Методи оцінки фізичного розвитку

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

 

 

Факультет біомедичної  інженерії 

Кафедра фізичної реабілітації

 

 

 

ДОМАШНЯ КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни:

«СПОРТИВНА МЕДИЦИНА»

НА ТЕМУ :

«МЕТОДИ ОЦІНКИ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ»

 

                                                              

          

                                                                                                       Виконала:

студентка 3-го курсу

групи ЗЛ-11

Каленська Ольга Анатоліївна

 

Перевірила :

Латенко С. Б.

 

                                            

Київ 2013

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1. Основні параметри фізичного розвитку………………………………………4

2. Основні закономірності фізичного розвитку…………………………………6

3. Методи оцінки фізичного розвитку………………………………………….10

3.1 Метод індексів…………………………………………………………..10

3.2 Метод стандартів і антропометричних профілів……………………..11

3.3 Оцінка фізичного розвитку за шкалами регресії……………..………14

3.4 Оцінка фізичного розвитку центильним методом……………………16

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...……18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ……………………………………………………19 
ВСТУП

Фізи́чний ро́звиток — це процес становлення і змін біологічних форм і функцій організму людини. Він залежить від природних життєвих сил організму та його будови. Фізичний розвиток оцінюється рівнем розвитку фізичних якостей, антропометричними і динамометричними показниками, показниками формування постави.

Фізичний розвиток, поряд з народжуваністю захворюваністю і смертністю є одним з показників рівня здоров'я населення. Процеси фізичного і статевого розвитку взаємопов'язані і відображають загальні закономірності росту і розвитку, але в той же час істотно залежать від соціальних, економічних, санітарно-гігієнічних та інших умов, вплив яких в значній мірі визначається віком людини.

Під фізичним розвитком розуміють  біологічні процеси, що безперервно відбуваються. На кожному віковому етапі вони характеризуються певним комплексом пов'язаних між собою та з зовнішнім середовищем морфологічних, функціональних, біохімічних, психічних і інших властивостей організму і обумовлених цим своєрідністю запасом фізичних сил. Високий рівень фізичного розвитку поєднується з високими показниками фізичної підготовки, м'язової та розумової працездатності.

 

1. Основні параметри фізичного розвитку

В основі оцінки фізичного  розвитку лежать параметри росту, маси тіла, пропорції розвитку окремих частин тіла, а також ступінь розвитку функціональних здібностей його організму (життєва ємність легень, м'язова сила кистей рук та ін; розвиток мускулатури і м'язовий тонус, стан постави, опорно-рухового апарату, розвиток підшкірного жирового шару, тургор тканин), які залежать від диференціювання і зрілості клітинних елементів органів і тканин, функціональних здібностей нервової системи та ендокринного апарату. Історично склалося, що про фізичний розвиток судять головним чином за зовнішніми морфологічними характеристиками. Проте, цінність таких даних незмірно зростає в поєднанні з даними про функціональні параметри організму. Саме тому для об'єктивної оцінки фізичного розвитку, морфологічні параметри слід розглядати спільно з показниками функціонального стану[1].

1. Аеробна витривалість — здатність тривало виконувати роботу середньої потужності і протистояти стомленню. Аеробна система використовує кисень для перетворення вуглеводів в джерела енергії. При тривалих заняттях в цей процес залучаються також жири і, частково, білки, що робить тренування аероба майже ідеальним для втрати жиру.
2. Швидкісна витривалість — здатність протистояти стомленню в субмаксимальних за швидкістю навантаженнях.
3. Силова витривалість — здатність протистояти стомленню при достатньо тривалих навантаженнях силового характеру. Силова витривалість показує наскільки м'язи можуть створювати повторні зусилля і протягом якого часу підтримувати таку активність.
4. Швидкісно-силова витривалість — здатність до виконання досить тривалих за часом вправ силового характеру з максимальною швидкістю.
5. Гнучкість — здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок еластичності м'язів, сухожиль і зв'язок. Хороша гнучкість знижує ризик травми під час виконання вправ.
6. Швидкість — здатність максимально швидко чергувати скорочення м'язів і їх розслаблення.
7. Динамічна м'язова сила — здатність до максимально швидкого (вибухового) прояву зусиль. Зростання м'язової сили часто супроводжується збільшенням об'єму і щільності м'язів — «будівництвом» м'язів. Крім естетичного значення збільшені м'язи менш схильні до пошкоджень і сприяють контролю ваги, так як м'язова тканина вимагає калорій більше, ніж жирова, навіть під час відпочинку.
8. Спритність — здатність виконувати координаційно-складні рухові дії.
9. Склад тіла — співвідношення жирової, кісткової і м'язової тканин тіла. Це співвідношення, почасти, показує стан здоров'я та фізичної підготовки в залежності від ваги і віку. Надлишковий вміст жирової тканини підвищує ризик розвитку хвороб серця, діабету, підвищення артеріального тиску і т. д.
10. Росто-вагові характеристики і пропорції тіла — ці параметри характеризують розміри, масу тіла, розподіл центрів мас тіла, статура. Ці параметри визначають ефективність певних рухових дій і «придатність» використання тіла спортсмена для певних спортивних досягнень.
11. Важливим показником фізичного розвитку людини є постава — комплексна морфо-функціональна характеристика опорно-рухової системи. Також її здоров'я об'єктивним показником якого є позитивні тенденції у вище перерахованих показниках[5].

