Крапля як лікарська форма

Причина руйнування подібних емульсій – швидке злиття капель роздробленої рідини, зване коалесценцією.

Коалесценція в емульсіях, як і  коагуляція (агрегація) в суспензіях, протікає мимоволі внаслідок того, що в концентрованих емульсіях частинки роздробленої рідини часто стикаються одна з одною. Концентрована, тільки що приготована без застосування емульгатора емульсія є надзвичайно нестійкою системою, оскільки роздроблені частинки володіють великим запасом вільної поверхневої енергії, яка тим більше, чим більше крапельок в емульсії і чим менший їх розмір. Така система прагне до зменшення запасу вільної енергії (як, наприклад, нагріте тіло мимоволі охолоджується в середовищі з нижчою температурою), що практично здійснюється за рахунок мимовільного укрупнення крапельок (коалесценція).

Щоб така емульсія зберегла агрегативну  стійкість (тобто розшарування), необхідно  забезпечити достатній ступінь  дисперсності, знизивши надлишок вільної  поверхневої енергії до мінімального значення. Практично це здійснюється застосуванням емульгатора, який адсорбується на межі розділу фаз (тобто на поверхні крапельок) і створює довкола крапельок захисну оболонку товщиною в один або декілька молекулярних шарів, знижуючи в більшості випадків і поверхневий натяг на межі розділу фаз [19, 206].

Тип емульсії, що утворюється, залежить від розчинності емульгатора в тій або іншій фазі. Дисперсійним середовищем стає та фаза, в якій емульгатор переважно розчиняється.

Таким чином, для отримання стійких  емульсій типу О/В необхідні гідрофільні  емульгатори, добре розчинні у воді, що створюють на крапельках олії міцну, нерозчинну в олії оболонку. Емульсії типу О/В, навпаки, стабілізуються олеофільними емульгаторами, розчинними в оліях.

Оскільки емульгатори володіють  відповідною активністю саме на поверхні розділу фаз, вони відносяться, як правило, до групи поверхнево-активних речовин.

Класифікація емульгаторів. Поверхнево-активні  речовини-емульгатори розділяють за: 1) структурою і властивостями молекул; 2) типом утворюваних емульсій; 3) механізмом дії; 4) медичним призначенням.

Відповідно до особливостей будови молекул емульгатори діляться на аніонактивні (гідрофільна частина  молекули в розчині несе негативний заряд), катіонактивні (гідрофільна  частина несе позитивний заряд), амфотерні (заряд змінюється із зміною рН розчину) і неіоногенні (взагалі не іонізують у розчинах). До аніонактивних емульгаторів належать мило, алкілсульфати, зокрема натрію лаурилсульфат, алкілсульфонати, альгінати. До катіонактивних емульгаторів зараховують інвертне мило, наприклад четвертинні амонієві солі, вживані для зовнішніх емульсій з дьогтю і кам'яновугільної смоли. Прикладами амфотерних емульгаторів можуть служити білки, неіоногенних – холестерин, спіни, твіни, жирні спирти.

За типом утворюваних емульсій емульгатори діляться на гідрофільні, що створюють, як указувалося вище, емульсії типу О/В, і олеофільні, що створюють емульсії типу О/В. До гідрофільних емульгаторів належать білки, камедь, слизи, крохмаль, декстрин, агар-агар, сапоніни, танін, багато рослинних екстрактів, солі жовчних кислот, лужне мило, лецетин, твіни, полівінілпіролідон, натрій-карбоксиметилцелюлоза і т.д. До групи олеофільних емульгаторів належить мило дво- і тривалентних металів, стерини, смоляне мило, аміди жирних кислот, високомолекулярні одноатомні спирти і т.д.

За механізмом дії емульгатори можна підрозділити на: 1) власне поверхнево-активні речовини, що стабілізують емульсії головним чином за рахунок різкого зменшення поверхневого натягу на міжфазній межі; 2) гелеутворювачі, що стабілізують емульсії шляхом утворення міцних адсорбційних плівок на межі розділу фаз; 3) емульгатори змішаної дії. Більшість емульгаторів, які застосовуються у фармацевтичній практиці, відносяться до останнього типу.

За медичним призначенням емульгатори  діляться на використовувані в емульсіях для зовнішнього і в емульсіях для внутрішнього застосування. До першої групи відносять в основному олеофільні емульгатори, а також лужне мило, солі нафтенових кислот, агар-агар, трагакант, казеїн і казеїнати, до другої – лецетин, рослинні екстракти, камедь, пектинові речовини, целюлозу та її похідні, твіни, спіни, желатин і желатозу, яєчний жовток.

 

Розділ 3. Очні краплі

Приготування очних ліків –  важливий розділ аптечної роботи, що вимагає  строгого дотримання спеціальних правил. Очні ліки, що становлять близько 10% екстемпоральної рецептури аптек, застосовуються у формі очних крапель, очних мазей і примочок.

До очних лікарських форм пред'являються  наступні вимоги: 1) стерильність, 2) стабільність, 3) відсутність механічних домішок, здатних викликати травму оболонок ока, 4) ізотонічність очних крапель і примочок. Виготовлення очних ліків у аптеках здійснюється в спеціальній кімнаті для асептичного виготовлення ліків, а якщо її немає, то в настільному боксі.

