Методи оцінки фізичного розвитку

Ваго-ростові індекси

1) ІндексКетле: I = , де I – індекс, – вагу тіла (м), – довжина тіла (в див). Цей індекс показує, скільки грамів ваги тіла посідає 1 див довжини тіла. Він коливається чоловіки межах 350–400, а й у жінок – 325–375.

2) Індекс Брока: I = >P – (L – 100). Виходячи з цього індексу, вагу тіла в «нормі» має дорівнювати довжині тіла без 100 одиниць.

Як бачимо, ці індекси  засновані на тому, що зі зміною довжини тіла на 1 довжини вага мусить змінюватись на 1 кг. Проте застосування методу кореляції показало, що це не зовсім точно. За даними П.Н. Башкірова, зі зміною довжини тіла на 1 довжини чоловіки вага тіла змінюється на 640г., а у жінок – на 700 г.

3) Індекс Ліві: I =  > 100. Індекс Ліві дорослого чоловіка становить 23,0–24,0. Слабкий фізичний розвиток характеризується індексом менше 23,0, а високий – більше 24,0. У новонароджених індекс дорівнює 29,7, а у 10–11 річних – 22,8.

Грудно-ростові індекси

1)                I = T – 0,5 L, де I – індекс, T – обхват грудях під час паузи (в див), L – довжина тіла (в див).

Цей індекс називають індексом пропорційності розвитку грудної клітини. Середні дані серед чоловіків + 5,8 див, тоді + 3,8 див. Природно, що у широкогрудих спортсменів цей індекс перевищить, ніж вузькогрудих.

2)                Індекс Ліві: I =  > 100.

Життєвий індекс служить для визначення функціональних можливостей апарату зовнішнього дихання: I= , де I – індекс, >ЖЕЛ – життєва ємність легень (в мл), Р – вагу тіла (в кг). Для дорослих чоловіків середній показник 60 мл, тоді – 50 мл, для спортсменів – 60–70 мл, для спортсменок – 55–60 мл на 1 кг ваги[1].

 

3.2 Метод стандартів і антропометричних профілів

1925-го р. відомий  німецький антрополог Р. Мартін  запропонував з оцінки фізичного  розвитку метод стандартів, і  антропометричних профілів, що майже  зовсім витіснив метод індексів. Стандарти – це спеціальні оціночні таблиці середніх величин ознак фізичного розвитку, отриманих при статистичної обробці антропометричних даних (довжини тіла, обхвати грудях, ваги тіла, і т.п.) значної частини осіб однорідної групи (віком, підлозі, професії та т.п.). У цьому крім середньої арифметичній величини (М) враховується квадратичне відхилення, що дозволяє оцінити рівень варіювання ознаки[2].

Оскільки більшу частина  антропометричних ознак залежить від  довжини тіла (зростання), то оціночних таблицях наводяться показники фізичного розвитку відповідно ростовим групам, наприклад на шляху зростання 161–165 див, 171–175 див тощо. Фізичний розвиток певного індивідуума по оціночним таблицям порівнюється зі фізичним розвитком тієї групи, до якої він належить. До категорії середніх величин, чи так званої норми, Р. Мартін відносить всі величини ознак фізичного розвитку, які у межах ± 0,5 від М; до категорії «нижчу за середню» – всі величини, які у межах від М – 0,5 до М – 1 ; до категорії «низької» – всі величини, які у межах від М – 1 до М – 2. Категорії ознаки, які стосуються значенням вище середніх величин, визначаються з урахуванням тих же квадратичних відхилень, але зі знаком плюс[4].

Оцінка за стандартами  виробляється так. Ознаку, яку треба оцінити, порівнюють за таблицею з її середнім арифметичним  відповідній ростовій групі і обчислюють відмінність між ними. Потім визначають, скільки квадратичних відхилень міститься у цієї різниці (при цьому різницю ділять на величину сигми), і встановлюють рівень фізичного розвитку обстежуваного.

В. Г.Штефко (1929) збільшив кордон середньої норми ознаки: відніс до неї всі величини, які у діапазоні М± 1 . У зв'язку з цим змінилися межі і інших градацій: від М + 2 до М + 3 – високий фізичний розвиток; від М+ 1 до М + 2 – вищий за середній; від М +1 до М – 1 – середній; від М – 1 до М – 2 – нижчий від середнього; від М – 2 до М – 3 – низький.

Така градація фізичного  розвитку знайшла широке застосування. Автор її вважає за доцільне виділити як основні ознаки довжину тіла, і проводити характеристику фізичного розвитку і натомість тих значень, що входять у поняття середніх її величин, нижчі за середні тощо. У зв'язку з цим він виділяє 25 різних комбінацій поєднання ознак (довжини тіла, обхвати грудях та ваги тіла)[3].

Для наочності щодо оцінки фізичного розвитку рекомендується застосовувати графік, що отримав  назву «>антропометрического профілю» фізичного розвитку індивідуума.

