Риторика і мистецтво презентації

1)основних  інтересів аудиторії;

2)групових  інтересів;

3)актуальних  сучасних інтересів;

4)конкретних  інтересів;

5)новизни  теми;

6)закладених  у темі полярних думок.

Обираючи  тему необхідно:

1)Перевіряти, чи викликає тема достатній  інтерес у слухача. Найважчою  для промовця є індиферентна (байдужа  ) аудиторія. Тому дуже важливим  є обрати актуальну для слухачів  тему, яка торкається їхніх інтересів  і провокує потребу підтримати  оратора. Це залежить у свою  чергу від того, чи здатен доповідач  дати відчути слухачеві, що  йдеться про термінові, корисні  й бажані дії.

2) З'ясувати, чи здатні слухачі до дії. Для відповіді на це питання необхідно порівняти не тільки інтереси аудиторії, але також її особливості: наприклад, який сенс пропонувати слухачам придбати що-небудь, якщо в них немає засобів або вони вже зробили те, про що їх просять?

3)користуватися  логічно бездоганною  аргументацією,  враховуючи при цьому емоційну  культуру слухачів та їх переконання.  Під час промови оратор може  відчувати страх перед аудиторією, зумовлений різними чинниками:  невпевненність у собі, страх,  що його не зрозуміють і  промова не сподобається слухачеві.  Наслідки цього страху вельми  прикрі – доповідач хвилюється  і  перестає володіти собою  і голосом, губиться в інформації, яку хотів повідомити, квапиться,  запинається. У таких випадках  засобом подолання цього страху  є наполегливе тренування перед  промовою і постійна ораторська  практика. Позбутися страху допомагає  погляд, звернений до аудиторії  – вона складається   з таких самих людей, і хтось жестом обов'язково викличе свою підтримку.

Звичайно, будь-яка  промова перед людьми потребує значної  підготовки. Науковці,   кращі оратори,  посилаючись на так звану теорію розумових дій

П.Я. Гальперіна, а також дослідження нейропсихолога О.Р. Лурія, рекомендують :

• готувати повний текст публічного виступу;

• надрукувати  його, прочитати для себе вголос, пам'ятаючи, що читання однієї сторінки триває в середньому 2 хвилини. Це дасть  змогу, по-перше, впорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому і, по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі;

• підкреслити  найважливіші думки, ключові позиції;

• виокремлювати  основні смислові блоки так, щоб  перехід від одного до другого  був природним;

• визначити  основні думки у кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі  запитання тощо.

На думку  досвідчених промовців, якщо так  працювати, то тоді з самого початку  текст не буде сумою окремих висловлювань, а стане цілісною структурою, в  якій виділятимуться основні і другорядні питання, сильні та слабкі сторони, суто "ораторські" та змістовні прийоми. Промовець зможе говорити спокійно, невимушено, а згодом майже і не користуватися текстом. Думка завжди краще сприймається, якщо вона втілюється у живу фразу, що народжується тут, у  процесі мовлення. Зусилля промовця витрачатимуться не на те, щоб відтворити текст, який було підготовлено заздалегідь, а на те, щоб працювати з людьми, які його слухають, переконувати їх і впливати на них.

                                        5.3. Види публічного мовлення.

   Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як: доповідь, промова,бесіда, лекція, репортаж.

                            5.4. Культура сприймання публічного  виступу:

а) уміння слухати;

б)уміння ставити  запитання.

     а) Дослідження вчених свідчать, що високою культурою слухання характеризуються лише деякі з тих людей, що спілкуються. Водночас невміння слухати нерідко є основною причиною неефективного спілкування, непорозумінь і навіть конфліктів. Чому ми не вміємо часом вислухати і зрозуміти партнера по спілкуванню? Тому що насамперед наша увага не стабільна, вона коливається. Так звані думи спотворюють зміст повідомлень. Наш емоційний стан також відволікає увагу від того, про що говорять співбесідники, і ми відключаємося.

   Зафіксовано  навіть феномен «перцептивного перекручування». Виявилося, що люди здатні змінювати або ж узагалі не сприймати інформацію, яка їм видається небезпечною, тривожить, викликає почуття невпевненості, не відповідає уявленню про себе чи про картину світу, яка для них є надійною. Якщо людина не хоче, то може не чути критику на свою адресу, або не запам'ятати чиєсь прохання, виконати яке важко.

