Літопис Г.Грабянки як джерело Національно-визвольної війни

Як уже вказувалося, літопис Григорія Грабянки слід розглядати в першу чергу як літературний твір, а не як історичний. Автор подає не документальні факти, а літературно опрацьовану історію, прагне зробити її доступною для широкого загалу. В першу чергу він розраховує на значний емоційний вплив на читача. Головним завданням Грабянки в умовах поступової втрати Україною автономії було нагадати про колишню козацьку славу. В процесі виконання цього завдання літописець відтворив осіб і предмети не такими, якими вони були насправді, але такими, якими вони повинні чи могли б бути, даючи їм, таким чином, певне нове існування і ніби створюючи їх повторно. І. Я. Франко вказував, що «Власне в козацьких літописах Самовидця, Грабянки, Величка і їх наступників і компіляторів, таких як Боболинський, Лукомський, Рігельман і т. п., було б інтересно прослідити зріст тої легенди про Хмельниччину, що в значній мірі заслонила перед нами правдиву дійсність. З літературного погляду се було явище дуже цінне, здібне будити запал у широких масах народу; аж у XIX віці ми побачили його значення для національного відродження і формування наших політичних ідеалів... Отся. грандіозна конструкція Хмельниччини, конструкція більше літературна, аніж історична, була... головною заслугою козацьких літописів». У літописі Грабянки замість правдивої твориться піднесена, гіпергероїзована історія, що поступово стає одним з чинників у розвитку національної самосвідомості українського народу.

Літопис Григорія Грабянки можна, вживаючи сучасну термінологію, назвати барокковим історичним романом. Тут наявний широкий спектр художніх засобів. Автор вводить у свою розповідь вірші, напівлегендарні перекази. На основі таких переказів написані оповідання про будівництво фортеці Кодак, про захоплення Хмельницьким королівських привілеїв у Барабаша, про смерть і похорон Хмельницького та ін. На сторінках твору ми зустрічаємо такі властиві для бароккових художніх творів особливості, як поєднання символіко-алегоричного значення різних персонажів з історико-реалістичним, використання прийомів контрасту, смакування натуралістичних подробиць, пишні натюрморти, несподівані метафори, нанизування епітетів і т. д.

Відповідно до свого завдання – звеличення Хмельницького і його доби – Грабянка написав свій твір складною, сильно стилізованою під церковнослов'янську українською книжною мовою того часу. Архаїзуючи мову, автор прагнув досягти високого, патетичного стилю розповіді, в яку все ж проникли народнорозмовні елементи. Важкий, риторичний стиль Грабянки, вживання архаїзованого синтаксису і лексики значно утруднюють сприйняття твору читачем кінця XX ст., і тому потребують донесення у сучасних формах. Йдеться тут не про переклад з однієї мови на іншу, а про переклад з староукраїнської мови на нову. Над перекладачем тут тяжить оригінал, його не можна калькувати, залишаючи авторський порядок слів у реченні чи ускладнену його побудову, а треба знайти спосіб відтворити все за правилами сучасної граматики. Ці труднощі Р. Г. Іванченку вдалося подолати, його переклад, з максимальною точністю відтворюючи оригінал, разом з тим не є стилізованим і архаїзованим. Думається, що ця спроба Р. Г. Іванченка має викликати гостре зацікавлення у широкого читацького загалу.

ВИСНОВКИ

Вивчення історії України, зокрема подій Національно-визвольної революці, не можливе без вивчення періоду становлення та розквіту козацької держави. Джерельна база цього переоду представлена різноманітними видами джерел, помітне місце серед яких займають козацько-старшинські літописи, одним з найвідоміших яких є твір гадяцького полковника Григорія Грабянки.

Центральна постать літопису Г. Грабянки – образ Богдана Хмельницького, який поєднує риси реальної історичної особи та ідеального вождя. Грабянка приписує Хмельницькому промови у найзначніших справах та історичних моментах. Посмертну характеристику. Б. Хмельницького автор витримує в дусі традиційних доброчесностей воїна-богатиря. За твором, Хмельницький має дві заслуги – визволення україни від «тяжкого ярма ляського» то приведення її до російського монарха у підданство.

Твір Грабянки значною мірою компілятивний. Серед своїх головних джерел автор називає спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів. Найбільше Грабянка користувався літописом Самовидця; «Синопсисом», який був вперше виданий 1674 р., довгий час служив свого роду підручником історії і витримав близько 30 видань; латиномовною працею «Польські аннали» офіційного історіографа польських королів Веспасіана Каховського, 3 томи якої вийшли у Кракові 1683, 1688 та 1698 рр.; а особливо поемою поляка Самійла Твардовського «Громадянська війна», виданою в Калішу 1681 р. Крім того, Грабянка посилається на твори Мартина Кромера, Мартина та Йоахіма Бєльських, Мацея Стрийковського, Олександра Гваньїні, Самуїла Пуфендорфа та Йоганна Гібнера. Але літопис не є простим механічним зведенням відомостей, взятих з різних джерел. Це самостійний твір, в якому відчутне виразне авторське начало.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Дзира Я. Українські літописи XVІ-XVIIІ ст. в радянській Історіографії //Історичні джерела та їх використання. – 1968, Вип. 3. – С. 177-189.
2. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Переклад із староукраїнської Р.Г. Іванченка. – Київ: Товариство «Знання» України, 1992. – 192 с.
3. Луценко Ю. Передмова до Літопису./ Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – К., 1992.
4. Марченко M. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.) / М. Макарченко. – К., 1959. – 213 с.
5. Мицик Ю.А. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. – Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1996. – 262 с.
6. Сас П. Політична культура українського суспільства (кінець ХVІ – перша половина ХVІІ ст.) / П. Сас. – К., 1998. – 165 с.
7. Смолін В.А., Степанков B.C. Українська національна революція 1648-1676 pp. крізь призму століть // Укр. Іст. журн. – 1998. – № 2., С 3-4.
8. Щербак .Українське козацтво: формування соціального стану. – К, 2002.