Новий курс президента США Рузвельта

ЗМІСТ

Вступ

1.Суть «Нового курсу»

2.Суть та втілення комплексу реформ «Нового курсу»

а)Відбудова банківсько-фінансової системи

б)Відбудова промисловості

в)Аграрна політика

г)Боротьба з безробіттям

3. Соціальні аспекти програми реформ «Нового Курсу»

Список використаної літератури

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Протягом усіх тих шести десятиліть, які відділяють нас від періоду Нового курсу Ф. Рузвельта, оцінка його ролі в історії Сполучених Штатів весь час була і залишається досі предметом запеклої ідейної боротьби різних соціально-політичних груп американського суспільства. І це не випадково: реформи, проведені адміністрацією Ф. Рузвельта в 30-х роках, стали найбільшим кордоном в історії США в XX столітті, визначили переважну тенденцію в еволюції соціально-економічної і політичної структури сучасного суспільства.       

 Гостра боротьба з  питання про оцінку реформ  Нового курсу розгорнулася в  американській історичній науці. Провідне місце в історіографії  Нового курсу Ф. Рузвельта займають історики неоліберального напрямку, сформованого в США після Другої світової війни. У своїй концепції вони виходять з того, що історичний розвиток Америки йде шляхом неухильного розвитку і розширення ліберальної традиції і прогресивного пристосування капіталізму до потреб суспільного розвитку. Одне з центральних місць в цьому процесі вони якраз і відводять Новому курсу.

Важливим мотивом ідеології та практики Нового курсу з самого початку був поворот обличчям до «забутої людини»: після 1935р. цей мотив взагалі вийшов на провідне місце. Кого включав Рузвельт в поняття «забутих людей»?

Фактично десятки мільйонів простих американців: тих, хто не мав роботи, достатніх коштів для стерпного існування, даху над головою. Ці американці, за твердженням Рузвельта, становили не менше однієї третини нації. Звідси випливав заклик до простих американців: підтримайте реформи, що проводяться «зверху» в інтересах «забутої людини», тиском «знизу», бо тільки це і може гарантувати успіх. Заклик до народу був почутий, що сприяло складанню в ході Нового курсу широкої ліберально - демократичної коаліції, яку підтримували не тільки немонополістична буржуазія, але також фермерство і робітничий клас.      

 Поява Нового курсу  була викликана безліччю причин. Безумовно, першочергову роль зіграли фактори економічного і соціального характеру: небувале падіння виробництва, величезний стрибок безробіття, втрата довіри до фінансових інститутів і т.п. Разом з тим події в світі в той час розвивалися таким чином, що, на думку американських фахівців 30-их років, не можна було повністю відкидати загрозу якогось повторення на американській землі варіанта італійського або німецького фашизму або радянського соціалізму. У всякому разі, зигзаги історії такі, що і фашизм, і соціалізм виявилися альтернативним рішенням проблем того періоду в окремих країнах.      

 Домінуюче у той час в західній економічній науці уявлення про всесилля «невидимої руки» в ринковій економіці також не сприяло підготовці теоретичної платформи Нового курсу. Швидше, навпаки. Тому не випадково в команді Ф. Рузвельта виявилося не менше практиків - банкірів, юристів, бізнесменів, менеджерів, ніж людей з університетів і дослідницьких центрів. Головна мета була - діяти, не відкладати прийняття рішень, не заганяти «хвороба» всередину, а дати ковток свіжого повітря економіці,яка задихалася.

 

 

 

 

 

 

 

2.Суть та втілення  комплексу реформ  «Нового курсу»

 

У світовій історії «Новий курс» - це одна з найбільш відомих і ефективних реформ. Ф. Рузвельт провів у життя більше реформ, ніж обіцяв під час передвиборної кампанії. Вже 9 березня було скликано спеціальну сесію Конгресу США і протягом 100 днів закладено основи політики «Нового курсу».