Необхідність виготовлення в асептичних умовах очних крапель, мазей і примочок викликана тим, що ці форми наносять на кон'юнктиву ока, здатну інфікуватися. У нормі слізна рідина містить особливу антибіотичну речовину – лізоцим, яке володіє здатністю руйнувати мікроорганізми, що потрапляють на кон'юнктиву. При ряду захворювань слізна рідина містить мало лізоциму і око виявляється незахищеним від дії мікроорганізмів [19, 308].

Інфікування ока нестерильними  ліками може мати важкі наслідки, що іноді приводять до втрати зору.

Очні краплі є водними або  олійними розчинами або найтоншими суспензіями лікарських речовин. Як і інші ліки для очей, вони повинні бути стерильні, стабільні, не містити видимих неозброєним оком механічних забруднень.

Основні вимоги до очних крапель  викладені у загальній статті № 319 ДФУ.

В процесі приготування очних крапель їх стерильність забезпечується термічною стерилізацією (якщо стабільність лікарської речовини дозволяє це зробити) і дотриманням асептики. Але вже при першому ж застосуванні (зв'язаному з відкриттям склянки) краплі обсіменяються мікрофлорою. Разом з термічною стерилізацією в більшість очних крапель, що готуються в аптечних умовах, вводять антимікробні речовини для збереження стерильності як при зберіганні, так і при застосуванні. До ним відносяться мертіолат (0,005%), етанолмеркурія хлорид (0,01%), цитилпіримідина хлорид (0,01%), хлоретон (0,6%), ніпагін (0,1%), левоміцетин (0,15%), бензиловий спирт (0,9%). Найбільш активна антимікробна дія забезпечується в присутності борної кислоти [19, 309].

Очні краплі потребують ізотонування по відношенню до слізної рідини. При введенні в око неізотонічних розчинів з'являються больові відчуття, викликані відмінністю осмотичного тиску слізної рідини і розчину. Ізотонування очних крапель досягається їх приготуванням на ізотонічному розчині натрію хлориду (0,9±0,2%) або на іншому ізотонічному розчиннику. При вмісті лікарських речовин в очних краплях у концентраціях понад 4% необхідність в ізотонуванні відпадає, оскільки осмотичний тиск таких розчинів наближається до осмотичного тиску слізної рідини.

Оскільки розчинником для очних  крапель найчастіше служить вода для ін'єкцій, період їх терапевтичної  дії невеликий, внаслідок чого хворому  доводиться проводити часті інсталяції, які в свою чергу можуть надати несприятливу дію на око: нерідко  виникає алергія до лікарської речовини, збільшується вірогідність інфікування. У зв'язку з цим бажано збільшити тривалість дії лікарських речовин, вживаних у формі очних крапель. Це виявилося можливим при введенні до їх складу речовин, що підвищують в'язкість розчину. В якості останні можуть бути використані полівініловий спирт, метилцелюлоза (у вигляді 1% розчину) або натрій-карбоксиметилцелюлоза.

В очних краплях повинна також  бути забезпечена стабільність лікарських речовин. Теплова стерилізація і  тривале зберігання очних розчинів у скляній тарі ведуть до руйнування багатьох лікарських речовин (алкалоїди, знеболюючі та ін.) унаслідок окислення, лужного гідролізу і т.д. При виготовленні очних крапель в аптеках часто виникає необхідність у їх стабілізації, тобто в додаванні допоміжних речовин, що підвищують стійкість лікарських речовин до несприятливих дій.

Для стабілізації в очних краплях  солей цинку, деяких алкалоїдів, новокаїну, мезатону використовують ізотонічний  розчин борної кислоти (1,9%). Для солей  адреналіну і фазостигміну на кожні 100 мл розчину додають 100 міліграм натрію сульфіту. Стабілізацію розчинів солей атропіну, ефедрину, пілокарпіну і скополаміну здійснюють за допомогою натрію хлориду, одно- і двозаміщеного натрію фосфату.

Для звільнення від зважених частинок, здатних викликати механічне травмування оболонок ока, очні краплі фільтрують через кращі сорти фільтрувального паперу, причому під фільтр підкладають невелику грудку довговолокнистої вати. Важливо стежити, щоб після фільтрування концентрація розчину і його загальний об'єм не зменшилися більше, ніж допускається за встановленими нормами.

При виготовленні очних крапель  за прописами, що часто зустрічаються  в рецептурі аптек, доцільно вдаватися  до допомоги внутрішньоаптечних заготовок  – концентратів, розрахованих на встановлені терміни. Це прискорює приготування очних крапель і звільняє від необхідності фільтрування малих кількостей рідини. Концентровані розчини, вживані для очних крапель, як і самі краплі, відповідно до вказівок ДФУ повинні виготовлятися в асептичних умовах.

