Матеріально-технічне забезпечення підприємства

Формування нормативної бази, прогнозування і розробка планів МТС, установлення господарських зв'язків і координація роботи служб постачання, що входять у підприємство, сконцентровані на базі служби постачання підприємства. Взаємодія підрозділів служби постачання підприємства здійснюється на основі функціональних зв'язків, а не адміністративного підпорядкування.

Одним з ланок організації МТС є складське господарство, основне завдання якого полягає в прийомі і зберіганні матеріалів, їх підготовці до виробничого споживання, безпосередньому постачанні цехів необхідними матеріальними ресурсами. Склади в залежності від зв'язку з виробничим процесом підрозділяються на матеріальні, виробничі, збутові.  
Прийняті матеріали зберігаються на складах по номенклатурних групах, сортам, розмірам. Стелажі нумеруються з вказівкою індексів матеріалів.  
Завезення матеріалів і робота складів організуються на основі оперативно-заготівельних планів [іст. 3, 259-260].

1.3 Організація  постачання підрозділів (цехів і ділянок) підприємства  
Забезпечення цехів і виробничих ділянок матеріальними ресурсами є завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Форми організації цього процесу залежать від конкретних виробничих умов, особливостей споживаних матеріалів, типу виробництва та інших чинників. Раціональна організація зводиться до визначення потреби цехів у матеріалах і встановлення лімітів, підготовці матеріалів до виробничого споживання, відпуску і доставки їх на робочі місця, контролю за витрачанням матеріальних ресурсів.  
Потреба в основних матеріалах в умовах масового і великосерійного виробництва розраховується плановими групами відділу матеріально-технічного забезпечення, на підприємствах з дрібносерійним і одиничним виробництвом - планово-виробничими відділами; по допоміжних матеріалах - підрозділами-споживачами .

Забезпечення матеріальними ресурсами виробничих цехів, дільниць та інших підрозділів підприємства передбачає виконання таких функцій:

· Встановлення кількісних і якісних завдань з постачання (лімітування);

· Підготовка матеріальних ресурсів до виробничого споживання;

· Відпустку і доставку матеріальних ресурсів зі складу служби постачання на місце її безпосереднього споживання або на склад цеху, ділянки;

·Оперативне регулювання постачання;

· Облік та контроль за використанням матеріальних ресурсів в підрозділах підприємства

Функції матеріально-технічного постачання на підприємстві виконують два відділи: матеріально-технічного постачання і зовнішньої кооперації. Перший забезпечує поставки сировини і матеріалів, другий - комплектуючих виробів та напівфабрикатів. Обидва відділу підпорядковуються заступнику директора з комерційних питань. В їх підпорядкуванні знаходяться склади загальнозаводського призначення. У структурі служб постачання підприємств переважають товарні (матеріальні) відділи, групи, бюро, що спеціалізуються на постачанні виробництва окремими видами ресурсів. Крім товарних, у відділі є планова і диспетчерська групи. Перша планує економічні показники і визначає ефективність поставок, друга забезпечує транспортне обслуговування.

У справі організації матеріально-технічного постачання підприємства важливу роль відіграють так звані ліміти, які представляють собою своєрідну норму витрат сировини, матеріалу, необхідну і достатню для виробництва якісної продукції. Ліміти на всі види сировини і матеріалів, що споживаються на підприємстві, складають відповідні технічні служби підприємства спільно з відділом головного технолога і представниками органів матеріально-технічного постачання.

Ліміт завжди встановлюється з урахуванням величини виробничої програми підприємства та технічного стану виробництва. Розроблені ліміти знаходять відображення у зведеній відомості відповідно до номенклатури споживаних матеріалів і затверджуються керівництвом підприємства. У силу сказаного цей документ набуває статусу розпорядження, обов'язкові до виконання всіма виробничими службами.

На основі лімітів та норм витрат сировини і матеріалів на підприємстві організовується система забезпечення цехів і підрозділі матеріально-технічними ресурсами. Розрахунок ліміту здійснюється за формулою:  
Л = Р + Рнз.п + Нз - О,

де Л - ліміт даної номенклатури продукції; Р - потреба цеху в матеріалах для виконання виробничої програми; Рнз.п - потреба цеху в матеріалах для зміни незавершеного виробництва (+ збільшення, - зменшення); Н3 - норматив цехового запасу даної продукції О - розрахунковий очікуваний залишок цієї продукції в цеху на початок планового періоду.

Ліміт повинен відповідати фактичної потреби цехів у матеріалах, встановлюватися на основі прогресивних норм витрат, розмірів цехових запасів, носити строго цільовий характер.