Могутнім інструментом політики «Нового курсу» і разом з тим його наслідком стали відновлення і розвиток системи державного регулювання ринкових відносин. На відміну від початку 20-х років відновлення етатизації проходило хоч і в кризовий, але мирний період. Тому вона мала не воєнно-політичний, а соціально-економічний характер, а відновлена система досить ефективно розвивалась аж до кінця 60-х років.

Першим кроком реформ були спроби оздоровлення банківської і фінансової системи. У березні 1933 р. в країні було призупинено діяльність усіх банків, що дало змогу призупинити і обмін банкнот на золото. У квітні 1933 р. було ухвалено закон, який забороняв експорт золота, а також указ, за яким громадяни країни були зобов’язані здати банкам наявні у них золоті запаси на суму більше 100 дол. Це призвело до різкого знецінення національної валюти. Уряд, не відмовляючись від методу забезпечення банкнот, до кінця 1933 р. здійснив великі закупки грошового металу (на 187,8 млн. дол.) на зовнішньому ринку. Приплив до країни золота знизив його ціну на внутрішньому ринку, що дало можливість уряду США уже в січні 1934 р. провести девальвацію валюти країни на 41 %.

«Законом про золотий резерв» (1934) встановлювалась нова ціна на золото (на рівні 35 дол. за 1 тройську унцію), яка діяла до 1971 р. Одночасно весь золотий запас вилучався із федеральних резервних банків і передавався Федеральному казначейству. Банкам взамін видавалися золоті сертифікати, які прирівнювались до золота і забезпечували банківський резерв. Проведена девальвація долара сприяла тому, що розподіл доходу змінився на користь промислового, а не позичкового капіталу. Тим самим було попереджено масове банкрутство у кредитній сфері, зменшилася заборгованість монополій уряду, зросли експортні можливості США.

  Відповідно до «Надзвичайного закону про банки» одночасно було проведено ліцензування їхньої діяльності. До кінця березня 1933 р. знову відновили роботу 4/5 раніше закритих великих банків - членів Федеральної резервної системи, а 2 тис. дрібних кредитних установ були ліквідовані або увійшли до складу більших кредитних установ. Діючим банкам надали урядовий кредит в 1 млн. доларів, який пожвавив сферу кредитних операцій. Крім того, держава взяла на себе зобов´язання страхувати депозитні вклади банків (створено Корпорацію зі страхування банківських вкладів). До початку 1934 р. близько 80 % всіх банків США застрахували свої депозити, що сприяло зміцненню довіри до них, а відповідно, зростанню припливу засобів на рахунки і запобіганню банкрутству банків. Було створено систему регулювання банківської діяльності, вжито заходи захисту вкладів від ризику біржових спекуляцій.

  Розширила свою діяльність створена ще за президента Гувера «Реконструктивна» корпорація. Лише за два роки «Нового курсу» сума виданих нею позик перевищила 6 млрд. дол. Посилилась концентрація банківської системи - число банків з 25 тис. у 1934 р. скоротилось до 15 тис. Для зменшення державного дефіциту і поліпшення фінансового становища країни президент рекомендував різко знизити заробітну плату федеральним службовцям, членам Конгресу і пенсії ветеранам війни. Незважаючи на сильний опір Сенату, закон було прийнято вже 20 березня 1933 р. Наприкінці 1933 р. дозволено вживання спиртних напоїв і введено значний податок на їх продаж.

  Стабілізація банківської і фінансової системи створила передумови для відновлення виробництва. Але цих заходів було явно недостатньо. Тому в червні 1933 р. прийнято Закон про відновлення національної промисловості (НІРА - національні інтереси розвитку Америки), який по суті вводив систему державного регулювання промислового сектору. Для його реалізації відповідно було створено Адміністрацію національної відбудови, до складу якої увійшли представники фінансової олігархії, торгової палати, «Дженерал моторз», від групи Моргана та інших концернів, а також економісти, діячі Американської федерації праці. Одночасно галузеві асоціації підприємців (всього 17 асоціацій) відповідно до першого розділу закону розробили і прийняли «Кодекси чесної конкуренції». За ними для підприємств однієї галузі суворо регламентувались обсяги виробництва (застосування однотипних технологічних процесів), межа заробітної плати, тривалість робочого тижня, визначалися ринок збуту товарів, ціна на продукцію.Кодекси забороняли застосування дитячої праці. У випадку затвердження кодексу президентом він набирав сили закону, а дія антитрестівського законодавства тимчасово призупинялась. У цілому у всіх галузях промисловості адміністрація Ф.Д. Рузвельта санкціонувала до дії 746 кодексів, які охопили 99 % американської промисловості й торгівлі.