№ 135. Rp.: Sol. Sulfacyli-natrii 20% 10,0

DS. Очні краплі [19, 310]

Краплі сульфацил-натрію (альбуцид) готують на воді для ін'єкцій у  заздалегідь вимитому і простерилізованому посуді, необхідному для цього, включаючи  відпускну склянку. 2 г сулфацил-натрію розчиняють у 5 мл води для ін'єкцій і отриманий розчин фільтрують через заздалегідь промитий водою для ін'єкцій невеликий паперовий фільтр у суху стерильну склянку. Потім до розчину додають решту води, пропускаючи її крізь той же фільтр до отримання 10 мл розчину.

№ 136. Rp.: Ribeflavini 0,001

Ac. ascorbinici 0,1

Aq. pro inject. 10,0

MDS. Очні краплі

Аскорбінову кислоту розчиняють у  воді для ін'єкцій. Рибофлавін вводять  у вигляді розчину 1:5000 (внутрішньоаптечна  заготовка) .

№ 137. Rp.: Sol. Pilocarpini hydrochloridi 1% 10,0

DS. По 1-2 краплі в кожне око  3-4 рази на день

Оскільки вказаний у рецепті  розчин пілокарпіну гідрохлориду є  сильно гіпотонічним і викликає при  закапуванні в око неприємні  відчуття, його необхідно ізотонувати введенням натрію хлориду. Відповідний розрахунок ізотонічних еквівалентів наведений у ДФУ на с. 997. З таблиці фармакопеї виходить, що ізотонічний еквівалент пілокарпіну гідрохлориду по натрію хлориду рівний 0,22, тобто 1 г пілокарпіну гідрохлориду створює такий же осмотичний тиск, що й 0,22 г натрію хлориду. Отже, для доведення розчину до ізотонічної концентрації натрію хлориду слід узяти:

(0,9 – 1 × 0,22) × 10 / 100 = 0,068 ≈ 0,07.

Відважену кількість натрію хлориду  розчиняють у воді для ін'єкцій, у  половинній кількості цього розчину (5 мл) розчиняють 0,1 г пілокарпіну гідрохлориду, фільтрують у відпускну склянку через промитий фільтр і потім до розчину додають через фільтр розчин, що залишився. Склянку оформляють до відпуску, пам'ятаючи, що пілокарпіну гідрохлорид є речовиною списку А. Наклеюють етикетку "Поводитися з обережністю".

№ 138. Rp.: Novocaini 0,1

Zinci sulfatis 0,025

Ac. borici q. s. ut f. sol. isotonica 10,0

DS. По 2 краплі З рази на день [19, 311]

Рецепт передбачає розрахунок необхідної кількості борної кислоти для отримання ізотонічного розчину, який здійснюють аналогічно наведеному вище прикладу. Для прискорення відпуску можна також скористатися заготовкою "0,25% розчин цинку сульфату в 2% розчині борної кислоти", якої слід узяти 10 мл, розчиняючи в ній 0,1 г новокаїну.

Широко прописують в очних краплях  препарати антибіотиків, особливо стрептоміцину  сульфат і левоміцетин. Для підвищення стабільності очні краплі з антибіотиками  готують на стерильних буферних розчинах. Так, наприклад, очні краплі з левоміцетином готують на боратному буферному розчині, що має наступний склад:

Натрію хлориду

Натрію тетраборату 0,2

Кислоти борної 1,1

Дистильованої води 100,0

Вказаний розчин заздалегідь стерилізують при 100 °С 30 хв.

Очні краплі з іншими антибіотиками готують з використанням ізотонічного розчину натрію хлориду. У разі застосування в очних краплях бензилпеніцилін-натрієвої (калієвої) солі концентрацією 20000-100000 ОД/мл в якості розчинника використовують також розчини скополаміну, атропіну, діоніну, морфіну.

Останнім часом Ю.Ф. Майчуком і  співавт. запропонована нова очна лікарська  форма – очні лікарські плівки, що є полімерними пластинками, розчинними в слізній рідині і такими, що містять відповідними лікарськими  речовинами. Застосовують очні плівки шляхом закладання за повіку, де вони змочуються слізною рідиною, набувають еластичності і поступово протягом 10-40 хв розчиняються, вивільняючи водорозчинні лікарські речовини, що містяться в них.

 

Висновки

Отже, згідно з сучасними біофармацевтичними уявленнями, лікарська форма – це раціональна з фармакокінетичної точки зору, зручна для застосування форма препарату, що забезпечує оптимальну терапевтичну дію.

Краплі (Guttae) – рідка лікарська  форма (розчин, суспензія, емульсія), що містить діючі речовини у вельми високій концентрації. Їх дозують краплями і відпускають в мініатюрних упаковках.

Готуючи краплі, окрім очних, використовують концентровані розчини. У разі їх відсутності лікарські засоби у  вигляді порошків розчиняють у половинній кількості прописаної води, розчин проціджують через попередньо змочений водою ватний тампон у флакон для відпуску, додають решту води.

Краплі поділяються на: "Очні краплі", "Вушні краплі", "Назальні краплі", "Краплі для внутрішнього застосування" тощо.

Концентровані розчини – це недозований вид аптечної заготівки, що застосовується для приготування лікарських форм з рідким дисперсійним середовищем, шляхом розведення або в суміші з іншими лікарськими речовинами.