   Слухання  – не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота, їй передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Те, як людина реагує на повідомлення іншого, залежить від рівня її моральності, її культури.

   Важливе  значення мають як вербальні,  так і невербальні аспекти  слухання, передусім слухання «всім  тілом». Коли нам цікаво, ми несвідомо  повертаємось обличчям до співбесідника,  нахиляємось до нього, встановлюємо  з ним візуальний контакт, тобто  на рівні несвідомого концентрується  увага на співрозмовникові. Культурні  люди, з гуманістичними комунікативними  установками роблять це свідомо.

   Слухати  партнера і здійснювати вербальний  зворотний зв'язок можна по  різному. Розрізняють такі типи  реакцій людини на мовлення  співрозмовника: оцінювання, тлумачення, підтримку, уточнення, чуйність  і розуміння. Найчастіше маємо  справу з оцінюванням і зворотним  зв'язком, рідше – з тлумаченням  (інтерпретацією). Уточнення, підтримка  та розуміння спостерігаються  дуже рідко.

  Щоб слухання  було ефективним, відповідало високому  рівню культури спілкування, зокрема  моральної,  оцінні судження та  інтерпретації  бажано  звести  до мінімуму або краще зовсім  ним не користуватися. В іншому  разі ми починаємо начебто  «вимірювати»  думки, почуття  співрозмовника своїми мірками,  порівнювати їх зі своєю шкалою  цінностей. Водночас партнер по  спілкуванню звертається до нас  найчастіше зовсім з іншим  бажанням.

   Звичайно, це не означає, що не треба  висловлювати власну думку. Проте  завжди бажано пам'ятати про  мету слухання, особливо в тому  разі, коли співбесідник і контакт  з ним значимі для нас. Якщо  основою спілкування є інформативна  функція (наприклад, на лекції) чи функція контролю за мовленням (наприклад, при вивченні іноземної мови), то й вимоги до процесу слухання мають бути належними. У цьому разі можуть мати місце й оцінювання,  а й інтерпретація.

Розрізняють 2 види слухання: нерефлексивне і  рефлексивне. У першому випадку  йдеться про уважне слухання практично  без мовного втручання. Нерідко  саме це допомагає людям виразити свої почуття. Інколи таке слухання називають  мінімальною підтримкою. Нерефлексивне  слухання варто застосовувати тоді, коли співрозмовникові важко передати свої почуття ( наприклад, він дуже схвильований) або бар'єром у спілкуванні стає різний статус партнерів.

Рефлексивне слухання передбачає регулярне використання зворотного зв'язку з тим, щоб досягти  більшої точності в розумінні  співрозмовника. Для цього вживаються запитання – уточнення. Вони допомагають  виявити значення, «закодовані» в  словах-повідомленнях. Використовуючи мовленнєвий етикет, загальновживані  слова, ми вкладаємо в них особистісний зміст. Перевірка правильності того, що почуто, дає змогу не приписувати  партнерові якихось власних думок, почуттів і установок щодо конкретного  питання.

 Розрізняють  чотири види реакцій людини  під час слухання: з'ясування, перефразування, відбиття почуття і резюмування.

З'ясування полягає у зверненні до співрозмовника за уточненнями та в постановці перед  ним «відкритих» запитань (тобто  таких, на які не можна відповісти одним словом : «Так»  чи «Ні»).

Перефразування  – це формулювання думки співрозмовника своїми словами з метою визначення точності розуміння.

  Коли  йдеться про відбиття почуттів, це означає, що акцент зроблено  в процесі слухання не на  змістовній стороні мовлення  співрозмовника, а на його емоційних  реакціях. Під час зворотного  зв'язку ми робимо спробу показати  співрозмовникові, що розуміємо  його переживання. Дуже часто  це є важливим для партнера, і саме цього він чекає від  нас. До того ж такий зворотний  зв'язок може сприяти тому, що  той, хто говорить, сам краще  розбереться в своїх переживаннях. Він помітить неточність в  інтерпретації свого стану, і  це допоможе його краще зрозуміти  себе, свої почуття. Відповіді-уточнення  дають змогу певним чином узагальнити   думки та почуття відправника  інформації. Вони використовуються насамперед з метою оцінки того, чи правильно співрозмовники зрозуміли один одного. Ми кажемо: « Якщо я правильно Вас зрозумів…» Така реакція порівняно швидко приводить до взаєморозуміння та розуміння змісту проблеми.

