Аналіз платіжного балансу України та вплив макроекономічної політики на його стан

де  I - інвестиційні видатки ділових фірм країни;

      S - національні збереження;

      NX - чистий експорт.

    Така форма  запису основної тотожності національних  розрахунків показує зв'язок між  міжнародними потоками коштів, які  призначені для накопичення капіталу (I – S) та міжнародними потоками  товарів і послуг (NX).

   Величина (I – S) представляє  собою різницю внутрішніх інвестицій  і внутрішніх збережень та  характеризує рахунок операцій  з капіталом. Вона показує об’єми  інвестицій, які фінансуються за  рахунок іноземних позик. Рахунок  поточних операцій фіксує кошти, отримані із закордону в обмін  на вітчизняний чистий експорт  товарів і послуг (які включають  чистий виторг від використання  факторів виробництва). Тому в загальному вигляді величина чистого експорту NX відображає рахунок поточних операцій.

   З основної тотожності  національних рахунків можна  зробити висновок, що рахунок  руху капіталів і поточні рахунки  платіжного балансу врівноважують  один одного, а саме:

                                                     NX = – (I – S) = S – I,                             (2.7)                               

де  NX - чистий експорт;

      I - інвестиційні видатки ділових фірм країни;

      S - національні збереження.

   Таким чином, рахунок  руху капіталу і рахунок поточних  операцій врівноважують один  одного, що в результаті означає, що міжнародні потоки товарів  і послуг та міжнародні фінансові  потоки становлять дві сторони  єдиного процесу міжнародної  торгівлі. Їх взаємодія призводить  до порушення рівноваги зовнішніх  розрахунків, тобто виникненню або  активу, або дефіциту, що потребує  прийняття адекватних мір по  врівноважуванню платіжного балансу  країни в національній економічній політиці. «Проблеми врівноважування платіжного балансу в сучасний період все більше отримують інтернаціональний характер і потребують цілеспрямованих і часом узгоджених дій зі сторони уряду певних країн, що потребує прийняття спільних рішень і вироблення узгодженої економічної політики.»

2.2. Інструменти регулювання платіжного балансу

Державне регулювання платіжного балансу - це сукупність економічних, у тому числі валютних, фінансових, грошово-кредитних, заходів держави, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу, а також покриття сформованого сальдо. Залежно від стану платіжного балансу та політики країни використовується різноманітний арсенал методів його регулювання.

Країнами з дефіцитним платіжним балансом зазвичай робляться наступні заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капіталів.

1. Дефляційна політика. Така політика, спрямована на скорочення

внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних витрат, заморожування цін і заробітної плати. В аспекті регулювання платіжного балансу дефляційна політика спрямована на зниження цін та підвищення конкурентоспроможності товарів і послуг.

Її інструментами є фінансові і грошово-кредитні заходи: зменшення бюджетного дефіциту, зміни облікової ставки центрального банку(дисконтна політика), кредитні обмеження, встановлення цільових орієнтирів зростання грошової маси та інфляції. «В умовах економічного спаду, за наявності великої кількості безробітних і резервів невикористаних виробничих потужностей політика дефляції веде до подальшого падіння виробництва та зайнятості. Вона пов'язана з настанням на життєвий рівень трудящих і загостренням соціальних конфліктів.»

2. Девальвація. Роль девальвації в регулюванні платіжного балансу залежить від конкретних умов її проведення і супутньої загальноекономічної і фінансової політики. Девальвація стимулює експорт товарів лише за наявності експортного потенціалу конкурентноздатних товарів і послуг та сприятливої ситуації на світовому ринку. Що стосується стримуючого впливу девальвації на імпорт, то в умовах інтернаціоналізації процесу відтворення і розвитку міжнародної спеціалізації країна часто не може різко скоротити ввезення товарів. До того ж не всі країни проводять успішну політику імпортозаміщення. Зробив імпорт більш дорощим, девальвація може привести до зростання витрат виробництва вітчизняних товарів, інфляції і втрати конкурентних переваг на зовнішніх ринках. Тому, хоча вона може дати країні тимчасові переваги, але в багатьох випадках не усуває причини дефіциту платіжного балансу. Для отримання бажаного

ефекту девальвація повинна бути достатньою за розміром. Інакше вона посилює спекуляцію на валютних ринках, тому що зберігається можливість повторного перегляду валютного курсу.

3. Протекціоністські заходи. Валютні обмеження - блокування іноземного валютного виторгу експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, зосередження валютних операцій в уповноважених банках - спрямовані на зменшення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.

