Харчові гельмінтози, їх класифікація, поширення, шляхи профілактики

Серед різних груп населення  найбільш ураженими дифілоботріозом  є рибалки, члени їх сімей, робітники  рибопереробних підприємств. Окрім  природних факторів, на формування осередків дифілоботріозу суттєво  впливають санітарний стан населеного пункту, від якого залежить забруднення водойм фекаліями; господарська діяльність населення, його звички і побутові навики; кількість риби і рибних продуктів, що вживаються в їжу, спосіб їх термічної обробки.

Різноманітність природних  і господарських факторів сприяла  формуванню на території колишнього СРСР різних типів осередків дифілоботріозу. Найбільш інтенсивні осередки спостерігаються в Північно-Західній частині Росії і в країнах Балтії, що зв'язані з водними системами басейнів Балтійського, Білого і Баренцового морів. Інтенсивні осередки є на великих озерах — Ладозькому, Онезькому, Псковсько-Чудському. Осередки річкового типу є в долинах Північної Двіни, Печори та інших рік.

Найінтенсивніші осередки дифілоботріозу спостерігаються в  Карелії. Цьому сприяють велика кількість озер, висока щільність населення, розвиток рибальства, вживання в їжу слабко термічно обробленої риби. В Чорноморсько-Азовському регіоні, який займає деякі райони басейнів Дніпра, Дунаю, Пруту, Дону та інших рік, осередки малоінтенсивні. В Україні і Молдові вони розміщені ближче до нижньої течії рік, навколо дельтових ділянок і водосховищ.

Для запобігання формування осередків дифілоботріозу велику роль відіграє охорона прісних водойм від фекального забруднення шляхом будівництва очисних споруд, знезараження фекалій на кораблях, влаштування каналізованих вбиралень; суворий контроль за скиданням у водойми знезаражених від яєць гельмінтів побутових, промислових стічних вод і нечистот з населених пунктів.

Важливо виявити інвазованих  лентецем широким і провести якісну їх дегельмінтизацію. Ці заходи здійснюються в плановому порядку серед рибалок, членів їх сімей, робітників рибної промисловості, екіпажу річкових суден. На підприємствах рибної промисловості і громадського харчування здійснюється санітарно-гельмінтологічна експертиза риби і рибних продуктів; знезаражується інвазована плероцеркоїдами риба. Особиста профілактика полягає в тому, щоб не вживати в їжу сирої, недостатньо соленої, смаженої або вареної риби, свіжої малосоленої ікри. Рибний фарш, котлети і дрібну рибу необхідно смажити не менше ніж 15—20 хв, а нерозпластані частини великої риби — не менше 30—40 хв. При температурі 21—22°С загибель плероцеркоїдів настає через 18 год, при 10—12°С — через 3 доби, при 6—8°С — через 7 діб. Дрібна риба знезаражується від плероцеркоїдів у 20% водному розчині кухонної солі через 1 добу, велика — через 10 діб. Ікру необхідно обробляти окропом. В осередках дифілоботріозу необхідно проводити дегельмінтизацію собак і котів, інвазованих лентецем широким.

Важливе значення має санітарно-освітня робота серед населення.

4.4 Ентеробіоз

Ентеробіоз (enterobiusvermicularis від грець. enteron — кишечник, bios — життя, від лат. vermis — черв) — захворювання людини, що викликається паразитуванням в організмі людини гострика, характеризується свербінням переанальних складок, функціональними розладами нервової системи і шлунково-кишкового тракту та запальними явищами сечостатевої системи.

Цей паразит зустрічається  в усіх широтах земної кулі. В  Україні зараженість населення  гостриками складає 5-6%. Переважно хворіють діти. Особливо часто зустрічається  в дитячих колективах, де допускається порушення санітарного режиму.

Єдиним джерелом інвазії є тільки людина, хвора на ентеробіоз. Шлях зараження фекально-оральний, який реалізується харчовим, контактно-побутовим шляхом та за допомогою мух. Серед факторів передачі можуть мати значну роль харчові продукти, не підлягають термічній обробці, та продаються у роздрібній вуличній торгівлі.

Інкубаційний період триває близько 15 днів. Клінічний перебіг хвороби залежить від організму хворого. Здебільшого хворі скаржаться на свербіж і печію в перианальній ділянці. Якщо інтенсивність інвазії невелика, ці явища виникають періодично, переважно вночі. У випадках значної інвазії свербіж стає постійним і нестерпним, турбує хворих не тільки вночі, але і вдень, поширюючись на промежину, стегна, живіт. Хворі втрачають сон, стають роздратованими, знижується їх працездатність. Особливо значні ці прояви у дітей. Вони стають плаксивими, погано сплять, худнуть, страждає пам'ять. Часто виникають кишкові розлади, часті, рідкі випорожнення з домішками слизу, кольки в животі. Із виповзанням гостриків в сечостатеві органи може розвинутись нічне нетримання сечі.

Виникає зрушення в ШКТ: болі, бурчання в животі, блювоту. Нудоту.