Для побудови графіка  необхідно накреслити сітку відповідно кількості ознак фізичного розвитку, у середині провести лінію М, яка ніколи середні величини цих ознак, вищою, і нижче від якої – лініїквадратичних відхилень (+ 1 , + 2, + 3 , – 1 , – 2, – 3 ).Вирахування в оцінці за стандартами відхилення величини ознаки завдають як точок на сітку і з'єднують їх прямими лініями. На графіці чітко видно, яка із ознак фізичного розвитку вище або нижчий від середніх даних груп. Ці графіки дуже зручні при динамічних спостереженнях, оскільки дозволяють ознайомитися з змінами досліджуваних ознак[5].

Недоліки методу стандартів, і антропометричних профілів зводяться, по-перше, для використання підсумкового квадратичного відхилення, хоча відомо, що може служити показником мінливості лише незалежних ознак, а по-друге, до того що, при оцінці фізичного розвитку в ролі основної ознаки розглядають довжину тіла, а вага і обхват грудей у залежності від довжини тіла.

Крім зазначених методів, з метою оцінки фізичного розвитку застосовують й інші, наприклад метод кореляції, чи шкал регресії, метод розподілу чисельності станів ознак тощо. Але ці методи громіздкі, вимагають складних обчислень й закони використовують лише спеціальних дослідженнях[3].

При індивідуальної оцінці фізичного розвитку спортсменів  необхідно враховувати їх спортивну  кваліфікацію Порівнювати тотальні розміри (довжина тіла, вагу тіла, грудної периметр) чи парціальні (довжина кінцівок, довжина їх сегментів) лише з аналогічними середніми величинами тій чи іншій групі, до якої належить досліджуваний спортсмен, а не із середніми показниками морфологічних ознак спортсмена взагалі, без обліку спортивної спеціалізації. У кожному виді спорту можуть спеціалізуватися і високорослі і низькорослі спортсмени. У зв'язку з цим для спортсменів будь-якої спортивної спеціалізації необхідно розробити з урахуванням статі та віку свої стандарти, тобто середні величини морфологічних ознак[2].

 

3.3 Оцінка фізичного розвитку за шкалами регресії

Використання методу оцінки фізичного розвитку за шкалами  регресії дозволяє подолати основний недолік методики сигмальних відхилень, а саме відокремлений характер оцінки кожної соматометричної ознаки. Оціночні таблиці у даному випадку ураховують кореляційну залежність між ростом, масою тіла та обводом грудної клітки і, отже, дозволяють дати більш грунтовну оцінку ступеня фізичного розвитку за сукупністю взаємопов'язаних ознак[3].

Перший етап проведення індивідуальної оцінки фізичного розвитку за оціночними таблицями шкал регресії спрямований на пошук групи (розвиток середній, нижче середнього, вище середнього, низький, високий), до якої слід віднести ріст дитини. Далі знаходять показники маси тіла та обводу грудної клітки, що повинні відповідати фактичному ростові і порівнюють з ними фактичні показники ознак, які досліджуються. Для цього від величини фактичного розвитку ознаки віднімають стандартне його значення та ділять на сигму регресії ( R)для досліджуваної ознаки. Критерії оцінки аналогічні попереднім[4].

Проведене дослідження  дозволяє віднести дитину до однієї з  груп фізичного розвитку: нормальний фізичний розвиток - маса тіла у межах  від М -1 R до М + 2 R; дефіцит маси тіла - маса тіла менш, ніж М -1 R; надлишок маси тіла - маса тіла більш, ніж М +2 R; низькій ріст - довжина тіла менш, ніж М - 2 R.

Оцінка фізичного розвитку комплексним методом

Комплексний метод оцінки фізичного розвитку дозволяє урахувати як особливості морфофункціонального стану організма, так і відповідність рівня його біологічного розвитку календарному вікові.

Спочатку за даними довжини  тіла, щорічного збільшення довжини  тіла, числа постійних зубів, ступеня  розвитку вторинних ознак статевого дозрівання, терміну окостеніння кисті визначають біологічний вік дитини та порівнюють його з календарним. У залежності від значень отриманих показників він може відповідати календарному вікові, випереджувати або відставати від нього[1].

Наступний етап комплексного методу пов'язаний з оцінкою морфофункціонального стану організму із застосуванням  шкал регресії та вікових стандартів розвитку функціональних показників.

Фізичний розвиток вважається:

" гармонійним, якщо  величини маси тіла і обводу грудної клітки відрізняються від нормативних значень у межах від -1 R до +1 R та функціональні показники характеризуються відхиленнями від -1 R і вище;

" дисгармонійним, якщо  величини маси тіла і обводу  грудної клітки відстають або  випереджають за рахунок надлишкових жировідкладень стандартні значення на ±1 R - ±2 R та функціональні показники знаходяться у межах від -1 до -2 ;

" різко дисгармонійним, якщо величини маси тіла і  обводу грудної клітки відстають  або випереджають за рахунок  надлишкових жировідкладень нормативні показники більш, ніж на ±2 R та функціональні показники характеризуються відхиленнями від -2 і нижче.