4. Фінансова та грошово-кредитна  політика. Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються бюджетні субсидії експортерам, підвищення імпортних мит, скасування податку з відсотків, виплачуваних іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в країну, грошово-кредитна політика, особливо облікова політика.

5. Спеціальні заходи державного  впливу на платіжний баланс в ході формування його основних статей - торгового балансу, «невидимих» операцій, руху капіталу. Важливим об'єктом регулювання є торговельний баланс.

Державне регулювання охоплює не тільки сферу обігу, а й сферу виробництва експортних товарів. Стимулювання експорту періодично здійснюється шляхом впливу на ціни (надання експортерам податкових, кредитних пільг, зміна валютного курсу й т.д.). Для створення зацікавленості експортерів у освоєнні зовнішніх ринків держава надає кредити, страхує їх від економічних і політичних ризиків, вводить пільговий режим амортизації основного капіталу, Надає їм інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати певну експортну програму.

Держава бере також заходи зі стримування відтоку капіталу. У їх числі: економічна і політична стабілізація в країні, підвищення довіри до уряду і національній валюті, зміцнення державності, забезпечення національної безпеки, боротьба з корупцією та «тіньовою» економікою. Важливим методом стримування відтоку капіталу є ефективний державний нагляд за міжнародним рухом капіталу, боротьба з «відмиванням» злочинних доходів.

При активному платіжному балансі державне регулювання направлено на усунення небажаних наслідків надмірного активного сальдо. З цією метою розглянуті вище методи - фінансові, кредитні, валютні та інші, а також ревальвація валют використовуються для розширення імпорту й стримування експорту товарів, збільшення експорту капіталів і обмеження їх імпорту.

Зазвичай застосовується компенсаційне регулювання платіжного балансу, засноване на сполученні двох протилежних комплексів заходів: рестрикційних (кредитні обмеження, підвищення процентних ставок, стримування інфляції, імпорту товарів, «втечі» капіталу др.) І експансіоністських (стимулювання експорту товарів, послуг, руху капіталів, девальвація і т.д.).

РОЗДІЛ 3.Аналіз платіжного балансу України та вплив макроекономічної політики на його стан.

3.1. Динаміка платіжного  балансу України.

До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом країни. Спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 р. на Національний банк України було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу була зумовлена загальнодержавною потребою незалежної України у визначенні її місця у світовому співтоваристві, розвитку банківської та фінансової систем, а також у зв'язку з покладенням на Національний банк відповідальності за формування платіжного балансу держави. Цю Концепцію було затверджено Постановою Правління Національного банку України №101 від 20.05.1994 р.

У цілому в 1997 р. потреби України в зовнішньому фінансуванні досягли майже 5 мрлд. USD, що в 1,5 раза більше від потреб попереднього року. Таке зростання пояснюється збільшенням від'ємного сальдо торгівлі товарами та послугами на 36,9% (1,5 млрд. USD), та витрат на обслуговування зовнішнього боргу на 13% (1,5 млрд. USD). Слід враховувати і негативну тенденцію відпливу капіталу (за оцінками він становив 1,5 млрд. USD за рік), яка посилилася наприкінці року. Нетто-приріст фінансових активів у 1997 р. пов'язаний переважно з вивезенням капіталу у формі короткострокових кредитів, збільшенням ліквідної частини зарубіжних активів та накопиченням готівкової валюти поза банками. Таким чином, підґрунтя проблеми зростання потреб у зовнішньому фінансуванні формується в основному у фінансовому рахунку платіжного балансу.

Дефіцит поточного рахунку в Україні склався внаслідок залежності держави від постачання енергоносіїв, а в майбутньому ситуація ускладниться через збільшення від'ємного сальдо за статтею „Доходи”, де відображається сплата відсотків за зовнішнім боргом та цінними паперами. Дефіцит поточного рахунку відносно ВВП у 1997 р. становив 2,7%. Цей показник дає уявлення про масштаби від'ємного сальдо в системі макроекономічних показників.

Україна залишалася країною з високою залежністю рівня виробництва від так званого критичного імпорту, імпортозалежність України (відношення імпорту товарів та послуг до ВВП) становить 44%. У зовнішньому секторі економіки в 1998 р. спостерігалося ускладнення ситуації.