 

 

2. Основні закономірності фізичного розвитку 

Організм дитини відрізняється від організму дорослого рядом особливостей в будові та функціях окремих органів та систем.

Перш за все організм дитини на відміну від організму  дорослого знаходиться в стані  безперервного росту та розвитку. Під ростом розуміють кількісні зміни організму, під розвитком – якісні, диференціювання органів та тканин. Кількісні зміни, постійно накопичуючись, переходять в якісні. Це і є єдність та взаємозалежність росту та розвитку[3].

В окремі вікові періоди  процеси росту та розвитку проходять нерівномірно та неоднаково. Більш того, кожний орган, кожна система органів мають свої закономірності по відношенню до процесів росту та розвитку, причому інтенсивність їх виражена тим більше, чим менший вік.

Окремі тканини на протязі всього періоду розвитку підлягають безперервному та складному диференціюванню.

Збільшення маси тіла – ваги – проходить неоднаково із року в рік. Періоди швидкого темпу  росту змінюються періодами його уповільнення. Під час уповільнення росту відмічаються великі прибавки ваги. Уповільнення та прискорення росту співпадають з тими крупними гістологічними змінами, під які підпадає кісткова система[1].

Важливу роль в процесах перебудови кісткової тканини грає харчування. Так, збіднення їжі мінеральними солями та вітамінами в період глибокої морфологічної перебудови кісткової тканини приводить до остеопорозу та значному уповільненню росту. Встановлено, що збільшення органів не йде пропорціонально загальному росту організму та паралельно процесам їх внутрішнього диференціювання. Остаточне формування структури органів, так як і їх ріст, закінчується в різні вікові періоди. Періоди бурного росту змінюються періодами уповільнення, на протязі яких проходить диференціювання його та вдосконалення функцій.

Ріст та розвиток окремих  органів та систем органів пов’язані між собою. Так, наприклад, вдосконалення органів дихання благо приємно відображається на функціях серця та дихання, а діяльність органів кровообігу сприяє розвитку дихального апарата.

Формування функцій  нервової системи позитивно впливають на розвиток рухової діяльності і, навпаки, розвиток м’язової системи сприяє вдосконаленню нервової діяльності[2].

Безперервний процес диференціювання тканин, незакінченість функціонального розвитку окремих  органів та систем роблять організм дитини в порівнянні з організмом дорослого менш стійким до всілякого роду неблагоприємного впливу зовнішнього середовища. Тому у дітей нерідко виникають різні функціональні розлади та захворювання мають схильність до загострення.

Особливо сильно реагує дитячий організм на різні внутрішні фактори в період найбільш інтенсивної морфологічної та функціональної перебудови. Це доведено рядом досліджень та самим життям. Так, наприклад, в результаті вивчення наслідків першої та другої світових воєн було виявлено, що негативні фактори зовнішнього середовища сказалися неоднаково на дітях різного віку. Антропометричні дослідження констатували більш різке відставання показників фізичного розвитку від таких самих дітей довоєнного періоду у дітей 6 – 7 та 12 – 13 років ( дівчатка ) і 13 – 14 років ( хлопчики ), чим у дітей другого віку. Саме в ці вікові періоди і проходить морфологічна та функціональна перебудова кісткової тканини, а також перебудова всього організму в цілому[4].

Довжина тіла, вага та окружність грудної клітини являються основними показниками фізичного розвитку. Проте, даючи оцінку фізичному розвитку дитини, лікарі керуються не лише цими соматометричними величинами, а використовують також результати фізіометричних вимірів ( життєва ємність легень, сила тиснення рук та станова сила ) та стоматоскопічних показників ( розвиток кістково – м’язової системи, кровонаповнення, жировідкладення, статевий розвиток, різні відхилення в пропорціях тіла ). Лише керуючись сукупністю цих показників, можна встановити, який фізичний розвиток дитини. Довжина тіла ( основний показники фізичного розвитку ) служить разом з тим основою для правильності оцінки ваги та окружності грудної клітини; вага виражає масу тіла; окружність грудної клітини – розвиток органів дихання та скелету[6].

