Важковиховуваність дітей як соціально- педагогічна проблема

УДК

Міністерство освіти і науки України

Луганський національний університет

ім. Тараса Шевченко

Кафедра соціальної педагогіки

Фоменко Ю. Г.

ВАЖКОВИХОВУВАНІСТЬ ДІТЕЙ ЯК СОЦІАЛЬНО- ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Стаття містить інформацію про сутність поняття «важковихову -вані діти», інформацію про стан вивчення даної проблеми. Також розгля- даються причини появи таких дітей і підлітків, розкриваються питання про типові групи важковиховуваних, форми прояву важковиховуваності і проблеми їх виховання. Надані поради щодо виховання проблемної дитини.

              Ключові слова: важковиховувані діти, гіперактивні, гіпоактивні, обдаровані, виховання, дитина, відхилення, форми.

Статья содержит информацию о понятии «трудновоспитуемые де ти», информацию о состоянии изучения данной проблемы. Также рассматриваются причины появления таких детей и подростков, раскрываются вопросы о типичных группах трудновоспитуемых, формы проявления трудновоспитуемости и проблемы их воспитания. Предо- ставлены советы по воспитанию проблемного ребенка.

Ключевые слова: трудновоспитуемые дети, гиперактивные, гипоактивные, одаренные, воспитание, ребенок, отклонения формы.

This article contains information about the concept of "Difficult Children", information about the study of the problems of these children. It also discusses the causes of these children and adolescents focus on issues of common groups of behavioral problems, forms of difficult children and their parenting problems. Provided advice on the education of troubled childre.

Keywords: intractable children hyperactive, hipoaktyvni, gifted education, child deviation form.

Поняття важковиховуваності введено в науковий обіг на початку століття В. П. Кащенком. Він уживав терміни «виняткові діти», підкреслюючи, що лікарі і педагоги мають справу з аномаліями, зумовленими не тільки органічними вадами, а й відхиленнями при нормальній психіко-соматичній конституції, які викликані неправильним способом життя, несприятливими соціальними умовами. Крім того, відхилення в поведінці, проблеми у відносинах з навколишнім середовищем, у сприйнятті соціальної інформації можуть бути пов'язані і з надмірністю прояву тієї чи іншої особливості [1, c. 1]. Ця проблема настільки актуальна, що вона розглядалася багатьма вченими, такими як: Мардахаєв Л. В., Мустаєва Ф. А., Безпалько О. В., Василькова Ю. В., Клейберг Ю. А., Лютий В. П.

Під важковиховуваною розуміється така дитина, яка для конкретного вихователя (вихователів) представляє певні труднощі. Це проявляється в поведінці дитини, його ставленні до інших дітей, вихователя, виховного впливу [2, c.132].

На підставі аналізу сучасної науково-педагогічної літератури можна виділити 3 істотних ознаки, що становлять зміст поняття «важкі діти». Першою ознакою є наявність у дітей або підлітків відхилення від норми поведінки. Для зручності користуються скороченням «відхилення». Норма і ступінь відхилення від неї найчастіше визначається тестовими та експериментальними методиками. Проте не всі параметри відхилення психологи і педагоги вміють сьогодні теоретично інтерпретувати і виміряти. Для характеристики поведінки, що відхиляється, використовують також спеціальні терміни «делінквентність» і «девіантність». Під делінквентною поведінкою розуміють сукупність проступків, провинностей, дрібних правопорушень, що відрізняються від кримінальних, тобто кримінально караних, серйозних правопорушень і злочинів. Під девіантністю розуміють відхилення від прийнятих у суспільстві норм. В обсяг цього поняття включаються як делінквентне, так і інші порушення поведінки (від ранньої алкоголізації до суіцидних спроб).

Під «важкими» школярами розуміються, по-друге, такі діти та підлітки, порушення поведінки яких нелегко виправляються, коригуються. У зв'язку з цим слід розрізняти терміни «важкі діти» і «педагогічно занедбані діти». Всі важкі діти, звичайно, є педагогічно занедбаними. Але не всі педагогічно занедбані діти важкі: деякі відносно легко піддаються перевихованню.

«Важкі» діти, по-третє, особливо потребують індивідуального підходу з боку вихователів і уваги колективу однолітків. Це не погані, безнадійно зіпсовані школярі, як неправильно вважають деякі дорослі, а такі, які потребують особливої уваги та участі оточуючих. Поняття «важкі діти» мало широке поширення в довоєнний час. Воно виникло не в науці, а в повсякденному житті [4, c. 6].

До важковиховуваних дітей у власному розумінні слова повинні бути віднесені функціональні випадки ухилення від норми в поведінці та розвитку. Природа таких випадків здебільшого полягає в психологічному конфлікті між дитиною і середовищем або між окремими сторонами і шарами особистості дитини. Тому вивчення важковиховуваних дітей завжди має виходити з дослідження основного конфлікту.

Оскільки кожен конфлікт, що призводить до утворення важковиховуваності, полягає в своєрідних, особистих, особливих умовах історії розвитку дитини, до вивчення важковиховуваних дітей слід застосовувати індивідуально-психологічні методи [3,c.184].