  Другий і третій розділи закону про відновлення промисловості містили також низку положень, які регламентували порядок вилучення і витрачання податків, які йшли на організацію громадських робіт і виплату допомоги у зв’язку з безробіттям. Створена Конгресом США Адміністрація громадських робіт, якій виділялась величезна на той час сума - 3,3 млрд. дол., проводила масштабну діяльність щодо створення нових робочих місць у сфері муніципального господарства, дорожнього будівництва тощо, організації трудових таборів для безробітної молоді у віці від 18 до 25 років. Всього на громадських роботах до початку 1934 р. було зайнято 5 млн. осіб, виплатою допомоги у зв’язку з безробіттям охоплено 20 млн., чисельність молоді, яка працювала у трудових таборах, становила 250 тис. осіб. У таборах молодь мала безкоштовне харчування, ночівлю, форму та отримувала один долар на день. Вони працювали під наглядом інженерно-технічного персоналу, у всьому іншому підкорялись офіцерам.

  Для більш ефективного використання трудових ресурсів уряд приступив до реалізації великих загальнонаціональних проектів, які сприяли економічному прогресу. Серед них - зведення гігантських гребель, за допомогою яких передбачалось електрифікувати всю країну. Для втілення в життя одного з проектів у 1933 р. було створено регіональне Управління долини річки Теннесі, діяльність якого змінила цей край. До п’яти наявних загат додались ще 20 збудованих, річка стала судноплавною. На роботах у долині Теннесі було зайнято 40 тис. осіб. Значно було поліпшено землеробство, призупинено ерозію ґрунтів, насаджено молоді ліси. Працею безробітних на півдні США створювалася сучасна інфраструктура - будувались автостради, аеродроми, мости, гавані і т. ін. Комплексний розвиток цього економічного району став першим досвідом дії «вбудованого стабілізатора» (термін з’явився в 50-ті роки) — втручання держави у розвиток господарства. Показником його ефективності стало різке зростання доходів населення басейну річки.

  Втілені в життя заходи щодо відновлення промисловості в цілому дали позитивні результати. Державі до весни 1935 р. вдалось встановити достатньо дієвий контроль над промисловим сектором. При цьому спостерігався подальший процес монополізації промисловості США, що задовольняло великі монополістичні об’єднання.

  Не менш важливою була антикризова аграрна політика Рузвельта, яка здійснювалась на основі Закону про регулювання сільського господарства. Конгрес США ухвалив його весною 1933 р. напередодні оголошеного фермерами загального страйку. Для подолання кризи перевиробництва було обрано систему заохочення у вигляді премій і компенсацій тим фермерам, які скорочували виробництво у своїх господарствах. За задумом уряду, така політика сприяла уже на макрорівні не лише зменшенню загальних розмірів товарної продукції, а й підтриманню цін на сільськогосподарські товари (за законом на рівні 1909 - 1914 pp.) і тим самим збільшенню доходів фермерів. Різко скорочено посівні площі (виорано 10 млн. акрів зайнятих бавовником ділянок, знищено 1/4 всіх посівів) і поголів’я худоби (забито 23 млн. голів великої рогатої худоби і 6,4 млн. голів свиней, м’ясо яких перетворювали у мінеральні добрива), що вплинуло на ціноутворення. Порівняно з 1933 р. доходи фермерів у 1936 р. зросли на 50 %. Проте від такої системи преміювання і компенсацій вигравали перш за все великі господарства, які могли без суттєвого збитку скоротити виробництво, а дрібні фермери продовжували зазнавати труднощів. Враховуючи цей фактор, уряд відповідно до того ж закону вжив надзвичайних заходів щодо зниження фермерської заборгованості, яка до початку 1933 р. досягла 12 млрд. дол. Зокрема уряд провів емісію казначейських білетів і державних акцій на суму 3 млрд. дол., що дало можливість у 1933 - 1935 pp. надати фермерам дешевих кредитів на суму більше 2 млрд. дол. і тим самим ослабити обвальний процес аукціонного продажу збанкрутілих фермерських господарств. Завдяки позикам багато фермерських господарств справилися з кризою. Однак близько 10 % всіх ферм (600 тис.) у цей період розорились і були продані.