Діагноз ентеробіозу встановлюють на підставі анамнезу і лабораторних досліджень.

4.5 Трихінельоз

Трихінельоз (trichinellosis) — гостре тлистяне захворювання людини та ссавців, яка спричиняється нематодою Trichinella spiralis.

Збудники паразитують у нижніх відділах тонкої кишки людини або тварини (кишкові трихінели). Розвиток кишкових трихінел відбувається в організмі господаря після вживання ним м'яса тварини, інвазованої личинками трихінел (м'ясові трихінели). Після перетравлення м'яса в шлунку і розчинення капсул, в яких містяться личинки, останні проникають у тонку кишку. Через добу вони перетворюються у самців і самиць.

Запліднені самиці за допомогою головного стилета  прикріплюються до слизової оболонки кишки і за добу досягають статевої зрілості. Самиці живородні. Через 80-90 г од після зараження трихінельозом  людини чи тварини самиці народжують личинки, які потрапляють спочатку в лімфатичні, потім в кровоносні судини, якими розносяться по всьому організму. Вони проникають у різні органи, але подальший їх розвиток відбувається у поперечносмугастих м'язах.

Виділяючи гіалуронідазу, личинки проникають в сарколему м'язових волоконець. Через 18-20 діб перебування в м'язах вони підростають до 0,8-1 мм, закручуються спірально і стають інвазивними. Через 35-40 днів навколо м'язової трихінели утворюється капсула внаслідок реакції оточуючої тканини. Стінка капсули складається з тонкого сполучнотканинного та прозорого гіалінового шарів. Середня величина капсул у людини складає 0,6х0,2 мм. Через 14-18 міс починається звапнення капсул, яке триває до 2 років. В капсулах м'язові трихінели залишаються життєздатними протягом багатьох років. Кишкові трихінели живуть значно менше — від 10 до 56 діб у тварин і 45-56 діб у людини. За життя одна самиця в організмі різних тварин народжує від 200 до 2000 личинок, в організмі людини — в середньому 1500.

Спостерігається неоднакова ураженість личинками трихінел різних груп м'язів. У людини м'язові трихінели найчастіше уражають ніжки діафрагми, міжреберні, гортанні, жувальні та черевні м'язи, язик. При поїданні тваринами і людиною м'яса, ураженого личинками трихінел, останні звільнюються з капсул і прикріплюються до слизової оболонки тонкої кишки нового господаря, у якого відбувається зазначений біологічний цикл розвитку трихінел. Організм людини або тварини є одночасно кінцевим (розвиток статевозрілих особин в кишках) та проміжним господарем (розвиток личинкової стадії в м'язах).

Інкубаційний період складає в середньому 10-25 діб. В окремих випадках тривалість його 5-8, в інших — до 35-45 діб. При дуже тяжкому перебігу хвороби інкубаційний період може скорочуватись навіть до 1 доби. У випадку зараження природними штамами трихінел (наприклад, від ведмедів) інкубаційний період затягується до 40-45 діб.

Найхарактернішими клінічними проявами трихінельозу є гарячка, переважно  ремітуючого типу, набряки повік  і обличчя, м'язовий біль і еозинофілія.

Захворювання починається  з головного болю. Температура  тіла підвищується до 38-39,5°С (залежно від тяжкості перебігу хвороби). Тривалість гарячкового періоду — в середньому 2-3 тижні, іноді до 3 міс. Набряки повік з'являються у перші дні хвороби, пізніше приєднуються одутлість обличчя і кон'юнктивіт. У деяких хворих спостерігаються набряки ніг, рук, попереку, які тримаються 5-8 діб, іноді до 2-3 тиж. Біль у м'язах у більшості хворих з'являється через 1-3 дні від початку хвороби і пізніше. Вона виникає в очних, жувальних, литкових м'язах, а також в м'язах попереку і плечового пояса. У частини хворих при пальпації двоголового м'яза плеча можна виявити дрібні болючі ущільнення (вузлики), які, очевидно, утворюються внаслідок запальної реакції м'язової тканини і судин на проникнення личинок (М.А. Андрейчин, 1983). Біль у животі, нудота, блювання зустрічаються у 20-25% хворих.

Еозинофілія з'являється в перші дні хвороби і досягає максимального рівня на 2-3-му тижні. Спостерігається пряма залежність між еозинофілією та вираженістю клінічних проявів хвороби. Виражені форми захворювання супроводжуються збільшенням кількості еозинофілів в крові до 50-60% на фоні лейкоцитозу (10-30 Г/л.). При дуже тяжких формах захворювання відмічається різке зниження кількості еозинофільних гранулоцитів. На шкірі з'являються висипання макуло-папульозного або геморагічного характеру, які тривають декілька днів.

При інтенсивному зараженні трихінелами клінічний перебіг хвороби ускладнюється появою системних алергічних васкулітів і органних порушень. Найтяжчими з них є міокардит, пневмонія, менінгоенцефаліт, які з'являються на 3-5-му тижні. Зрідка після видужання через 2-3 дні - 2-3 тиж. виникають рецидиви хвороби, які перебігають в легкій формі.