Радянські психологи і сучасні зарубіжні вчені заперечують вирішальний вплив на поведінку «важких» дітей генетичного фактору, спадкової обтяженості їх свідомості і дій. Природні передумови певних особливостей психіки, звичайно, є. Але діють вони не прямо, а через соціальні чинники. Тим часом чимала кількість учителів вважають, що це не так. Вони пов'язують появу «важких» дітей із поганою спадковістю. Подібні твердження свідчать про недостатність педагогічної грамотності таких учителів, небажання серйозно розібратися і витратити більше часу на «важкого»школяра.

Основні причини труднощів у вихованні окремих школярів у неправильних стосунках у сім'ї, у прорахунках школи, ізоляції від товаришів, у середовій дезадаптації взагалі, прагненні затвердити себе будь-яким способом і в будь-якій малій групі. Часто діє сукупність, комплекс усіх цих причин. Дійсно, нерідко буває, що учень погано навчається через негаразди в сім'ї, а це викликає зневагу до нього вчителів і товаришів по шкільному класу. Подібна обстановка призводить до найбільш небажаних змін у свідомості та поведінці такого учня.

Тут ми не будемо вказувати всіх причин, що викликають труднощі у вихованні. Корисніше конкретизувати сказане вище при аналізі певних категорій «важких» учнів [4, c. 10]. Найбільш типовими причинами (факторами) формування дітей, важких у виховному відношенні вказуються такі: а) спадкові – дитина успадковує від своїх предків і батьків психофізіологічні особливості свого організму, що так чи інакше обов'язково впливають на його розвиток і весь склад майбутнього Я, сприяють формуванню особливостей характеру, відхилень, які не завжди швидко і ясно виявляються батьками та педагогами; б) біологічні – придбані в ранньому віці внаслідок різноманіття факторів, що обумовлюють догляд за ним (штучне вигодовування, передача хвороби від матері-годувальниці, побутові умови, хвороби та особливості їх перебігу, недостатність харчування, забиття голови, травми тощо; г) соціальні – невміння батьків спостерігати і бачити своєрідність дитини, що потребує особливо спрямованого розвитку і виховання (до таких дітей належать гіперактивні, «нервові», жваві, гіпоактивні, мляві, вперті, норовливі, тощо).

У розумовому вихованні важлива роль належить зацікавленості. Вона прокидається в дитині непомітно для тих, хто її оточує. Її витоки в самій природі людини. Дослідження фахівців переконливо показують, що її можна розвивати, гальмувати і навіть «закупорити». Знайомлячи дитину з тими чи іншими речами, предметами, явищами, вихователь забезпечує його спрямований розвиток. І чим більше відкриттів, тим більше все нових і нових питань виникає у дитини, тим більше вона дивується, радіє. Якщо цього не відбувається, то у дитини формується несприйнятливість, яка робить його важким в навчанні та вихованні [2, c. 134-136].

Виділяють три типові групи важковиховуваних дітей. Перша група – це нормальні діти, які під впливом зовнішніх факторів деформовані. Важковиховуваність їх визначається глибиною деформації особистості, її моральних (духовних) основ. Вона має місце у вигляді поверхневої деформації особистості. Це така деформація, яка не встигла ще змінити, «спотворити» моральні підвалини (духовності) особистості. Друга група – це діти, які під впливом внутрішніх факторів мають психічні відхилення (емоційна збудливість, слабкість стримуючих центрів і сильна схильність до всякого роду душевних переживань), що істотно позначаються на їх моральних позиціях, звичках, уподобаннях і проявах. Ці відхилення - наслідок важкої спадковості, різних органічних вад нервової системи та психіки. Такі діти не потребують спеціального медичного режиму. Для них характерні погана опірність психіки шкідливим впливом, підвищена емоційна збудливість, слабкість стримуючих центрів і сильна схильність до всякого роду душевних переживань. До представників цієї групи відносяться психоневротики, істерики, неврастеніки, діти з різного роду дефектами в емоційній і вольовій сферах. Третя група важковиховуваних – обдаровані діти. Людська психіка настільки багата і різноманітна, закони її самоорганізації так складні і химерні, що часто видатні люди виявляються такими тільки тому, що вся енергія їх психіки зосередилася в одній її частині, надала їй дивовижне багатство і силу. Доля такої людини залежить іноді від простої випадковості. Якщо зовнішні умови життя складуться так, що вдасться реалізувати сильну і багату сторону своєї психіки, всі будуть вважати її видатною людиною. При несприятливих зовнішніх умовах – це буде типовий невдаха [2, c. 139-141]

Важковиховуваність характеризується проявом неприйняття вимог вихователя. Практика свідчить про те, що можна виділити наступні форми їх прояву:

• відкрито-екстремістська (спроби блокувати, нейтралізувати вплив вихователя за допомогою створення психологічного вакууму, «приклеювання» глузливих прізвиськ, демонстрації невизнання і т.п.);

приховано-екстремістський (зовні дитина підтримує дії вихователя, особливо в його присутності, але робить усе, щоби протистояти їх реалізації);

• відкрито-агресивна, у вигляді бойкоту дій вихователя, своїми діями, відкрито активізуючи оточуючих на протидію;

• саркастична, що виявляється не тільки в недовірі до вихователя, а й невірі в його цілі і способи їх досягнення;

• байдужа, що виражається в несприйнятті і не реагуванні на дії вихователя;

• формальна по відношенню до особистості та діяльності вихователя, недовіра до нього.

