Світове господарство

План

Вступ

1. Суть і основні етапи  розвитку світового господарства

2. Міжнародний поділ праці  і розвиток інтеграційних відносин

3. Світовий ринок товарів  і послуг

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

        Світове господарство — це сукупність національних економік, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

       Однією з найважливіших рис сучасного економічного розвитку є інтернаціоналізація господарського життя, яка полягає у формуванні стійких всебічних взаємовідносин у міжнародній сфері на ґрунті міжнародного поділу праць (МПП). МПП – це пряме продовження суспільного поділу праці всередині країни, це процес спеціалізації окремих країн, об’єднань, підприємств на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевої продукції.

МПП розвивається по двох напрямах: виробничому і територіальному. В свою чергу виробничий напрям ділиться на вертикальний (різні виробники утворюють лінійний технологічний ланцюжок і виконують ряд послідовних технологічних операцій) і горизонтальний (виготовлення окремими виробниками компонентів, з яких потім збирається технічно чи технологічно складений виріб). В територіальному аспекті МПП передбачає спеціально окремих країн на виробництві окремих продуктів чи їх частин для світового ринку. Історично МПП виник як система, основною структурною одиницею якої були національні економіки і світогосподарські зв’язки зводились до міжнародної торгівлі. Дальший розвиток МПП приводить до переростання світового ринку у світове господарство. Формується двоїста структура світового господарства: з одного боку – це система взаємопов’язаних національних економік, а з іншого – транснаціональних корпорацій (ТНК). ТНК зараз стали головною ланкою у системі світогосподарських зв’язків. ТНК – це багатонаціональні корпорації, які зосередили в своїх руках виробництво і збут продукції на світовому ринку.

1. Суть і основні етапи розвитку світового господарства

         Формування світового господарства розпочинається в період великих географічних відкриттів XV—XVI ст. У його розвитку можна виділити декілька етапів. Перший етап тривав до середини XIX ст. У цей час починають складатися світові економічні зв'язки. Основним видом їх у цей період була зовнішня торгівля. Вона ще не мала систематичного характеру. Обмін був нееквівалентним, що давало можливість сильнішим і більш розвинутим Країнам наживатися за рахунок слаборозвинутих. У торгових стосунках часто застосовувалася сила, грабіж. Не існувало міжнародних правових норм.

         Унаслідок розвитку міжнародної торгівлі починає формуватися міжнародний поділ праці. Виникає спеціалізація — ряд країн спеціалізується на виробництві певних видів товарів, які продаються на міжнародному ринку.

         Другий етап у розвитку світового господарства розпочався з середини XIX ст. У цей період поряд з міжнародною торгівлею розвивається нова форма економічних зв'язків — закордонні інвестиції, тобто розміщення капіталів в інших країнах з метою одержання більшого прибутку. Це стійкіша форма зв'язку. Вона існує постійно, бо капітал вкладається у виробництво на тривалий час — це означає, що за кордоном будуються фабрики, заводи. Відбувається будівництво портів, шляхів. Економічні стосунки стають регулярними. Поряд із цим виникає ще одна форма економічних зв'язків — міграція робочої сили.

        З середини XX ст. формування світового господарства вступає в третій етап. Він триває й тепер. Це етап економічної інтеграції. Економічна інтеграція — це процес взаємного переплетення виробничих процесів різних країн, який вимагає проведення узгодженої економічної політики. Вона проявляється в тому, що розвивається виробнича діяльність розвинутих країн за кордоном. Великі фірми будують за кордоном заводи, фабрики, виробляють продукцію і реалізують. Розрізняють вертикальну й горизонтальну інтеграцію. Вертикальна полягає в тому, що за кордоном організовується виробництво продукції, яка не виробляється всередині країни, але необхідна для здійснення певного технологічного процесу. Це можуть бути певні вузли, деталі окремих машин, які використовуються для комплектування готових виробів. При горизонтальній інтеграції за кордоном організовується виробництво товарів такого ж асортименту, як і всередині країни. Ці товари виробляються в тих країнах, де найнижчі витрати виробництва.

       На сучасному етапі світове господарство нараховує понад 230 держав, у яких проживає більше 6 млрд. чоловік. Держави, що існують на планеті, відрізняються між собою за рівнем економічного розвитку, належністю до певних соціальних і політичних систем.

