Ялтинсько-Потсдамський порядок у системі повоєнної біполярності світу

Ялтинсько-Потсдамський порядок у системі повоєнної  біполярності світу

1. Друга світова війна (основна характеристика).

Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р. нападом фашистської  Німеччини на Польщу.

Великобританія й Франція оголосили  війну Німеччині. Ці держави мали спільні зобов'язання про взаємодопомогу. Приклад Великобританії наслідували  її найбільша колонія Індія і  всі англійські домініони: Канада, Південно-Африканський Союз, Австралія і Нова Зеландія. Фашистська Італія тимчасово зайняла  позицію "невоюючого союзника" Німеччини. США проголосили про свій нейтралітет (офіційно дотримувались до грудня 1941 р.). Юридично народи всіх континентів  опинилися у стані війни, яка  набула дійсно світового характеру.

Радянський Союз з самого початку  вів «подвійну гру», а розпочалося  це з підписання договору про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або, як ще його називають, Пакт Молотова — Ріббентропа — 24 серпня 1939 у Москві міністром закордонних справ Німеччини Йоахимом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим.

Пакт гарантував нейтралітет Радянського  Союзу в конфлікті Третього Рейху  з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією у Першій світовій війні територій.

Таємним додатковим протоколом визначались  сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному у  ті дні нападі Німеччини на Польщу.

Продовженням ведення такої  політики послугувало підписання 28 вересня 1939 р. радянсько-німецького договору про "дружбу й кордони", до якого додавалися секретні протоколи. Це було змовою Гітлера й Сталіна про розподіл сфер впливу. Згідно з протоколами до сфери інтересів СРСР, крім Західної Білорусії, Західної України, Бессарабії, Фінляндії, Естонії та Латвії, потрапляла і Литовська держава, а до сфери Німеччини - Люблінське й Варшавське воєводства, тобто межа німецьких володінь у Польщі пересувалась на схід до р. Буг (на відміну від пакту Молотова - Ріббентропа). Новий західний кордон СРСР встановлювався приблизно по "лінії Керзона". Крім того, радянсько-німецьке зближення дало можливість радянському уряду мирним шляхом розв'язати питання про передачу СРСР Бессарабії і Північної Буковини (червень - липень 1940 р.).

Водночас пакт Молотова - Ріббентропа та договір про "дружбу й кордони" мали серйозні негативні наслідки. Польську державу фактично було викреслено з карти Європи. Уряд Радянського Союзу ще більше втратив довір'я і викликав невдоволення керівних кіл Заходу і прогресивної громадськості. СРСР опинився в політичній ізоляції.

Причини цього були наступні:

По-перше, після підписання договорів  керівники СРСР стали називати ворогом  номер один Великобританію й Францію, а Польщу навіть фашистською державою.

По-друге, радянський уряд восени 1939 р. приступив до реалізації секретних  протоколів щодо країн Прибалтики. В результаті було підписано пакти  про взаємодопомогу з Радянським Союзом, який дістав право будувати на території прибалтійських держав військово-повітряні бази і розміщувати  там свої гарнізони. Усе це закінчилось  відновленням радянської влади в  Прибалтиці влітку 1940 р. і приєднанням  цих держав до СРСР.

По-третє, радянські лідери хотіли домогтися восени 1939 р. від Фінляндії  того ж, що вони одержали від Литви, Латвії та Естонії. Зустрівши рішучу відмову Фінляндії, Сталін взяв курс на воєнне розв'язання суперечностей. І це незважаючи на те, що 29 листопада 1939 р. уряд Фінляндії передав ноту в Народний комісаріат закордонних  справ СРСР, в якій вказувалося, що враховуючи занепокоєність радянської сторони безпекою Ленінграда, уряд готовий домовитися про відведення своїх військ "на таку відстань від  Ленінграда, при якій не можна було б говорити, що вони загрожують безпеці  цього міста".

Стався воєнний конфлікт між  СРСР і Фінляндією. Війна продовжувалася 105 днів (листопад 1939 р. - березень 1940 р.) і мала для СРСР негативні наслідки: Червона армія зазнала у два  рази більших втрат, ніж фінська; війну справедливо засудила світова  громадськість, і Ліга Націй, звинувативши СРСР в агресії, прийняла 14 грудня 1939 р. резолюцію про виключення СРСР із Ліги Націй; Фінляндія, незважаючи на мирний договір від 12 березня 1940 р., у червні 1941 р. виступила на боці Німеччини.