Рівень фізичного розвитку за ростом визначається за допомогою шкал регресії або у випадку їх відсутності за методом сигмальних відхилень. Як і в попередньому випадку існують 5 оцінок фізичного розвитку за ростом: високий, вище середнього, середній, нижче середнього, низький[3].

Стандартизовані показники  фізичного розвитку школярів

Коефіцієнт регресії (КR) показує, на скільки змінюється маса тіла (в кг) і обвід грудної клітки (в см) при збільшені або зменшені росту на одиницю вимірювання (см). Сигма регресії ( R) cлужить для визначення індивідуального відхилення маси тіла і клітки грудної клітки від стандартних даних росту.

За допомогою коефіцієнта регресії та сигми регресії складають оціночні таблиці (шкали регресії за ростом), які дозволяють оцінювати гармонійність розвитку людини за морфологічними ознаками.

Ступінь гармонійності  фізичного розвитку визначається шляхом порівняння фактичної маси тіла і обводу грудної клітки зі стандартними величинами цих показників для певного віку і статі[4].

Оцінка фізичного розвитку школярів (шкала регресії за ростом)

Різниця між фактичною  і стандартною величинами показника  фізичного розвитку ділять на сигму регресії і отримують величину сигмального відхилення, яка дозволяє визначити ступінь гармонійності фізичного розвитку школяра.

 

3.4 Оцінка фізичного розвитку центильним методом

Центильний метод, на відміну від традиційних, які  орієнтовані на оцінку ознак фізичного розвитку, що варіюють за законом нормального розподілу, є ефективним непараметричним способом стислого опису характеру їх розподілу, котрий має право- або лівосторонню асиметрію[2]. Сутність центильного методу полягає у зіставленні фактичної ознаки розвитку окремої характеристики фізичного розвитку з упорядкованим рядом, що включає у свою структуру весь діапазон коливань досліджуваної ознаки, розподілений на 100 інтервалів, попадання в які має рівну імовірність, але розміри цих центильних інтервалів у абсолютних одиницях вимірювань неоднакові. Для визначення ступеня фізичного розвитку використовують сім фіксованих центилів: 3-й, 10-й, 25-й, 50-й, 75-й, 90-й та 97-й і відповідно вісім центильних інтервалів:

" 1-й інтервал (нижче  3%) - дуже низькі показники;

" 2-й інтервал (від  3% до 10%) - низькі показники

" 3-й інтервал (від  10% до 25%) - знижені показники

" 4-й та 5-й інтервали  (відповідно від 25 до 50% та від  50% до 75%) - середні показники;

" 6-й інтервал (від  75% до 90%) - підвищені показники;

" 7-й інтервал (від  90% до 97%) - високі показники;

" 8-й інтервал (вище 97%) - дуже високі показники

Індивідуальну оцінку морфофункціональних  показників проводять за одновимірними  оціночними шкалами, що включають у  свою структуру розмах коливань (максимальне та мінімальне значення), центральну тенденцію (медіану упорядкованого ряду) та 8 центильних інтервалів і дозволяють визначити як окремі характеристики розвитку соматометричних ознак, так і, ураховуючи той факт, 4-й та 5-й інтервали номограми характеризують гармонійний фізичний розвиток, 3-й та 6-й інтервали - дисгармонійний, 1-й та 2-й і 7-й та 8-й - різко дисгармонійний за рахунок дефіциту або надлишку маси тіла, ступінь гармонійності фізичного розвитку[3].

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

1. В основі оцінки фізичного розвитку лежать параметри росту, маси тіла, пропорції розвитку окремих частин тіла, а також ступінь розвитку функціональних здібностей його організму

2. В кожний віковий період організм характеризується визначеними морфологічними та фізіологічними особливостями та своєрідною властивістю реагувати на різні чинники зовнішнього середовища. Особливо це різко виражено у дітей під час вікової кризи.

3. Нині є кілька методів оцінки фізичного розвитку: метод індексів, метод стандартів, і антропометричних профілів, метод кореляції і шкал регресії.

4. Простота техніки обчислення дозволяє вживати метод індексів з метою оцінки фізичного розвитку спортсменів, особливо в динамічних спостереженнях

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Даценко І.І. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології. - К.: Здоров'я, 1999. - С.576-578.
2. Дорохов Р.Н., Губа В.П. Спортивна морфологія. – М., 2002. 
3. Енциклопедія спорту. – К., 2000.
4. Лисов П.К.,НикитюкБ.Д.,СапинМ.Р. Анатомія (з засадами спортивної морфології. – М.: Медицина, 2003.
5. Медицина дитинства / За ред. П.С. Мощича: У 4 т. – К.: Здоров'я, 2004. – Т. 1. – С. 189-201.
6. Доскин В.А., Келлер X., Мураенко Н.М., Тонкова-Ямпольская P.M. Морфофункциональные константы детского организма: Справочник. – М.: Медицина, 2001. – С. 37-79.