        Основними показниками економічного розвитку держав є обсяг ВНП, що припадає в розрахунку на душу населення, обсяг ВНП на одного працівника (продуктивність праці) і розмір доходів на душу населення.

         За економічними показниками розрізняють індустріально розвинуті країни (США, Канада, Японія, країни Європейського Союзу), країни середнього рівня розвитку та слаборозвинуті країни. До країн середнього рівня розвитку належить біля 100 країн, які не пройшли стадію індустріалізації. У них переважає сільське господарство. До слаборозвинутих країн належить більшість держав африканського континенту та південно-східної Азії. Незважаючи на відмінності в рівнях економічного розвитку, між країнами з різним рівнем розвитку існують економічні зв'язки. Вони пов'язані між собою системою економічних відносин.

         На сучасному етапі значно посилилася тенденція до поглиблення міжнародного поділу праці. Це, по-перше, пов'язано з потребою міжнародного обміну науково-технічною інформацією. По-друге, висока вартість науково-технічних досліджень і впровадження їх у виробництво робить ефективним лише масовий випуск нової продукції. По-третє, кожна окрема країна не в змозі забезпечити належний технічний рівень виробництва в усіх галузях.

        За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією певних факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів. По-друге, розгортанням НТР. По-третє, дальшим розвитком міжнародного поділу праці. По-четверте, необхідністю об'єднати зусилля країн для розв'язання глобальних проблем. Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства.

        Сучасному періоду розвитку світового господарства притаманні дві тенденції: з одного боку, поглиблення і розширення міжнародного поділу праці, а з другого — розвиток інтеграційних глобалізаційних процесів.

         Економічна інтеграція набуває певних організаційних форм. Найпростішою формою є зона вільної торгівлі, на території якої скасовуються торгові обмеження між країнами-учасницями. Другу форму становить митний союз. Він передбачає поряд зі скасуванням зовнішньоекономічних обмежень встановлення єдиного зовнішньоторгового тарифу і проведення єдиної зовнішньоторгової політики. Складнішою формою є економічний союз, який доповнює митну інтеграцію угодами про проведення загальної економічної і валютної політики. Найповніше своє вираження ця форма знайшла в створенні Європейського економічного товариства.

2. Міжнародний поділ праці і розвиток інтеграційних відносин

         Істотним фактором розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці, тобто спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції, якою вони торгують. Спеціалізація забезпечує випереджувальний розвиток окремих галузей. Саме ці галузі забезпечують відносні переваги, бо в них вища продуктивність праці і нижчі витрати виробництва, ніж в аналогічних галузях інших країн.

         Спочатку міжнародний поділ праці формувався під впливом природних факторів (відмінностей кліматичних умов, родючості ґрунтів, географічного розташування, наявності природних ресурсів і так далі). Унаслідок цього створювалися різні умови для виробництва продукції. На цій основі відбувалося виробництво та обмін продукцією, яка не вироблялася в інших країнах.

         Велику роль у розвитку міжнародного поділу праці відіграла промислова революція XIX ст. На основі її досягнень міжнародний поділ праці розвивався все більше під впливом технічного рівня розвитку виробництва. Велика машинна індустрія вела до поглиблення спеціалізації виробництва, до підвищення продуктивності праці, зумовлювала зростання потреб промислово розвинутих країну сировині, яка вироблялася в тих країнах, де були для цього необхідні умови. А на цій основі розвивалися відповідні виробництва і міжнародний обмін.

        У сучасних умовах основним чинником розвитку міжнародного поділу праці є НТР. Під її впливом пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, нових видів техніки та матеріалів. Це зумовило тенденцію до скорочення попиту на сировинні ресурси на світовому ринку. Запровадження енерго- та матеріало-заощадливих технологій призвело на початку 90-х років у розвинутих країнах до скорочення споживання нафти на одиницю національного продукту майже на 30% порівняно з серединою 70-х років.