Треба звернути увагу на те, що події  в Європі в перший період Другої світової війни стали розвиватися  не так, як передбачали правлячі кола західних держав. Уже 27 вересня 1939 р. на нараді головнокомандувачів збройних сил Німеччини Гітлер наказав  негайно готуватися до наступу на Заході: "Мета війни: поставити Англію на коліна, розгромити Францію".

Проте, уряди Великобританії й Франції вважали більш вигідною оборонну тактику. Вони сподівались, що панування англо-французького флоту на морі й могутня укріплена "лінія Мажіно" на сухопутному франко-німецькому кордоні зроблять неможливим німецький наступ. Англо-французьке командування розраховувало вести затяжну війну на виснаження, планувало встановити морську блокаду Німеччини, створити нові театри воєнних дій на її кордонах і поступово домогтися переваги.

На західному фронті відповідно до плану "Гельб" було розгорнуто величезні військові сили. Жертвами фашистської агресії стали у квітні - травні 1940 р. Данія, Норвегія, Бельгія, Нідерланди. Це викликало урядову кризу в Англії.

Обійшовши "лінію Мажіно", ударне угруповання німецьких військ завдало нищівного удару через Люксембург на Седан, і в ході операції у районі Дюнкерка (травень 1940 р.) англо-французькі війська зазнали поразки.

22 червня 1940 р. в Комп'єнському лісі відбулося підписання франко-німецького, а 25 червня в Римі - франко-італійського перемир'я. Німеччина окупувала 2/3 території Франції, включаючи Париж. Південна частина Франції і французькі колонії не підлягали окупації. Фактично умови перемир'я робили Францію повністю залежною від фашистської Німеччини.

Після цих подій, генерал Шарль де Голль емігрував до Великобританії і закликав французів продовжити боротьбу. Під його керівництвом було створено патріотичний рух "Вільна Франція" і сформовано невеликі військові частини. Декілька французьких володінь в Екваторіальній Африці й у Тихому океані приєдналися до "Вільної Франції".

Японія розриває дипломатичні зв’язки  з Великобританією, після чого уряд Черчілля вирішує знищити французький флот, щоб той не потрапив до рук Німеччини. Отже, поразка Франції призвела до розпаду англо-французької коаліції.

16 липня 1940 р. Гітлер підписав  план "Морський лев", що передбачав  захоплення Великобританії. Німецькі  повітряні сили почали жорстоке  бомбардування англійських міст, а підводні човни - блокаду  Британських островів. Зіткнувшись зі стійким опором Великобританії і переконавшись, що в 1940 р. німецький флот не зможе забезпечити вторгнення на Британські острови, Гітлер вирішив розпочати війну проти СРСР, виходячи з того, що "коли Росія буде розгромлена, Англія втратить останню надію". Про це він заявив на нараді керівників фашистської Німеччини 31 липня 1940 р. і додав: "Росія повинна бути ліквідована. Термін - весна 1941 р."

Поки йшла підготовка до нападу на СРСР, воєнні дії Німеччини обмежувались морськими й повітряними операціями проти Великобританії. Японія вела воєнні дії в Китаї. У Східній  і Північній Африці перейшли в  наступ італійські війська. Головна  їх мета - захоплення Британського Сомалі і Єгипту. Далі жертвами фашистської  агресії стали Греція і Югославія (капітулювали у квітні 1941 р.). У травні 1941 р. німецькі повітрянодесантні частини  захопили острів Крит - важливу базу, що прикривала Балкани з півдня. Оволодівши Балканами, фашистська Німеччина  спробувала проникнути і на Близький Схід, намагалась надати допомогу антианглійському перевороту в Іраці і т. д. Проте, зайнята підготовкою до нападу на СРСР, вона не змогла виділити належних сил для проведення операцій на близькосхідних театрах воєнних дій.

27 вересня 1940 р. до "Сталевого  пакту" між Німеччиною й  Італією (травень 1939 р.) приєдналася  мілітаристська Японія. Так склався  військовий союз під назвою "Пакт трьох держав". За ним Японія визнавала керівну роль Німеччини й Італії у встановленні "нового порядку" в Європі. Німеччина й Італія, у свою чергу, визнавали керівну роль Японії у встановленні "нового порядку" у Великій Східній Азії.

Щоб приспати пильність радянського  керівництва, Ріббентроп ще напередодні повідомив його, що Пакт спрямований не проти СРСР, із яким Німеччина підтримує "сердечні відносини", а "виключно проти американських паліїв війни", і 17 жовтня 1940 р. навіть запросив Молотова для переговорів у Берлін. Радянському урядові пропонувалось підписати з державами Пакту угоду про політичне й економічне співробітництво і секретні протоколи про поділ світу, згідно з якими Радянському Союзу, зокрема, пропонувалось розширити свою "сферу інтересів" у південному напрямку в бік Індійського океану.