Саме інтенсивне збільшення довжини та ваги тіла проходить на протязі першого та другого років життя. За перший рік довжина тіла дитини збільшується на 25 см, а за другий – 10 – 15 см; вага на першому році збільшується на 6 – 7 кг, а на другому – на 2 – 3 кг; потім щорічний приріст довжини тіла знижується до 4 – 5 см, а вага – до 1,5 – 2 кг.

Збільшення темпів росту  знову відмічається в 6 – 7 років  та з початком статевого дозрівання 9 в 11 –12 років у дівчаток та в 13 – 14 років у хлопчиків).

В 6 – 7 років річний приріст довжини тіла складає 8 –10 см, а період початку статевого дозрівання та послідуючі 2 – 3 роки – 5 – 7 см при щорічному збільшенні ваги на 3 – 4 кг. До 16 – 17 років у дівчат та 18 – 19 років у юнаків темп зростання довжини тіла складає 1 –2 см, а вага – 2-3 кг, а в послідуючі роки, коли дозрівання закінчується, приріст довжини тіла доходить до декількох міліметрів[1].

Вважається, що збільшення довжини  тіла, я правило, закінчується у жінок  в 2- 22 роки, а у чоловіків в 23 – 25 років. Криві зміни середніх величин довжини тіла та ваги в зв’язку з віком та статтю мають характерну направленість та амплітуду.

Багато морфологічних та особливо функціональних показників ( життєва  ємність легень, окружність грудної  клітини, сила м’язів, витривалість до статичної напруги та до динамічної роботи, обмін речовин, енергетичні затрати організму ) у дівчаток всіх віків значно нижчі, ніж у хлопчиків цього ж періоду. Лише в період статевого дозрівання дівчаток спостерігається тенденція наближення деяких їх функціональних показників з такими ж у хлопчиків[3].

Різниця в показниках довжини тіла та ваги у хлопчиків та дівчаток до періоду статевого дозрівання виражені на сильно різко. Дівчатка, у  яких довжина тіла та вага дещо нижча, ніж у хлопчиків, порівнюються з  останніми, о потім в зв"язку з більш раннім початком статевого дозрівання ( в 11 – 12 років ) переганяють їх. До 14 – 15 років статева зрілість дівчаток близька до свого завершення, тому збільшення довжини тіла та ваги стає у них менш інтенсивним, ніж у хлопчиків. В цьому віці хлопчики по довжині тіла та вазі порівнюються з дівчатками, а потім переганяють їх.

В подальшому всі показники фізичного  розвитку у юнаків в середньому перебільшують  такі у дівчат. Цей характерний  хід кривих середніх величин довжини  тіла та ваги в різних групах може значно мінятися в зв’язку з більш раннім або, навпаки, більш пізнім статевим дозріванням[1].

Паралельно із збільшенням всієї  довжини тіла виміряється співвідношення пропорці1 окремих його частин. У  дитини з відносно великою головою, довгим тулубом та короткими ногами з віком міняються розміри кінцівок та тулуба: голова стає відносно невеликою, тулуб – коротким; ноги - довгими.

Всі антропометричні показники  для оцінки фізичного розвитку або  інших цілей проводять в ранкові  години на голому тілі стандартними інструментами.

Проводячи оцінку фізичного розвитку, намічуючи ті чи інші оздоровчі або  санітарно – гігієнічні міроприємства, необхідно враховувати також  основні анатомо – фізіологічні особливості дітей та підлітків[4].  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Методи оцінки фізичного розвитку 

Нині є кілька методів оцінки фізичного розвитку: метод індексів, метод стандартів, і антропометричних профілів, метод кореляції і шкал регресії[3].

 

3.1 Метод індексів 

Цей метод грунтується на співвідношенні окремих ознак фізичного розвитку. Є кілька десятків різних індексів, проте найбільшого поширення отримали ваго-ростові індекси,грудно-ростові індекси та «життєві» індекси.

При виведенні цих  індексів автори виходили з положення, що різні розміри тіла людини один відносно одного змінюються пропорційно. Проте, як показали дослідження А.І.Ярхо (1924) і В.В.Бунака (1937), за зміни однієї з ознак інші можуть або зменшуватися, або збільшуватися, інколи ж залишатися незмінними. У своєму цифровому значенні індекси неспроможні повною мірою відобразити істинні співвідношення показників фізичного розвитку, що майже не залежить від віку, статі, мало змінюються під впливом занять спортом. Включаючи нерівнозначні (з погляду їх біологічної значимості) ознаки, різні індекси часто суперечать один одному. Тим більше що простота техніки їх обчислення дозволяє вживати метод індексів з метою оцінки фізичного розвитку спортсменів, особливо в динамічних спостереженнях. Метод індексів набув широкого поширення там[5].