  Важливою ініціативою уряду в галузі зовнішньої торгівлі стало прийняття Закону про торгівлю 2 березня 1934 p., яким передбачалась при підписанні торгових договорів взаємна знижка тарифів на 50 % на розсуд президента «в інтересах американської промисловості і сільського господарства». Мета закону - збільшити експорт, відкрити для СІЛА іноземні ринки. Закон був радикальним заходом у країні, що проводила протекціоністську політику, і через декілька років дав відчутні вигоди.

«Новий курс» Рузвельта, як уже зазначалося, започаткував перетворення США у соціально орієнтовану державу. Соціальна спрямованість політики стала переважати уже на другому етапі реформ, коли під тиском народного руху в червні 1935 р. було прийнято Національний закон про трудові відносини. Він увійшов в історію як закон Вагнера (за прізвищем сенатора Р. Вагнера). Визнавались необхідність колективного захисту робітниками своїх інтересів через професійні спілки шляхом укладення з підприємцями колективних договорів, право робітників на страйки. Адміністрації було заборонено застосовувати репресії за належність до профспілок і втручатись у внутрішні справи робітничих організацій. Суди зобов´язували розглядати скарги профспілок за порушення закону. Одним із результатів закону Вагнера стало об’єднання усіх робітничих організацій в Робочий альянс Америки (1936), а також створення Ліги об’єднаних фермерів і Спілки пайовиків.

У «Новому курсі» Рузвельта втілились риси ліберально-реформістського варіанту регульованого капіталізму. Найважливішим інструментом урядових заходів став державний бюджет, за рахунок засобів якого здійснювалось фінансування розширеного відтворення і соціальних програм. Активна політика державного втручання дала змогу США, по-перше, відвернути революційну (як це не раз відбувалось у Європі) зміну ладу, по-друге, хоча і повільніше, порівняно з окремими європейськими країнами, подолати кризовий стан економіки. До 1937 р. за низкою основних економічних показників США практично вийшли на рівень 1929 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Соціальні аспекти  програми реформ «Нового Курсу»

 

Трудові табори для безробітних

31 березня Рузвельт провів через  конгрес законопроект, що йому  був особливо цінним – про  створення Корпусу цивільної  консервації (КЦК). Цей закон дав  роботу 250 тисячам безробітних молодих  людей у національних парках  і лісах, а всього через КЦК  пройшли 2 мільйони молодих американців, що одягли зелену уніформу. КЦК  являв собою територію, що охоплює  всю країну мережу трудових  таборів, де безробітні, переважно  із числа молоді, одержували дах, одяг, харчування, медичне обслуговування  й, крім того, скромну грошову  винагороду  (30 доларів на місяць) за умови, що більшу частину  вони будуть відсилати своїм  родинам (25 доларів на місяць). Замість  вони повинні були виконувати  різні роботи, пов'язані з лісонасадженням, що запобігає ерозії ґрунту, благоустроєм  парків, заповідників. Для керування цими роботами планувалося створення спеціального органу, але в запобіганні громіздкості у виконанні й росту бюрократії, адміністрація встала на шлях використання чотирьох традиційних міністерств - військового, праці, внутрішніх справ і сільського господарства. Крім молоді, що була основною частиною контингенту Корпуса, програма поширювалася на індіанців (14,5 тис.), безробітних лісників (25 тис.) і ветеранів (25 тис.).