Насправді ж фашистська Німеччина  турбувалась лише про те, щоб зміцнити й розширити свої позиції перед "походом на Росію". 20 листопада 1940 р. протокол про приєднання до Пакту  трьох держав підписала Угорщина, 23 листопада - Румунія, 24 листопада - Словаччина, 1 березня 1941 р. - Болгарія, 16 червня 1941 р. - так звана Незалежна держава  Хорватія. Отже, формування агресивного  воєнного блоку не було одночасним актом. Розпочавшись у середині 30-х  років, воно завершилось в основному влітку 1941 р. Жодна з держав - фундаторів Пакту не ставила оборонної мети, а навпаки, вони самі собі присвоїли право перекроїти карту світу.

22 червня 1941 року рано вранці Німеччина за підтримки своїх союзників — Італії, Угорщини, Румунії, та Словаччини — раптово і без попередження напала на СРСР. Почалася Німецько-радянська війна, яку у радянській та сучасній російській історіографії називають Великою Вітчизняною Війною. Яка тривала до 9 травня 1945 року, проте закінчення Великої Вітчизняної не знаменувало закінчення Другої світової війни.

Датою закінчення Другої світової війни  є  2 вересня 1945, коли на борту лінкора «Міссурі» було підписано капітуляцію Японії перед союзними державами.

Підсумовуючи огляд подій Другої світової війни, варто в загальному зазначити її основні причини:

• Версальсько-Вашингтонська система, що встановила несправедливі кордони (ігнорування етнічного принципу) та систему економічних і політичних взаємин;
• фашистські та мілітаристські держави на чолі з Німеччиною, Італією і Японією були невдоволені Версальською системою і прагнули до нового перерозподілу світу, до захоплення колоній, джерел сировини і ринків збуту, які тоді знаходилися переважно під контролем Великої Британії, Франції і США;
• підготовка СРСР до світової революції;
• неефективність Ліги націй;
• загострення суперечностей між великими державами через глибоку економічну кризу.

2. Передумови формування ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин

До передумов встановлення ялтинсько-потсдамської системи міжнародних  відносин можна віднести наступні події:

1. Підписання Атлантичної хартії 14 серпня 1941 р., яка стала спільною декларацією президента США Рузвельта і прем'єр-міністра Великобританії Черчілля.

Учасники декларації проголосили  в ній «деякі загальні принципи національної політики» своїх країн, а саме: суверенітет, територіальну недоторканність, безпеку й економічне співробітництво країн, прагнення добиватися для всіх людей «більш високого рівня життя, економічного розвитку і соціального забезпечення», утворення системи загальної безпеки і роззброєння агресивних країн.

Американська сторона обумовлювала свою допомогу Британії у війні з нацистами розпуском її колоніальної імперії. Міжнародні банкіри, які від початку XX століття перебралися з Британії в США, прагнули отримати доступ до ресурсів і ринків, без посередництва адміністративних важелів британської колоніальної влади. Черчілль пручався, але змушений був погодитися на компромісне формулювання, що колонії звільняться «за вільно висловленим бажанням зацікавлених народів». Британській імперії був підписаний вирок.

2. Логічним продовженням Атлантичної хартії була Декларація Об'єднаних Націй, підписана 1 січня 1942 р. під час візиту Черчіля в США. Знаходячись на самому початку боротьби з державами осі, США і Великобританія вже намагалися передбачати контури післявоєнного світоустрою. Проект був вироблений на основі британсько-американських пропозицій. Декларація була підписана в кабінеті американського президента Рузвельтом, Черчілем, послом СРСР Литвиновым і міністром закордонних справ Китаю Суном.

      Держдепартамент США повинен  був зібрати підписи ще 22 націй,  що так чи інакше співпрацювали  в антифашистській коаліції. Декларація  говорила про прихильність країн,  що підписали її, Атлантичній  хартії. Повна перемога над супротивником  оголошувалася необхідною умовою  захисту життя, свободи, незалежності  і релігійної свободи, а також  прав людини і справедливості. Уряди, що підписали декларацію, заявляли про те, що споживуть  усі свої військові і економічні  ресурси на боротьбу проти  Німеччини, Італії, Японії і їх  союзників, співпрацюватимуть один  з одним і не укладатимуть  сепаратного перемир'я або миру  з супротивником.