Незважаючи на поступове зниження від'ємного сальдо торгівлі товарами та послугами (на 21,4% за рік), потреби держави в зовнішньому фінансуванні зросли порівняно з попереднім роком у 1,2 раза і становили 6,1 млрд. USD. Це відбулося в результаті значного збільшення витрат з обслуговування зовнішнього боргу. Таким чином, підґрунтя проблеми зростання потреб у зовнішньому фінансуванні формується в основному у фінансовому рахунку платіжного балансу. Світова криза примусила нерезидентів вилучати кошти з ринків капіталу, і насамперед з новостворених. Понад 90% фондового ринку України становили державні боргові зобов'язання, які пропонували інвесторам високі доходи. Криза практично зруйнувала український фондовий ринок, спричинивши значний відплив капіталу з України і, як наслідок, девальвацію гривні.

Протягом 1997 та 1998 рр. Спостерігався чистий відплив капіталу в короткостроковій формі, який дорівнював у 1998 р. 15% від загальних потреб у зовнішньому фінансуванні (близько 1 млрд. USD). У 1997 р. цей показник наближався до 30%.

Традиційним джерелом дефіциту залишаються прямі інвестиції та приватні трансферти, за рахунок яких профінансовано дефіциту на 12 та 13% відповідно. За рахунок залучених довгострокових запозичень (включаючи облігації зовнішньої позики) було профінансовано 46% загального дефіциту. Частина зовнішнього боргу (усього 432 млн. USD) була реструктуризована. Подальше стимулювання припливу прямих інвестицій та залучення коштів за рахунок розміщення середньо- та довгострокових боргових зобов'язань мало б значний позитивний вплив на показники фінансового рахунку.

Решта дефіциту платіжного балансу фінансувалася за рахунок зменшення офіційного валютного резерву НБУ, який на кінець 1998 р. міг профінансувати обсяг імпорту на 2,9 тижні (на кінець 1997 р. цей показник становив 5,6 тижня).

На країни далекого зарубіжжя у 1998 р. припадало 62% експорту України, тому експортні поставки стають усе чутливішими до змін у внутрішньому попиті на українські товари в країнах, що знаходяться за межами колишнього Радянського Союзу. На торгівлю з цією групою країн вплинула світова фінансова криза, яка розпочалася у жовтні 1997 р. на азіатських ринках і поширилася на інші ринки світу. Тенденцію до нарощування експортних поставок до цієї групи країн у 1998 р. закріпити не вдалося.

Поступово знижується частка експорту товарів та послуг у ВВП, що свідчить про певне звуження відкритості економіки. У 1998р. рівень відкритості економіки становив близько 41% проти 42 у 1997 р. та 47% у 1996 р.

Девальвація валютного курсу протягом 1998 р. та інфляційні очікування загальмували імпортні потоки. Крім того, для запобігання фінансовій кризі були введені обмеження на валютному ринку. За 1998 р. імпортні поставки знизилися на 3,3 млрд. USD, або на 17%. Значною мірою ситуація пояснюється також впливом цінового фактора. Різке падіння обсягів енергетичного імпорту, який становить більше третини загального обсягу імпортних поставок, зумовлено, передусім, безпрецедентним зменшенням газу як за рахунок фізичних обсягів, так і за рахунок ціни. Імпортозалежність країни залишалася досить високою, незважаючи на скорочення питомої ваги обсягів імпортованих товарів у ВВП. Обсяги імпорту товарів зменшувалися (на 17%) швидше, ніж обсяги експорту (на 11%), чим пояснюється скорочення від'ємного сальдо торгівлі товарами.

У 1999 р. у зовнішньому секторі економіки розпочалися, на перший погляд, позитивні зрушення. Загальні потреби в зовнішньому фінансуванні, які формувалися до минулого року в результаті негативного сальдо зовнішнього боргу, знизилися в 2 рази. За поточними операціями одержано позитивне сальдо в розмірі 834 млн. USD, в основному за рахунок значного покращення торговельного балансу.

У 1999 р., вперше за історію складання платіжного балансу України, зафіксовано позитивне сальдо торговельного балансу на суму 997 млн. USD. Унаслідок проведення лібералізації валютного ринку шляхом ліквідації адміністративних обмежень, що були тимчасово введені в період фінансової кризи 1998 р., поступово активізувався валютний ринок, призупинилася корозія валютних резервів НБУ. Удосконалилася структура фінансуванні платіжного балансу: 41% від зовнішніх потреб країни фінансувалося за рахунок безвідплатних надходжень та інвестицій, 36% ? за рахунок нових кредитів міжнародних фінансових організацій, 23% ? за рахунок збільшення боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами, в основному не гарантованими урядом.