Підготовка матеріалів до виробничого споживання включає виконання таких операцій, як сушіння, розкрій, сортування та інші. Операції можуть здійснюватися в заготівельних цехах підприємства або на підприємствах оптової торгівлі. Це дає можливість більш економно використовувати матеріали, скорочувати відходи, поліпшувати використання виробничих площ і устаткування.

Відпуск матеріалів може здійснюватися: за разовими вимогам - при видачі допоміжних матеріалів та матеріалів, що йдуть на ремонтно-експлуатаційні потреби; по лімітним картах - коли матеріали споживаються постійно протягом планового періоду; по комплектувальні відомості - коли за умовами виробництва потрібно комплектування матеріалів і деталей у межах ліміту. Понадлімітний відпустку проводиться за спеціальними вимогами з дозволу заступника директора з комерційних питань.

Матеріали в цеху можуть завозитися за заздалегідь розробленим графіком транспортними робітниками складів відділу постачання з використанням кільцевої, маятникової та інших систем доставки.  
Встановлений ліміт фіксується в план - карті, лімітної карті, лімітної або забірної відомості, які йдуть складу і цеху-споживачу.

План - карта зазвичай застосовується в масовому і великосерійному виробництві, тобто в умовах стабільної потреби і чіткої регламентації виробництва. У ній вказуються встановлений цеху ліміт по кожному виду матеріалів, строки і величина подачі партії. Відповідно до планкартами склад своїми транспортними засобами доставляє партії матеріалів кожному цеху у встановлені терміни. Відпустка їх оформляється приймально-здавальними накладними. У бланку план - карти ведеться поточний облік виконання плану поставок.

Лімітна карта використовується в тих випадках, коли жорстка регламентація поставок всередині місяці за термінами та обсягами скрутна (серійне та індивідуальне виробництво). У лімітної карті вказуються місячна потреба в матеріалі, величина запасу і місячний ліміт витрати.  
У випадках появи необхідності прийняття рішень щодо зміни ліміту службою постачання оформляється разове вимога або вимога на заміну, яке погоджується з службою і підписується відповідальною особою (головним інженером, головним конструктором, головним механіком і т.д.). У лімітну відомість включаються зазвичай група однорідних матеріалів або всі одержувані з даного складу матеріали. Забірні відомості (карти) вводяться при лімітуванні витрати допоміжних матеріалів, зазвичай у випадках, коли потреба в них нерівномірна і відсутні досить точні норми витрат. Відпустку матеріалів по забірними картками (відомостями) регламентуються заздалегідь встановленими термінами (зазвичай раз на місяць або квартал). У забірної карті вказуються кількість матеріалу, який може витрачати цех, і терміни його отримання.

Служба постачання відповідає за своєчасну і якісну підготовку матеріальних ресурсів до виробничого споживання, для чого виконує роботи з розпакуванню, розконсервації, комплектування, які узгоджуються з технологічною службою підприємства .

У практиці зустрічаються такі схеми забезпечення цехів: на основі стандарт - плану і заявок. Перша схема знайшла поширення в масових і крупносерійних виробництвах, а друга - на основі заявок - у серійних і одиничних.

Оскільки масового і наближається до нього за своїми техніко-економічними показниками великосерійному виробництву властивий стійкий виробничий процес, номенклатура продукції, що випускається і номенклатура споживаних матеріалів, то система забезпечення на основі стандарт - плану носить активний характер. Для системи забезпечення дрібносерійного, одиничного, а тим більше індивідуального виробництва властивий пасивний характер. Це пояснюється особливостями організації виробництва і номенклатурою споживаних матеріалів. При такій організації матеріально-технічного забезпечення цеху отримують матеріали, заповнюючи лімітно - забірні карти або разові накладні і, як правило, самостійно доставляють їх в цехові комори.

При активній системі забезпечення доставка матеріалів у цеху здійснюється заводський службою транспортного господарства за розробленим графіком, що створює можливість істотно знизити витрати на утримання розгалуженої мережі заводського матеріально-технічного забезпечення шляхом прямої, минаючи заводські складські приміщення, постачання матеріалів на робочі місця. Разом з тим можливий і інший спосіб організації системи матеріально-технічного забезпечення цехів. Він полягає в тому, що в обов'язок матеріально-технічних складів входить поряд з організацією зберігання і обліку товарно-матеріальних цінностей ще й підготовка їх до запуску у виробничий процес. Це, звичайно, призводить до подорожчання змісту складського господарства через створення ділянок по попередній підготовці матеріалів та сировини. Вибір тієї чи іншої системи, типу, характеру матеріально-технічного забезпечення залежить від специфіки функціонування виробництва, його організаційно-виробничого типу та місцезнаходження підприємства [іст. 2, стор 231].