4.6 Цистицеркоз

Цистицеркоз – паразитарна хвороба, зумовлена паразитуванням у тканинах та органах людини личинкової стадії свинячого ціп'яка – цистицерків (Cysticersus cellulosae). Найчастіше вражає ЦНС, очі та м'язи.

Відомі два шляхи  зараження цистицеркозом - екзогенний та ендогенний.

При екзогенному зараженні онкосфери потрапляють ззовні. Так, хворі теніозом можуть заразитися через власні брудні руки, лаборанти - у випадках порушення правил роботи із матеріалом дослідження, а також будь-яка людина через овочі, ягоди, фрукти, забруднені онкосферами при удобренні грунту огородів та ягодників незнешкодженими нечистотами, інвазованими свинячим ціп'яком.

Ендогенним шляхом заражаються тільки хворі теніозом при антиперистальтиці, потраплянні члеників свинячого ціп'яка з кишечника до шлунку із наступним їхнім перетравлюванням та звільненням десятків тисяч яєць. В цих випадках інвазія дуже інтенсивна. Причини антиперистальтики різноманітні: будь-яке харчове отруєння, алкогольне сп’яніння, вихід зі стану наркозу, а також введення зонда та ін.

5. Профілактика та лікування гельмінтозів

Профілактика включає в себе миття рук перед їжею, ретельне миття овочів, фруктів і ягід, вживаних у їжу в сирому вигляді, і термічна обробка їжі. Не можна забруднювати фекаліями ґрунт, воду. Найбільш сприяє поширенню глистів практика полоскання підлогової ганчірки в унітазі. Пити краще кип'ячену воду. Захищати від мух продукти харчування. При появі підозр про наявність глистів - звернутися до лікаря.

Обов'язкова термічна обробка  сирої риби і м'яса, що вживаються в їжу (або для корму домашніх тварин)

Бажано утриматися від  купання в забруднених прісних  водоймах, розташованих неподалік від  пасовищ, водопоїв тварин та ін.

Регулярне обстеження та своєчасне лікування гельмінтозів допоможе уникнути станів, що загрожують здоров'ю та життю.

Лікування гельмінтозів - дуже великий розділ. Сюди входять  самі різні нозологічні одиниці: аскаридоз і альвеококкоз, цистицеркоз  та ехінококоз, трихінельозу і шистосомоз. Деякі захворювання дуже складно  диференціюються і їх плутають з  онкозахворюваннями навіть лікарі (альвеококкоз), інші лікуються тільки хірургічним шляхом (деякі ціп'яки, ехінокок), третє не можна труїти пігулками, оскільки відбудеться зараження пацієнта тисячами личинок, словом, в лікуванні гельмінтозів важливу роль відіграє характер збудника.

Залежно від виду гельмінтів, препарати можуть бути різними:

1. Препарати, що містять Мебендазол - найбільш ефективні при ентеробіозі і трихоцефальозі
2. Препарати, що містять Діетілкарбамазін - засоби для лікування різних видів філяріатозів, у тому числі з ураженням лімфатичної системи, підшкірної клітковини і тканин ока.
3. Препарати, що містять Левамізол - застосовують при аскаридозі, анкілостомозі, некаторозі, стронгілоїдозі, тріхостронгілезі, трихоцефальоз і, ентеробіозі, токсоплазмозі
4. Бефенія гідроксінафтоат - проти круглих черв'яків (нематод) - при аскаридозі, анкілостомозі, тріхостронгілезі; трихоцефальозі.
5. Піперазин адіпінат (не вбиває аскарид, а паралізує їх) - ефективний при аскаридозі і ентеробіозі.

У будь-якому випадку, слід звертатися до лікаря для призначення  лікування. Перед вживанням того чи іншого засобу, обов'язково ознайомтеся  з протипоказаннями!

6. Висновки

З усього приведеного  раніше можна зробити висновки, що харчові гельмінтози, - одне з найпоширеніших у світі захворювань. На нього може захворіти кожен, незважаючи на стать вік або расу. Проте, головною причиною цієї проблеми є знов таки ж люди. Саме через недотримання правил та гігієнічних норм відбувається зараження. Окрім цього необхідна регулярна санітарна обробка закладів та всього обладнання, що стосується приготування та зберігання їжі. Гельмінтозами вражена чверть людей на планеті, – розповідає завідувач паразитологічного відділення обласної СЕС Мар’яна Миронюк. – Найбільше потерпають діти. За деякими даними, кількість уражених гельмінтозом дітей може сягати 70-80%. Вони не сприймають правил особистої гігієни, а тому систематично ковтають забруднений ґрунт і воду. Клінічна картина при гельмінтозах дуже різноманітна. Залежно від збудника та стадії розвитку, хвороба протікає під маскою гострих респіраторних захворювань, пневмоній, гепатитів. Збудники ентеробіозу, гострики сприяють поширенню вторинної інфекції жіночих статевих органів, можуть викликати нічне нетримання сечі у хлопчиків.