Мова і нація в естетичній концепції І.Франка

Висновок

Сучасні франкознавчі студії в лінгвістиці не обмежуються  коротко схарактеризованими вище напрямами. Ми не зупинялися на аналізі діалектологічних поглядів І. Франка (див., наприклад, праці  Я. Закревської), питань загального мовознавства в його науковій спадщині (І. Галенко), фонетичних особливостях Франкових  творів (В. Винницький), проблемі «язичія» в художніх текстах письменника (М. Лесюк), антропоніміці поезії (Л. Полюга) та багатьох інших аспектах. Проте можемо зробити висновок, що мовознавча спадщина І. Франка заслуговує і ширшої популяризації, і повнішого  відображення в сучасній лінгвістиці. Поділяємо думку Я. Закревської, що «спеціальні й неспеціальні праці  І. Франка, що стосуються різних мовознавчих проблем, звучать дуже сучасно й актуально і сьогодні, тому назріла потреба зібрати їх та опублікувати окремим виданням», з відповідними лінгвістичними коментарями. Врахування ідей письменника в теорії та практиці мовного будівництва в Україні допоможе уникнути «дволичності і двоязичності», гармонізувати мовну ситуацію. А Франків «огонь в одежі слова» (художні тексти) відображає «глибинну українськість, яка не знає ні відстаней, ні років» (С. Єрмоленко), тому осягнення мовної особистості письменника та його мовотворчості збагатить науку про мову.

Найголовнішу роль у плеканні національної свідомості відіграє, знову  ж таки, мова. Безперечно, людина, яка не знає своєї рідної мови, не може мати здорового відчуття своєї національної приналежності. З усвідомленням мови виникає усвідомлення своєї національності. Адже мовна свідомість є однією з форм суспільної свідомості, їх основою і складовою частиною водночас. Саме ті психологічні (інакше кажучи — суб’єктивні) чинники — національна свідомість, воля, прагнення єдності, що їх плекають вартості і, зокрема, найголовніша ознака й чинник спільноти — мова — в комплексі з іншими об’єктивними ознаками витворюють те складне прогресивне явище — націю, забезпечуючи її цілісність, зберігаючи у всіх її цінностях та надбаннях, змагаючи до єдиної своєї мети — незалежної держави з політичною та економічною програмою на майбутнє.

Франко не оминав нагоди підкреслити дар живого слова  у своїх знайомих, виокремити видоособливі прикмети мовної особистості, відзначити мелодику мови, манеру говоріння, лексичне багатство, естетичну довершеність, щиро любувався тими, хто говорив  чистою, гарною українською мовою. Наприклад, надзвичайно приємне враження залишилося в нього від знайомства з Тадеєм Рильським, особливо від його живого слова: „В розмові він не запалювався, не піднімав голосу, говорив плавно й рівно, гарною українською мовою”.

Отже, мовну особистість, її мовленнєву діяльність Франко якнайтісніше пов’язував із людською індивідуальністю. З цього приводу він писав: „Найцінніше і найкраще в кожнім чоловіц се його індивідуальність, його духовне обличчя зо всіма його окремішніми прикметами. Чим більше таких прикмет, чим вони характерніші та гармонійніші, тим багатша, сильніша й симпатичніша індивідуальність людини. До таких прикмет, що відповідають складові душі, належить і мова, і чим більше у людини вироблена духовна фізіономія, тим багатша її мова”. Це, з одного боку, з іншого — на цю проблему учений дивився і як патріот, постійно підкреслюючи, що життя рідної мови, розвиток її мовленнєвих жанрів — усних і писемних, вироблення найвищої і найдосконалішої форми, що „відповідає українському національному типові” і репрезентує національну єдність, багато в чому залежить від активної участі в цьому процесі інтелігенції.

Список використаної літератури:

1. http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1045
2. http://libr.rv.ua/index.php?name=Pages&op=page&pid=54
3. Культура ділового мовлення – Київ, 1977р
4. СербенськаО. Мовлене слово у життєсвіті Івана Франка // http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/publications/zbirnyk07/Zbirnyk07_Serbenska.htm
5. Сербенська О. Основи мовотворчості журналіста в інтерпретації Івана Франка – Львів, 1992.