Обидва, і вихователь, і вихованець, у даному випадку, живуть в абсолютно різних часових і просторових вимірах. Найважливіше завдання різних категорій вихователів – забезпечення найбільш доцільної педагогічної діяльності з попередження важковиховуваності дітей та підлітків. Для цього необхідно:

• глибоке знання батьками своєї дитини, вихователями – особливостей вихованців;

• вміння педагогічно грамотно враховувати різноманіття факторів, що впливають на своєрідність розвитку та виховання дитини, формування у неї важковиховуваності;

• вміння найбільш доцільно реалізувати свої виховні можливості;

• вміння навчити дитину баченню світу, розвивати її розумові здібності з самого раннього дитинства;

• вміння педагогічно грамотно організовувати взаємодії основних суб'єктів виховання.

Пропонуються наступні поради з виховання та спілкування з важковиховуваними дітьми.

1. Якщо дитина проявляє садистські нахили, жорстока по відношенню до інших людей, тварин – це проблема емоційного і психічного стану. В такому стані потрібно звертатися до дитячого психотерапевта.

2. Якщо дитина гіперактивна – потрібна консультація педіатра, який поставить діагноз і призначить лікування.

3. Якщо дитина запальна або войовнича – переконайтеся, чи саме батьки не провокують таку поведінку. Треба бути уважним, роз'яснювати наслідки такої поведінки, щоб дитина вчилася регулювати свої стосунки з іншими людьми.

4. Якщо дитина не вміє стримувати гнів, необхідно залучити її до активного слухання, щоб вона вчилася вербально висловлювати агресію і знімати збудження, нервозність.

5. Ні в якому разі не застосовувати фізичні покарання.

6. Роз'єднати хулігана і жертву. Зайняти хулігана корисною роботою, щоб його енергія використовувалась з корисною метою.

7. Привчати дітей самих вирішувати свої проблеми настільки, наскільки це можливо, без стороннього втручання.

8. Доброзичливість і теплі стосунки з такими дітьми, постійне спілкування і вміння слухати дитячі проблеми, переконання, а не фізична сила – це допоможе запобігти агресивності.

9. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і не показуйте свого страху. Ставтеся до нього серйозно, з повагою.

10. Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтеся переконати, що даний стан (проблема) тимчасові і швидко пройдуть.

11.Зацікавтеся, що саме турбує підлітка.

              12. Використовуйте слова, пропозиції, які сприятимуть встановленню контактів.

13.Звертайтеся по допомогу, консультацію до фахівців (лікаря, психолога), якщо щось насторожило вас у поведінці підлітків [5].

Таким чином, треба весь час аналізувати процес і результат впливу на дитину, вчасно усувати причини, що породжують важковиховуваність. Як уже говорилося, важким підліток стає тоді, коли збігається відразу кілька несприятливих чинників і причин: бездоглядність, педагогічні помилки і нездоровий вплив сім'ї. У висновку хочу сказати, що важковиховуваність позначає відхилення в поведінці і психіці дитини, учня, що вимагає посиленої уваги педагогів, індивідуалізації засобів впливу для їх подолання. Також серед типових груп важковиховуваних можна виділити: нормальних дітей, які під впливом зовнішніх факторів деформовані; дітей, які під впливом внутрішніх факторів мають психічні відхилення (емоційна збудливість, слабість стримуючих центрів та ін); обдарованих дітей.

Найважливішим завданням різних категорій вихователів є забезпечення найбільш доцільної педагогічної діяльності з попередження важковиховуваності дітей та підлітків.

Перспективи подальшого розвитку проблеми важковиховувано-сті полягають у забезпеченні здорового морально-психологічного мік-

роклімату, підвищені ефективності методів виховання і перевиховання.

Література

1. Кащенко В. П. Педагогическая коррекция : Исправление недостатков характера у детей и подростков / В. П. Кащенко. – М. : Просвещение,1994. – 223с. 2. Мардахаев Л. В. Социальная педагогика / Л. В. Мардахаев. – М. : Гардарики, 2005. – 269 с. 3. Выготский Л. С. Основы дефектологии / Л. С. Выготский. – СПб. : Лань, 2003. – 654 с. 4. Степанов В. Г. Психология трудных школьников / В. Г. Степанов.– М. : Академия, 1997. – 320 с.       

5.Зверева Е.П. Опыт воспитательной работы гимназии города Геничека с трудновоспитуемыми детьми, правонарушителями, учениками,которые хронически не посещают учебное заведение [Электронный ресурс] / Режим доступа: http://gimnasia.genichesk.com.ua/others/p_difficult.htm