На великих підприємствах відділи постачання будуються в основному за функціональною ознакою. У цьому випадку підрозділи відділу займаються питаннями матеріально-технічного постачання по всіх видах ресурсів, необхідних для функціонування підприємства. Чисельність працівників відділів постачання залежить від наступних чинників: обсягу виробництва, галузевої приналежності підприємства, стану транспортного обслуговування. У своїй діяльності служби постачання активно взаємодіють з фінансовим відділом, бухгалтерією, планово-економічних, технічних і виробничим відділами [іст. 1, стор 203].

2. Нормування  та управління матеріальними ресурсами

2.1 Нормування  витрат матеріалів

Класифікація матеріалів служить відправною точкою для нормування витрат матеріалів по кожній позиції номенклатури. У свою чергу норми витрати матеріалів закладають основу для визначення потреби в матеріалах на виготовлення одиниці продукції з наступним складанням плану постачання підприємства, розрахунку собівартості продукції, вироблення стратегії економного використання матеріальних ресурсів.

Під нормою витрати матеріалу слід розуміти достатнє і необхідне його кількість для виготовлення одиниці продукції. Іншими словами, норма витрати матеріалу - це певна міра витрат, яка відображає не сформовану ситуацію у виробництві продукції, а дає орієнтир, надає цілеспрямований характер у вдосконаленні виробництва, техніки, технології, виду, фасону, що випускається. У практиці нормування витрат матеріалів знайшли застосування наступні методи встановлення норм: розрахунковий та графо-аналітичний. Розрахунковий метод грунтується на подетальном розрахунку витрати матеріалів по кресленнях і в цілому за технологічною документацією; графо-аналітічсскій метод полягає в зіставленні фактичних витрат матеріалів і даних протоколів, що відображають кількість витраченого матеріалу при виготовленні дослідних зразків з подальшим графічним поданням і аналізом із застосуванням спеціальних електронних програм .

У сучасній практиці обгрунтування плану матеріально-технічного забезпечення при нормуванні матеріальних ресурсів використовуються розрахунково-аналітичний, досвідчений і статистичний методи. Найбільш прогресивний - розрахунково-аналітичний. Він грунтується на використанні передової технічної та економічної документації - креслень, технічних карт, плану організаційно-технічних заходів. Досвідчений метод передбачає встановлення норм на основі даних виміру, досвіду в лабораторних і виробничих умовах. При статистичному методі норми витрати визначають на основі середньостатистичних даних про витрати матеріалів за минулий період.

Норми витрати матеріальних ресурсів розробляються, як правило, на підприємствах у спеціалізованому і укрупненому асортименті. Відповідальність за них покладається на головних інженерів і головних технологів. При нормуванні встановлюється структура норми - її склад і співвідношення окремих елементів. Більшість норм витрати Нр включають: корисний витрата матеріалів (чистий вага виробу) Рп; неминучі технологічні відходи (стружка, чад) отех; втрати, зумовлені порушенням технології виробництва і зберігання П:

Нр = Рп + отех + П

Норми витрати диференціюються: по періоду дії - на річні та перспективні; за ступенем деталізації номенклатури матеріальних ресурсів - на зведені і специфіковані; за масштабом дії - на індивідуальні та групові [іст. 1, 198].  
Розробляючи норми витрати матеріалів, слід враховувати не лише так званий корисний витрата матеріалу, а й безповоротні втрати і неутилізованих відходи, зумовлені недосконалістю технології, організаційними причинами, низькою кваліфікацією працюючих.

Якість встановлених норм можна оцінити наступними показниками: питома вага відходів виробництва шляхом зіставлення маси виробу до обробки і після, коефіцієнт використання матеріалу по деталі і виробу в цілому, відсоток виходу придатних виробів.

Розроблені норми витрати матеріалів фіксуються в спеціальних документах щодо витрат матеріалів: в картах подетальної норм витрати матеріалів, в картах розкрою матеріалів і у відомостях зведених норм витрат матеріалів на виріб. Крім цих документів окремо розробляється форма повідомлення про зміну норм витрат матеріалів і правила їх введення в технологічний процес [іст. 2, 227-228].

2.2 Нормування  запасів матеріалів

На основі норм витрати встановлюються норми виробничих запасів, які потрібні для забезпечення безперервності і ритмічності виробництва. Запаси визначають для кожного виду матеріальних ресурсів у натуральному (маса, кількість), відносному (у днях) і грошовому виразах [іст. 1, 199].