мабуть, з цих  давніх часів веде відлік поетичне народне свято Зеленої неділі, коли практично кожну українську оселю прикрашають зеленню як символом чистоти, сили духа, єднання  з природою.

Священними вважали  також птахів і тварин. Зокрема, зозуля — сприймалася як провісниця майбутнього; голуб — як символ кохання; ластівка — як доля людини; сова — як символ смерті і пітьми. З тварин священними були віл і кінь, а з комах  — бджола і сонечко. Асоціативний ряд зрозумілий і сьогодні.

Поряд з матеріалізованими  уособленнями божої сутності східні слов яни вірили у присутність особливої суті — душі, яка, за їхнім поняттям, продовжувала існувати після смерті людини і залежно від його чеснот ставала або рабом, або добрим духом. На кожному кроці відчувалась присутність предків, «дідів», зокрема під час народження, весілля, смерті.

Важливою рисою вірувань праукраїнців дохристиянської доби була життєрадісність. Вони не мали в своєму пантеоні суворих, жорстоких богів, а жили спільним життям з природою, відчували її тепло і ласку.

Крім системи культів  і вірувань мали наші предки широко розвинену народну творчість, фольклор. У творах усної словесності слово  і текст ніколи не існують самі по собі, а завжди в контексті  обрядової дії, яка, в свою чергу, має практичну скерованість.

Народна творчість слов'ян. Усна поезія у наших предків з  давніх часів користувалась широкою  популярністю, вона була невід'ємною  частиною духовного життя трудового  народу. Нею виражали труднощі боротьби з силами природи, свої погляди на світ, своє горе і радощі. З широкого загалу виходили співці й музиканти, майстри різних видів прикладного  мистецтва, оповідачі билин, різних переказів, казок, загадок тощо.

Фольклор відбивав трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та ін. Ці явища знайшли  своє відображення у так званій календарній  і обрядовій поезії, дослідити  і вивчити яку можна на підставі архаїчних залишків у побуті українців.

До календарної поезії можна віднести зразки народної творчості, пов'язаної із зміною пори календарного року — весни, літа, осені, зими. До обрядової  поезії належить усна народна творчість, пов'язана з обрядами, в основному  весільними й поховальними. В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, які пізніше  продовжували співіснувати поряд з  християнськими.

У календарній народній поезії найбільш відображено анімістичні  вірування, одухотворення природи, віру в магічні сили її явищ тощо. До такої поетичної творчості  належать колядки і щедрівки зимової  пори, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші пісні весни і літа. Переважна більшість з них пов'язана з народженням, смертю і воскресінням природи. Пізніше язичницькі обряди обожнення природи поєднувались з християнськими віруваннями про народження, смерть і воскресіння Христа.

Поступово більша частина  обрядової поезії втратила своє культове значення і лише колядки (які виконуються  під Різдво) та щедрівки (під

Новий рік і Водохрещу) тривалий час зберігали ознаки своїх  колишніх магічних функцій.

Дуже часто в календарній  і обрядовій поезії відображались  трудові процеси в різні пори року, радість молодості, кохання  та ін. Зразками такої поезії залишились в українському селі веснянки й шумки, обжинкові пісні.

Народні ідеали і сподівання знайшли своє відображення в казках, легендах, переказах. Образність та художня  символіка фольклору створили своєрідний, багатий, неповторний поетичний  фонд українського народу. Як більш  рання порівняно з писемністю народна творчість не була поглинута  нею. Навпаки, вона зберігалась та існувала разом з літературою і була джерелом для численних літературних творів.

Отже, досягнення східнослов'янських  народів у господарській діяльності, багата і різнопланова народна творчість, мораль, героїчна боротьба за незалежність з кочівниками, поступове об'єднання  в єдиній державі — Київській  Русі сприяли розвитку своєрідної, неповторної матеріальної і духовної культури.