        Фундаментальні зміни відбулися в міжнародному поділі праці на основі всебічного розвитку спеціалізації у сфері науково-технічних досліджень та інформації. Сьогодні жодна країна не спроможна здійснювати науково-дослідні роботи в усіх галузях науки, бо це обійшлося б дуже дорого. Значно вигідніше здійснювати спеціалізацію і користуватися ринком науково-технічних розробок — купувати ліцензії, патенти, "ноу-хау", користуватися науково-технічними консультаціями та іншими видами науково-технічних послуг.

         Дуже важливим результатом розвитку НТР і міжнародного поділу праці є продаж послуг, який все більше переплітається з виробництвом і збутом нових товарів, експортом капіталу та інших результатів інтелектуальної праці. Провідна роль у цій сфері належить транснаціональним корпораціям. Лідерами тут є монополії США, де послуги становлять майже третину експорту. Офіційна статистика включає до них фінансові, транспортні та торгові послуги, воєнні угоди, прибутки від продажу інформації тощо. На основі міжнародного поділу праці сформувалася система економічних зв'язків між державами. Найважливішими їх формами є такі: міжнародна торгівля, вивіз капіталу, науково-технічні зв'язки, міграція робочої сили, валютно-фінансові відносини, світова інфраструктура. Вивіз капіталу в XX ст. став важливою формою міжнародних відносин. Суть його в тому, що держава і приватні особи вкладають свої капітали у виробництво або банки інших країн. Розрізняють вивіз підприємницького і вивіз позичкового капіталу.

      Науково-технічні зв'язки — це форма співробітництва між науково-дослідними лабораторіями, інститутами, університетами, які спільно здійснюють наукові дослідження, обмінюються патентами тощо.

        Міграція робочої сили — це переміщення робочої сили з метою пошуку роботи, кращих умов життя. Причина — безробіття в одних країнах і нестача робочої сили в інших.

       Валютно-фінансові відносини зумовлені існуванням різних форм міжнародних економічних зв'язків, які не можуть відбуватися без валютно-фінансових розрахунків. Ідеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивозу капіталу, надання позик, науково-технічного обміну, туризму та інших державних та приватних відносин.

        Світова інфраструктура включає транспортну систему, світову мережу інформаційних комунікацій, Інтернет, біржі й фінансові центри, банки та інші установи, які обслуговують різні форми міжнародних економічних зв'язків. Необхідність реалізації масштабних технічних проектів, таких як тунель під Ла-Маншем, подолання наслідків великомасштабних катастроф (Чорнобильська), наслідків землетрусів, забруднень нафтою океанських вод, гасіння пожеж на нафтових свердловинах та на лісових масивах" вимагають кооперування діяльності між науково-технічними фірмами різних країн.

       З точки зору технологічної структури міжнародне кооперування фірм може бути вертикальним, горизонтальним та змішаним. Вертикальне об'єднує підприємства, що здійснюють певну стадію у виробництві складного об'єкта. Тут можуть брати участь підприємства різних галузей. Горизонтальне кооперування полягає у тому, що об'єднуються підприємства різних профілів. Горизонтальне кооперування ґрунтується на розподілі виробничих програм, обміні комплектувальними виробами та організації спільного випуску продукції.

3. Світовий ринок товарів і послуг

       Світовий ринок товарів і послуг — це сфера торгових відносин між різними країнами, що ґрунтується на основі розвитку міжнародного поділу праці.

       Всесвітній ринок товарів і послуг сформувався на основі розвитку міжнародної торгівлі як форми економічних зв'язків між країнами, що спеціалізувалися на виробництві певних видів продукції.

         А. Сміт прийшов до висновку, що кожна країна має спеціалізуватися на виробництві та експорті тієї продукції, у виготовленні якої вона має абсолютні переваги. Це означає, що ті товари, виробництво яких для неї обходиться дешевше ніж іншим країнам, вона повинна виробляти для задоволення потреб не тільки своєї країни, ай для продажу іншим країнам. Купувати, ввозити держава повинна ті товари, виробництво яких у її межах обходиться дорожче. І відбір тих товарів, на виробництві яких країна спеціалізується, здійснює не уряд, а ринковий механізм. Від зовнішньої торгівлі виграє кожна нація, оскільки вона має певну абсолютну перевагу у виробництві тих товарів, які реалізує на міжнародному ринку. На міжнародному ринку продається найконкурентніша продукція, виготовлена з нижчими витратами і з кращими споживними властивостями.