   Резюмування  використовується, якщо під час  розмови увага переключається  на інше, нерідко другорядне питання.  Цей вид треба використовувати  в бесіді для того, щоб підбити  підсумки. Його корисно також  застосовувати в бесіді для  того, щоб підбити підсумки. Його  корисно також застосовувати  з метою попередження та розв'язання  конфліктів.

б) Особлива роль в риторичних тактиках ведення ділової бесіди належить техніці постановки питань. Уміле володіння такою технікою дозволяє отримати необхідну інформацію; володіти ініціативою в бесіді, а не пассивно відповідати на поставлені питання; не бути зайве категоричним в своїх твердженнях (на питання співбесідник частіше відповідає, ніж заперечує). Крім того, питання переконують співбесідника в тому, що ви виявляєте до нього цікавість і прагнете встановити з ним креативні відносини. Ставлячи питання, ви, тим самим, проявляєте турботу про продуктивний розвиток і поглиблення діалогу.

   Чи  говорив Сократ людям, що вони  не мають рації? Ніколи! Так  званий "Сократський метод" грунтувався на прагненні отримати від співбесідника ствердну відповідь. Він ставив такі питання, які примушували оппонента погоджуватися з ним, і він знов і знов добивався визнання своєї правоти, і, тим самим, і безліч ствердних відповідей. Сократ продовжував ставити питання до тих пір, поки опонент, не чітко розуміючи, що відбувається, приходив до того самого висновку, який люто оспорював декількома хвилинами раніше.

  Формулюйте свої питання так, щоб ваш співбесідник не міг не погодитися з вами. Якщо ви згодні з його точкою зору, підкресліть його правоту. Якщо ж ви дотримуєтеся іншої точки зору, не починайте з різкого випаду: "Ні, ви не маєте рації…" або "Ви не розумієте, що…", "Ви цього не знаєте".

"Негативна  відповідь є найбільш важкоздоланною  перешкодою, - пише проф. Оверстріт, - "Варто людині сказати "ні", як його гордість починає вимагати, щоб він залишався послідовним в своїх думках. Одного разу висловивши якусь думку, він зобов'язаний її дотримуватися".

Свою думку  постарайтеся не висловлювати в різкій, категоричній формі. Краще почати з таких реплік, як: "Чи не здається вам..", "Можливо, вас зацікавить.." і т. д. Використовуйте такі мовні формули, як: "Це ви добре відмітили", "Мені сподобалася ваша думка" і подібні. Вашому співрозмовнику важливо відчути, що ви визнаєте його переваги. Компліменту є місце в будь-якій розмові. Намагайтеся зробити його щиро.

   Пропонуємо  вам ознайомитися з типами  питань, що забезпечуютьпродуктивність  діалогу, Предрага Міцича.

Типи питань

Закриті питання.   Це питання, на які очікується відповідь "так" чи ні". Вони ведуть до створення напруженої атмосфери в бесіді, оскільки різко звужують "простір для маневру" для нашого співбесідника. Тому такі питання можна

застосовувати з конкретно визначеною метою. Вони ведуть думки співбесідника в одному, встановленому нами напрямку і націлені безпосередньо на ухвалення рішення. Закриті питання  добре замінюють питання констатації і твердження. У цьому плані найбільш вражаючими є так звані подвійні закриті питання, наприклад: "Чи слід призначити нашу зустріч вже на цей тиждень чи перенесемо її на наступну?" Така форма питання пропонує співбесідникові і третю можливість - тривале відстрочення. У постановці подібних питань криється небезпека того, що у співбесідника складається враження, ніби його допитують, центр тяжіння бесіди зміщується в нашу сторону, а співбесідник позбавлений можливості розгорнуто висловити думку.

Закриті питання  рекомендується ставити не тоді, коли нам потрібно отримати

інформацію, а тільки в тих випадках, коли ми хочемо прискорити отримання

згоди або  підтвердження раніше досягнутої домовленості, наприклад: "Ви згодні з тим, що..?"

Відкриті  питання. На ці питання не можна відповісти "так" чи "ні", вони вимагають якого - небудь пояснення. У питаннях такого типу використовуються слова "що", "хто", "як", "скільки "чому". Приклади таких питань: